Усі в сад?

У міністра закордонних справ Іраку є мрія. Хошіяр Зебарі дуже хоче побувати з візитом в Україні. Подивитися, поділитися досвідом, так би мовити, мирного становлення демократії. В іракців із мирним становленням ніяк не виходить — у самому Багдаді стріляють так часто, що іноземці воліють без зайвої потреби на вулицях не з’являтися. У Києві Зебарі чекають, регулярно передають запрошення приїхати. Та ось лихо — щойно починають готувати візит, як в Україні змінюється керівник МЗС. І щоразу причина цілком поважна. То президент змінився, то уряд, то сам міністр депутатам не сподобався. І візит іракського гостя знову відкладають. Не вдалося Зебарі потиснути в Києві руку ні Костянтинові Грищенку, ні Борисові Тарасюку, ні Арсенію Яценюку. Тепер сподівається зустрітися з Володимиром Огризком...

Ні, не подумайте, що іракська демократія стабільніша за українську. У Багдаді депутати теж ворогують між собою. Інколи (буває й таке) голови один одному стинають. І парламентський буфет підірвати можуть... Але бійок у прямому ефірі чомусь не влаштовують. Із повітряними кульками в зал не приходять. Трибуну не блокують. І до дочасних виборів не закликають. Мовляв, і цей парламент ще не встиг відпрацювати своє — всього три роки минуло. І для уряду три роки — термін зовсім малий. Ось Зебарі — той справді старожил, у кріслі міністра — з 2004 року... В Україні за цей час змінилося п’ять урядів. І дехто думає про шостий.

Невиразний об’єкт бажання

Публічно про можливість відставки кабінету Тимошенко, правда, поки що заявили тільки регіонали. І то дуже обережно. У вівторок прес-служба партії розповсюдила заяву, пославшись на слова Юрія Мірошниченка. При цьому сам Мірошниченко запевняв журналістів, що він — проти відставки. Його підтримали колеги, які одностайно запевнили пресу, що розмови про відставку — на користь самій Тимошенко. Найзворушливіше пояснила позицію ПР зовсім не чужа їй газета «Сегодня». Мовляв, неназваний лідер партії зізнався їхньому кореспондентові, що чув про підготовку постанови про недовіру, але «партія нічого ще не вирішила». Більше того, за словами того ж таки регіонала, він «зв’язався з людьми з Банкової», і там теж запевнили, що «нічого такого не готують». Регіонал, мовляв, і сам повірив, і журналістам передав. А ви думали, це тільки Штірліцу в анекдоті вдавалося водити за ніс гестапівців, відповідаючи з-за дверей — «нікого немає вдома»?

Гадаючи, що в такий спосіб відводять від себе підозри, регіонали насправді зізналися, що підтримують найтісніший контакт зі своїми формально непримиренними опонентами. З чужими людьми не заведено обговорювати по телефону можливість усунення прем’єра. І, хоч би скільки тепер говорили біло-сині, буцімто розмови про відставку — провокація самого БЮТ, розмірковування, що, мовляв, «наразі звільняти рано, а ось коли ціни підстрибнуть і гроші скінчаться, — саме буде час», свідчать про те, що думають про це на Липській постійно. Не дивно, що й заява прес-служби з’явилася тоді, коли «Газпром» почав закручувати вентиль і виникла підозра, що це може вдарити по багатьох промислових споживачах. Газ увімкнули — й настрій у регіоналів змінився.

Утім, відставити прем’єра в Україні, в кожному разі, непросто. Її надійно захищає... конституційна реформа. Тимошенко, зрозуміло, неодноразово її критикувала, але саме завдяки реформі керівника Кабміну президент формально взагалі звільнити не може. А для зміни прем’єра руками депутатів потрібно створити нову коаліцію. Доки її немає, навіть відставлений Кабінет займатиме кабінети на Грушевського з ледь помітними (та й то не для всіх) префіксами «в.о».

І в цьому сенсі розмови про відставку справді вигідні передусім самій Юлії Володимирівні. Оскільки чудово вписуються у звичний для неї інформаційний контекст «я хотіла, а мені не дали». Отож, найімовірніше, поки що йдеться лише про «невиразний об’єкт бажання». Всерйоз атакувати прем’єра регіонали зважаться тільки тоді, коли в них не залишиться іншого виходу. Або вони будуть упевнені в перемозі. А для цього — як мінімум — вони повинні мати гарантії участі в «операції» 37 нашоукраїнців, згодних підписати новий коаліційний договір. Біло-сині вже кілька місяців б’ються над розв’язанням цієї задачі, придумуючи, що ще можна запропонувати потенційним перебіжчикам, аби ті зважилися порвати з фаворитом президентської гонки. Поки що безуспішно. Втім, і на Банковій, за чутками, готові віддати за це багато що. Чи не найсвятіше...

Жертва ферзя?

Минулої середи відразу в кількох українських ЗМІ з’явився «відкритий лист», підписаний особисто Віктором Балогою. Таким незвичним способом глава президентського секретаріату, за його словами, намагався «розвіяти міфи». Переконати читачів, що Банкова не всюдисуща, зовсім не намагається докласти свою руку до всього, що ворушиться у вітчизняній політиці, а головне — і гадки не мала пхати палиці в колеса уряду й парламенту, навпаки — всіляко допомагає їм працювати.

Давні опоненти Балоги, не приховуючи обурення, кинулися спростовувати його за всіма пунктами. І справді, мало хто повірить, що вихід із «Нашої України» Ігоря Кріля й Василя Петьовки був для їхнього давнього ділового партнера абсолютною несподіванкою. Не менш потішні на тлі газових домовленостей президентів і заяви про безкомпромісну боротьбу секретаріату з непрозорими схемами в економіці. А у твердженнях про «рівновіддаленість» глави держави від нинішнього й попередніх урядів сумнівів не викликають хіба що ревнощі, з якими на Банковій ставляться до будь-якого прем’єра. Як до потенційного претендента на президентську посаду.

Але ті, хто побачив у появі балогівської епістоли знак зростання впливу головного президентського канцеляриста, схоже, став жертвою власних стереотипів. Насправді сама поява такого листа, її виправдувальний тон і особистий підпис Балоги свідчать, швидше, про невпевнене становище самого автора. На підтвердження цієї версії в четвер з’явилася інформація про грядуще звільнення Віктора Івановича. Називали навіть прізвище потенційного наступника — Андрія Кислинського. Зрозуміло, все це — не більше ніж версія. І цілком можливо, що так намагаються спровокувати опонентів Балоги. Або, скажімо, кинути тінь на Кислинського. Але це — саме той випадок, коли диму без вогню не буває.

Кипуча активність головного канцеляриста дратує багатьох у президентському оточенні. Вони переконані, що Віктор Іванович працює не так на президента, як на себе і дуже часто створює Ющенкові проблеми там, де їх могло б і не бути. Балозі так і не вдалося повністю монополізувати доступ до президента, тому критика на його адресу до вух Віктора Андрійовича доходить. З Юлією Володимирівною в Балоги — холодна війна, яка інколи переходить у гарячу. З регіоналами, за поодинокими винятками, — «холодний мир». Вони впевнені, що «хитрий товарознавець» їх обвів навколо пальця з ідеєю дочасних виборів. Але особливо дратує нашоукраїнців «засилля закарпатців» в оточенні глави держави. У цих умовах цілком правдоподібними можуть видатися чутки, що на Банковій підготували якийсь хитрий план — звільнити Балогу і в обмін на цю «послугу» витребувати в незадоволених усе, чого президентська душа забажає. У Тимошенко — виконання президентських рекомендацій щодо «газового питання» і приватизації, в регіоналів — припинення антипрезидентських демаршів, у нашоукраїнців... ну, скажімо, створення тієї ж таки «широкої коаліції» — якщо не де-юре, то хоча б де-факто.

Правда, для цього на місце Балоги повинен прийти політик, здатний переконати нашоукраїнців у потребі й навіть неминучості такого кроку. Не президент же їх умовлятиме! А для цього недостатньо бути просто близькою й комфортною для Ющенка людиною, купатися з ним в ополонці і садити дерева. Це має бути справді сильна постать, із вираженими лідерськими й організаторськими рисами. Тобто, посуті, «Балога в квадраті» без властивої тому негативної харизми. Навряд чи такою людиною може стати Кислинський. Але й інших претендентів із такими рисами на обрії не видно.

А створення ж коаліції — всього лише перший іспит для нового керівника секретаріату. Якщо «ширка» вдасться — неминуча сутичка з Тимошенко. Як прем’єра чи вже екс-прем’єра — насправді не так і важливо. Сам факт створення коаліції без участі БЮТ стане для Юлії Володимирівни викликом і приводом для помсти. А тил у наступника буде дуже ненадійний. Якщо вже Балогу у відставку відправлять, то у своєму майбутньому на Банковій не буде впевнений ніхто. Чи слід дивуватися, що охочих спробувати свої сили на цій ниві практично немає?

Знову на вибори?

На Туровській за рухами на Банковій стежать дуже уважно. І вже дали зрозуміти — якщо «широка коаліція» з’явиться й Тимошенко у відставку відправлять, БЮТ піде на дочасні вибори. Саме так «сердечники» вчинили 2006-го, коли їхнього лідера залишили без прем’єрства. А нині рейтинг Тимошенко набагато вищий — кампанія з виплат вкладникам Ощадбанку СРСР у самому розпалі, та й «газова війна» з Росією поки що аж ніяк не позначилася на гаманцях звичайних виборців, зате дала їм можливість переконатися, хто серед політиків головний патріот.

Показово, що Банкова, яка ще недавно погрожувала опозиціонерам дочасним розпуском парламенту, несподівано заопікувалася його реанімацією. Навіть картинку підправити не встигли. Ющенко на танковому полігоні, у камуфляжі на диво миролюбно переконував журналістів, що не хоче користуватися своїм правом розпускати Раду, якщо та не працює 30 днів. Арсеній Яценюк зізнався, що в четвер президент йому телефонував двічі — так переживав, аби Раду нарешті розблокували. І справді — не ворог же Віктор Андрійович самому собі. Розуміє, що на дочасних виборах пропрезидентським силам мало що світить. «Гарт» розкрутити вже не вдасться. «Об’єднавчий проект» під Богатирьову та Яценюка і створити як слід не встигнуть. «Наша Україна» ненадійна і голосів збере не так уже й багато. А тут ще й Луценко в самостійне плавання лаштується!

Зрозуміло, що сигнал, на який розраховують бютівці, від президента може й не надійти. На такий випадок у Тимошенко є запасний важіль, яким вона вже одного разу скористалася. У БЮТ тепер 156 мандатів, без його депутатів парламент непраце­здатний. Торік глава держави з цієї причини був, за словами президентських юристів, змушений призначити вибори. Але для цього тимошенківцям не досить буде не приходити на засідання Ради. Їм треба буде скласти мандати. Всім сто п’ятдесят шістьом депутатам. І всім тим, кого ЦВК зобов’язана зареєструвати замість вибулих (Юрій Ключковський не без зловтіхи недавно зауважив, що партії і блоки вже позбавлені права «обнуляти» свої списки). Деяким бютівцям, спонсорам кампанії, зробити це доведеться вже вдруге. Без надії повернути втрачене. Не дивно, що впевненості в залізній стійкості «воїнів світла» немає навіть у їхніх керівників. А регіонали у приватних розмовах прямо кажуть, що вже попрацювали з «прагматичним крилом» БЮТ і 150 відказників у Тимошенко точно не набереться.

Утім, є варіант, коли Ющенко може підтримати ініціативу відставленого прем’єра. Цей варіант уже отримав кодову назву «Всі в сад», або, якщо точно цитувати Романа Безсмертного зразка вересня 2005 року, — «Всі з пляжу-2». Фактично, він об’єднує сценарій 2005 року, коли одним рішенням були звільнені і прем’єр, і уряд, і секретар РНБОУ, зі сценарієм минулого року, коли в небуття послали парламент п’ятого скликання. Загальна відставка (за винятком президента, зрозуміло) Банковій вигідна, правда, тільки в одному випадку. Якщо разом із виборами призначається референдум щодо нової Конституції, а сама Конституція складається так, що у збереженні нинішнього президента на його посаді можна бути впевненим на всі сто. Як це зробити, у президентській канцелярії ще не придумали. Але думають щосили.

Якщо придумають — Хошіяра Зебарі доведеться ще раз перепросити. Для зміни міністрів у нас знову буде дуже поважна причина. Зате наш іракський друг може сподіватися, що через кілька місяців в Україні запанує така стабільна демократія, що візити іноземних гостей можна буде планувати за кілька десятиліть наперед.