ВИБОРИ В ІЗРАЇЛІ: КІНЕЦЬ ПОЛІТИКИ? - Політика - dt.ua

ВИБОРИ В ІЗРАЇЛІ: КІНЕЦЬ ПОЛІТИКИ?

7 лютого, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 7 лютого-14 лютого

Один із радників прем’єр-міністра Аріеля Шарона порівняв його зі старим левом, який дрімає на сонці в очікуванні здобичі...

Один із радників прем’єр-міністра Аріеля Шарона порівняв його зі старим левом, який дрімає на сонці в очікуванні здобичі. Здобич тут — партія Авода, яку Шарон після перемоги на виборах до кнесету наполегливо сватає у свою коаліцію.

Ніхто не сумнівається, що Аріель Шарон майстер створення тактичних пасток. Він неодноразово заманював своїх противників у пастку, вміло плетучи політичні інтриги. Наочний приклад того — політична доля Ясіра Арафата і Біньяміна Нетаніягу. Відразу після оголошення результатів виборів, на яких очолюваний ним блок «Лікуд» отримав 39 мандатів, Аріель Шарон закликав до створення уряду національної єдності. «Настав час рухатися разом, — заявив прем’єр-міністр, заочно звертаючись насамперед до лідера «Аводи» Амрама Міцни. — Я повідомляю, щойно президент доручить мені формування уряду, я закличу всі сіоністські партії приєднатися до уряду національної єдності, який буде максимально широким».

Головні аргументи на користь створення такого уряду викладені досить чітко — війна з палестинцями, соціально-економічна криза, загроза війни в Іраку. Серед перелічених пунктів, мабуть, лише останній може викликати вагання частини партійців «Аводи», які вже заявили, що йдуть в опозицію.

Для Амрама Міцни результати виборів були очікувані, та від цього вони не стали менш болючими. Це один із найгірших результатів за всю історію партії. Порівняно з виборами 1999 року, «Авода» втратила сім мандатів. Тим часом Міцна залишається непохитним. «У мене зовсім немає наміру відмовлятися від свого шляху, відмовлятися від надії заради посад у кабінеті», — заявив він у ніч виборів після повідомлення про поразку його партії.

Більша частина «Аводи» солідарна з думкою свого лідера. Навіть такі прибічники уряду національної єдності, як Шимон Перес, Ефраїм Сне та Беньямін Бен-Еліезєр, виступили проти формування коаліції з «Лікудом». Великою мірою рішення про коаліцію залежатиме від рішучості прем’єр-міністра відновити переговорний процес із палестинцями і наявності чіткого плану розмежування двох народів. На думку Бен-Еліезєра, партія «Авода» має перебувати в опозиції принаймні протягом кількох перших місяців. За цей період стане зрозуміло, наскільки плани Шарона з ізраїльсько-палестинського врегулювання збігаються з баченням «Аводи», і тоді вже можна буде приймати рішення. На цьому етапі, на думку іншого помітного ізраїльського політика, Ефраїма Сне, можливість укладання угоди між двома найбільшими ізраїльськими партіями наближається до нуля. Не змінили позицію Амрама Міцни й переговори із Шароном, які пройшли в понеділок, 3 лютого. Попри нібито надані Шароном секретні плани з поновлення переговорного процесу й кількаразові посилання на узгодженість його позиції з Вашингтоном, Міцна залишився незадоволеним. «Двогодинна зустріч нагадувала діалог глухих, — прокоментував глава «Аводи» її результати. — Я прослухав лекцію про стратегічну важливість ізраїльських поселень — Нецаріма, Кфар Дарома та єврейського кварталу Хеврона — і вийшов із кабінету прем’єр-міністра ще стурбованішим, ніж перед її початком».

Якщо ж переговори з «Аводою» зазнають невдачі, Шарон спробує залучити на свій бік центристську партію «Шинуй», очолювану Томмі Лапідом. На відміну від «Аводи» і «Мерец», ця партія мала всі підстави святкувати перемогу. Отримавши 15 мандатів, «Шинуй» стала третьою політичною силою в Ізраїлі. Ця партія обстоює ідею створення світської коаліції, до якої ввійшли би «Лікуд», «Авода» і «Шинуй». Проте, як зазначають ізраїльські аналітики, входження цієї партії в уряд національної єдності без «Аводи» буде вкрай болючим кроком. «Лапід» уже встиг відхилити пропозицію Шарона, заявляючи, що «ми не хочемо бути лівим флангом правого уряду». Наступні його коментарі стали стриманішими, особливо після провалу переговорів із «Аводою». «Лікудівці», у свою чергу, не готові відмовитися від солідарності з ультраортодоксами, оскільки останні, на їхню думку, на відміну від «Шинуй», завжди входили до правої коаліції. Ультраортодокси ж узагалі вважають, що позиція цієї партії межують із неприкритим антисемітизмом. Війна в Іраку, ось що може змінити наміри «Шинуй». До речі, щойно Томмі Лапід погодиться ввійти до урядової коаліції, це свідчитиме про початок війни. Про можливість участі представників своєї партії на надзвичайних засіданнях уряду протягом війни в Іраку заявив і Міцна. Це його остання припустима поступка партійним інтеграторам.

Експерти оцінюють шанси створення уряду національної єдності як невеликі, та, з огляду на здібності Шарона вирішувати складні питання, зовсім не відкидають цю ідею.

Більшість експертів уже помітили вперте небажання Аріеля Шарона формувати так звану «вузьку» коаліцію, до якої ввійшли б представники правих партій, що виявилося в погрозі проведення нових виборів. Така позиція викликає подив, оскільки «Лікуд» позиціонує себе як права партія. Мабуть, це пов’язано насамперед з підходом до вирішення палестинського питання. За влучним висловленням Шимона Переса, серед першої десятки кандидатів від «Лікуда» лише одна людина підтримує ідею незалежної палестинської держави. І то це Аріель Шарон.

За умови формування правого уряду, Шарон потенційно може створити коаліцію з 67 голосами, до якої ввійшли б «Лікуд» (39 місць), ШАС (11 місць), «Єхуд ХаТора» (5 місць), Національний союз Авігдора Лібермана (7 місць), Національна релігійна партія (5 місць) та «Ісраель БаАлія» (2 місця). Однак, як зазначають спостерігачі, Шарон ставиться досить прохолодно до ідеї введення до складу свого кабінету А.Лібермана та інших крайніх правих політиків.

Інша конфігурація «вузького» правого кабінету передбачає об’єднання голосів «Лікуда» (39), ШАС (11 місць), «Єхуд ХаТори» (5 місць), Національної релігійної партії (5 місць) та «Ісраель БаАлія» (2 місця). У такому разі коаліція нараховуватиме 62 голоси.

У тому і в другому випадках вона буде досить стійкою, але нерезультативною з погляду здійснення американського плану «Дорожньої карти».

Говорячи про результати виборів, не можна не відзначити дуже скромних результатів таких партій як «Мерец» та «Ісраель БаАлія». Перша — партія лівої, ліберальної ізраїльської інтелігенції, яка послідовно виступає за мирний процес, зазнала істотної поразки. Вона втратила майже половину місць у кнесеті, отримавши на цих виборах підтримку лише 5% виборців, що означає 6 місць у новому парламенті. Йоссі Сарід, який пішов у відставку з поста лідера партії, вважає, що його рішення однозначне та єдино вірне.

Голоси «російської вулиці» цього разу не відіграли ключової ролі. Для партії Натана Щаранського, яка здобула підтримку 1,3% виборців і, відповідно, два місця, ці вибори, швидше за все, лебедина пісня. Те, що Щаранський пішов з великої політики, свідчить саме про це. Частина радикальніших «росіян» голосувала за крайній правий Національний союз Авігдора Лібермана, але левова частка голосів «російської алії» з’їли великі партії, насамперед «Лікуд».

Аналітики в Ізраїлі зазначають, що переможець Шарон може стати першою жертвою своєї перемоги. Маючи реальну можливість створити правий уряд, він натомість наполегливо шукає дружби з «Аводою». Підтримавши ініціативу американського президента зі створення незалежної і життєздатної палестинської держави, Шарон змушений пускати в хід механізм мирних переговорів, від яких успішно ухилявся протягом двох років. Він чудово розуміє, що ніякий прогрес не можливий без негайного припинення будівництва та фінансування його улюбленого дітища — ізраїльських поселень на окупованих територіях, але не готовий порушувати питання про їхню ліквідацію. Шарон розуміє, що в жодному разі не можна наново окупувати Сектор Газа, але його міністри вже говорять про таку можливість цілком серйозно.

У його словах і вчинках відбито всю непередбачувану реальність сучасного ізраїльського суспільства: говорячи про мир — продовжувати війну, говорячи про мирне співіснування двох держав — продовжувати колоніальну, окупаційну політику в Палестині.

Прикладом цього може служити повне ігнорування Шароном звернення Арафата, переданого йому після перемоги. В інтерв’ю 9-му каналу Ясір Арафат закликав Шарона зустрітися і повернутися за стіл переговорів для припинення дворічного кровопролиття.

Палестинці, у свою чергу, висловили побоювання, що переобрання Шарона і можлива війна в Іраку призведуть до «посилення агресії проти палестинців». Палестинський міністр інформації Ясір Абдраббу заявив, що перемога Аріеля Шарона і правого блоку стала ударом по миру, і що ізраїльтяни зробили жахливу історичну помилку. Саїб Арейкат, уповноважений на ведення переговорного процесу з ізраїльтянами, прогнозує подальше погіршення ситуації на окупованих територіях і закликає до негайного поновлення переговорів.

Про це у своєму посланні до Шарона каже й президент Єгипту Хусні Мубарак. Як зазначають оглядачі, в Ізраїлі були приємно здивовані словами президента Єгипту про необхідність «посилення контактів із Шароном, оскільки заморожування відносин ні до чого не привело». Єгипет, за словами Х.Мубарака, готовий сприяти зусиллям з досягнення угоди між палестинцями та ізраїльтянами. В останні тижні ця близькосхідна країна виступила ініціатором переговорів між різними палестинськими фракціями. Ізраїльські експерти, щоправда відзначають, що головним завданням Мубарака було не припинення інтифади, а оголошення перемир’я, яке могло поставити Ізраїль у дуже незручне становище.

У свою чергу, представники палестинського руху опору прогнозують ескалацію конфлікту. На думку представника ХАМАС Абдульазіза Рантіссі, перемога Шарона лише зміцнила переконаність бойовиків у необхідності продовження збройної боротьби.

У Шарона в запасі є 28 днів із моменту офіційного оголошення результатів для формування коаліції. На думку більшості аналітиків, він використає цей час для створення тріщин у поки що монолітній стіні опозиційної «Аводи. У кожному разі, війна в Іраку, яка, очевидно, розпочнеться наприкінці лютого — початку березня, сприятиме Шарону. З початком війни переконати опонентів буде набагато легше. І тому Шарон поки що не поспішає.

Чимало спостерігачів уже встигли назвати ці вибори смертю політики як такої. З моменту провалу близькосхідного мирного процесу й початку другої палестинської інтифади 2000 року ізраїльтяни втратили віру не лише в політичний процес, спроможний привести до миру з палестинцями, а й у саму концепцію політики. Політичні дискусії набули теологічної форми «Ми чи вони», що виражається в метафізичній боротьбі між добром і злом. Відсутність життєздатної альтернативи створювало відчуття безвиході. Це, певне, чітко розуміють ліві, які не хочуть більше приносити жертвоприношення на вівтар Шарона.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво