Василь Горбаль: «Компроміс треба шукати вже сьогодні, а не 18 січня» - Політика - dt.ua

Василь Горбаль: «Компроміс треба шукати вже сьогодні, а не 18 січня»

28 серпня, 2009, 15:06 Роздрукувати Випуск №32, 28 серпня-4 вересня

На першій після літніх відпусток нараді в «Зоряному» партія Януковича складала плани і розробляла варіанти можливих виборчих стратегій...

Цього тижня «Регіони» виправдовувалися. За «Надра України», за Міжгір’я, за дружбу штабами з Черновецьким і за однопартійців, котрі попалися на хабарах. Потім взагалі витягли на світло й у ЗМІ занафталінену історію про підвищення соціальних стандартів, очевидно, розцінивши це як вдалий початок нового політичного сезону.

Тим часом були й непублічні кроки ПР. На першій після літніх відпусток нараді в «Зоряному» партія Януковича складала плани і розробляла варіанти можливих виборчих стратегій.

Щоправда, наш співрозмовник — народний депутат, глава столичної партійної організації ПР, а також керівник публічної кампанії Януковича в Києві Василь Горбаль пролити світло на всі подробиці заходу не наважився. Через їхню особливу таємність. Але дещо дізнатися нам усе ж таки вдалося.

Про оскандалених однопартійців

— Василю Михайловичу, чи обговорювали у середу на партійному засіданні в «Зоряному» недавній арешт заступника начальника одного з управлінь КМДА Романа Трояна, а також затримання першого заступника глави Дарницької райадміністрації Києва Вадима Селіванова? За нашою інформацією, пан Троян, котрий вилупився з молодіжного крила ПР, представляв партію в обласній раді Київської області, а пан Селіванов до цієї події нібито значився в претендентах на партійний квиток столичного осередку ПР.

— Засідання, про яке ви кажете, мало суто організаційний характер і стосувалося розгортання партійних виборчих штабів у регіонах. Що ж стосується суті вашого викривального запитання, то я справді чув про Вадима Селіванова. Мені його рекомендували. Але, смію вас запевнити, він не
встиг стати членом Партії регіонів, і в структуру столичної влади потрапив не за нашою протекцією. Стосовно Романа Трояна. Я знаю про цю подію рівно стільки, скільки й ви. Гадаю, що місцем, де найактивніше обговорюють його персону, є прокуратура. Тож вам краще туди. Насправді кожен день підкидає подібні новини. Боюся, це хвороба моралі не окремих чиновників, а цілого суспільства, не окремих партій, а списків усіх без винятку політичних сил.

— Гірше! Це хвороба і партійних лідерів, котрі їх складають. «Рейдерське захоплення регіоналами компанії «Надра України», «Янукович привласнив державну резиденцію в Між’гір’ї»… Чи ви думаєте, що ці вражаючі заголовки не б’ють по рейтингу вашого кандидата, який, за традицією, обіцяє покінчити з корупцією?

— Щодо «Надр України» я вже висловлювався і вважаю, це трудовий спір, спровокований недотриманням установленої законом процедури звільнення колишнього директора. Що стосується ситуації з Між’гір’ям, то я вас навряд чи здивую, коли скажу, що всі колишні прем’єри і президенти мешкають у якихось резиденціях. І це питання завжди було дискусійним. Річ в іншому: чому політики його порушують виключно напередодні виборів? У Юлії Володими­рівни було два роки, щоб ліквідувати цей «осередок корупції». Однак я не припускаю можливості якихось порушень закону Віктором Януковичем під час оформлення прав власності на цю резиденцію.

— Я вас дуже здивую, коли скажу, що в нашій країні все розтягують за законом? Що, Віктор Федо­рович не міг облишити дер­жавну резиденцію, побудувати будинок на свої і не давати приводу політичним опонентам піаритися на його «чистому» імені?

— Не забуваймо, що з огляду на певні обставини жодне рішення, ухвалене в Україні на найвищому рівні, не є остаточним. Воно є або пропозицією до переговорів, або можливістю переглянути вже існуючі домовленості. І найближче наповнення політичної палітри дасть пояснення стосовно істинних намірів прем’єра. Тож не варто ставитися до того, що відбувається, занадто серйозно.

Про оплату за рахунками Черновецького

— Давайте повернемося до «Зоряного», де, за вашими словами, партія обговорювала питання розгортання штабів у регіонах. На минулих президентських виборах ви вибудовували, утримували і менеджерували кампанію Януковича в Києві. Ви встигли відчути різницю між штабом-2004 і формованим штабом-2009?

— Про це, напевно, краще поговорити після виборів. 2004-го до фінішу добігли не всі штабісти. Якщо ви пам’ятаєте, у ніч після третього туру деякі до болю знайомі обличчя з’явилися геть в іншому місці. Одним із найяскравіших штрихів того періоду став блискавичний політичний дрейф Богдана Губського, одного з активних творців київської штабної структури ПР (Солом’янський район). Були і менш відомі прізвища. Насправді — все через кон’юнктурний підхід великої кількості охочих зробити ставку виключно на переможця.

— У такому разі нинішню дружбу штабів ПР і Блоку Черновецького як накажете розцінювати: як вашу нерозбірливість чи кон’юнктурність команди мера, яка зробила свою велику ставку?

— Коли ви вважаєте, що вже дійшли до найнезручнішого запитання, то змушений вас розчарувати. Не будемо забувати, що це вибори президента, а не вибори партії. І тут кандидато­ві важливо об’єднати навколо себе якнайбільше прибічників. Така міграція відбувається і в інших штабах. І в БЮТ, і у Яценюка. Спостерігається навіть така собі прихована конкуренція за людей, які знають штабну роботу, організаційний процес, котрі сприймають вибори виключно як працю.

— Але команда Черновецького — не блякла пляма на тлі Києва, наповнена суто виконавцями і технарями, котрі працюють за саму зар­плату. Це темна пляма. І вона вміщає в себе не лише сольні арії мера на сходинках Київради, але й «справу студентів», що прогриміла на всю країну, сотні земельних протестів прокуратури, а також плеяду досить цинічних молодих людей, які прагнуть реалізуватися фінансово за рахунок владних преференцій і політично, зокрема і з допомогою сильнішого партнера. На сьогодні цей партнер — Партія регіонів.

— А чому до партнерів Черновецького ви не відносите БЮТ, наприклад? Ви бачили, як весь цей рік голосувала фракція? Ви взагалі перелічували бютівців, які посідають позиції заступників у районних адміністраціях? Ви цікавилися кількістю земельних ділянок, які з легкої руки Київради відійшли до не останніх у БЮТ людей? В історії з Черновецьким «Регіони» поводяться чесніше від усіх інших.

— Давайте в цій історії хоч чесності не чіпати. Ну, ніяк вона не стикується з біографією фракції ПР у Київраді, також не раз обдарованої столичною владою. І не мені вам розповідати про це, Василю Михайловичу.

— Я цілком усвідомлюю те, які помилки чинила фракція з моєї вини. Втім, як і те, що часто вона була заручником не лише абсолютної влади Черновецького в столиці і непростої ситуації в Київраді, а й домовленостей на рівні найвищого партійного керівництва і мера. При цьому ми не грали і не вдавали з себе опозиціонерів.

— Так чи інакше, але в цій історії вам доведеться дограти роль партнерів до кінця. І розплатитися з Леонідом Михайловичем за оренду мережі з доставки «гречки». Пан Басс, наприклад, має шанси спливти на посаді міністра економіки при президенті Януковичі? А Олесь Довгий, по-вашому, зможе підсилити команду «професіоналів»?

— Питання появи тієї чи іншої людини в уряді вирішуватимуться в парламенті. Міністерські портфелі, як відомо, роздають там. Це, по-перше. А по-друге, при президенті Януковичі питання стоятиме не стільки про конкретні персоналії, скільки про створення ефективної системи державного управління та контролю, яка б виключала зловживання. І я цілком припускаю, що в заданих рамках яскраві представники команди Черновецького, у тому числі й ті, котрих ви назвали, будуть змушені поводитися інакше.

Про гроші партії та відсотки Януковича

— Гадаю, що педагогічну обдарованість Віктора Януковича згодом належно оцінять. Утім, як і його «успіхи» на нелегкому шляху боротьби з корупцією. А тим часом поговорімо про виховання електорату. 30 відсотків, публічно обіцяних Януковичу новим керівником столичної виборчої кампанії паном Сівцем, це що — блеф, невиправданий оптимізм чи претензія регіоналів на володіння секретами філософського каменя? Соціологи дружно наполягають на 16—18 відсотках!

— Дійсно, у столиці в силу різних причин склалося досить стійке електоральне ядро ПР. Але можливість його розширення все-таки є. Хоча б за рахунок зняття міфів про Януковича. Але я б, напевно, не говорив про якісь конкретні цифри. Проте якщо дивитися суто з технологічного погляду, то такі заяви — абсолютно правильний хід.

— То, може, вам треба було пообіцяти Віктору Федоровичу 40 відсотків і залишитися на посаді керівника штабу, а не поступатися місцем Вікторові Сівцю?

— На цей момент для реалізації своїх амбіцій мені цілком достатньо повноважень керівника міської організації та публічної виборчої кампанії кандидата в президенти Януковича.

— Скільки грошей ви вклали в утримання столичної організації партії за роки опіки над нею?

— Напевно, жоден керівник регіональної партійної організації не відповість журналістові чесно на це запитання. Кожен з них у розмові з колегами навмисно завищуватиме обсяги своїх інвестицій у партію. На жаль, в українській партійній практиці не прижилася система членських внесків.

— Зате в ній прижились олігархи.

— Усі колись популярні у ВР ідеї про фінансування державою партій-переможниць залишилися порожнім звуком. А це могло б звільнити партійні списки від засилля бізнесменів, поповнити їх фаховими політиками. І це треба визнати. Втім, як і те, що питання фінансування партій набули своєї етичної інтерпретації — їх зазвичай не обговорюють публічно.

Про «гуляючі» регіональні еліти

— Ви були присутні на зустрічі Януковича і Черновецького, де було вирішено об’єднати штаби? Чи це теж не прийнято обговорювати публічно?

— Мені нічого не відомо про таку зустріч. Але спробуймо поставити запитання інакше. От ви припускаєте, що були контакти Черновецького з Тимошенко, про які не знав Семинога? Або що були контакти Черновецького з Яценюком, про які не знають у його штабі? Що мали місце зустрічі Черновецького з президентом, про які не знали Мартиненко або Кириленко? Я дійсно це припускаю. Навіть розуміючи, що моє припущення може викликати якісь емоційні реакції з боку деяких колег — керівників столичних партійних організацій та політичних об’єднань.

— Вас це зачіпає?

— Мене це тримає в тонусі. Насправді ступінь самодостатності в ухваленні рішень у столиці завжди ниж­чий, ніж у регіонах. Близькість до центральної влади завжди викликає підвищену увагу останньої. Часто рішення ухвалюється не на рівні столичної партійної організації, а на рівні керівника партії.

— Василю Михайловичу, моя мета не збентежити вас своїми запитаннями, а загострити увагу на деяких речах. Уся ця історія справді прямо вказує ще на одну непублічну тему — взаємостосунки партійної верхівки та регіональних еліт. І це проблема не Партії регіонів, а всіх партійних структур в Україні. Політтехнологи вже розвинули цілу теорію про так звані гуляючі регіональні еліти, які разом із правом впливати на рішення партійної верхівки втратили довіру до ПР, БЮТ, до самого Господа Бога і в будь-який момент готові стати під прапори якогось спритного новачка. Вам треба називати його прізвище?

— Гадаю, про цю проблему відомо не тільки політтехнологам. Зараз відбувається процес формування кадрового резерву на місцях. До питання взаємодії із місцевими елітами, до визначення лідерів громадської думки в регіонах партія підходить серйозно. У тому й полягає мудрість кампанії, щоб об’єднати і правильно мотивувати ці еліти.

— До цього часу Партія регіонів мотивувала виключно «донецькі» еліти. Міністерськими портфелями, ключовими посадами в штабі… Вам не здається, що саме ця обставина, а не можливий тактичний програш Януковича, і є основним ризиком? Партія регіонів не зуміла реалізувати свої стратегічні амбіції — стати загальнонаціональним, а не регіональним проектом.

— Це дискусійне питання. Міністр Папієв був не донецький. А галичан подивіться скільки?

— Ви хочете сказати, що галичани почуваються своїми в ПР? Представники Луганщини — не почуваються. Зам’ятий конфлікт із Тихоновим — наочне тому підтвердження. Та й ви, невже свій?

— Принаймні сильного дискомфорту не відчуваю. Звичайно, із кимось більше спілкуюся, із кимось менше. Звичайний колектив однодумців, котрий, повірте, бачить свої помилки, працює над ними і йде до головної мети.

Про головну мету і компроміс

— Василю Михайловичу, скажіть, а який сенс колективу однодумців ПР відкривати політичний сезон старим шлягером з вимогою «підвищити соціальні стандарти»? Набагато креативніше було б відправити Кабмін у відставку, власноруч підвищити всі стандарти, які вас цікавлять, зрештою поламати передвиборну гру команді прем’єра. І... нічого собі… ви — працюєте, а вона — заважає!

— Думаю, я вас не здивую, якщо скажу, що відставка Кабміну — це передусім питання наявності голосів у парламенті. Литвин, до речі, говорив про недієздатність коаліції з першого дня її створення. І що з того?! Він же з коаліції не вийшов. Тобто треба розрізняти гру на публіку і реальну політику. Занадто велика дистанція між ними. Тому навряд чи ПР сьогодні навіть суто технологічно варто порушувати питання відставки уряду і ризикувати. Тим більше втретє і напередодні виборів. До того ж в опозиції в цій історії своя роль і свої резони. Вони хотіли влади? Вони її отримали в 2007-му. Нехай тепер доведуть свою дієздатність. А ми дочекаємося законних виборів президента, які всіх розсудять.

— Але до 17 січня ще майже півроку, а український парламент молитвами ПР — законодавчий банкрут. При цьому ваші штатні політологи активно пророкують «другу хвилю кризи, яка виведе натовпи обурених людей на вулиці». Треба думати, фішка гри ПР у тому, що Янукович, як і раніше, збирається ці натовпи очолити?

— Я б не іронізував з приводу кризи — і загалом, і її другої хвилі зокрема. Україна за всі роки незалежності не провела жодної чіткої економічної реформи, тому виглядає в цій антикризовій історії жалюгідно. Як не було й достатньо зрозумілої інформаційної підтримки, спрямованої на забезпечення цих реформ. Ситуацію погіршує і «компетентність» нинішнього Кабміну. От ви кажете про нібито нами спровоковане банкрутство парламенту. А ви взагалі бачили хоч один системний урядовий документ під назвою «Антикризова програма»? Я особисто не бачив.

Найбільший успіх Тимошенко — рекапіталізація банків. Але й вона навряд чи відбулася б, якби не наполегливі вимоги міжнародних фінансових організацій, які надають Україні мільярдні кредити. Додайте до цього не зовсім зрозумілу ситуацію з енергоносіями, підготовкою ЖКГ до зими… Я упевнений, що нас накриє ще не одна хвиля, але при цьому я не певен, що вона вдарить виключно по Тимошенко. Можуть постраждати і влада, і опозиція. Тож робити тут якісь передвиборні ставки, м’яко кажучи, некоректно.

— У чому може постраждати опозиція?

— У принципі для виборця депутат-опозиціонер залишається таким самим представником влади, як і міністри, і депутати правлячої коаліції. Для нього всі, хто в парламенті, хто в місцевій раді, — усі влада. І на майбутніх виборах він також може запитати: а що ви там усі робили, що я так погано живу?

Я б у цій історії зосередився на розвитку поствиборної ситуації. На компромісі еліт.

— І який вигляд може цей компроміс?

— Байдуже, як виглядатиме цей компроміс. Буде це влада та опозиція чи одна велика влада. Його потрібно шукати вже сьогодні, а не 18 січня. Інакше повернемося в ту саму точку.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво