Виборці стануть рецидивістами?

2010-й обіцяє стати роком серійних виборів: окрім президентських у січні та лютому, місцевих — 30 травня, штаби серйозно готуються до вересневих виборів у ВР. Якщо говорити спрощено, то проведення чи не проведення парламентської кампанії залежить від імені переможця кампанії президентської. Якщо наступним главою держави стане Віктор Янукович, то з великою ймовірністю можна прогнозувати осіннє перезавантаження Ради, якщо ж переможе Юлія Тимошенко — депутати нинішнього скликання, радше за все, збережуть свої повноваження.

У нинішньому політикумі є як мінімум два категоричних прихильники переобрання Верховної Ради. Перший із них — це Віктор Ющенко, чинний глава держави. За інформацією з різних джерел, Віктор Андрійович розглядає парламент як майданчик для продовження своєї політичної кар’єри. Главі держави бажано на цей майданчик заскочити якомога швидше, доки рештки його персонального рейтингу і президентського авторитету не вивітрилися зовсім.

Віктор Андрійович доклав чимало зусиль, аби його партнером у рестарті Ради став Віктор Янукович. Той має значний парламентський ресурс, а невдовзі, не виключено, матиме і повноваження верховного правителя, що й дозволять втілити поточну політичну мрію президента.

Сторони домовилися наприкінці жовтня. Впало в око, що одного й того ж дня — 28 жовтня — обидва Віктори відверто підіграли один одному: Ющенко заявив про намір підписати законопроект про підвищення соціальних стандартів, таким чином видавши серйозний інформаційно-піарівський козир «регіоналам» у виборчому протистоянні з БЮТ; натомість Янукович оголосив про доцільність проведення дострокової парламентської кампанії.

Але колишніх опонентів по Майдану і нинішніх вимушених соратників по проекту «антиЮля» не можна назвати повноцінними партнерами у проведенні перевиборів ВР через розбіжність тактичних поглядів на терміни та цілі кампанії. Для Ющенка важливо провести парламентські вибори у день, максимально наближений до часу завершення його повноважень глави держави. В ідеалі — сумістити президентські та парламентські вибори, провівши їх 30 травня, одночасно з місцевими. Очевидно, саме тому на Банковій розроблялися сценарії введення надзвичайного стану з наступним перенесенням дати президентських перегонів, а представник президента у парламенті Ігор Попов заявив, що проводити одночасно декілька виборчих кампаній дешевше, ніж розводити їх у часі. Крім того, близькі до президентського секретаріату політтехнологи заявляли, що 24 січня Віктор Ющенко отримує формальне право розпускати ВР, оскільки саме 23 числа добігають останні півроку терміну президентських повноважень (виходячи від дати інавгурації). Згідно з цим планом, усі кампанії зводяться на кінець травня.

Це — ідеальний сценарій для політика, який ще п’ять років тому рятував націю від кучмізму, а тепер намагається створити запасний майданчик для себе та свого оточення. Та навіть якщо ідея надзвичайного стану провалиться (а до цього все йде), у період між першим і другим турами президентських виборів Ющенко може оголосити дочасні парламентські вибори і логічно очікуватиме підтримки з боку Януковича.

Лідер Партії Регіонів зацікавлений у розпуску Ради, але для гарантованого розширення своєї політичної присутності у ВР цю кампанію йому слід проводити уже в статусі не інфанта, а повноцінного глави держави. Тоді як запропонований Банковою сценарій — відверто авантюристський, оскільки у Віктора Андрійовича в січні не з’явиться законних підстав для розпуску ВР. У Конституції чітко прописано, що піврічний термін повноважень глави держави завершується у день інавгурації наступника. Будь-який єнакієвський чи коломийський суд визнає указ Віктора Андрійовича про розпуск ВР неконституційним. Крім того, після перемоги на президентських перегонах Янукович отримає ярлик «посібника Ющенка», а також головний біль у вигляді необхідності довести прожект «дострокові парламентські вибори» до логічного завершення.

Набагато цікавіше для Віктора Федоровича говорити про вересень як дату проведення кампанії. Вступивши у свої президентські права, Янукович спробує переформатувати під себе політичний простір: прибрати до рук проющенківську частину НУНС та фракцію НУ. Фактично, подальший сценарій Януковича — це параліч ВР на період, який дає підстави главі держави розпускати парламент. Це соціально сумнівний, проте законодавчо виправданий шлях до перевиборів.

Правда, в Партії регіонів є внутрішня опозиція до ідеї дострокових виборів. Частково це — бізнесмени, які втомилися занадто часто скидатися в загальний котел: мінімальна вартість парламентської кампанії — 150 млн. дол., а реально вона затягне більше. Оскільки ж це вже буде третя кампанія, то загальна сума очікуваних витрат «регіоналів» може сягнути мільярда доларів.

Опирається розпуску парламенту і група Андрія Клюєва, яка зорієнтована на продовження співпраці з БЮТ. Їхній аргумент: погана «ширка» з Тимошенко — краще, ніж добра й дорога війна. Крім того, проти цього сценарію виступають і аналітики ПР: вони вважають, що восени Тимошенко може заповнити політичні ніші Ющенка і Яценюка, чиї рейтинги зараз невисокі. Аби цього не сталося, Партія регіонів повинна інвестувати значні ресурси у зміцнення електоральних позицій «Фронту Змін» (оскільки в парламентський проект Ющенка наразі мало хто вірить), інакше в Раді наступної каденції БЮТ виявиться ще міцнішим, ніж тепер.

Логічно, що зовсім інший політичний сценарій розгортатиметься у разі перемоги Юлії Тимошенко. У президентському статусі Юлії Володимирівни буде помітна перевага: це Олександр Турчинов у ранзі гіпотетичного виконувача обов’язків прем’єра, а також потенційна можливість відновити повноцінну коаліцію (є деякі підстави вважати, що «нашоукраїці» дружніше підтримуватимуть Тимошенко-президента, ніж Тимошенко-прем’єра). Тандем Турчинов — Тимошенко має всі законні підстави змінити 27 керівників регіонів, а також 665 керівників районів, і серед політичної спільноти знайдеться чимало охочих обійняти ці посади. Крім того, зцементувати більшість довкола цього тандему дозволить і перерозподіл посад на рівні уряду, а також ЦВК, Генеральної прокуратури і т.д.

Тобто доля Верховної Ради нині прямо залежить від результатів президентської кампанії. Адже залежно від того, хто і з яким результатом переможе, верстатимуться й подальші сценарії: від хорошої війни — і до поганого миру, тобто «ширки», якої теоретично сторони теж не відкидають, просто в період загострення політичної конкуренції не готові про неї говорити.

Таке позиціювання сил дозволяє зробити два висновки: по-перше, ні у ПР, ні у БЮТ немає вдосталь ресурсів для зміни у парламенті форми державного устрою, бо нікому з названих політичних сил не вдасться взяти під контроль 300 голосів. У разі утворення широкої коаліції цих двох політичних сил перетворення країни на парламентську чи президентську республіку теж неможливе — через розбіжність політичних інтересів: жодна зі сторін не захоче підігрувати іншій. Є лише один шлях відновити президентську форму правління: скасувати конституційну реформу в однойменному суді. Але це вже тема окремого дослідження, яке буде доцільно проводити після визначення результатів президентських перегонів.

По-друге, нині жодна зі сторін по-справжньому не зацікавлена у зміні парламентського закону про вибори, зокрема — у створенні відкритих списків, про що так багато говорять лідери різних політичних сил. Найближчі до реалізації цього алгоритму виборів бютівці. 3 листопада був винесений на голосування їхній законопроект щодо проведення місцевих виборів на основі впровадження відкритих списків, але можна стверджувати, що БЮТ не особливо старався обкатати ідею відкритих списків уже 30 травня. Проект ставився на голосування двічі. Перший раз його підтримали лише бютівці, другий — їхні соратники з НУНС та Блоку Литвина. Не добравши близько 50 голосів, проект провалився. Якби «тимошенківці» дуже добивалися легалізації відкритих списків, то запропонували б ПР вставити цю ідею як умову в пакетне голосування про призначення місцевих виборів.

Очевидно, чи стануть українці виборцями-рецидивістами, ми дізнаємося уже в середині лютого, з перших кроків наступного президента. Це залежатиме від того, чи вдасться йому домовитися з опозицією, та й взагалі — кому судитиметься, окрім комуністів, туди увійти.