Вихід із Гази: погляд палестинця - Політика - dt.ua

Вихід із Гази: погляд палестинця

2 вересня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 2 вересня-9 вересня

Мені, нащадку біженців з Ашдода, цілком зрозуміла реакція єврейських поселенців, які відкидають рішення ізраїльського уряду про евакуацію ізраїльських поселень із сектора Газа...

Мені, нащадку біженців з Ашдода, цілком зрозуміла реакція єврейських поселенців, які відкидають рішення ізраїльського уряду про евакуацію ізраїльських поселень із сектора Газа. Почасти приваблені урядовими програмами, почасти завдяки сіоністській пропаганді, поселенці, зрештою, виявилися заручниками окупаційної політики своєї держави. Але моїй родині, на відміну від ізраїльтян, ніхто не пропонував компенсацій. Могили моїх предків так і залишилися в Ізраїлі і згодом були стерті з обличчя землі.

Уперше публічно про можливий вихід із сектора Газа прем’єр-міністр Ізраїлю Аріель Шарон заявив під час свого виступу на конференції в Герцлії в грудні 2003 року. У своєму виступі він підкреслив, що «план розмежування» не є політичним кроком у рамках прийнятої 2002 року «Дорожньої карти», а є «заходом безпеки в умовах відсутності іншого вибору». Інакше кажучи, це стовідсотково ізраїльське рішення без жодного узгодження з палестинською стороною й навіть «квартетом» посередників у близькосхідному врегулюванні — Сполученими Штатами, Європейським Союзом, Росією й ООН. Відповідно, у Палестині переважає думка, що насправді цим планом ізраїльтяни хочуть замінити реалізацію «Дорожньої карти» на половинчасті заходи, які ані на йоту не наближають розв’язання палестинської проблеми.

Безпека, в ізраїльському розумінні цього слова, поза сумнівом, є ключовим концептом політики Шарона. І тут слід зупинитися на причинах, які спонукали ізраїльський уряд прийняти таке рішення. Їх кілька. По-перше, це самовіддана боротьба палестинського народу за своє визволення. Уряд Шарона, як і його попередники, вкотре переконався: силовим шляхом цієї проблеми не розв’язати. Підтримка життєдіяльності поселень — як із погляду безпеки, так і з погляду економічної доцільності — лягала важким тягарем на ізраїльське суспільство. Серед ізраїльтян зростало розуміння необхідності такого кроку.

По-друге, після ухвалення «Дорожньої карти» Ізраїль мав продемонструвати світові, і передусім своєму патрону США, готовність до певного компромісу. Із урахуванням наявності в США своїх власних інтересів в арабському світі, відмінних від ізраїльських, демонстративна непоступливість Тель-Авіва могла спричинити ослаблення стратегічного союзу зі Сполученими Штатами.

По-третє, Шарон, як людина військова, чудово розуміє уразливість ізраїльського становища. Ізраїль обмежений у ресурсах, отже, він повинен постійно демонструвати стратегічну перевагу — як військову, так і дипломатичну. Слід віддати належне ізраїльським політикам. Починаючи з 1967 року, вони успішно розколювали арабський світ, виступаючи то «гарантами» недоторканності йорданського режиму, то «миротворцями» в сепаратному мирі з Єгиптом. Є велика частка ймовірності, що така ситуація збережеться й надалі. Проте ізраїльтяни не могли не усвідомлювати: продовження окупації створює в арабському світі сильний стимул для модернізації, передусім військової. А отже, ситуація гіпотетично може кардинально змінитися. Звісно, це справа не найближчого майбутнього, але ігнорувати такий сценарій ізраїльські аналітики не мають права.

Вихід із Гази завдав другого після Сінаю відчутного удару по ілюзіях тих ізраїльських політиків, котрі плекали мрію про «великий Ізраїль» без палестинців. Політика колонізації, духовним батьком якої був нинішній ізраїльський прем’єр, виявилася неефективною. Величезні, навіть за мірками європейських країн, ресурси, кинуті в казан «ізраїлізації Палестини», виявилися викинутими на вітер.

Втішно бачити, що в Ізраїлі, судячи з опитувань, більше половини населення виступило за вихід із Гази, бачачи всю абсурдність перебування там поселенців. Міркуйте самі: площа сектора Газа 365 квадратних кілометрів, на яких проживає від 1 390 тис. до півтора мільйона чоловік — це найбільша щільність населення у світі. Водночас 0,5% ізраїльських поселенців займали 36% території. Зазначу, найродючіших земель уздовж середземноморського узбережжя. Палестинські міста Рафах, Хан Юніс, Дер Аль-Балах, що лежать на узбережжі, не мали виходу до моря. Фактично від початку інтифади Аль-Акса, з вересня 2000 року, повністю занепала рибна галузь, яка є джерелом існування для багатьох палестинських сімей. Аміра Хасс в ізраїльській газеті «Гаарец» дуже правильно пише про «мораль поселенців», які «35 років жили у квітучому парку й розкішних віллах за двадцять метрів від переповнених, задушливих таборів біженців, дбайливо доглядаючи свої галявини, не економлячи води, тоді як палестинці страждали від її хронічної нестачі».

Слід також зауважити: вихід із сектора Газа пройшов без ускладнень, що наочно засвідчує можливість досягнення порозуміння між сторонами й демонструє необхідність подальшої координації в майбутньому.

Насущна проблема, яка потребує розв’язання у зв’язку з ізраїльським виходом із сектора Газа, полягає в тому, щоб не допустити перетворення цієї території на одну велику в’язницю. Необхідно спільними зусиллями вирішити проблему переходів, відбудови аеропорту й морського порту, зруйнованих ізраїльською армією під час інтифади. Загальновідомо, що злидні є головним джерелом насильства. Сектор Газа — наочний приклад такого стану справ. У Газі 43% працездатного населення — безробітні, понад 90% мешкає в нестерпних антисанітарних умовах. Якщо ці проблеми не буде розв’язано, то говорити про безпеку просто немає сенсу. Тоді як успішне вирішення цих проблем може перетворити сектор Газа на приклад для розв’язання конфлікту в цілому.

Є також ризики, які слід враховувати міжнародному співтовариству.

По-перше, це прогнозоване посилення ізраїльської колонізації на Західному березі. Як заявив недавно прем’єр-міністр Ізраїлю, він готовий прийняти рішення про демонтаж низки поселень на Західному березі. Але майбутнє деяких не підлягає обговоренню. Зазначу, наявність ізраїльських поселень на окупованих територіях — одна з ключових перешкод на шляху до миру.

По-друге, процес виведення ізраїльських поселень із Гази відвернув увагу світового співтовариства від будівництва роз’єднувальної стіни. Нині посилено споруджується стіна в районі Єрусалима.

По-третє, існує реальне побоювання, що вихід із Гази замість першого кроку може виявитися останнім.

По-четверте, і це підтверджується всім попереднім досвідом, Ізраїль може підсилити військову присутність на окупованих територіях Західного берега, проводячи каральні операції проти палестинців.

Серед ризиків також слід назвати дії екстремістів — як з ізраїльської, так і з палестинської сторін. Вони однозначно не зацікавлені у створенні палестинської держави, яка жила б у мирі з Ізраїлем. Такі недавні події, як розстріл дезертиром ізраїльських арабів у Шфарамі, розстріл палестинців в ізраїльському поселенні Шило, рейд у Туль-Карм і вибух у Бєер-Шеві, — це кроки, спрямовані на зрив мирного процесу.

У зв’язку з цим не можна не згадати про посилення впливу Хамасу — ісламського руху опору. Чому він знаходить підтримку та співчуття серед палестинців, особливо в Газі? Тут кілька причин. Перша — бідність і відсталість населення. На цьому тлі Хамас, на відміну від правлячої партії Фатх, проводить досить успішну соціальну політику: роздає продовольство, надає безплатні послуги населенню. У Газі відкрито приватні клініки, в яких від імені Хамасу надаються істотні знижки (до 25%) малозабезпеченим. Із іншого боку, в умовах безперервних бойових дій у секторі Газа операції Хамасу проти ізраїльтян знаходять підтримку серед палестинців. І не важливо, що ракети «Касам» майже не завдають шкоди ізраїльтянам, а навпаки — служать виправданням для воєнних операцій ізраїльської армії.

Друга причина зростання радикальних ісламістських організацій — прогресуюча некомпетентність і корупція в рядах партії Фатх, яка править ось уже 35 років (коли враховувати й Організацію визволення Палестини — ОВП). Після угод в Осло правляча партія не дала нічого помітного палестинському народу. Не було створено обіцяних робочих місць, залишилися нереалізованими чимало соціально значимих проектів. Молодь після отримання дипломів залишається незатребуваною, тоді як на ключові посади часто приходять цілком некомпетентні, неосвічені люди. Корупція в Палестинській автономії (ПА) перетворилася на загальне лихо. Досі не можуть знайти значну суму грошей, яку особисто контролював Арафат. Тішить лише те, що при міністрі фінансів ПА Саламі Файаді порядку стало трохи більше. Президент Палестини Абу Мазен не має харизми та впливу Арафата, який контролював усі процеси в автономії. На цьому тлі міжусобна боротьба між різними фракціями Фатху призводить до ослаблення сильної свого часу партії.

У цих умовах для успіху державного будівництва й відродження з попелу мирного процесу на Близькому Сході вкрай необхідна демократична альтернатива домінуючим наразі політичним групам у Палестині. Мовчазна більшість палестинців потребує реальної демократичної сили, здатної очолити процес побудови громадянського суспільства, реформувати інститути держави, забезпечити прозорість виборів у Законодавчі збори й місцеві органи влади. Такі очікування засвідчує принаймні феномен Мустафи Баргуті, який отримав приблизно 20% на попередніх президентських виборах. Важливість громадянського суспільства для Палестини пояснюється ще й тим, що палестинська спільнота приходить до розуміння безальтернативності рішення про створення двох держав — Ізраїлю й Палестини на території історичної Палестини. Третя сила, крім усього, має взяти на себе ширше суспільне завдання — не просто створити державу, а очолити процес побудови цілого суспільства.

Усе це можливе за умови припинення окупації й утвердження палестинської держави в межах 4 червня 1967 року. Це держава без поселень, із розв’язаною проблемою Єрусалима й біженців на основі принципів ООН. У нової — демократичної — Палестини насправді набагато більше потенційних прибічників, ніж видається на перший погляд. Підтримка зусиль демократичних сил Палестини й Ізраїлю додасть віри в можливість мирного співіснування двох держав. Дайте шанс палестинцям самим відповідати за своє майбутнє. Переконаний — це єдино правильний шлях.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво