«Великі люди»: все схвачене?

Розголос навколо трагедії, що сталася на Кіровоградщині минулого тижня з участю народного депутата Віктора Лозинського, не тільки не стих, а й набув нових загадкових і просто страшних подробиць. Прес-конференція самого Лозинського, що відбулася минулого понеділка, не внесла ясності, а навпаки — поставила безліч питань, на які ні журналісти, ні громадськість, ні односельці загиблого відповіді знайти не можуть. Правоохоронні ж органи, зокрема прокуратура області, яка порушила кримінальну справу за фактом смерті, коментарі давати відмовляються, посилаючись на таємницю слідства. Можливо, з професійного погляду, дотримуватися таємниці слідства й доцільно, але нинішнє мовчання прокуратури на тлі кричущих подробиць, які стали відомі з кількох новинних сюжетів центральних телеканалів, викликає однозначну реакцію: мовчать — отже, хочуть спустити справу на гальмах.

Серійний самовбивця?

Нагадаємо: трагедія сталась увечері 16 червня, коли народний депутат фракції БЮТ Віктор Лозинський разом із начальником Голованівського районного відділу міліції Михайлом Коваль­ським та прокурором району Євгеном Горбенком (обидва нині відсторонені від своїх обов’язків), проїжджаючи по території району машиною «Нива-Шевроле», побачили на полі підозрілого чоловіка (обірваного, неголеного) й запитали — хто він і чому йде не шляхом. У відповідь, як стверджують Лозинський та інші два учасники події, незнайомець почав стріляти. Начальник міліції викликав наряд, тим часом троє високопосадовців, під’їхавши ближче до невідомого, намагалися його затримати. У незнайомця в руках з’явився ніж, яким він, начебто, поранив Лозинського (на час проведення прес-конференції, тобто через п’ять днів, якихось ушкоджень помітно не було), тут-таки з’ясувалося, що в таємничого лісовика є ще один пістолет. Група міліції, що прибула на місце події, затримала порушника (без стрілянини, як зазначив сам Лозинський). На нього наділи наручники і, помітивши кров на нозі чоловіка, викликали «швидку». Вона приїхала оперативно, нібито й надала допомогу таємничому порушникові, але відразу по приїзді в лікарню він помер. Медики діагнос­тували травматичний шок, вогнепальне поранення правого стегна і правої гомілки, внаслідок цього — велику втрату крові. Поранення невідомий зловмисник, як стверджує Лозинський (а за ним на брифінгу — і прокурор області Геннадій Тюрін) нібито завдав собі сам.

Загиблим виявився 55-річний Валерій Олійник, уродженець села Красногірки Голованівсь­кого району, який останніх 10—12 років мешкав у селі Грушки сусіднього Ульянівського району. Розповідає голова ветеранської ради при Грушківській сільській раді Володимир Крижановсь­кий:

— Мати Валерія Любов Овсіїв­на розлучилася з чоловіком, коли хлопцеві було сім років. То­ді ж вона й переїхала в наше село із Красногірки, працювала дояркою, а Валерій залишився з батьком. Десь навчався у профтех­учи­лищі, потім пішов до армії, слу­жив понадстроково у внутрішніх військах (і Лозинський, і Яворівсь­кий підкреслювали, що Олійник мав негативні характеристики по службі, виявляв нездоровий інте­рес до зброї. — С.О.), потім десь намагався зайнятися бізнесом, не вийшло, повернувся до матері у Грушки, своєї сім’ї не мав. Розу­мово відсталим не був, інколи демонстрував непогане орієнтування в політичних подіях, але, безперечно, поводився дивакувато. Часто ображав матір, заробляв тим, що ходив навколишніми селами, допомагав людям обробляти городи, рубати дрова. Збирав пляшки, всілякий непотріб. При ньому цілком могли бути ніж або сокира, але вогнепальної зброї у нього ніколи не бачили.

Коли наступного дня в сільраду повідомили про смерть Валерія (в якому стані і з якими ушкодженнями його було доставлено до районної лікарні, голов­ний лікар Сергій Стоянов, який, до речі, й виїздив на «швидкій», із невідомих причин відсторонивши чергового лікаря, повідомляти категорично відмовляється, посилаючись на те, що дав слідчим підписку (?) про нерозголошення), з’ясувалося, що мати вже знає про це. Серед ночі до неї приїздили якісь невідомі, які відрекомендувалися «великими людьми», показали їй зброю, яка нібито належала Валерію, дали 200 гривень, шукали у хаті й нібито забрали якісь документи. Хто саме це був, жінка, якій уже за 80, крім знущального — «великі люди», сказати не може, правоохоронці ж — мовчать. До речі, матір не викликали на опізнання тіла, зате викликали на опізнання зброї, того пістолета, якого, за словами Любові Овсіївни, їй показали нічні візитери.

Односельцям вдалося забрати тіло Валерія не одразу. Кілька разів районна прокуратура давала відбій, і тільки минулого вівторка грушківці ховали щільно загорнутого у целофан небіжчика, якого, м’яко кажучи, не рекомендували розгортати. Але вже на цвинтарі (ховали за рахунок громади і останньої пенсії Любові Овсіївни), на наполягання матері та журналістів СТБ, целофан роз­гор­нули, і люди вжахнулися: обличчя покійника побите, ключиця переламана, немає однієї ноги… Про таке у довідці про смерть — ані слова. Як могла людина сама собі завдати таких каліцтв?!

До речі, Володимир Крижановсь­кий розповідає, що наступного після похорону дня у село завітали якісь незнайомці й наполегливо цікавилися, хто і на якій підставі відкрив труп. Хто ці люди — ніхто не знає.

У райлікарні, куди, за версією Віктора Лозинського, зловмисника допровадили живого, пояснюють, що в ніч із вівторка 16 червня на середу 17-го їм доставили труп. Мертвий чоловік був у наручниках, на його тілі нарахували дев’ять вогнепальних поранень, при цьому він мав відкритий перелом ноги, поламані ребра і ключицю. Працівник лікарні, який стверджує це, категорично відмовляється називати своє прізвище. Про такі ж каліцтва йдеться і в заяві ВО «Свобода», яка першою привернула увагу до цієї події. Свободівці, посилаючись на свої джерела, теж не називають їх. До речі, осередки партій (крім соціалістів, які називають чимало інших фактів сваволі правоохоронців) в області досі зберігають цнотливе мовчання.

ВО «Свобода» у своїх заявах стверджує, що не було проведено належної судово-медичної екс­пертизи, а Лозинського і його ком­паньонів — не перевірено на вміст алкоголю в крові. За слова­ми прокурора області Геннадія Тюрина, запаху від них не відчувалося(?!), отож і не перевіряли…

Всесильний Лозинський

Згадане тут — лише найгостріші, найкричущіші питання, відповідей на які немає — і, таке враження, ніхто особливо й не збирається шукати. А ще ж є маса дрібніших нестиковок та різночитань між розповідями Лозинського, Тюрина, тим, що кажуть люди. Наприклад, мешканці Грузького (село, неподалік якого сталася трагедія) ствер­джують, що постріли з мисливських угідь Лозинського чули протягом дня, що ввечері (вже після 20-ї) бачили його у барі цього ж села разом із чималою компанією. Чи допитано тих свідків? Знову ж — прокуратура мовчить.

Якщо цього не зробити оперативно, із часом люди просто можуть відмовитися свідчити, адже характер Віктора Олександро­вича окрузі відомий. Володи­мир Крижановський наполягає: люди бояться ходити в ліси, які стали мисливськими угіддями Лозинського, не те що полювати чи відпочивати, а навіть по гриби. Як уміє охорона захищати «депутатський» ліс, знає ще один земляк Валерія Олійника — Борис Пустовіт, який мав необережність заблукати туди із мисливською рушницею. Його і били, і душили, аби запам’ятав на все життя. Взагалі, той ліс має погану славу: торік там було знайдено труп невідомого чоловіка. Але тоді справа не набула розголосу. Оперативно ж дізнатися, скільки зареєстровано нерозкритих убивств у Голованівському районі, виявилося неможливо: прес-служба обласного УМВС люб’язно запропонувала, аби редакція надіслала письмовий запит із цього приводу.

Та що там прості селяни! Про перипетії «дружби» Лозинського і колишнього голови райдержадміністрації Івана Кучера ми згадували в попередньому числі тижневика. Як з’ясувалося, результатом особливих стосунків з Лозинським стала й відставка наступного голови райдержадміністрації — Сергія Піддубного. Призначений після подій на Майдані, він романтично вірив, що на таких, як Лозинський, можна і слід впливати. Звернувся з листом до міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, який, до речі, на минулих виборах президента був спостерігачем саме в тодішньому 101-му окрузі й на власні очі міг пересвідчитися, як уміє діяти Віктор Лозинський.

«Люди чекали, що буде дано належну правову оцінку незаконним втручанням В.Лозинського, — йдеться у листі, — в діяльність правоохоронних та державних органів, незаконному заволодінню комунальним, колективним та державним майном, зокрема двома хлібоприймальними підприємствами (зараз перепродані іншим власникам), рядом об’єктів райспоживспілки, у тому числі ринком, хлібозаводом, приміщенням райдрукарні, незаконному користуванню лісомисливськими масивами, внаслідок чого, як було доведено актом перевірки КРВ в Голованівському районі, держлісгоспу завдано значних збитків». Колишній голова райдержадміністрації попереджав міністра: монопольний контроль Лозинського над місцевою міліцією, райгазетою, районною радою — небезпечний і може призвести до сумних наслідків. Відповіддю стало швидке (протягом тижня) звільнення Сергія Піддубного з посади. Пізніше Лозинський оприлюднив текст листа до Луценка у підконтрольній йому місцевій газеті «Наша воля», очевидно демонструючи: ось що він проти мене писав — і де він тепер?

На цьому тлі по-блюзнірськи звучить пропозиція колеги по фракції БЮТ Андрія Кожем’якіна нагородити Лозинського нібито за геройське затримання небезпечного злочинця. Але чого в нас тільки не буває! Стрілки переводяться елементарно. Недарма Віктор Олександрович під час прес-конференції заявив, що якби він не був народним депутатом, то ця подія яйця виїденого не коштувала б і закінчилася б ще на стадії розслідування у райвідділі міліції. Слід уточнити: якби справа не набула такого розголосу, її справді легко було б поховати. Недарма ж шановні депутати всіляко підкреслювали нікчемність загиблого — і наркоман він, і матір ображав (демонструвалося відео, на якому мати про все це розповідає, нібито випадково знайдене Лозинським в Інтернеті). Та хіба у цьому річ?!

Учора, 26 червня, у Кіровогра­ді відбувся брифінг заступника Генерального прокурора Рената Кузьміна. Повідомивши. що вже працює слідча група Генеральної прокуратури, високопосадовець позитивно оцінив напрацювання Кіровоградської обласної прокуратури (хоча, як відомо, президент ставить питання про зняття прокурора області з посади). Слід зазначити, що відповіді Ре­ната Кузьміна на запитання журналістів були більш ніж обтічні, носили мало конкретики і, на жаль, у загальній картині трагедії у Голованіському районі залишається й далі чимало білих плям. І все ж заступник Гене­рального прокурора визнав, що на тілі Олійника було багато поранень та переломів, а пістолети, які нібито належали Олійнику (тепер уже так питання не стоїть), не зареєстровані ні на нього, ні на інших учасників події.