Відгриміли фанфари

Наприкінці серпня - на початку вересня у США відбулися значною мірою ритуальні дійства, які повторюються в цій країні кожних чотири роки, - з’їзди (або, як їх тут називають, - конвенти) республіканської та демократичної партій, присвячені затвердженню кандидатів на посади президента і віце-президента США, а також - передвиборних партійних програм. Починаючи з 1970-х років, конвенти набули рис політично-розважального шоу, які коштують десятки мільйонів доларів: усі важливі питання, як правило, узгоджуються заздалегідь, а кандидатів у президенти визначають у процесі проведення праймеріз. Часи, коли конвенти перетворювалися на поле запеклих політичних та процедурних баталій між прихильниками того або іншого кандидата (як це було, наприклад, у 1960 році на з’їзді демократів) давно канули в минуле.

В еру бурхливого поширення новітніх інформаційних політтехнологій, так званого цілодобового інформаційного циклу та раннього старту виборчих кампаній, коли на потенційних виборців спрямовується потік політичної пропаганди, істотно знизилася роль партійних з’їздів і в боротьбі за голоси виборців. За деякими оцінками, на час їх проведення до 90 відсотків американців уже визначаються зі своїм вибором. З огляду на це, партійні конвенти у США багатьма сприймаються як різновид партійної реклами наживо, що триває впродовж кількох днів. Головна мета, яку ставлять перед собою з’їзди, - піднести або скорегувати імідж партійного кандидата та самої партії.

Втім, і в ретельно відрежисованих сценаріях трапляються «сюрпризи». Зокрема, лише з третьої спроби під час голосування «з голосу» і з присмаком скандалу вдалося ухвалити на з’їзді республіканців відновлення в партійній програмі положення про «Єрусалим як столицю Ізраїлю» та згадку про Бога. Однією з центральних подій зібрання республіканців став експромт актора і режисера К.Іствуда, який побудував його у формі розмови з порожнім стільцем, що мав уособлювати чинного президента США.

На загал же, теза про «кінець епохи конвентів» є певним перебільшенням. І наразі з’їзди двох найбільших політичних партій США зберігають статус значимих подій політичного життя Америки, привертаючи пильну увагу політиків, експертів та ЗМІ. Виступи претендентів на посаду президента транслювалися найбільшими телекорпораціями США та компаніями кабельного телебачення: понад 37,5 мільйона телеглядачів дивилися виступ Б.Обами на конвенті Демократичної партії, а за виступом його конкурента, М.Ромні, спостерігало 30,3 мільйона американців. Схожу глядацьку увагу привернуть під час виборчих перегонів хіба що заплановані теледебати цих двох політиків: таким чином ведеться боротьба за голоси виборців, які ще не визначилися.

Цікаво, що, за оцінками експертів, політтехнологи демократів вкотре переграли своїх опонентів у використанні соціальних мереж, критично важливих для отримання голосів молодих виборців, глибоко розчарованих нездатністю президента виконати обіцянки 2008 року. Зокрема, вони відзначили, що виступ Б.Обами складався з сегментів, ідеально прилаштованих для розміщення в YouTube та інших соціальних мережах: він отримав рекордну кількість твітів та згадувань у Facebook. Важливу роль відіграють конвенти і в мобілізації членів партій та традиційних прихильників, так званої партійної бази. Очікується, що її роль на цьогорічних виборах буде надзвичайно великою: в умовах досить щільної конкуренції між претендентами масова участь у голосуванні традиціоналістів може справити вирішальний вплив на його результати.

Нарешті, партійні з’їзди дають можливість оцінити розклад сил всередині демократичного та республіканського партійних істеблішментів, перспективи того чи іншого політика. У цьому контексті привернув увагу виступ колишнього держсекретаря К.Райс: більшість оглядачів почала серйозно обговорювати її шанси як можливого кандидата в президенти від республіканців у 2016 році. Провідні ролі, відведені представникам іспаномовної меншості - сенатору Дж.Рубіо (республіканець) та меру Сан-Антоніо Дж.Кастро (демократ), не тільки засвідчили значне зростання політичної ваги цієї частини населення США, а й підтвердили статус сенатора та мера як нових «зірок» на політичному небосхилі США.

Що стосується сутності конвенційних дебатів, то практично всі виступи було підпорядковано донесенню стратегічних партійних меседжів. Головна мета республіканців полягала в тому, аби зробити зрозумілішою та людянішою особистість Мітта Ромні, якого команда нинішнього господаря Білого Дому намагається зобразити як бездушного хижака-капіталіста. І паралельно довести неспроможність Барака Обами-президента, насамперед у галузі економіки, показати його як людину, ворожу ринковим принципам та духові індивідуального підприємництва, і спробувати на цьому ґрунті перетягнути на свій бік незалежних виборців та частину інших прихильників Обами у «версії» 2008 року. Своєю чергою, демократи, через нищівну критику М.Ромні та Республіканської партії загалом, намагалися захистити «здобутки» першого терміну президента, позиціювати його як послідовного захисника інтересів середнього класу, котрий заслуговує на довіру виборців і має отримати шанс довести до «переможного завершення» справу оздоровлення економіки.

Для обґрунтування партійних позицій було задіяно весь кадровий та піарний потенціал республіканців і демократів. Серед промовців виявилися практично всі знакові постаті з обох боків, включно з дружинами претендентів. Мабуть, найбільший резонанс мав виступ Б.Клінтона: колишній критик Б.Обами з удаваним, як на мене, задоволенням виконав роль апологета ряду важливих аспектів політики президента, розраховуючи своєю аргументацією «достукатися» насамперед до незалежних виборців. Були навіть побоювання, що відомий оратор і найпопулярніший серед демократів політик своєю красномовністю затьмарить президента. Побоювання виявилися марними: виступ Б.Обами в Шарлотті, як і раніше виступ М.Ромні в Тампі, став, безперечно, головною подією конвенту.

Лідер республіканців очікувано зробив акцент на економічних питаннях, стверджуючи, що, на відміну від Б.Обами, має ідеї, досвід та якості лідера, необхідні для того, аби витягнути «уразливу економіку» США зі стану застою. М.Ромні пообіцяв (уникаючи детальних пояснень) відновити економічну потугу США, створити 12 мільйонів робочих місць за рахунок програми, яка передбачатиме скорочення податків і бюджетного дефіциту, забезпечення енергетичної незалежності та скасування закону щодо реформування системи охорони здоров’я, ухваленого з ініціативи президента. Апелюючи до тих, хто підтримав Б.Обаму у 2008 році, М.Ромні зазначив, що за роки свого президентства Барак Обама перетворив «надію та заклик до змін» на «поразку і розчарування для американських родин».

У відповідь президент Обама наполягав на тому, що саме завдяки його зусиллям країна хоча й повільно, та повертається на шлях економічного процвітання, долаючи руїну, залишену йому у спадок попередниками. Тому він заслуговує бути переобраним на посаду президента: у разі перемоги республіканця, переконує він американців, той проводитиме політику відповідно до застарілих рецептів, які відкинуть країну назад і зашкодять середньому класу. Усвідомлюючи, наскільки складним є завдання переконати виборців знову віддати за нього голоси на тлі збереження високого рівня безробіття та загального незадоволення його економічною політикою, у виступі на конвенті Б.Обама всіляко підкреслював, що відновлення економіки - тривалий і болісний процес.

Він, очевидно, все ще намагається знайти адекватну за змістом та тональністю відповідь на запитання, яке винесли на широкий загал його опоненти і підхопили впливові ЗМІ: «Чи стали ви жити краще, ніж чотири роки тому?» Ні сам Б.Обама, ні його радники не забули, що нездатність у 1980 році навести переконливу контраргументацію у відповідь на аналогічний закид із боку Р.Рейгана стала одним із вирішальних чинників поразки тодішнього президента-демократа Дж.Картера. Опитування, проведене у серпні нинішнього року газетою «Нью-Йорк Таймс» та компанією CBS, засвідчило, що лише 20% респондентів позитивно оцінили своє сучасне матеріальне становище. Показники впевненості споживачів уперше з початку проведення таких досліджень зафіксували стійке переважання серед населення США тих, хто песимістично оцінює свої фінансові перспективи. Ще гіршою новиною для Б.Обами стало те, що, за даними іншого опитування, 56% американців не впевнені, що його переобрання здатне позитивно вплинути на економіку країни.

Якщо уважно подивитися на позиції претендентів із ключових питань, залишивши поза рамками суто виборчу риторику, слід визнати, що йдеться справді про два розбіжних концептуальних підходи до шляхів забезпечення поступального розвитку економіки США та ролі держави в економічному і суспільному житті країни. Хто б не переміг на президентських виборах, можна очікувати подальшої поляризації американського суспільства та політики, надто коли президент США буде вимушений співпрацювати з конгресом, у якому більшість хоча б в одній із палат матиме партія-суперник. На користь саме такого, конфронтаційного, сценарію свідчать партійні передвиборні програми, ухвалені на з’їздах. Зокрема, республіканська платформа передбачає практично повну заборону абортів та шлюбів між представниками сексуальних меншин, скасування ініційованого президентом Обамою закону про реформування системи охорони здоров’я і, натомість, перегляд принципів функціонування системи Medicare, зменшення податкового навантаження, більш жорстке ставлення до нелегальних мігрантів.

На відміну від економіки та інших вище згаданих «гарячих» проблем, питання зовнішньої політики перебувають на маргінесі сьогоднішніх виборчих баталій у США. Це не завадило Б.Обамі використати саме цей напрям для того, аби відкрити новий фронт гострої критики свого конкурента, звинувативши його у відсутності досвіду в галузі міжнародних відносин (до речі, такі критичні зауваження вислуховував майбутній президент під час кампанії 2008 року) та прихильності до поглядів періоду холодної війни, посилаючись на оцінку М.Ромні Росії як «геополітичного ворога номер один». У своєму виступі М.Ромні пообіцяв, що в разі його обрання друзі Америки бачитимуть більше проявів «вірності, а містер Путін побачить менше гнучкості та більше твердості характеру».

Так само він виступає за жорсткіші заходи щодо стримання ядерних амбіцій Ірану, не виключаючи використання військової сили. Цікаво, що в післяконвенційний період зовнішньополітична команда Ромні вирішила зробити ставку саме на іранське питання, наголошуючи на нездатності нинішньої адміністрації покласти край ядерній програмі цієї країни методами дипломатії. Очевидно, при цьому береться до уваги та обставина, що майже половина американців розглядає Іран як дуже серйозну загрозу для США, тоді як такої самої думки стосовно Росії дотримуються 11%.

Насправді розбіжності у позиціях обох претендентів щодо більшості актуальних проблем світової політики - менші, ніж вони самі готові визнати. Історія свідчить, що гучні обіцянки та різкі заяви періоду виборчої кампанії досить швидко піддаються корекції під впливом реалій міжнародної політики. Зокрема, з’ясовується, що проведення більш жорсткої лінії щодо Китаю в питаннях торгових та валютних відносин набагато легше проголосити, ніж реалізувати на практиці.

На час виходу цієї статті обидва партійні з’їзди стануть подіями минулого часу - більшою або меншою мірою виконавши роль, відведену їм партійним керівництвом та політтехнологами. Складається враження, що демократи впоралися зі своїм завданням трохи краще: принаймні оцінили з’їзд демократів як «хороший» 29% зареєстрованих виборців, порівняно з 27% у республіканців. Набагато важливіше те, що після конвенту у Шарлотті чинний президент помітно збільшив свій відрив від суперника (на початку кандидати мали однакові показники прихильності електорату): йому віддають перевагу 50% опитуваних, тоді як М.Ромні - 44%. Помітна більшість американців віддає перевагу Б.Обамі за такими характеристиками як «відповідність посаді президента» та «наявність правильних цінностей». Таким чином, непересічні особисті якості продовжують грати на користь Б.Обами, - він значно переважає свого опонента за показниками «приязності» та «розуміння проблем» пересічних американців.

Як ми вже зазначали, справжнім і набагато небезпечнішим суперником Б.Обами є не М.Ромні (людина порядна й компетентна, але позбавлена багатьох необхідних політикові «електронної ери» навичок), а стан американської економіки. Три чверті американців вважають, що вона розвивається у неправильному напрямі. Очевидно, не поліпшили президентові США настрою й останні дані щодо стану працевлаштування у США: показник рівня безробіття все ще перевищує позначку 8%. Його певне зниження відбулося за рахунок того, що найбільша з грудня 2010 року кількість людей просто перестала шукати роботу. Така ситуація значно підриває довіру виборців до аргументів, що їх наводять демократи на підтвердження своєї тези про прогрес економіки за президентства Обами. За словами одного з оглядачів «Вашингтон Пост», «оскільки до листопадових виборів мають з’явитися ще дві доповіді про ринок праці (причому одна з них - за чотири дні до виборів), проблиск надії примарний або зовсім непомітний для багатьох виборців. Цілком очевидно, що Обама має домагатися переобрання на тлі економіки, що перебуває у стані явної стагнації».

До виборів у США залишилося менше ніж два місяці. Цей час, вочевидь, буде наповнений поїздками претендентів у штати, в котрих вони розраховують отримати більшість або перехопити ініціативу в суперника, на потенційних виборців посилюватиметься інформаційний тиск (переважно за рахунок негативної політичної реклами), політтехнологи формулюватимуть нові бойові слогани на кшталт «Обама не працює!» або «Усама Бін-Ладен - мертвий, а Дженерал Моторз - живий», партійні юристи готуватимуться до післявиборних баталій. Однак одна подія справді заслуговуватиме уваги - публічні дебати претендентів, які відбудуться у три тури - 3, 16 та 22 жовтня.

У цій кампанії, яка досі мала надзвичайно жорсткий, часом навіть брудний характер (ініціатива була за командою Обами) і мало концентрувалася на обговоренні проблем по суті, вага дебатів у процесі визначення остаточного результату виборів буде надзвичайно великою. Очікувана телеаудиторія становитиме понад 50 мільйонів американців, набагато більше, ніж їх спостерігало за перебігом подій на партійних з’їздах.