Вектори інтеграції - Політика - dt.ua

Вектори інтеграції

16 грудня, 2011, 16:43 Роздрукувати Випуск №46, 16 грудня-23 грудня

Пріоритетним для більшості українців є збереження дружніх, близьких відносин із Росією, навіть ціною нездобуття членства в Європейському Союзі.

© Василя Артюшенка

Дискусія про те, куди Україні краще інтегруватися — на Захід чи на Схід, — пожвавилася останніми місяцями у зв’язку з очікуваним 19 грудня парафуванням Угоди про політичну асоціацію Україна — ЄС і публікацією програмної статті В.Путіна, в якій він реанімував ідею Н.Назарбаєва про Євразійський союз. Власне кажучи, висловлювання на цю тему політиків і експертів у ЗМІ та на круглих столах навряд чи можуть кваліфікуватися як змістовна дискусія. Ба більше, позиції сторін і не передбачають такої дискусії. Прихильники інтеграції на пострадянському просторі часто кажуть і пишуть про «спільну долю», а євроінтегратори — про «цивілізаційний вибір», який Україна, мовляв, уже зробила, отож дискутувати ні про що! Дехто, між іншим, вважає, що свій «цивілізаційний» вибір, згідно з легендою, зробив за нас ще князь Володимир, вибравши віру православної Візантії і відкинувши при цьому три інших варіанти, включно з католицькою вірою, що домінувала в Європі. Коли аргумент про «цивілізаційний» вибір не переконує, посилаються на ст.11 закону про основи внутрішньої та зовнішньої політики, в якій справді є положення, де викладається мета України — домагатися членства в ЄС. А закон, доки в нього не внесено змін, потрібно виконувати, що нинішня влада, як і її попередниця, більш або менш успішно намагається реалізувати. Втім, це не означає накладання табу на обговорення зазначеної теми в суспільстві чи експертному середовищі. Особливо тоді, коли ми стаємо свідками безпрецедентної кризи, яку нині переживає ЄС. Цю кризу Ангела Меркель навіть назвала найсерйознішою з часів Другої світової війни. Та й у Росії буквально днями з’явилися ознаки можливої політичної кризи.

Як уже було сказано, на жаль, серйозно обговорити актуальні проблеми інтеграційних планів України поки що не вдається. Зате множаться безапеляційні заяви про «консенсусний характер» євроінтеграції в контрасті з конфліктним характером будь-яких форм участі України в інтеграційних проектах на просторі СНД. Тим часом усім, хто цікавиться цієї темою, відомо, наскільки різняться геополітичні уподобання в різних регіонах нашої країни.

Отож дискутувати, як уже сказано вище, не виходить. Аргументи сторін не верифікуються, що не дозволяє навіть наблизитися до вироблення обґрунтованих рекомендацій із приводу того, як же слід Україні поводитися тут і тепер. Обидві сторони суперечки чудово розуміють, що саме це затребуване суспільством, і, ухиляючись від дискусії по суті, схильні звертатися до результатів опитувань громадської думки. Причому кожна зі сторін наводить ті дані, які відповідають її позиції.

Прибічники прискореної євроінтеграції в останні два-три місяці зазвичай посилаються на результати досліджень авторитетного Центру Разумкова, опубліковані 14 жовтня нинішнього року в DT.UA. Відповідно до результатів цього дослідження, 51% опитаних висловлюються за вступ України в ЄС і тільки 30% — проти. Здавалося б, шукану відповідь отримали, і немає сенсу марнувати час та зусилля на проведення додаткових досліджень. Насправді все не так просто. Якщо погодитися, що цих даних достатньо, аби експерти й політичний клас зробили висновок про реальні настрої українського суспільства, то тоді нам слід готуватися не тільки до вступу в ЄС, а й… до відновлення єдиної союзної держави з Росією та Білоруссю. Адже, за результатами опитування Інституту соціології НАН України, 58% українців у 2011 році, «швидше, позитивно» ставилися до вступу нашої країни в такий союз і тільки 22% — негативно (ці дані є у виданнях Інституту соціології). Ба більше, останніми роками жодного разу не траплялося, щоб частка українців, котрі позитивно ставляться до вступу України в союз із Росією та Білоруссю, була меншою, ніж за частка тих, хто позитивно ставиться до вступу в ЄС.

Із наведених даних випливає простий висновок: такий тип формулювання запитання в соціологічних дослідженнях не дозволяє отримати чітку й науково обґрунтовану відповідь на питання про зовнішньополітичні пріоритети українських громадян. Усім, хто давно займається аналізом результатів опитувань громадської думки, відомий феномен амбівалентності. Він проявляється в тому, що респонденти часто дають позитивні відповіді на взаємовиключні альтернативи. (Цей феномен досить добре вивчено, зокрема, у працях відомого українського соціолога Євгена Головахи.) Інакше кажучи, такі дані неможливо використовувати для надійного прогнозування результатів гіпотетичного референдуму про вступ України в Європейський Союз або якийсь «пострадянський» інтеграційний проект.

Чи є дослідження, які можуть дати нам інформацію про пріоритети українців у зовнішній політиці? Так, є, й їх чимало. Наприклад, Центр Разумкова з 2005-го по 2008 рік провів 12 опитувань на тему, який напрям зовнішньої політики має бути пріоритетним для України.

Майже в усіх замірах частка тих, хто вважає пріоритетними відносини з Росією, більша, ніж частка тих, хто віддає перевагу відносинам із ЄС. Ми вважаємо, що надійні дані про зовнішньополітичні пріоритети можна отримати лише в тих дослідженнях, котрі ставлять респондентів у ситуацію вибору одного із зовнішньополітичних векторів (інакше отримаємо прояви того ж таки ефекту амбівалентності). Найбільш вдалі підходи до вирішення цієї проблеми, як нам видається, запропонував Валерій Хмелько, президент Київського міжнародного інс­титуту соціології (КМІС) ще 2003 року. Одне із запитань, яке поставили тоді в загальнонаціональному опитуванні, виясняло, чи готові українці відмовитися від відкритих кордонів із Росією заради вступу в Європейський Союз. Як і вісім років тому, 2011 року частка тих, хто не готовий жертвувати особливими відносинами (безвізовим режимом) із Росією заради вступу в Європейський Союз, була більшою, ніж частка тих, хто готовий вступати в ЄС навіть за умови впровадження віз та митниць із Росією.

Наведемо ще один приклад. 2006 року в дослідженні КМІС поставили запитання, як повелися б українці у разі вирішення питання про зовнішньополітичний вектор на референдумі — голосували б за вступ у ЄС чи за союз із Росією та Білоруссю.

У 2011 році це запитання формулювалося про вибір між вступом до ЄС чи спробами стати повноправним членом Єдиного економічного простору.

Як бачимо, у ситуації вибору відносна більшість українців усе-таки схиляється до «східного» вектора інтеграції. Такі запитання вкрай важливі для розуміння ієрархії зовнішньополітичних установок жителів України. Українці загалом позитивно ставляться до ідеї вступу України в Європейський Союз. Однак це справедливо тільки тоді, коли під формулюванням запитання не потрібно розуміти, що вступ України до ЄС може ускладнити відносини України і Росії, ускладнити вільне переміщення громадян між двома країнами. Ми можемо констатувати, що, у разі жорсткого вибору вектора інтеграції і співпраці — з ЄС чи Росією (ширше — з країнами колишнього СРСР), пріоритетним для більшості українців є збереження дружніх, близьких відносин із Росією, навіть ціною нездобуття членства в Європейському Союзі.

Навівши ці дані, ми б хотіли зазначити, що корисно розрізняти зовнішньополітичні установки, які часто поєднані з дуже великою кількістю чинників, що на них впливають, і ставлення до того, як має бути влаштоване життя суспільства. І автори цієї статті, і знач­на частина українців згодні, що нашій країні підходить, умовно кажучи, «європейська модель» політичної системи, соціальних та економічних відносин.

Наведемо дані листопадового опитування 2011 року КМІС про те, які моделі устрою різних сфер життя суспільства більше пасують Україні: 38% вважають, що Україні більше підходить такий тип устрою економіки, як у Європейському Союзі, 43 — такий, як у Росії; 48% українців дотримуються думки, що нашій країні потрібен такий тип роботи правоохоронних органів, як у ЄС, 32 — такий, як у Росії; 40 — що Україні потрібна така система освіти, як у ЄС, 43 — така, як у Росії; 41 — що нашій країні потрібна така судова система, як у ЄС, 28 — така, як у Росії; 53 — що Україні потрібна така система соціального захисту, як у ЄС, 29% — така, як у Росії.

Отже, «вибір» у його зовнішньополітичному розумінні не тотожний «європейському вибору» в соцієтальному сенсі, у контексті прийнятності тих чи інших цінностей і способів організації життя суспільства.

Можна припустити, що, загалом поділяючи європейські цінності, у сфері зовнішньої політики відносна більшість громадян нашої країни, як і раніше, орієнтується на Росію. Чому? Очевидно, у пошуку науково обґрунтованої відповіді на це запитання слід брати до уваги не тільки раціональні чинники, а й ірраціональні. І, звісно ж, враховувати сильну анізотропію орієнтацій жителів України: на Сході та Півдні прихильники східного вектора становлять істотно більшу частку серед населення, ніж на Заході та в Центрі нашої країни — прихильники європейського вектора.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво