«Україною мене не злякаєш»

«Знаєш, він же не з неба впав. На вигляд начебто нормальний мужик. Він такого складу — малює, черепки збирає. Він може навколо якогось пенька години три ходити, розглядати його, фантазувати. Вдома він там такого поназбирав — млини, жорна, до величезних! Вітряків у Києві понаставляв... І ця людина раптом проявила себе от такою. Ніяк на нього не схоже. Ну ніяк, от убийте мене, не здатен він на таке. Проте він робить. Хтось допомагає» (відповідаючи на запитання «Можливо, з Ющенком ще якось порозуміємося?», «Комсомольская правда в Украине», 11.02.2009).

* * *

«Так, собачаться між собою, криють одне одного... Відкрито, по телебаченню! От, будь ласка, — вона підписала потрібне ж для України, а він зараз присікується: «где деньги, Зин?» (про конфлікт Віктора Ющен­ка і Юлії Тимо­шенко через газові угоди з Росією, «Комсомольская правда в Украине», 11.02.2009).

* * *

«Налякали молодицю високими підборами» (Віктор Черномирдін про можливість його видворення з території України. «Эхо Москвы», 18.02.2009).

* * *

«Важко сказати. З ним можна говорити. Але довіряти нікому не можна» (відповідаючи на запитання «Янукович — це та людина, яка нам потрібна?», «Комсомольская правда в Украине», 11.02.2009).

* * *

«Із цим українським керівництвом домовитися не можна» («Комсомольская правда в Украине», 11.02.2009).

* * *

«Часом це маячня — я його інакше не можу назвати — коментувати мені складно і неприємно. Балаган натуральний! До цього вели. До цього й довели. Вважав і вважаю: усе йде від керівництва України. Або вони не розуміють, що вони роб­лять, або розуміють, але роблять спеціаль­но» (оцінюючи внутрішньополітичну ситуацію в Україні, «Вести недели», 18.01.2009).

* * *

«Це хто каже? У них мізків мало, якщо вони говорять такі речі! У себе треба дивитися. Не треба заглядати в чужі кишені, не треба лізти туди, де ти абсолютно нічого не розумієш. Мені нема чого тут додати. Усе, що ми маємо, — наше. Ми на найближчі сто років забезпечені» (відповідаючи на запитання «В Україні кажуть, що все, що відбувається, це тому, що в Росії газу мало», «Вести недели» 18.01.2009).

* * *

«По-моєму, вони не про діло думають, а про тіло. Про себе, улюблених. Ці діячі так захопилися своєю боротьбою, що хочеться запитати: а про 47 мільйонів жителів України хтось подбає? ...Президент і прем’єр уникають одне одного, парламент то розпустять, то знову зберуть. Немає проекту бюджету на наступний рік. Керівництву України сьогодні потрібно розраховуватися з кредитами, боргами, зокрема за російський газ. Зараз потрібно думати про те, як урятувати економіку, як вижити в нинішній ситуації, а не влаштовувати масові кампанії з приводу голодомору, зі свічками та з хрестами по країні ходити» (коментуючи внутрішню політику керівників України, «Аргументы и факты», 17.12.2008).

* * *

«Чи не набридло мені в «київському засланні»? Ну, по-перше, Україною мене не злякаєш, бувало в житті різне — і Сибір, і Північ» (РІА «Новый Регион», 27.06.07).

* * *

«Один уряд (України. — ІФ) заявляв, що хочуть, президент казав, що теж Україна братиме участь — вас «Іванових» важко зрозуміти» (коментуючи ставлення України до ЄЕП, 19.04.2006).

Тож з Віктором Степановичем усе зрозуміло. Проте, жодним чином не захищаючи його, поставимо собі кілька запитань: чому раптом висловлювання російського посла стали розцінюватися як «недружні» тільки протягом останнього місяця? Чому потрібно погрожувати статусом персони нон-грата саме тоді, коли відносини з Росією як ніколи погані? Або ще запитання: а що робитимуть на Михайлівській, якщо завтра Черномирдін знову заявить щось у своєму дусі? Тим більше що він бадьоро пообіцяв нічого не змінювати у своїй подальшій діяльності. У МЗС є впевненість, що йому дозволять вислати Черномирдіна з країни? Он Віктор Андрійович уже майже ласкаво покартав Віктора Степановича, повідомивши, що той поводиться у притаманному йому стилі, але насправді «не ставив перед собою мети завдати шкоди українсько-російським відносинам». Уряд же вустами Олександра Турчинова взагалі відхрестився від скандалу, мовляв, із Кабміном МЗС не радився. Ми, до речі, добре пам’ятаємо гучну заяву МЗС під час кавказької кризи про те, що російські кораблі, які брали в ній участь, не впустять назад у Севастополь. І що? Результат усім добре відомий. То навіщо розкидатися погрозами, виконання яких в усіх викликає великі сумніви? Такі дії додають поваги до країни?

Знову ж таки, не виправдовуючи Черномирдіна, хочеться запитати: а розсилаючи минулого тижня, у тому числі і в Москву, розпорядження українським послам розповісти «на найвищому рівні» у країні перебування про те, що український прем’єр — «брехуха», МЗС сильно дбав про імідж держави? Чи його ображають тільки випади на адресу президента?

А чому мовчала й хихикала прем’єр Тимошенко, коли російський прем’єр Путін публічно називав українського президента «мазуриком»?

А чому Ющенко обзиває Тимошенко «злодійкою», а Тимошенко його — «корупціонером»?

А чому... Ви знаєте, ми вже втомилися від цих запитань. Дуже. Тому що, ставлячи їх не перший рік, ми не отримуємо відповідей — ні словом, ні ділом. І не тільки ми. І, якщо відверто, те, що у Віктора Черномирдіна на язиці, в інших зарубіжних послів уже давно в голові...