УРОК ГЕОГРАФІЇ ПО-ЕСТОНСЬКИ - Політика - dt.ua

УРОК ГЕОГРАФІЇ ПО-ЕСТОНСЬКИ

14 червня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №22, 14 червня-21 червня

Білл Клінтон під час офіційної зустрічі з попереднім Президентом Естонії Леннартом Мері у Білому ...

Білл Клінтон під час офіційної зустрічі з попереднім Президентом Естонії Леннартом Мері у Білому домі несподівано поцікавився: «Де ж ця ваша Естонія розташована?»

«Отут!» — спокійно, із гідністю відповів естонець і, підійшовши до розкішного глобуса, що стояв поруч, поставив жирний хрест у тому місці, де намальовано його державу. Після такого уроку географії президент Америки напевне запам’ятав, хто такі естонці й де вони живуть...

Подібні географічні уроки естонці (а їх близько півтора мільйона) ось уже друге століття дають усьому світові.

За великим рахунком те, що Естонії вдалося в політичному й економічному плані за десятиліття після проголошення незалежності, не змогла зробити жодна з пострадянських країн. Сьогодні це одна з найбільш розвинених республік колишнього Союзу, має стабільну валюту (естонська крона ось уже вісім років міцно прив’язана до німецької марки). Лідирує Естонія і за темпами економічного розвитку. Більше того, є одним із найближчих кандидатів на вступ до ЄС і НАТО. У цій малесенькій країні — одна з найрозвиненіших мереж Інтернет і вражаючі темпи житлового будівництва.

Сучасна Естонія — приклад того, як можна не тільки знати свою історію, дорожити нею, а й уміло вписувати її в сучасність, маючи з цього користь.

Особливо це відчувається в старому Таллінні, що зумів найповніше зберегти свій середньовічний образ. 1997 року старе місто занесено до реєстру світової спадщини ЮНЕСКО як один із найліпше збережених цілісних архітектурних ансамблів серед міст Європи.

Щоранку жителів і гостей старого міста будять дзвони. А життя тут вирує з ранку до глибокої ночі. Особливо добре в червні, у період так званих білих ночей, коли сонце сідає близько одинадцятої, точніше навіть не сідає, а ледь «присідає» за обрій, переміщуючись під його лінією, а до четвертої — початку на п’яту — сходить.

Звивисті вулички старого міста сповнені доброї містики й легенд, які можна не лише почути, а й побачити. Про них розповідають невеличкі паркові скульптури, ліпні фігурки, у кожної з яких своя незвичайна біографія.

Ось аптекар, котрий уже двісті років зі своєї аптеки дивиться в лорнет у вікно будинку на протилежному боці вулиці, спостерігаючи, що ж там робить його молода дружина; ось вікно з легкими фіранками, важко повірити, але це малюнок на останньому поверсі стародавнього будинку. Там справді є замурована кімната, де за легендою правив бал сатана. Поруч із намальованим вікном — точнісінько такі самі вікна — тільки справжні, з такими самими, як на картині, легкими фіранками... За цими вікнами живуть звичайні люди. Адже будинок цей житловий.

Тут на Ратушній площі розміщено найдревнішу діючу (!) аптеку в Європі. А безліч кав’ярень і ресторанчиків не просто «вписуються» у середньовічний архітектурний ландшафт, вони буквально насичені духом тієї доби.

Тож не дивно, що меню зразка XVI—XIX століть у багатьох закладах вважається нормою.

У місті традиційно відбуваються фестивалі, народні гуляння. Але особливо цікаві Дні Старого міста, коли старий Таллінн «відкриває свою скриню зі скарбами, зібраними за століття». Місто заповнюють музиканти, художники, мандрівні артисти. Вуличні торгівці пропонують свої роботи. Тут є цілий ряд майстерень, де просто на місці можна навчитися різноманітних традиційних естонських ремесел — від виготовлення вітражів до навичок роботи з гончарним кругом. На головній площі споруджується сцена. Народ веселиться, спілкується. Але що цікаво, без звичних для нас нехлюйства, суєти і товкотнечі. Тут кожен може випробувати себе в ролі жонглера, музиканта, гончаря, танцюриста... Іноземці, котрих тут дуже багато, із задоволенням «перевтілюються», не поступаючись у цьому самим естонцям.

Проте місто цікаво живе не тільки на свята. Щодня в церквах проходять концерти органної музики, всесвітньо відомих оркестрів і хорів, проводяться різноманітні міжнародні фестивалі джазу, театру, кіно, традиційний фестиваль музики в стилі бароко. Популярні концерти просто неба, за містом серед мальовничих руїн. Мистецтво цінується в Естонії дуже високо і квитки розкуповуються досить швидко. Зазвичай вони цілком доступні за ціною.

Ця атмосфера плюс доступний рівень цін при європейському сервісі й комфортності готелів сприяють тому, що місто останнім часом приваблює дедалі більше туристів, крім того, стає дуже популярним місцем проведення різноманітних міжнародних конференцій.

Приваблює в Естонії також те, що вона є дуже зручними «воротами» до Скандинавії.

Від Таллінна до Гельсінкі через Фінську затоку лише 90 км. І за хорошої погоди столицю Фінляндії видно з будь-якої вежі старого міста. На катері до Гельсінкі якихось 1,5 години ходу.

На комфортабельному кораблі чи поромі години три-чотири. Особливо полюбляють тривалі морські прогулянки фінни. На борту естонських кораблів до їхніх послуг те, що у Фінляндії може дозволити собі далеко не кожен: передусім, це дешеві порівняно з фінськими спиртні напої, які можна споживати в необмеженій кількості й у будь-який час, на відміну від Фінляндії, де діє «напівсухий закон». За бажання можна прилетіти в Гельсінкі вертольотом, що займає двадцять хвилин і коштує двадцять доларів.

За останні десять років кількість пасажирів збільшилася в 20 разів. І тільки за останній рік сягнула шести мільйонів чоловік, говорить директор акціонерного товариства «Талліннський Порт» (до його складу входить чотири порти).

Особливо зручно те, що центральний порт, Ванасадам, міститься майже в центрі міста. Уже з XIV століття він вважається одним із найважливіших портів Східної Європи. Нині це найбільший пасажирський порт країн Балтії, що одночасно виконує і функції торговельного. Порт, у радянський час оточений огорожею та колючим дротом, тепер є високопродуктивним сучасним транспортним комплексом. Він обслуговує цілодобово дві суднові лінії: Маяліна—Гельсінкі та Маяліна—Стокгольм, а в літній період і лінію Гельсінкі—Таллінн—Росток.

Любов до моря в естонців у крові, так чи інакше вони всі з ним пов’язані, це вже частина генетичної пам’яті. Недарма одне з найулюбленіших свят естонців — Іванів день (у нас — ніч на Івана Купала). Його бурхливо відзначають і на суходолі, і на морі. Цієї ночі все морське узбережжя — у живих вогнях, навіть кораблі й човни.

Яхт-клуб має тут особливий статус: естонці, вибираючи між машиною та яхтою, незрідка віддають перевагу останній. Хоча й машин на вулицях досить багато, тим паче, що віднедавна машини можна купувати на виплат на дуже вигідних умовах. Тепер автомобіль доступний практично кожному працюючому.

Коли закон є закон

Чудова якість дорожньої інфраструктури особливо відчувається за містом.

«Заміська Естонія» не менш самобутня, ніж Таллінн. Усюди вздовж доріг — невеличкі таверни, сучасні гольф- і яхт-клуби, кінноспортивні бази. Траса доглянута, європейської якості. На ній практично не зустрінеш ДАІ, як, утім, і тих, хто порушує правила дорожнього руху. Штрафи дуже великі. Приміром, навіть у межах міста за непристебнутий ремінь безпеки і водієві, і пасажиру на передньому сидінні доведеться викласти понад 45 доларів. Гранична швидкість за містом 110 км на годину, але ніхто й не думає її перевищувати. Тут дорожня поліція не сидить за кожним кущем і зустрічний транспорт не блимає фарами, попереджаючи про «засідку». Естонці закон шанують і сприймають його не як предмет дискусії, а як керівництво до дії. Причому перед законом справді рівні всі. Президент їздить містом у супроводі лише однієї машини охорони й терпляче чекає на зелене світло. А недавно оштрафували на досить значну суму за перевищення швидкості самого міністра МВС. Після чого він надовго став негативним героєм газетних передовиць...

У передмісті особливо добре видно, якими швидкими темпами будується Естонія. У зеленій зоні, біля моря зводяться особливо популярні котеджові містечка. Причому будують просто в лісі, серед беріз і сосен, нічого, за змогою, не вирубуючи. Якось навіть дивно бачити новобудови в оточенні вікових дерев.

Там же зводять і багатоквартирні будинки. Невеличкі, компактні, лише на кілька поверхів. Вартість нормальної квартири — від п’ятдесяти тисяч доларів і вище. Дуже зручно купувати житло в кредит терміном на тридцять і більше років. І все-таки поки що проблема житла в Естонії дуже гостра.

У країні давно вже ухвалено закон, за яким усю власність, експропрійовану радянською владою після окупації, слід повернути законним власникам, їхнім родичам чи їхнім прямим нащадкам, якщо ті зуміють підтвердити свої права документально. І в пошуках документів держава надає максимальну допомогу. На сьогодні практично вся власність знайшла своїх господарів. Природно, мешканці будинків і квартир опинилися на вулиці. Попри низку передбачених державою соціальних програм, квартирне питання досі залишається одним із найактуальніших. Крім «виселенців», гостро потребує житлоплощі й молодь. Адже в естонців заведено, щоб повнолітні діти жили окремо від батьків. Після двадцяти років вони самі заробляють собі на життя.

Безумовно, в Естонії, як і скрізь, є проблема батьків і дітей, але вона не має стосунку до історії та релігії. В естонських, переважно лютеранських, храмах завжди багато молоді, як і на концертах органної та національної музики, пісні й танцю. Кожна церква в Естонії, незалежно від того, діє вона чи ні, має свою легенду, ауру й постійних відвідувачів.

На виїзді з міста — чудово збережені руїни монастиря святої Брігітти. Порядки в монастирі були дуже суворі. У давнину переходити вулицю перед монастирем черницям дозволялося двічі: у день приходу в обитель й у день смерті, коли через цю дорогу пролягала їхня «остання путь».

Щоправда, грішне життя брало своє, і вже в цьому столітті археологи виявили, що жіночий монастир святої Брігітти і чоловічий Домініканський монастир з’єднував підземний хід, 2/3 якого прокопали жінки... Тепер поряд із руїнами — ультрасучасна споруда нового монастиря цього ж ордену. Та й черниці набагато демократичніші. Вони ходять містом і займаються активною громадською діяльністю і благодійністю.

Проте особливо гарний комплекс храмів старого міста, що дуже гармонійно поєднуються один з одним. Із цього ансамблю вирізняється величезний російський православний храм. Це справжній архітектурний шедевр, але через свої габарити й цілком інший, ніж в усього ансамблю, стиль створює враження «слона в посудній крамниці». Хочеться взяти його і обережно «переставити» за межі старого міста... Навколо цього храму багато суперечок і дискусій, як і загалом із приводу горезвісного «російського питання».

Росіяни в Естонії

Повірте, російськомовним людям, котрі збираються побувати в Естонії (до яких належу і я), не варто сприймати серйозно розмови про так звану мовну проблему. Насправді вам відповідатимуть тією мовою, якою ви звертатиметеся. Спілкування з росіянами в Естонії переконало, що на сьогодні російське питання це радше міждержавна, ніж міжособистісна проблема. Безумовно, Росія, прагнучи зберегти свій вплив у Балтії, спирається на радикальну частину російськомовного населення Естонії, переважно літнього віку. Адже молодь більше цікавить побут, а не політика. Нове покоління росіян в Естонії добре володіє естонською і прагне посісти своє місце в сучасному естонському житті.

Хоча проблеми були й залишаються досі. Особливу напруженість викликав закон про мову та про громадянство, який гарантує право на участь у виборах. Відповідно до останнього, право виборчого голосу мають етнічні естонці, незалежно від країни проживання, а також громадяни країни та їхні нащадки, котрі в’їхали в неї до 1940 року. У результаті цього нині у країні проживає понад 200 тисяч громадян інших республік і людей без громадянства. Естонці пояснюють свою позицію тим, що їм, як нечисленному етносу, життєво необхідно зберегти себе як народ. Адже естонців у світі лише близько півтора мільйона.

Відповідно до перепису 1989 року, із 1,6 мільйона населення Естонії близько 600 тисяч (30,3%) були росіянами, 3% — українців (естонців 61,5 %). За даними німецьких соціологів, із цієї кількості лише 43,4% росіян були уродженцями Естонії.

З 1918 до 1940 року національні меншини становили 12% населення, причому їхню культурну автономію було постійно захищено законом. Але за період із 1944 року в Естонію та з неї в’їхало й виїхало загалом понад сім мільйонів росіян! Переважно це були люди, пов’язані з армією та будівництвом, котрих завозили свого часу для будівництва промислових підприємств. Багато хто з них осів у країні.

Соціологічне дослідження, проведене 1992 року, показало, що тільки 8,3 % росіян докладають зусиль, аби виїхати з країни. Крім того, на початку дев’яностих почався буквально масовий запис росіян на курси естонської мови. Закон про мови втілюється в життя відповідно до естонського характеру: повільно, але послідовно та ґрунтовно. Знання естонської необхідне при прийомі на роботу, але це поки що не стосується промислових підприємств сходу країни — у Нарві, Сілланае й ін.

Українці

— Вихідців з України в Естонії сьогодні близько 38 тисяч, половина з них — у Таллінні, — розповідає керівник українського земляцтва Віра Коник. — У житті українського земляцтва беруть участь далеко не всі. Проте воно має чим пишатися. В Естонії активно працює українське культурно-освітнє товариство «Просвіта», діють фольклорні ансамблі, хор. Останніми роками активно заявляють про себе українські організації в регіонах Естонії, де російськомовне населення в більшості. Велику допомогу українцям в Естонії подає українське посольство. Фінансується наше земляцтво з державного бюджету Естонії, в рамках програми допомоги національним меншинам країни.

Посольство України в Естонії — одне з найбільш упорядкованих і стильних. Дуже доглянуте, величне й комфортне. Міститься в одному з найпрестижніших районів міста неподалік резиденції президента. У подвір’ї поряд із посольськими машинами — велосипеди. Дипломати призналися, що опановують цей вид транспорту з великим задоволенням. В Естонії велосипеди дуже поширені, вздовж узбережжя навіть існують спеціальні велосипедні доріжки.

Запозичили наші дипломати й любов естонців до спорту. У рідкісні хвилини відпочинку вони намагаються відвідувати якщо не тренажерні зали, то хоча б басейн. Дехто почав із задоволенням «моржувати» у Фінській затоці. Вода в ній прогрівається вище 22 градусів тільки в липні-серпні, але естонці купаються і при п’ятнадцяти градусах із травня до жовтня. Найпрестижніший курорт Пярну розміщується за сто кілометрів від Таллінна й на сьогодні має інфраструктуру, що відповідає європейським стандартам.

— За час роботи довелося не раз переконатися: співробітництво з Естонією і приємне, і дуже перспективне, — говорить Надзвичайний і Повноважний Посол України в Естонії Микола Макаревич. — Ми маємо розгорнуту договірно-правову базу, що налічує понад 40 обопільних умов. Нам може принести велику користь досвід Естонії зі створення правової держави й ефективного подолання кризових ситуацій в економіці. Дуже перспективний і розвиток туризму. Українці нині наче заново відкривають для себе Естонію, а естонці знову обирають для відпочинку Крим.

Добрі перспективи має також економічне партнерство. Товарооборот між Україною й Естонією становить 130767 тисяч доларів США. При негативному сальдо торговельного балансу для України, що становить 11393 тисяч доларів США.

У структурі українського експорту переважають папір, картон і вироби з паперової маси (23,14%), гірські метали (14%) і вироби з них, електромашини й запчастини до них, енергетичні матеріали, насіння та плоди олійних рослин.

Естонія поставляє в Україну готові продукти харчування з м’яса та риби, рибу та ракоподібних, мінеральні продукти, меблі. Естонські рибопереробні фірми поставили в Україну близько 80% експорту своєї продукції на суму понад 25 мільйонів доларів. Активно працюють на естонському ринку Одеський завод шампанських вин, що контролює 1,5—2% ринку ігристих вин цієї країни, а також ВАТ «Оболонь», пробиваються ЗАТ «Чумак» і «Немиров».

Естонська компанія «Левадія» має тісні партнерські зв’язки з низкою українських металургійних і трубопрокатних заводів, а естонська буксирна компанія РКL активно співпрацює з миколаївським Чорноморським суднобудівним заводом.

Загалом позитивна тенденція в царині інвестиційного співробітництва.

З кожним роком зростають естонські інвестиції в економіку України, їх одержали 64 підприємства України, 30 із яких — спільні. А в економіку Естонії — тільки одне підприємство — у сфері фінансової діяльності.

Познайомитися з естонськими бізнесменами-українцями пан посол запросив на... футбольний матч.

Грали команди «Флорія» та «Левадія». Привітати їх прилетіли сам Сергій Бубка й міс Естонія 2001. У протилежних кінцях центральної ложі стадіону мені показали двох найголовніших «уболівальників». Президента Федерації футболу Естонії, котрий симпатизував «Флорії», та господаря ф/к «Левадія» Віктора Леваду. Хто є хто — здогадатися було не важко. Один сидів безсторонньою статуєю, а другий чим тільки міг підбадьорював «своїх» футболістів, щось шепотів, підстрибував, плескав у долоні, а в особливо критичні моменти хапався за голову та хрестився...

Зіграли внічию

«Я родом з Олександрії Кіровоградської області, — розповідає Віктор Левада. — Бізнесом займаюся давно і в Естонії вже років двадцять. Футбол любив із дитинства, і коли мені запропонували спробувати витягнути зовсім безперспективний клуб — із задоволенням погодився. Назвав його ім’ям моєї фірми. Форма біло-зелена — теж не випадково: левада українською — зелений луг. Тепер ми в Естонії — одна з найкращих футбольних команд.

«Легкий український акцент» відчувається не тільки на футбольних матчах, а й у кав’ярнях і ресторанах — представництво одеського заводу шампанських вин контролює близько двох відсотків ринку ігристих вин Естонії. Очолюють його Віталій Зінченко й Раймо Райдам. Завдяки їхнім старанням Таллінн не раз відвідували артисти і знамениті гумористи Одеси — Жванецький, Роман Карцев й інші артисти, котрих тут сприймають просто на ура. Саме в Естонії випустив свою знамениту книжку кулінарних рецептів «великий гурман і дегустатор» Борис Бурда.

«Ми імпортуємо в Естонію не тільки вина, а й саму Одесу», — говорять компаньйони.

Після знайомства з країною мимоволі виникає запитання: як же вдалося такому маленькому народу домогтися таких результатів за такий короткий термін?

— Естонія мала порівняно з іншими республіками Радянського Союзу чи не найкращі економічні й політичні передумови для будівництва незалежності, — розповідає посол України Микола Макаревич. В економічному плані вона була найрозвиненішою серед країн Балтії. Мала міцні зв’язки з Фінляндією та стабільну політичну підтримку західного світу, де ніколи не визнавали правочинність пакту Молотова — Ріббентропа, за яким Естонію приєднали до Радянського Союзу.

Крім того, країна мала ще не втрачені з поколіннями вогні демократії, оскільки з 1918 до 1940 року була незалежною і встигла піти далеко вперед за всіма показниками. Цей досвід сьогодні відплатився сторицею.

«Обставини склалися досить щасливо й на момент здобуття Естонією незалежності, — констатує американський суспільствознавець естонського походження Рейн Таагепер. Важливу політичну роль у цьому процесі відіграли два чинники: ментальна стриманість естонців і підтримка на певному, найвідповідальнішому етапі Бориса Єльцина, тоді голови Верховної Ради Росії. «Коли в січні 1991 року радянські загони «чорних беретів» (ЗМОП) напали на мирних демонстрантів у Вільнюсі, убивши 20 осіб, Борис Єльцин прибув на запрошенням естонського прем’єр-міністра в Таллінн, щоб негайно підписати договір про взаємне визнання кордонів Росією та всіма трьома державами Балтії. Він звернувся до російських солдатів із закликом не стріляти...

21 серпня 1991 року, на час путчу, радянські війська все-таки почали рух до Таллінна. Наступного дня Естонія оголосила про свою повну незалежність, а через два дні Єльцин від імені Росії визнав Естонію незалежною державою ще до того, як це зробили країни Європи та США».

Проте вирішальним чинником стала надзвичайна згуртованість всієї естонської нації в боротьбі за незалежність. Від простих естонців до керівників республіки найвищої ланки. Причому основні удари Радянського центру прийняв на себе тодішній голова Верховної Ради Естонії Арнольд Рюйтель. 21 вересня 2001 року пана Рюйтеля обрали президентом Естонії.

Ми розмовляємо в президентській адміністрації в Кадріорі, у кабінеті, який він займав і будучи головою Верховної Ради Естонії, яку йому волею долі випало очолювати в один із найвирішальніших для країни періодів.

— Пане президенте, наскільки жорстко проходили тоді переговори з керівництвом СРСР?

— Вони були надзвичайно напруженими. Приміром, коли ми 16.11.1988 року проголосили незалежність, мене відразу викликали до Москву в Президію Верховної Ради, де зібралися представники парламентів союзних республік, практично 2/3 членів Політбюро й більшість заступників прем’єр-міністрів. Зала засідань була заповнена ущерть. Я мусив звітувати перед ними й довелося відповідати протягом трьох із половиною годин. Присутні були налаштовані щодо мене критично. Вимагали, щоб я анулював свій підпис на рішенні Верховної Ради Естонії. Я відмовився. Через два-три дні було засідання Верховної Ради СРСР. Від мене знову вимагали анулювати свій підпис, погрожуючи при цьому, що інакше мені загрожує тюремне ув’язнення до 10 років за свідоме порушення Конституції СРСР. Там я теж виступив, обґрунтував, чому ми вимагаємо незалежності, пояснив, чому наші закони мають більшу силу від радянських. І ці події стали початком розпаду СРСР. Москва перебувала в стані шоку.

У мене була низка зустрічей з Горбачовим. Ми зустрічалися навіть ночами. Генсек намагався переконати мене, що так поводитися не можна, що я в такий спосіб руйную СРСР. Але й у цих розмовах я наполягав на своєму. Ми й потім зустрічалися з Горбачовим — у Женеві, у Парижі, у Ріо-де-Жанейро. І в ті роки між нами був конструктивний обмін думками. Я глибоко шаную Михайла Горбачова, та й по-людськи можна зрозуміти, чому він був критично налаштований щодо мене. Адже в ті часи він перебував під дуже сильним тиском як усього тоталітарного суспільства, так і ВПК. Природно, він не бажав розпаду Радянського Союзу, але до мене ставився коректно. Адже мені загрожувало тюремне ув’язнення, і для цього не вистачало тільки його слова. Але цього він не зробив. За великим рахунком, завдяки йому Естонія незалежна. Завдяки йому почалися колосальні зміни в суспільстві й небезпека ядерної війни зникла. Розпався Варшавський договір, а через рік зруйнували Берлінську стіну. Продумано...

— Свого часу в інших країнах Балтії ухвалили рішення про заборону займатися політикою членам компартії, у вас же такого не було. Певне, вам також важко було в той період?

— Ще 1989 року ми ухвалили закон, де заявили, що сталінський режим злочинний. Комуністична партія сталінського часу прирівнювалася до нацистської. У цьому документі ми вимагали компенсацій для репресованих, а також суду над КПРС за злочини проти людства. Таким чином, ми повернули людям те, що в них відняла більшовицька влада. А прямої заборони не було, ми не бачили в цьому сенсу. Адже комуністи вісімдесятих років — це зовсім не більшовики-сталінці. І багато хто з них приніс своїй країні чимало хорошого. В Естонії в цьому сенсі завжди дотримувалися принципу «ламати не будувати».

— Повідомивши про своє рішення вступити в НАТО, Естонія визначилася зі своєю зовнішньополітичною орієнтацією.

— Ми — маленька країна і, природно, хочемо мати гарантії безпеки, щоб не повторити помилок минулого. До сорокового року ми дотримувалися в цьому питанні нейтралітету, і це закінчилося втратою незалежності.

Ми з розумінням ставимося й до останньої заяви України про існування ймовірності вступу країни в Північноатлантичний альянс.

— Відносини між нашими країнами розвиваються по висхідній лінії. І цього року ви плануєте свій перший державний візит в Україну. Що ви від нього очікуєте?

— Упевнений, він буде плідним. Наші відносини з Україною дуже міцні на духовному рівні. Ми відчуваємо, що підтримуємо одне одного. У нас дуже міцні культурні зв’язки. Те саме — в економіці. У нас багато сфер для співробітництва. Приміром, Естонія має дуже добрі природні порти й може стати країною вигідного транзиту для українських товарів і у скандинавські країни, і в держави Північної, Центральної та Південної Америки. А в міжнародній політиці наші першочергові завдання — вступ до ЄС і НАТО. Сподіваюся, що це вирішиться вже наприкінці нинішнього року. Україна теж цього прагне. Я думаю, у цьому напрямі ми підтримуватимемо одне одного.

— Що, на ваш погляд, особливо ріднить наші країни?

— Передусім це спільне прагнення стати повноцінними, незалежними державами. Естонський народ боровся за свою незалежність, і Україна теж відтворила суверенітет після розпаду Радянського Союзу. Звичайно, умови непорівнянні. 1918 року Естонія здобула незалежність, потім ми надовго її втратили, але робили все, що могли, аби знову стати вільними. Для нас, маленького народу, це передусім означало зберегти себе як національність, зберегти свою культуру. Далі, естонський народ розвивався швидко й у довоєнний період, і протягом останніх десяти років своєї незалежності. У цьому плані Естонія була однією з найуспішніших країн із перехідною економікою. І це доводить, що ми зберегли себе як етнос.

Здобуття Україною незалежності переслідує, як я думаю, такі самі цілі.

Щоправда, для українців, великого й численного народу, питання виживання ніколи не стояло так гостро. Але в подальших прагненнях наших країн я бачу дуже багато спільного.

Редакція висловлює вдячність
за сприяння мерії Таллінна
й компанії «Естонські авіалінії».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво