Утилізація. Передчуття, або Мистецтво махати кулаками після бійки

Поділитися
«Авторитарна влада, яка втрачає підтримку народу». Це не про Єгипет чи Ємен. Це про Україну. І не опозиціонери-бютівці якісь, а учасники правлячої коаліції.

«Авторитарна влада, яка втрачає підтримку народу». Це не про Єгипет чи Ємен. Це про Україну. І не опозиціонери-бютівці якісь, а учасники правлячої коаліції. Комуністи вирішили показати, як, на їхню думку, потрібно таврувати «ставлеників капіталу». Жодного голосу на підтримку антинародних реформ - обіцяє Петро Симоненко від імені фракції КПУ у Верховній Раді. При нагоді перераховуючи «найбільш антинародні» проекти Кабміну (президента, до речі, залишено за дужками, очевидно, не просто так) - пенсійна та земельна реформи, Трудовий і Житловий кодекси. Компартія загрожує мітингами, демонстраціями та - відчайдушна сміливість! - антиурядовою агітацією. І вимагає негайної відставки. Ні, не Віктора Януковича і не Миколи Азарова, а Сергія Тігіпка. Саме Сергій Леонідович, запевняють нас комуністи, є втіленням «капіталістичної скверни» (а Віктор Федорович із Миколою Яновичем, очевидно, просто не можуть встояти перед його чарами). До того ж вимагати відставки Тігіпка легко, зручно і безпечно. Дати здачі - навіть застосувавши всю силу адміністративного апарату - він навряд чи зможе. Понад те, є цілком обгрунтовані підозри, що на соціальний фронт після вражаючих успіхів на податковому напрямі Сергія Леонідовича кинули не в останню чергу для того, щоб було на кому злість зганяти. Зокрема й партнерам по коаліції.

Втім, і без цього спроба комуністів «показати зуби» вражала не дуже. Хоча б тому, що з коаліції вони виходити не збираються категорично. Своїх представників із виконавчих структур відкликати не мають наміру. Керівник митниці Ігор Калетник саме минулого тижня взагалі без депутатського мандата опинився, причому без видимого спротиву (хіба що його документи прийшли з Ради в ЦВК на кілька днів пізніше, ніж інших мандатопозбавленців). А Калетник не з тих, хто став би так ризикувати, якби крісло під ним серйозно хиталося. Ну і, нарешті, антикапіталістична риторика аж ніяк не завадила вірним ленінцям проголосувати за фактичне продовження повноважень «буржуазної» Верховної Ради і президента, який, за їхніми ж словами, «не виконує своїх передвиборних зобов’язань». Отже, навіть вітренківці вдосталь познущалися над Симоненком із товаришами, звинувативши їх у «курінні фіміаму «жовтому дияволу» (звичка писати штампами сталінської «Правды», схоже, у цих товаришів не викорінюється).

З іншого боку, якщо продертися через дрімучий ліс комуністичних формул, можна виявити й досить правдоподібні пояснення нинішньої «ультраопозиційної активності» КПУ. Того, що з Симоненком особливо не радяться (а інколи й просто не церемоняться), приймаючи рішення, не заперечують і самі регіонали. А слова про «прагнення певних сил витіснити Компартію з політичного процесу» - це, по суті, щиросердне зізнання. Керівництво комуністів справді дуже не хоче опинитися на політичному узбіччі, але відчуває, що до цього йдеться. Правда, автори заяви так і не наважилися назвати, хто саме цього прагне.

Дарма, до речі. Регіонали у приватних розмовах із усією властивою їм простодушністю (якщо не сказати - цинізмом) зазначають, що «тримати штани» партнерам теж не наймалися. І які, мовляв, до них можуть бути претензії? Так, комуністи були потрібні, коли створювали більшість і формували уряд. Незайвою була їхня допомога під час комбінації зі скасуванням реформи-2004. Але всі зобов’язання перед Симоненком, які в обмін на це брала на себе нова влада, вона виконала, і виконала, за словами біло-синіх, скрупульозно. Тепер підтримка з боку «вірних ленінців» уже й не потрібна. Термін контрактів, так би мовити, сплив.

Чому ж «маври, які зробили свою справу», відмовляються йти? Щоб набити собі ціну? Ну так Петру Миколайовичу, з його власного досвіду, відомо, що найкращою тактикою у спілкуванні з залишеним партнером є здивоване мовчання. Яке має на увазі щось на кшталт «насильно мил не будешь». Якщо не вплутуватися в дискусію, ревнивець сам поставить себе в дурне становище. Чого він може вимагати? Чим загрожувати? Як там у Вишневського - «в противном случае я буду с вами жить»?

За великим рахунком, і найгучніші заяви КПУ регіонали не схильні сприймати всерйоз. Пояснюючи їх навіть не ревнощами до партнерів по коаліції, а бажанням нагадати виборцям про своє існування. Це особливо важливо з огляду на підвищення конкуренції в середовищі крайніх лівих. Адже до «традиційних» суперників із ПСПУ нині додався Леонід Грач зі своїм «новим комуністичним проектом». І він теж по слово в кишеню не полізе. Видаватися на його тлі угодовцями та опортуністами симоненківцям не хочеться. Мимоволі доводиться розігрувати бунт, хай навіть навколішки, і вправлятися в критиці влади, не залишаючи правлячої коаліції. Зрештою, режим від цього втрачає небагато. Ну, вдадуть комуністи, буцім очолюють протести, - від цього що, акції стануть масовішими? Чи перестануть скидатися на відвертий договірняк? Інша річ, що в цю гру потрібно ще вміти грати. І мати при цьому природний вигляд. Інакше вийде як у донецького губернатора Анатолія Близнюка. Який, поспостерігавши за пікетом КПУ під своїми вікнами, заявив, що в людей, котрі на нього вийшли, із соцзабезпеченням усе гаразд. Звісно, гаразд, коли згадати, на чийому вони забезпеченні!

Однак проблеми Петра Миколайовича, безумовно, тьмяніють перед терзаннями, які мусить терпіти інший партнер регіоналів по парламентській більшості. Який теж відчайдушно не хоче опинитися без діла. Але комуністи хоча б можуть згадати про колишню опозиційність і класовий підхід, - а формули з «короткого курсу» в них самі собою вискакують. У Володимира ж Литвина, як з’ясувалося, немає ні ідеологічної, ні політичної ніші, в яку він може забитися на випадок негараздів. Смутку за долею вітчизняного села до уваги не братимемо. Рушником на передвиборному з’їзді сльози ще можна змахнути, але обвинуватити партнерів по коаліції в боротьбі з власним народом, - схоже, над спікерські сили. У ролі «крутого опозиціонера» він завжди мав неприродний вигляд, у чому, власне, теж щиросердно зізнався минулого тижня, назвавши критику рабською звичкою.

Утім, цією воістину крилатою фразою одкровення Литвина не обмежилися. Розмірковування про те, що буває «опозиція президенту» і «опозиція президента», за ідеєю, мали б виглядати як звернення до класичного досвіду британської демократії. Та, оскільки Віктора Федоровича з англійською королевою сплутати важко, то й фраза спікера сприймалася, швидше, як класичний приклад невгамовних лестощів (майже гоголівське «не встанем, мамо, умрем, но не встанем»), мода на які у вищих ешелонах української влади поширюється зі швидкістю вірусу. А заодно і як натяк на те, в якому статусі Блок Литвина міг би прислужитися президентові з прем’єром. Ось тільки регіонали чомусь вважають, що користь із БЛ уже всю взяли. Тоді ж, коли і з комуністів, - під час формування уряду та відкоту до Конституції 1996-го. І тепер на запитання «кому потрібен Литвин?» - не публічно, звісно, відповідають: тільки не нам.

Ні, звичайно, розгойдувати крісло спікера через це необов’язково. Але з його соратниками церемонитися ніхто не хоче. Їх, взагалі-то, й залишилося в структурах влади небагато - після гучно оголошеного «початку адміністративної реформи». Та й тих, як запевняють «народники», поступово витісняють (сподобалося це слово обом молодшим партнерам ПР, не інакше). Останній приклад - озвучений регіоналом Василем Харою намір відправити у відставку першого заступника міністра соцполітики Василя Надрагу, заодно повісивши на нього відповідальність за «непродумані пропозиції з пенсійної реформи» (до якої, слід сказати, він причетний дуже віддалено). І не тільки за це, до речі. Хара звинуватив Надрагу ще й у непродуманій кадровій політиці та розвалі роботи відомства (отриманого литвинівцем, до речі, у спадок від Людмили Денисової, чию роботу біло-сині до останнього часу, пригадується, оцінювали не дуже високо). Але це, взагалі-то, стандартний набір. Який використовували й самі соратники спікера, коли вимагали заміни своїх висуванців на інших посадах.

Тепер «народникам» не до ротацій, зберегти б хоч те, що є. Ось і вагається спікер між бажанням стати «передбаченою опозицією» та побоюванням, що його наміри на Банковій зрозуміють неправильно. Або надто серйозно. Зі «справжніми» опозиціонерами нинішня влада звикла розмовляти, так би мовити, за всією суворістю. З одного боку, Литвин «максимально конструктивно» критикує уряд, обіцяючи виборцям, що і землю скуповувати майбутнім латифундистам його соратники не дозволять, і виселення з квартир за борги не допустять. З іншого - розсипається у компліментах президентові, запевняючи, що Янукович за рік «зробив усе, що міг» і «приніс країні визначеність».

Правда, чим більше спікер старається у своєму бажанні бути одночасно і з розумними, і з гарними, тим більше його метушливість дратує «старших товаришів». Зусиллями яких Литвин, по суті, позбавлений головного свого козиря в короткостроковій перспективі - золотої акції в нинішньому парламенті. «Тушок» тепер у коаліції стільки, що диктувати свої умови регіоналам «молодші партнери» не можуть ні поодинці, ні навіть разом. До того ж Литвин із комуністами самі допомогли біло-синім позбутися конституційної норми про необхідність створення в Раді коаліції більшості. Що вже тепер махати кулаками? А коли дивитися стратегічно... Регіонами ж теж стежать за соціологією й чудово розуміють, що танець рейтингу «народників» навколо тривідсоткового бар’єра, а ще частіше - під ним, не дає їм жодних підстав «качати права». Тим паче що зусиллями самого ж Литвина набуває конкретних обрисів ідея про повернення до змішаної чи навіть просто мажоритарної виборчої системи. На Банковій вважають, що домовитися з одномандатниками владі завжди буде легше, ніж із теперішніми власниками списків. Вимоги в них зазвичай скромніші. І утилізувати їх - у політичному, зрозуміло, сенсі - набагато простіше. Ніж нинішніх, розбалуваних увагою і подачками, партійних вождів.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі