В очікуванні визнання - Політика - dt.ua

В очікуванні визнання

21 листопада, 2008, 16:56 Роздрукувати Випуск №44, 21 листопада-28 листопада

Нагірний Карабах не втрачає надії домогтися прихильності міжнародного співтовариства.

Після того як Росія визнала незалежність Абхазії і Південної Осетії, у Степанакерті заговорили про те, що не за горами той день, коли і міжнародне співтовариство визнає Нагірно-Карабахську Республіку (НКР). Адже ситуація з цим регіоном, на думку місцевих політиків, нічим не відрізняється ані від Косово, ані від Абхазії і Південної Осетії. Проте в реальності все виявилося не так, як очікували в Степанакерті. У Москві поки не мають наміру починати радикальні кроки, які можуть ускладнити відносини Росії і з Заходом, і з Азербайджаном. А щоб не виникало сумнівів, міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров заявив, що врегулювання південноосетинського й абхазького конфліктів не може стати прецедентом для Карабаху...

Співголова Мінської групи ОБСЄ Метью Брайза, який відвідав минулого тижня Баку, Єреван і Степанакерт, висловив припущення, що врегулювання нагірно-карабахського конфлікту мож­ливе протягом наступного року. Це твердження американського дипломата здається зайво оптимістичним. Адже «розморожування» двадцятилітнього нагірно-карабахського конфлікту вимагає від політичного керівництва Вір­менії й Азербайджану готовності до поступок і непопулярних рішень. Чи готові вони до них? Чи готові до необхідних поступок політики Нагірного Карабаху? Сьогодні це видається малоймовір­ним. Аж надто по-різному бачать сторони розв’язання проблеми. І, насамперед, ключового питання — статусу Нагірного Карабаху.

Наприклад, Степанакерт готовий говорити тільки про визнання Баку незалежності Нагірно-Карабахської Республіки. Тільки в обмін на це карабахці готові до діа­логу про повернення Азербайд­жану територій, які входять у зону безпеки навколо НКР і про повернення біженців. І від цієї принципової позиції Степанакерт не має наміру відступати ані на йоту. Адже, повторюють у невизнаній рес­публіці, ще 10 грудня 1991 року в Нагірному Карабасі відбувся референдум, на якому 99,89% його учасників висловилися за повну незалежність від Азербайд­жану. Єреван у своїй позиції також виходить із принципу права націй на самовизначення і не має наміру обговорювати питання зміни статусу республіки.

Президент Вірменії Серж Саргсян не так давно знову повторив, що нагірно-карабахська проблема може бути вирішена, якщо: Азербайджан визнає можливість реалізації права карабахців на самовизначення; Нагірний Карабах і Вірменія матимуть суходільний кордон; населення НКР дістане гарантії безпеки. При цьому треба зазначити, що позиції Єревана і Степанакерта не в усьому збігаються: карабахці більш радикальні, наприклад, у питанні біженців і повернення під юрисдикцію Азербайджану територій із зони безпеки.

А от Баку ставить в основу принцип територіальної цілісності і готовий надати регіонові тільки автономію. «Коли йдеться про самовизначення націй, то вірмени вже колись самовизначилися. Світ ніколи не визнає того, щоб вірмени повсюдно, де вони живуть, створювали свої держави. Це ніхто не визнає, і Азербайджан ніколи не допустить цього», — заявив глава відділу зовнішніх зв’яз­ків адміністрації президента Азер­байджану Новруз Мамедов.

Те, що сьогодні жодна зі сто­рін не готова до зміни своєї позиції, визнав і Метью Брайза. Але заважає врегулюванню проблеми не тільки декларований сторонами намір йти на поступки і компроміси, але також і те, що багато регіо­нальних гравців зацікавлені в збереженні нагірно-карабахського конфлікту. Так, для НКР не втратити статус-кво означає збереження перспективи визнання міжнародним співтоварист­вом, для Ро­сії — зміцнення її позицій у Пів­ден­нокавказькому регіо­ні, оскільки неврегульованість проблеми дає змогу тиснути на Вір­менію й Азербайджан. (Принаймні ця зацікавленість у збереженні нагірно-карабахського конфлікту залишиться доти, доки не буде знайдена формула, яка фіксує домінуюче становище Москви на Південному Кавказі.) При цьо­му російське керівництво не забуває й про ініціативи, які повинні продемонструвати привілейоване стано­вище Росії в регіоні. Адже й Анка­ра останнім часом виявляє свої регіональні амбіції, висуваючи після серпневих подій ініціативу «Плат­форма стабільності і безпеки».

На початку листопада в резиден­ції російського президента «Майн­дорф» Ільхамом Алієвим, Сержем Саргсяном і Дмитром Медведєвим була підписана три­стороння декларація. Це перший документ за півтора десятиліття, під яким одночасно поставили свої підписи президенти Азербайд­жану і Вірменії. Декларація фіксує зобов’язання, що нагірно-карабахський конфлікт буде вирішуватися політичними засобами. Багато експертів саме в цьому бачать її важливість для врегулювання «замороженого» конфлікту. Інші пункти політичного документа викликають у політиків і експертів із країн, які беруть участь у конфлікті, більш стриману оцінку.

Карабахців, наприклад, не влаштувало, що під цим документом немає підпису представника Нагірно-Карабахської Республіки. Крім того, в Єревані і Степанакерті багатьох насторожило посилання на «мадридські принципи». (Нага­даємо, що так звані мадридські принципи, розроблені Міжнародною кризовою групою восени 2007 року, передбачають звільнення вірменською стороною захоплених районів навколо Нагірного Карабаху, поновлення транспорт­ного сполучення між країнами, початок процесу повернення азербайджанських біженців, після чого в невизнаній республіці повинен відбутися референдум з визна­чення її статусу.) У Баку ж зауважили, що в Майндорфській декларації «мадридські принципи» згадуються лише побічно і нема посилання на принцип територіальної цілісності Азербайджану.

Попри песимістичні оцінки експертів щодо перспектив вирішення проблеми невизнаної республіки, після того як Азербайд­жан, Вірменію і Нагірний Карабах відвідали співголови Мінської групи ОБСЄ, у регіоні заговорили про нову угоду з нагірно-карабахського конфлікту, яка повинна буде відбивати інтереси як Ба­ку, так і Єревана. При цьому дипломати одностайні в тому, що вирішення проблеми повинно початися із забезпечення територіальної цілісності Азербайджану, і тільки після цього можуть обговорюватися інші питання. Примітно, що після підписання Майндорфської декларації у Вірменії знову відновилися чутки про підготовку якогось «таємного протоколу, що зобов’язує вірменську сторону». За словами Метью Брайза, це абсолютно не відповідає дійсності. (Правда, ця заява американського дипломата анітрохи не переконала прихильників існування «таємного протоколу».)

Своєю чергою, співголова Мінської групи ОБСЄ з російської сторони Юрій Мерзляков вважає, що сторони поки перебувають на попередньому етапі формування мирного договору. «Наше завдання — знайти рішення, яке влаштує всі сторони, які беруть участь у конфлікті. Не раз говорилося, що процес врегулювання конфлікту доволі тривалий. З 1992 року він проходив цілу низку етапів, оскільки за основу бралися різноманітні варіанти. На нинішньому етапі це варіант, якого раніше не було. Оскільки процес урегулювання тривалий, згода сторін із базовими принципами врегулювання ще не означає вироблення мирної угоди». Цілком можливо, що на зустрічі міністрів закордонних справ Вірменії й Азербайджану, яка повинна відбутися в Гельсінкі 4—5 грудня, саме і будуть обговорюватися деталі документа. (При цьо­му невідомо, як у підготовці угоди задіяний Степанакерт.)

Тим часом в експертних колах із посиланнями на міжнародних посередників уже сьогодні активно обговорюються елементи май­бутньої угоди. Наприклад, те, що зони безпеки, які оточують На­гірний Карабах, можливо, передадуть під міжнародний контроль, а на цих територіях перебуватиме міжнародний контингент, який забезпечить безпеку місцевого населення і гарантує повернення біженців. Крім того, аналітики активно обговорюють можливу згоду Азербайджану на проведення в Нагірному Карабасі референдуму про статус НКР. Але якщо ця інформація достовірна, то керівництву Азербайджану, і насамперед Вірменії, буде потрібна велика політична мужність, щоб підпи­сати мирну угоду, оскільки очевидно, що для багатьох громадян їхніх країн таке рішення матиме вигляд поразки.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво