УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ГАЗОВІ УГОДИ: PRO et CONTRA - Політика - dt.ua

УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ГАЗОВІ УГОДИ: PRO et CONTRA

20 листопада, 2009, 17:36 Роздрукувати Випуск №45, 20 листопада-27 листопада

Привид бродить по Європі, привид третьої газової війни. (Європейські чутки) 19 січня 2009 року «Нафтог...

Привид бродить по Європі,

привид третьої газової війни.

(Європейські чутки)

19 січня 2009 року «Нафтогаз» і «Газпром» підписали Контракт купівлі-продажу природного газу в 2009—2019 роках (далі — Контракт поставки), а також Контракт про обсяги та умови транзиту природного газу через територію України на період з 2009 по 2019 р. (далі — Транзитний контракт), тексти яких невдовзі після підписання було оприлюднено. Обидва контракти стали предметом критики в Україні з боку ряду політиків і експертів, котрі стверджують, що вони мають дискримінаційний — стосовно України — характер і потребують кардинального перегляду. Така критика почасти має під собою підстави і є справедливою, проте з поля зору критиків випадає низка важливих нюансів, які відкривають певні можливості для України.

З іншого боку, у міру наближення зимового періоду посилилася позиція російської сторони, котра авторитетно заявила 11 листопада про те, що відсутність оплати за газ призведе до негайного припинення його поставок для внутрішнього споживання в Україні. Відбір же «Нафтогазом» частини транзитного газу матиме своїм наслідком скорочення поставок уже транзитного газу й у результаті недоотримання його європейськими споживачами. При цьому відповідальність за таку ситуацію цілком, повністю і заздалегідь покладається на українську сторону. На цьому тлі Росія і ЄС укладають 16 листопада меморандум про механізм раннього попередження у сфері енергетики. Без участі України, зауважимо...

В європейській і російській пресі дедалі частіше висловлюють припущення про можливість нової газової війни і про те, що правовий режим газових угод від 19 січня 2009 року буде зруйновано. Такий розвиток подій змушує проаналізувати ситуацію навколо газових угод не крізь призму політики, а з правової точки зору в пошуку відповіді на запитання про те, чи зможе Україна і яким чином протистояти викликам, що насуваються в газовій сфері. Газова війна принесе лиха більше, ніж найгірший газовий мир. Новини з Ялти за результатами переговорів прем’єр-міністрів України і Росії 19 листопада знижують ризики нового українсько-російського газового протистояння, але, на жаль, цілком не виключають його у випадку, якщо емоційні та політичні рішення візьмуть гору над правом і здоровим глуздом.

У цьому контексті газові угоди від 19 січня 2009 року, попри їхню суперечливість, можуть бути використані для запобігання малоймовірному, але можливому сповзанню до газової війни.

Газові угоди: хороші чи погані?

Газові угоди від 19 січня 2009 року є компромісом, досягнутим за результатами другої газової війни. Тому однозначної відповіді на запитання про те, хорошими чи поганими є ці угоди для України, немає і бути не може. Зазначені газові угоди мають як позитивні, так і негативні боки з погляду інтересів України. Жорсткість контрактних положень (особливо щодо умов оплати і штрафних санкцій), а також мала ймовірність їх зміни найближчим часом ставлять Україну в досить непросту ситуацію і дають російській стороні певні підстави для різких заяв і дій на адресу України. Проте хоч би якими жорсткими були контрактні положення стосовно «Нафтогазу», вони все ж таки надають українській стороні можливість захищати свої інтереси та обстоювати свою позицію. Головне — побачити і грамотно скористатися наявними можливостями.

Наприклад, один із головних аргументів критиків газових угод від 19 січня 2009 року — їхня несиметричність: Контракт поставки передбачає умову «бери або плати» (пункт 2.2.5), тоді як у Транзитному контракті відсутні положення «качай або плати». З огляду на це ряд політиків і експертів підраховують суму, яку «Нафтогаз» повинен буде заплатити «Газпрому» за невибрані мінімальні річні обсяги газу за Контрактом поставки. Водночас практично ніхто в Україні не звертає уваги на те, що газові угоди від 19 січня 2009 року існують не у правовому вакуумі і не можуть розглядатися ізольовано: вони регулюються правом Швеції. Це означає, що відповіді на запитання, прямо не врегульовані в газових угодах, слід шукати і можна знайти в праві Швеції. Пункт 3.1.1 Транзитного контракту встановлює чітке зобов’язання «Газпрому» передати «Нафтогазу» для цілей транзиту в Європу 2009 року конкретно встановлений (а не приблизний чи орієнтовний) обсяг газу — 120,083 млрд. кубометрів. Транзит меншого обсягу газу 2009 року означатиме недотримання «Газпромом» зобов’язання за пунктом 3.1.1 Транзитного контракту. І хоча в контракті немає положень про відповідальність «Газпрому» за недотримання обсягів транзиту, проте така відповідальність передбачена правом Швеції і полягає вона у відшкодуванні збитків, понесених «Нафтогазом» унаслідок скорочення обсягів транзиту, у тому числі упущеної вигоди. Таким чином, «Нафтогаз» має законні підстави для постановки перед «Газпромом» питання про компенсацію втрат від скорочення обсягів транзиту. Це дає «Нафтогазу» і «Газпрому» можливість досягти компромісного рішення про взаємну відмову від претензій у зв’язку з невибіркою і неоплатою «Нафтогазом» мінімальних обсягів газу, а також у зв’язку зі скороченням «Газпромом» обсягів транзиту газу через Україну в умовах світової економічної кризи. І при цьому відмова «Газпрому» від штрафних санкцій не виглядатиме як милість стосовно «Нафтогазу», а українська сторона не виступатиме в ролі прохача.

Чи можливо застосувати штрафні санкції за невибірку газу

Контракт поставки передбачає дві норми, які стосуються невибірки мінімального обсягу газу: пункт 2.2.5 передбачає, що «Нафтогаз» зобов’язаний відібрати й оплатити — або оплатити, якщо обсяг був наданий «Газпромом», але не відібраний «Нафтогазом», — не менше від мінімального річного обсягу газу (32 млрд. кубометрів 2009 року, 41,6 млрд. кубометрів — у наступні роки); крім того, пункт 6.6 встановлює, що в разі невибірки «Нафтогазом» місячного обсягу, котрий перевищує 6% місячного обсягу поставки, «Нафтогаз» сплачує «Газпрому» (протягом 10 днів із дня надання «Газпромом» відповідного рахунка) штраф у розмірі 300% вартості всього невибраного обсягу газу (якщо невибірку зафіксовано у квітні—вересні) або 150% такої вартості (якщо невибірка мала місце в жовтні—березні). У зв’язку із вказаними вище контрактними положеннями слід звернути увагу на таке:

а) пункт 2.2.5 і пункт 6.6 регулюють різні за своєю юридичною природою питання: перший відображає принцип «бери або плати», другий установлює відповідальність на невибірку мінімальних місячних обсягів газу;

б) пункт 2.2.5 має декларативний характер: він не встановлює ні ціни, за якою повинен оплачуватися невибраний газ, ні строків і механізму такої оплати. Більше того, те, як цей принцип закріплено у Контракті поставки, не відповідає європейській галузевій практиці, а саме: відповідно до європейських газових контрактів, оплачені, але невідібрані обсяги газу надалі можуть бути поставлені покупцеві на його вимогу без додаткової оплати. Аналогічне положення в Контракті поставки відсутнє. Внаслідок цього можна стверджувати, що пункт 2.2.5 не може бути застосований у реальності, оскільки, з одного боку, він є несправедливим і не відповідає практиці газової індустрії, а з іншого — відсутній механізм його практичної реалізації, котрий має бути додатково узгоджений сторонами;

в) щодо штрафних санкцій за пунктом 6.6 також існує запитання про те, наскільки передбачений розмір таких санкцій є сумірним, пропорційним і справедливим, а отже — чи відповідає пункт 6.6 праву Швеції і чи не може він бути взагалі скасований відповідно до цього права;

г) навіть якщо виходити із правомірності пункту 6.6 (що досить сумнівно), є підстави для висновку, що «Газпром» — з огляду на його поведінку — вже відмовився від застосування у 2009 році штрафних санкцій за пунктом 6.6, навіть незважаючи на те, що прямої письмової відмови з цього питання «Газпром» не підписав. Зокрема, «Газпром» не виставляє «Нафтогазу» рахунки на сплату штрафних санкцій по закінченні місяця, в якому була невибірка газу. Більше того, у розміщеній на офіційному сайті «Газпрому» інформації прямо зазначено, що «Газпром» ухвалив рішення не пред’являти компанії [Нафтогазу] штрафів за невибірку газу». Такі дії «Газпрому» зобов’язуючі юридично, за правом Швеції, й однозначно свідчать про відмову «Газпрому» від права на санкції за пунктом 6.6. Якщо якісь сумніви щодо цього й можуть виникнути, то тільки в зв’язку з постійними заявами високих українських чиновників про можливість застосування санкцій із боку «Газпрому». Таку риторику з української сторони доцільно припинити, інакше вона може призвести до прямо протилежних юридичних наслідків.

Чи призведе затримка з оплатою або часткова оплата до негайного зменшення поставок для внутрішнього споживання в Україні

Найжорсткіші положення Контракту поставки – ті, які регулюють умови оплати: стовідсоткова оплата спожитого газу має бути здійснена до сьомого числа наступного місяця, у разі прострочення — перехід на передоплату з наданням «Газпрому» права припинити або призупинити поставки газу для потреб внутрішнього споживання в Україні (стаття 5 Контракту поставки). Поспішність, із якою укладався Контракт поставки, проявилася у статті 5: відповідно до пункту 5.1.5, у разі, наприклад, несплати або часткової сплати до 7 грудня вартості газу, спожитого Україною в листопаді, поставки в грудні можливі тільки при переході на передоплату, що, своєю чергою, можливе за умови виставлення «Газпромом» авансового рахунку не пізніше 16 листопада і його попередньої оплати «Нафтогазом» не пізніше 30 листопада, як це встановлено пунктами 5.8.1 і 5.8.2. По суті, виходить, що «Нафтогаз» і «Газпром» повинні заздалегідь передбачити прострочення з оплатою, а несприятливі для «Нафтогазу» наслідки мають настати ще до порушення умов оплати з його боку (тобто, по суті, виходить відповідальність «Нафтогазу» до і без порушення ним контрактних зобов’язань і без вини «Нафтогазу», що юридично неприпустимо). Вихід із цієї ситуації, як уявляється, полягає в тому, що навіть у разі прострочення «Нафтогазом» оплати газу, скажімо, за листопад, поставки в грудні мають здійснюватися на попередніх умовах (без їх авансової оплати), а перехід на передоплату можливий буде тільки з січня, якщо ситуацію не вдасться владнати. «Нафтогаз» у такому разі може юридично грамотно аргументувати свою позицію, використовуючи юридичну конструкцію «прострочення кредитора» з виставленням авансового рахунку.

Таким чином, затримка з оплатою (несплата або часткова оплата) не повинна призвести до негайного припинення постачання газу для потреб внутрішнього споживання в Україні. У «Нафтогазу» є як мінімум місяць для виправлення ситуації і проведення з «Газпромом» — при збереженні поставок газу для споживачів України — непростих, але в перспективі результативних переговорів.

Чи може «Газпром» припинити транзит газу в Європу

Прострочення «Нафтогазу» з оплатою газу можуть призвести до припинення з боку «Газпрому» постачання газу для внутрішнього споживання в Україні. У зв’язку з цим російська сторона вже заявила, що «якщо вони [Україна] не отримуватимуть [газ для внутрішнього споживання], то, швидше за все, буде відбір з експортного трубопроводу». А далі – фраза, яка має швидше емоційну, а не юридичну основу: «як тільки почнеться відбір, ми скорочуватимемо подачу». Але річ у тому, що в російської сторони немає юридичних підстав для такого скорочення. Це пояснюється таким:

а) Транзитний контракт не дає «Газпрому» права зменшувати обсяг подачі в Україну транзитного газу в разі відбору «Нафтогазом» частини такого газу (у Транзитному контракті немає положень, аналогічних пункту 5.3 Контракту поставки). Право Швеції також не дає «Газпрому» права зменшувати в цьому випадку транзитну подачу газу;

б) пункт 13.12 Транзитного контракту встановлює обов’язок «Нафтогазу» не переривати транзит у разі виникнення будь-якої суперечки (зокрема такої, що стосується відборів транзитного газу) до завершення процедури арбітражного розбору. Хоча цей пункт і сформульовано як одностороннє зобов’язання «Нафтогазу», проте його практична реалізація можлива тільки за умови, що і «Газпром» поводитиметься аналогічно, тобто не зменшуватиме подачу газу в разі виникнення будь-якої суперечки. Таким чином, пункт 13.12 варто розглядати як такий, що зобов’язує, зокрема, і «Газпром»;

в) пункт 10.4 Транзитного контракту прямо встановлює, що у разі відбору частини транзитного газу відібрані обсяги оформляються за Контрактом поставки. Прикметно, що в цьому випадку не передбачено авансову плату за газ, який відбирається. Понад те, положення пункту 10.4 Транзитного контракту можуть тлумачитися таким чином, що перед європейськими покупцями саме «Газпром» відповідає за транзит газу територією України (і це логічно, оскільки європейські покупці оплачують український транзит «Газпрому», а не «Нафтогазу»; відповідно, ризики, пов’язані з транзитом газу територією України, перед європейцями несе «Газпром», а не «Нафтогаз») і що у разі відборів частини транзитного газу «Газпром» повинен збільшити обсяг транзитного газу, який подається, на його кількість, відібрану в Україні.

Природно, положення пункту 10.4 не повинні розглядатися як такі, що заохочують українську сторону до відбору транзитного газу. Відбір частини транзитного газу повинен розглядатися не як правило, а як виняток із правила. І все ж на випадок настання такої екстраординарної ситуації повинно існувати чітке розуміння того, що: по-перше, «Газпром» не має права і законних підстав зменшувати подачу транзитного газу (виходячи з ним же підписаних контрактів) і, по-друге, відповідальність за недопоставку газу в європейські країни лежатиме на «Газпромі». Зняти з себе відповідальність перед європейськими покупцями за транзит газу через Україну «Газпром» зможе тільки у тому разі, якщо такий транзит здійснюватиметься відповідно до європейських засад, тобто якщо транзит через Україну здійснюватиметься на підставі відповідних контрактів між «Нафтогазом» і європейськими покупцями (така можливість передбачена Спільною заявою Україна—ЄС від 23.03.2009).

З іншого боку, не можна не звернути увагу на те, що ціна відібраного транзитного газу встановлюється за пунктом 4.3 Контракту поставки, тобто ця ціна вища за звичайну в 1,5 разу в період із квітня по вересень і втричі в період із жовтня по березень. І все ж тут також є альтернатива для української сторони: відповідно до Міжурядової угоди від 22 грудня 2000 року (яка чинна і превалює над газовими угодами від 19 січня 2009 року), встановлюється механізм оплати надконтрактних відборів транзитного газу в Україні шляхом випуску Україною єврооблігацій на суму, яка розраховується за спеціальною методикою і в основі має ціну газу 80 дол. США за 1 тис. кубометрів. Відповідні положення Міжурядової угоди від 22 грудня 2000 року можуть бути використані українською стороною як один із варіантів вирішення питання оплати можливих відборів транзитного газу. Слід узяти до уваги, що самостійно скористатися зазначеним механізмом Міжурядової угоди від 22 грудня 2000 року «Нафтогаз» не зможе. Для цього потрібно, щоб Кабінет міністрів України прийняв відповідне рішення про процедуру застосування угоди від 22 грудня 2000 року і своєчасне доведення відповідної позиції до відома уряду РФ дипломатичними каналами.

Що в підсумку?

І «Нафтогаз», і «Газпром» повинні відповідально підходити до співробітництва у газовій сфері (яка прямо впливає на забезпечення газом європейських країн). Така відповідальність передбачає сумлінність у користуванні своїми контрактними правами та зобов’язаннями і недопущення неправомірного тиску на іншу сторону, зокрема шляхом закручування газового вентиля. Газові контракти, підписані 19 січня 2009 року, встановлюють досить жорсткі рамки для української сторони. І все ж навіть їх жорсткі положення дозволяють українській стороні при грамотному підході відстоювати свої права та інтереси. Попри всю свою неоднозначність, газові угоди від 19 січня 2009 року містять положення, які дозволяють навіть у разі виникнення кризових ситуацій (наприклад, на випадок прострочення в оплаті газу українською стороною): (а) забезпечити ритмічне постачання газу для українських споживачів і (б) уникнути зменшення подачі «Газпромом» транзитного газу і не допустити недопостачання газу європейським споживачам. Головне завдання української сторони має полягати в тому, щоб скористатися наявними можливостями й деполітизувати україно-російські відносини в газовій сфері: уникнути політизації проблемних газових питань у разі їх виникнення, а також забезпечити врегулювання таких питань на основі європейського принципу верховенства права.

Перша і друга газові війни були припинені шляхом політичного врегулювання, основаного на ігноруванні правових норм і засад. Газові конфлікти 2006 і 2009 років були вирішені за рахунок принесення права в жертву політиці, без дотримання чинного правового режиму співробітництва в газовій сфері, що базується на міжурядових угодах 1994, 2000 і 2001 років. Такий підхід веде лише до заморожування газових конфліктів і прийняття непрозорих рішень, які не мають довгострокової перспективи. Тільки верховенство права може запобігти ескалації і забезпечити якнайшвидше вирішення можливого нового газового конфлікту. З цією метою офіційному Києву потрібно було б:

— проводити добросовісний, відвертий, відповідальний і прозорий діалог із російською стороною на основі принципу верховенства права; підключати до такого діалогу європейську сторону;

— розробити проекти державних рішень на випадок можливих кризових ситуацій у газовій сфері, виходячи, зокрема, із з чинних міжурядових угод від 18.02.1994, 22.12.2000 і 04.10.2001;

— уважно вивчити газові угоди від 19 січня 2009 року, і насамперед у контексті застосовного до них права Швеції; це може дати українській стороні нові можливості;

— проводити серйозну й узгоджену роз’яснювальну та інформаційну роботу (насамперед своєчасно і бажано заздалегідь доводити свою позицію до відома ЄС);

— виробити стратегію поведінки на випадок виникнення третьої газової війни; така стратегія має базуватися насамперед на юридичній аргументації та принципі транспарентності;

— створити переговорну команду з професіоналів, яка матиме заздалегідь підготовлені й затверджені директиви.

Якщо станеться найгірше й вибухне третя газова війна, це поставить хрест на газових угодах від 19 січня 2009 року і приведе до нових реалій на європейському газовому ринку. Такий сценарій автори не вітають, але, оскільки розвиток подій його не виключає, Україні слід думати про те, яким буде новий порядок на газовому ринку від Владивостока до Лісабона і яке місце в ньому посяде Україна.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42-43, 10 листопада-16 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво