ВЕЛИКА МЕТА МАЛЕНЬКОЇ ФОРМУЛИ - Політика - dt.ua

ВЕЛИКА МЕТА МАЛЕНЬКОЇ ФОРМУЛИ

8 лютого, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 8 лютого-15 лютого

Різкий тон критики статті В.Литвина «Громадянське суспільство: міфи й реальність» свідчить, що порушено важливу тему...

Різкий тон критики статті В.Литвина «Громадянське суспільство: міфи й реальність» свідчить, що порушено важливу тему. І справа не в авторстві публікації, як сприйняло ситуацію багато читачів. У наш час будь-який серйозний текст має колективний характер. Справа в суті полеміки: поставлено під сумнів одну з найважливіших ідеологем, що освячують суспільно-політичні зміни в Україні останніх років, — громадянське суспільство.

Підтримую деміфологізацію громадянського суспільства. І думаю, що слід чіткіше висловитися стосовно одного з головних пунктів суперечки. Цілком ясно: не може бути незалежним суб’єкт громадянського суспільства, підтримуваний з-за кордону. Діючи, як правило, у річищі політичної та економічної лінії країни-«покровителя», він справді часто стає загрозою для національної безпеки країни перебування. Хіба можна собі уявити, щоб такий суб’єкт діяв у західній країні? Усе це нам добре було відомо й раніше, але за останні десять-п’ятнадцять років критичність сприйняття в цій сфері втрачено як більшістю громадян, так і державними структурами нашої країни.

Однак тема громадянського суспільства не зводиться лише до взаємовідносин його суб’єктів і держави. Для нашої країни будівництво громадянського суспільства означає зміну самого типу цивілізації.

В Україні відбувається глибока, з травмами, модернізація — спроба замінити основні традиційні структури й інституції інституціями суспільства сучасного, за західними зразками. Проте, як вважає політолог С.Кара-Мурза, уявлення про людину (тобто антропологічна модель, відповідь на запитання «Що є людина?») у традиційному й сучасному суспільстві відрізняються кардинально.

При виникненні сучасного суспільства в результаті реформації, просвітництва й буржуазних революцій виникло нове уявлення про людину — вільний індивідуум. Коли середньовічна Європа перетворювалася на сучасний Захід, сталося звільнення особистості від сковуючих його солідарних, общинних людських зв’язків. Капіталізму була потрібна людина, що вільно пересувається та вступає у відносини купівлі-пpодажу на ринку робочої сили. Тому громада завжди була головним ворогом буржуазного суспільства та його культури.

У Росії розриву цих зв’язків не сталося, попри вплив капіталізму й реформу Столипіна. В антропологічній моделі, розвиненій на початку ХХ століття нашими православними філософами, людина є соборною особистістю. Тут вона завжди включена в солідарні групи (родина, сільська й церковна громади, трудовий колектив та навіть зграї злодіїв), де гаслом є: «Один за всіх, усі за одного». Ця антропологічна модель розвинулася в радянському суспільстві й існує досі.

Для традиційного суспільства дуже важливе поняття народу як надособистісної спільноти, яка володіє історичною пам’яттю й колективною свідомістю. У народі кожне покоління пов’язано відносинами відповідальності і з предками, і з нащадками. А на Заході поняття «народ» змінилося. Це — громадяни, співтовариство індивідів. Будучи неподільними, вони з’єднуються в народ через громадянське суспільство. Ті, хто поза ним, — не народ.

Вихідним міфом західного суспільства стало уявлення про людину, дане філософом Т.Гоббсом, котрий стверджує, що природна, уроджена властивість людини — пригнічувати й експропріювати іншу людину. Отже, природний стан для людини — війна всіх проти всіх. В умовах цивілізації, громадянського суспільства ця війна вводиться в рамки закону та стає конкуренцією. Таким чином, установлення громадянського суспільства вимагає руйнування різноманітних общинних, солідарних зв’язків і перетворення людей на індивідуалістів, котрі потім об’єднуються в класи та партії, аби обстоювати свої інтереси. Це повне, принципове заперечення соборної особистості, у якій відбито суть нашого суспільства як окремої цивілізації.

Приймаючи з ентузіазмом ідею вільної особистості, важко погодитися з антропологією західного громадянського суспільства, яке вважає людину конкуруючим індивідом, змушеним безупинно шкодити ближньому в боротьбі за існування. Тим, хто вихований на Пушкіні, Толстому й Достоєвському, неможливо прийняти раціоналізм філософа громадянського суспільства Джона Локка, відповідно до якого роз’єднання людей виправдане, оскільки «ніхто не може розбагатіти, не заподіявши збитків іншому».

Усе це не означає, що громадянське суспільство погане, а общинність хороша, що індивідуалізм — зло, а солідарність — тільки добро. Це — питання ідеалів і віри, а про неї годі сперечатися. Ясно, що людина Заходу повинна жити відповідно до свого, вистражданого нею світовідчуття. Таке ж природне право повинна мати й наша людина.

За словами одного з критиків статті В.Литвина, «ідеальних демократій не існує». Точно в десятку! Одним до душі демократія, як в Афінах — для рабовласників, іншим — як у стародавньому Києві — на вічовій площі. Але взірцем для нас найчастіше називають західну демократію як політичне втілення громадянського суспільства. В її основі лежить приватна власність. Ні голоду в Сомалі, ні бомбардуванням Югославії така демократія абсолютно не заважає. Це — принципово антихристиянський спосіб людського спільного життя. Його формула (за Гоббсом) — «війна всіх проти всіх». Теоретик громадянського суспільства Локк був активним прибічником рабства в США та компаньйоном работорговельної компанії. Негри, індіанці в громадянське суспільство не входили й правами людини не володіли за визначенням.

Будівництво такої демократії та громадянського суспільства є метою багатьох наших нинішніх ідеологів, активно підтримуваних з-за кордону. Такі радикальні проекти нав’язуються нашому суспільству без будь-якого врахування опінії та наявних соціокультурних особливостей. Обнадіює те, що хоч і мовчки, але більшість населення відкидає такі зміни.

Роз’єднати нас, перетворити з суспільства солідарності на суспільство конкуренції ще не вдалося. Не спрацьовують поки що й тонші задуми, які спонукають бачити в ближньому «слабку ланку» та формують культ «останнього героя», котрий став таким шляхом інтриг. Але спроби наростатимуть, а запас нашої міцності не вічний. Йому потрібна міцна світоглядна основа.

Стосовно передумов подальшого розвитку питання, то слід сказати, що радянське традиційне суспільство аж ніяк не було антизахідним. З громадянським суспільством Заходу наша країна завжди шукала миру й могла ужитися — якщо тільки м’яко відводила його загребущі руки.

Модернізація традиційного суспільства, будівництво на його основі інституцій громадянського суспільства — процес дуже складний і вимагає великої обачності. Методи соціальної шокової інженерії тут неприйнятні. Прикладом дбайливої, але безупинної модернізації є Японія. Іншим варіантом цього процесу була еволюція радянського повоєнного суспільства, перервана радикальною реформою.

Певне, загальною траєкторією розвитку нашого суспільства й буде шлях, аналогічний японському після Другої світової війни: пожвавлення й «лагодження» структур традиційного суспільства при сприйнятті й використанні інституцій і процедур громадянського суспільства західного типу.

При підготовці використано
матеріали С.Кара-Мурзи

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво