ВИПРОБУВАННЯ СЛІДСТВОМ - Політика - dt.ua

ВИПРОБУВАННЯ СЛІДСТВОМ

5 вересня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 5 вересня-12 вересня

Ось уже три тижні в Британії триває розслідування причин смерті радника міністерства оборони мікробіолога Девіда Келлі...

Ось уже три тижні в Британії триває розслідування причин смерті радника міністерства оборони мікробіолога Девіда Келлі. Доктор Келлі, один із провідних експертів з хімічної та біологічної зброї масового ураження (ЗМУ), наклав на себе руки у липні. Саме він був тим анонімним джерелом інформації, на основі якої журналіст Бі-бі-сі Ендрю Гілліган наприкінці травня звинуватив у своєму репортажі уряд у навмисному «прикрашанні» доповіді спецслужб, так званого «досьє щодо Іраку», аби виправдати необхідність війни. («ДТ» про це писало докладно.)

Спеціальна слідча комісія під керівництвом лорда Гаттона, призначена урядом, проводить свої засідання в будинку Королівського суду, туди ж викликаються свідки для давання показань. Найбільш «видатною» подією обіцяла стати поява перед комісією Тоні Блера. В історії Британії це усього лише другий випадок давання показань у суді діючим прем’єр-міністром. 1994 року тодішній глава консервативного уряду Джон Мейджор свідчив комісії у справі про поставки британської зброї, знову ж — до Іраку.

Втім, скандалу цього разу не вийшло. Попри те що напередодні активно обговорювалися різні варіанти причин можливої неявки прем’єра, Блер постав перед комісією. І відповів на всі запитання. Проте нічого такого, що могло б розбурхати громадську думку, не сталося. Можливо, через те, що прем’єр у властивій йому манері і цього разу блискуче впорався з роллю державного мужа, який несе на своїх плечах тягар відповідальності за долю країни. Він не виправдувався і не вибачався, не шукав винних і не вказував на виконавців. Дав зрозуміти, що провини за собою — із приводу появи й змісту так званого досьє щодо Іраку — не відчуває. Щоб уникнути запитань стосовно персоналій підлеглих, Блер відразу заявив: «Я беру на себе всю відповідальність за прийняті рішення і не відмовлюся від них». І слід віддати йому належне: превентивний крок був розрахований вірно, вийшов гарним і гордим, і навіть патетична нота була витримана в потрібному ключі.

Поводитися спокійно і з гідністю Блер міг ще й тому, що за два дні до нього комісія допитувала людину, покликану зіграти роль основного свідка з боку захисту, тобто уряду. Джон Скарлетт, колишній директор МІ6, а нині голова урядового комітету з розвідки, уперше за 30 років розвідслужби вийшов «із тіні». Саме він торік керував роботою з написання доповіді про іракське озброєння. Тому в питанні найбільш спірного пункту досьє — про 45-хвилинну готовність Іраку розгорнути ЗМУ — Скарлетт наполягав, що інформацію отримано з надійного й вірного джерела і базувалася вона на свідченнях високопоставленого іракського офіцера. Він також заперечив наявність якихось розбіжностей між розвідслужбами й офісом прем’єр-міністра на Даунінг-стріт у період роботи над досьє.

Безсумнівно, уряд і безпосередньо офіс прем’єр-міністра старанно готувалися до запитань комісії Гаттона. Було вироблено єдину стратегію захисту. Проте один із ключових відповідачів, міністр оборони Джефф Хун, стратегією явно зневажив, і, відповідаючи на запитання, думав більше про збереження своєї професійної й особистої репутації, аніж про імідж уряду. Він намагався зняти із себе відповідальність і «переводив стрілки» на Даунінг-стріт. Міністр стверджував, що в міністерстві не було жодної змови, стратегії чи плану стосовно доктора Келлі. Він також категорично заперечив свою особисту причетність до розголошення цього імені. (У народі циркулює думка про те, що нібито саме розсекречення імені доктора Келлі як головного джерела журналіста Гіллігана штовхнуло мікробіолога на самогубство.) На думку Хуна, тиск на радника Келлі не чинився, хоча міністр не заперечував: той не міг не знати, що несанкціоноване спілкування працівників міноборони з журналістами не дозволяється. І міг здогадуватися про можливе дисциплінарне стягнення. Проте, за словами міністра, він особисто не був упевнений, що Келлі є єдиним джерелом витоку інформації, поки Бі-бі-сі не заявило про це після смерті експерта.

Водночас прем’єр-міністр Тоні Блер, відповідаючи на запитання комісії, сказав, що був не проти назвати ім’я доктора Келлі, але тільки в тому разі, якщо він дійсно був джерелом і погоджувався на такий крок. «Ми чітко розуміли, — сказав Блер, — що ім’я стане відомим так чи інакше, і доктор Келлі також про це знав».

Блер, судячи з усього, аж ніяк не пом’якшив свою непримиренну позицію щодо телемовної компанії Бі-бі-сі. Він досі вважає себе вправі розраховувати на вибачення з приводу обвинувачень, які журналіст Гілліган висунув у своєму репортажі: що уряд прикрасив досьє щодо Іраку з метою виправдати війну, і що дані розвідки були ненадійні. Під час виступу в комісії Блер на згадані обвинувачення обурено відповів: «Якби це було правдою, то заслуговувало б на мою відставку». Мабуть, це була єдина фраза, за яку могли вхопитися журналісти і розкрутити її. Якби не події наступного дня.

Алістар Кемпбелл, представник прем’єр-міністра у зв’язках із громадськістю, колишній прес-секретар і близький друг Тоні Блера нарешті заявив про вихід у відставку — її пророкували, очікували, вимагали як мінімум весь попередній рік. Головний подразник журналістів і консервативної опозиції (дозволю собі нагадати, що три чверті британських ЗМІ проконсервативні), головний спін-доктор, головний політтехнолог і «візажист» лейбористської партії нарешті вирішив залишити свій кабінет, розташований в офісі прем’єр-міністра на Даунінг-стріт, 10. Подія ця настільки захопила пресу, що геть затьмарила пристрасті на тему «прем’єр у Королівському суді». Таким чином, Кемпбелл навіть тим, що пішов, прийшов на виручку прем’єру.

За тиждень до оголошення своєї відставки Алістар Кемпбелл відповідав на запитання комісії лорда Гаттона. Але навряд чи ця подія вплинула на його рішення. Відомо, що він мав намір покинути свій пост ще влітку, але на прохання прем’єр-міністра залишився, щоб узяти на себе «проблему Іраку».

Журналісти вважають, що саме Кемпбелл гіперболізував протистояння між урядом і Бі-бі-сі до стану відкритої війни. Оскільки саме його, з легкої руки журналіста Гіллігана, стали вважати тією людиною, яка суттєво прикрасила досьє щодо Іраку. Кемпбелл обвинувачення на свою адресу відкидає і також вимагає вибачень від Бі-бі-сі. Не секрет, що образ Кемпбелла як політичного маніпулятора добряче «демонізований» журналістами. І якби він дійсно був настільки марнославним, підступним і всесильним, як про те пишуть і говорять, то хіба важко було б йому домогтися вибачення від Бі-бі-сі перед урядом за неакуратні і по суті недоведені обвинувачення? Ба ні, корпорація каятися не поспішає, і, найімовірніше, не робитиме цього.

У зв’язку з відставкою Кемпбелла на порядок денний вийшло питання про політичних радників і держслужбовців: вони мусять обиратися членами партії чи призначатися як державні чиновники. Як відомо, Кемпбелл, що присвятив чимало років роботі в партії і вважався творцем успішного іміджу лейбористів, не був членом парламенту і, відповідно, членом уряду. Проте як довірений помічник і просто друг Блера він відігравав роль значно суттєвішу, ніж багато членів кабінету. Кажуть, позаочі його називали «реальним віце-прем’єром». Дискусія про те, хто мусить робити політику в країні — обрані народом партійці чи «сірі кардинали» — триває.

Кемпбелл оголосив про свою відставку, але робоче місце покине за кілька тижнів. На посаду речника прем’єр-міністра вже призначений Девід Хілл, партієць із 30-річним стажем. Він прийде на зміну Кемпбеллу, але жодним чином не замінить його — ні для партії, ні для Тоні Блера. Кажуть, Блер захоплювався «геніальною» здатністю свого помічника передбачати поведінку британської преси. Крім того, цінував його як людину, віддану партії, і просто як друга.

Минулого тижня на засіданнях комісії лорда Гаттона були заслухані показання членів сім’ї доктора Келлі, друзів, сусідів, лікарів і навіть одновірців із секти Бахаї. Від удови Девіда Келлі очікували багато чого, можливо, навіть занадто багато. Аби уникнути зайвої публічності, вона вирішила відповідати на запитання комісії за допомогою аудіозв’язку із сусідньої кімнати в суді. І головним лейтмотивом її показань була тема депресії, в яку все глибше поринав мікробіолог через розкручування у пресі кампанії з вимогами назвати джерело Бі-бі-сі. Він почувався обдуреним і зрадженим, коли зрозумів, що ім’я його стане відоме, попри всі запевняння міністерства оборони. Особливим ударом для нього виявилася трансляція у прямому ефірі його відповідей на запитання парламентаріїв у комітеті з міжнародних справ палати громад. Через два дні після цього засідання тіло Девіда Келлі знайшли в лісі неподалік його заміського будинку. Вдова Келлі розповіла, що на момент виходу з дому на свою останню прогулянку лісом її чоловік перебував уже в настільки пригніченому стані, що не міг розмовляти.

До речі, на засіданні згаданого парламентського комітету доктора Келлі запитували, чи з його подачі журналіст Бі-бі-сі Ендрю Гілліган зробив висновок щодо безглуздості твердження про «готовність іракської армії за 45 хвилин розгорнути до бою зброю масового ураження», чи він вказав у розмові з журналістом на Кемпбелла як головного ініціатора й автора «прикрашання» іракського досьє і чи він є єдиним і головним джерелом сенсаційного журналістського матеріалу. На всі ці запитання доктор Келлі відповідав негативно.

Проте наступного дня після його смерті Бі-бі-сі оголосила, що саме доктор Келлі був тим єдиним джерелом, інформацію якого оприлюднив журналіст Гілліган. І це попри те, що ще, здається, у червні, на самісінькому початку війни між Бі-бі-сі й урядом той же Гілліган згадував про кілька своїх джерел із британських спецслужб. Коли спливло ім’я доктора Келлі, стало зрозуміло, що до спецслужб він стосунку не має. Та й на парламентському комітеті Келлі казав про те, що з огляду на озвучені Гілліганом відомості, не вважає себе єдиним інформджерелом.

Тому питання, які намагалися з’ясувати у процесі слідства Гаттона, досі залишаються без відповіді. Чи це доктор Келлі на парламентському комітеті сказав неправду, а потім зрозумів, що все таємне рано чи пізно стане явним, чи корпорація Бі-бі-сі намагається списати все на Келлі і приховати таким чином істинне джерело інформації? Ось тому на свідчення вдови мікробіолога покладалися великі надії, оскільки вона була єдиною людиною, із якою спілкувався в свої останні дні і години доктор Келлі. Проте Дженіс Келлі не сказала нічого суттєвого: не захотіла, чи дійсно чоловік не довірив їй свого горя. Він просто пішов на прогулянку до лісу із заздалегідь приготовленим ножем і коробкою знеболювального.

Висновки лікаря-психіатра, фахівця із суїциду, що їх він виклав на комісії, були сумно однозначні: самогубство в результаті глибокої депресії. На думку психіатра, Девід Келлі був потайливою і замкнутою людиною, тож навіть у найкритичніший момент свого життя виявився нездатним відкритися, розділити з кимось свої біль і страх. Він вважає також, що основний чинник, який привів Девіда Келлі до смерті, — глибоке розчарування, втрата самооцінки і поваги до себе. Стан цей виник через те, що в результаті всіх перипетій, пов’язаних із розголошенням його імені, приниження, яке він відчував після трансляції в прямому ефірі його відповідей на парламентському комітеті, доктору Келлі почало здаватися, що люди втратили довіру до нього, через що він не зможе більше працювати експертом з Іраку, що так безглуздо і вмить була перекреслена справа всього його життя. Він почувався самотнім у своєму стражданні і не побачив іншого виходу із ситуації, крім самогубства.

Власне, робота слідчої комісії лорда Гаттона наближається до завершення. Як було заявлено ще в момент призначення комісії, лорд Гаттон особисто вирішуватиме, якими були причини смерті доктора Келлі. Проте навряд чи розслідування дасть однозначні відповіді на численні запитання, що сьогодні цікавлять британську публіку у зв’язку зі справою Келлі і незнайденою (поки) іракською ЗМУ. Також сумнівно, що вердикт лорда Гаттона поставить остаточну крапку в дискусії — чи обманював британський уряд власний народ, коли за допомогою «іракського досьє» аргументував необхідність війни проти Іраку?

Проте сам по собі факт створення урядом (!) слідчої комісії з метою проведення публічного розслідування діяльності саме урядових інституцій і державних службовців цікавий як епізод політичної історії. На думку експертів, він важливий як випробування для інституцій громадянського суспільства. Вперше в новій політичній історії на суд громадськості не просто було виставлено систему, а детально розкрито саме «культуру» функціонування державних секретів, яка раніше вважалася справою вузького кола втаємничених. Питання лише в тім, чи зуміє британське суспільство «переварити» цей продукт, чи прийде до зваженого осмислення і розумних висновків. Оскільки деяким аналітикам-песимістам здається, що істеричне вирування суспільства, розігріте бізнес-проектами таблоїдної преси, триватиме.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво