Великі проблеми з великим десантним кораблем

Інцидент із несанкціонованою висадкою російських морських піхотинців на південно-східному узбережжі Криму, на думку експертів, здатний викликати не менший політичний скандал, ніж недавній конфлікт навколо острова Тузла. І, цілком можливо, спричинить перегляд термінів і умов перебування російського Чорноморського флоту на території України.
Відповідно до інформації, поширеної вітчизняним зовнішньополітичним відомством, ро­сійський великий десантний корабель (ВДК) «Николай Фильченков» 23 березня о 07.55 перет­нув державний кордон України в районі Феодосії. О 10.40 ВДК без дозволу нашої сторони почав висадку на полігон у райо­ні гори Опук (приблизно за 70 км від Керчі) особового складу й техніки 382-го окремого бата­льйону морської піхоти Чорноморського флоту РФ. Проте, за заявою прес-служби командування ВМС України (підтвердженою джерелами «ДТ» у держав­ній прикордонслужбі) «Николай Фильченков» зайшов у територі­альні води нашої країни набагато раніше — близько 2-ї години ночі й розпочав десантування приблизно о 6 годині ранку.
Після втручання представників українських компетентних органів висадку 142 російських морських піхотинців і 28 одиниць техніки було зупинено. 24 березня о 3 годині ночі судно залишило територіальні води України і взяло курс на Новоросійськ.
Прес-служба російського Чорноморського флоту заявила, що терміни проведення навчань морських піхотинців були заздалегідь узгоджені органами військового управління ЧФ РФ і ВМСУ. Проте українські прикордонні служби не мали у своєму розпорядженні відповідної інформації. За повідомленням агентства «Інтерфакс», джерело в головному штабі військово-морського флоту Росії заявило, що причиною інциденту стала «неузгодженість дій між україн­ською владою та представниками командування ЧФ». А керівництво флоту висловило сподівання, що «технічний збій не вплине на подальший розвиток співпраці між російськими й українськими моряками».
Проте українська влада, як з’ясувалося, не схильна розцінювати те, що сталося, як прикре непорозуміння. МЗС України в четвер вручило тимчасовому повіреному у справах Росії Євгену Пантелєєву ноту й зажадало від Росії роз’яснень. А офіційні українські особи зробили низку жорстких заяв. Глава зовнішньо­політичного відомства Борис Тарасюк в інтерв’ю «5 каналу» дав дуже критичну оцінку тому, що сталося: «Мене дивує цей факт, особливо після недавньої зустрічі двох президентів, коли було досягнуто домовленості узгодити всі проблемні питання перебування ЧФ РФ в Україні... По-моєму, це свідчить про те, що російська влада не контролює ситуацію, пов’язану з діями Чорноморського флоту. Або це була спроба перевірити реакцію укра­їнської влади на кричущий факт порушення державного кордону». Керівник МЗС підкреслив: українська сторона неодноразово наполягала на тому, щоб війсь­кові частини й бойова техніка ЧФ РФ не використовувалися на території нашої країни для нав­чань. Міністр додав, що Україна зацікавлена в чіткому врегулюванні всіх питань, пов’язаних з умовами перебування Чорноморського флоту. А також заявив: наша держава виступає за якнайшвидше підписання договору, який заборонятиме використання частин і техніки ЧФ, що базуються в Україні, у бойових діях і операціях за межами місця дислокації.
Ще різкіше висловився глава СБУ. У телеефірі ТРК «Ера» він заявив: перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на українській території суперечить національним інтересам. Олександр Турчинов назвав перебування російських військових на території України «дискомфортом для держави». «Це не сприяє зміцненню безпеки держави. У таких питаннях, як територіальна незалежність і суверенітет, не можна робити жодних реверансів — позиція має бути досить жорсткою й адекватною... Це все-таки не перший випадок. Гадаю, вони нахабнітимуть настільки, наскільки ми до­зволятимемо їм це робити... Жорстка, досить конкретна позиція українського керівництва примусить усе-таки виконувати зобов’язання, передбачені договором про розміщення на території України Чорноморського флоту Російської Федерації».
На думку офіційної української влади, ро­сійська сторона грубо порушила положення дво­стороннього договору про статус і умови перебування Чорноморського флоту РФ на території України від 28 травня 1997 року, а також законодавство України про режим державного кордону й порядку допуску підрозділів збройних сил інших держав на територію України.
Пояснимо, що саме стало причиною такої жорсткої реакції офіційного Києва. По-перше, згаданий 382-й окремий батальйон чорноморських морських піхотинців дислокується в російському місті Темрюк. А підрозділи Чорноморського флоту, які базуються в РФ, не мають права (запевняють фахівці) перебувати на нашій території без відповідних узгоджень із українською стороною. Причому йдеться навіть про ті полігони, які орендує Росія.
По-друге, за твердженням прес-служби командування ВМСУ, «Николай Фильченков» попереджав про входження в українські територіальні води, проте не надав інформацію про пасажирів і вантаж на борту.
Таким чином, неочікуваний візит російських «чорних беретів» на українську землю можна (за бажання) кваліфікувати і як вторгнення. Що справді вимагає (як справедливо зауважив Турчинов) «жорсткої й адекватної» реакції Києва.
Крім того, звернемо вашу увагу на наведену вище заяву глави Служби безпеки про те, що інцидент навколо ВДК — не перший випадок порушення російськими військовими укра­їнського законодавства. Як стверджують джерела з СБУ, Держкомкордону та кримського парламенту, командування ЧФ далеко не завжди вважало за свій обов’язок інформувати українську сторону про перетинання нашого кордону військовими суднами й військовими підрозділами. Інколи просто ігнорувало заборони й заперечення Києва. «ДТ» свого часу писало про скандал навколо несанкціонованих навчань ро­сійського спецназу неподалік від Ай-Петрі.
Бували й інші інциденти. Символічно, що один із них пов’язаний із тим самим «Николаем Фильченковым». Десантний корабель (який носить ім’я легендарного політрука-червонофлотця, що загинув у 1941-му під час оборони Севастополя) в Росії став відомий після того, як доставив у православний храм на острові Корфу святі мощі покровителя російських моряків адмірала Федора Ушакова. Проте судно тоннажністю 4360 тонн перевозить не лише останки канонізованих персонажів російської історії. В Україні цей ВДК (над яким, до речі, з ініціативи Юрія Лужкова, шефствує Південно-західний округ Москви) став відомий завдяки зовсім іншому вантажу. За заявами нашої преси, саме «Николай Фильченков» у 1999-му використовувався для передислокації чорноморських морських піхотинців з України в Чечню.
Київ неодноразово виступав проти участі «чорних беретів», які базуються на території нашої держави, у бойових діях. Наша влада вважала за необхідне, щоб перекидання кримських морських піхотинців на Північний Кавказ узгоджувалося з українською стороною. Та, позаяк таку вимогу не було вписано в жодну угоду про Чорноморський флот, Москва не вважала себе зобов’язаною дотримуватися цієї умови.
Особливо після того, як Україна вже продемонструвала одного разу свою непоступливість. Під час першої чеченської кампанії Київ зайняв несподівано жорстку для Кремля позицію. І зумів домогтися скасування вже запланованої росіянами відправки до Чечні батальйону морської піхоти ЧФ, дислокованого в Україні.
Після цього Москва вирішила аналогічні питання з українською владою не утрясати. А заодно — й не інформувати свого партнера про серйозне переозброєння «обмеженого російського контингенту». Під час другої чеченської війни морські піхотинці-чорноморці брали участь у так званій антитерористичній операції, попри кволі протести Києва. Голосно обурюватися наша влада собі не дозволяла. Попри те, що (як стверджують наші джерела) керівництво СБУ звертало увагу Президента на небезпеку, пов’язану з участю морської піхоти ЧФ, яка базувалася на нашій території, у бойових діях у Чечні. Це, на думку фахівців Служби безпеки, могло спричинити організацію терактів у місці постійної дислокації підрозділів морських піхотинців — в Україні. Проте Леонід Кучма мовчав. І під акомпанемент цього мовчання «Николай Фильченков» та «Ани», які базувалися на Качинському аеродромі, продовжували свою місію...
У зв’язку з цим ряд представників української опозиції неодноразово порушував питання про перегляд угод про ЧФ. Як відомо, 17-та стаття Конституції забороняє перебування та базування іноземних військ на території суверенної України. 14-й пункт перехідних положень Основного Закону дозволяв частинам і суднам Чорноморського флоту перебувати на території України упродовж терміну, застереженого раніше досягнутими домовленостями. Проте, всупереч букві Конституції, ЧФ дозволили «гостювати» й далі. Двосторонню угоду про базування Чорноморського флоту Росії в Севастополі на період з 1997-го по 2017 рік ряд незалежних юристів назвав нелегітимною. Деякі експерти вважали, що нова влада піддасть ці домовленості ревізії.
Підтвердженням їхніх прогнозів стали різкі висловлювання Бориса Тарасюка, який за кілька днів до призначення міністром закордонних справ заявив, що не вважає доцільним перебування російського ЧФ на території України. 3 лютого Тарасюк (тоді ще глава парламент­ського комітету з питань європейської інтеграції) сказав: «Росія не може бути вільною настільки, щоб замінювати військову техніку на якісно нові зразки на території України». При цьому Тарасюк нагадав, що ЧФ часто забруднював українську акваторію, Росія проводила військові навчання в Криму без попереднього узгодження з керівництвом Збройних сил України, а підрозділи російської морської піхоти без узгодження з українською стороною направлялися до Чечні. Борис Іванович оголосив, що перебування російського флоту в Україні — тимчасове явище: «Єдине пояснення його перебування — Росія хоче бути присутньою в Україні. З військового погляду, ЧФ не може виконувати жодних стратегічних завдань, хоча саме на цьому наполягала російська сторона... Росія може створювати умови для постійного базування свого флоту на своїй території».
Після приходу в зовнішньополітичне відомство Борис Іванович став не таким різким. 8 лютого вже міністр Тарасюк повідомив: Україна повинна виконувати міжнародні угоди й договори з Російською Федерацією, зокрема угоду 1997 року, яка передбачала перебування російського флоту на території України. «Ми повинні забезпечити виконання цієї угоди відповідно до наших зобов’язань», — цитували інформагентства слова глави МЗС. Який заодно зазначив, що перебування російського ЧФ на території України не є перепоною для євроінтеграції.
Проте інцидент із «Николаем Фильченковым» знову додав металу в інтонації міністра. Жорсткість у заявах українських керівників зрозуміла. Москва чинить так само, як і раніше. А Київ має намір довести, що, як раніше, не мовчатиме. Наскільки послідовною буде ця жорсткість, незрозуміло. Незрозуміло й те, наскільки адекватною виявиться реакція Кремля. Зрозуміло інше: від того, чим закінчиться скандал навколо вояжу ВДК на ПСБК, багато в чому залежить не лише подальша доля «україн­ської частини» ЧФ. За підсумками цього конфлікту можна буде судити про те, як складатимуться найближчим часом відносини нової української влади з Кремлем.