Україна в Давосі: по дотичній до глобального світу - Політика - dt.ua

Україна в Давосі: по дотичній до глобального світу

4 лютого, 2010, 17:00 Роздрукувати Випуск №4, 4 лютого-12 лютого

Давос-2010 завершився. На запитання з серії, чи був він успішним, прямої відповіді немає. Зазвичай події такого рівня не оцінюють позитивними чи негативними епітетами...

Давос-2010 завершився. На запитання з серії, чи був він успішним, прямої відповіді немає. Зазвичай події такого рівня не оцінюють позитивними чи негативними епітетами. Це не місце, де ухвалюють доленосні рішення або підписують міждержавні угоди. Це, радше, найбільший у світі круглий стіл, за яким обговорюють проблеми і виклики, що хвилюють світ і стосуються майбутнього планети. Це, мабуть, найвища у світі трибуна, з якої проголошують нові ідеї, формують концепції, прокладають напрями розвитку. Сюди ніхто не приїжджає примусово чи з обов’язку служби. Стати учасником Давоського форуму прагнуть ті, хто вважає себе частиною глобального світу, відчуває свою відповідальність за те, що відбувається на планеті, і кому є з чим увійти в цей інтелектуальний клуб.

Світовий економічний форум (СЕФ) у Давосі щороку в січні збирає понад дві тисячі осіб (нинішнього року — 2,5 тис. із 90 країн), які в неформальній обстановці обговорюють (пафосно кажучи) долі сучасного нам світу. І так уже 40 років поспіль.

Хоча не всі роки свого існування й не одразу Давоський форум став відігравати таку важливу роль. 1971 року професор економіки Клаус Шваб уперше запросив у курортне містечко високо в горах лідерів європейських бізнес-корпорацій і запропонував їм обговорити стратегії бізнесу та поміркувати над можливостями модернізації економіки. Вже через кілька років форум став активно виходити за межі Європи і обговорювати не лише економічні, а й політичні, соціальні, культурні проблеми всіх регіонів планети. Так, наприкінці 70-х він набув статусу світового й отримав коротку назву «Давос». Але справжнього значення йому надали візити політичних важкоатлетів 80-х років — президента США Рональда Рейгана та британського прем’єр-міністра Маргарет Тетчер. Відтоді рівень цих світових зборів вимірюється не лише кількістю учасників і широтою тематики — часто він визначається особистостями.

Давос нерідко називають форумом примирення. В його історії є сторінка, якою він може по праву пишатися. Так, 1992 року саме тут відбулася перша офіційна зустріч тодішнього президента ПАР Фредеріка де Клерка і багаторічного борця з апартеїдом Нельсона Мандели. 1993-го
вони обидва стали лауреатами Нобелівської премії миру, а ще через рік Мандела був обраний першим чорношкірим президентом ПАР.

1994 року, сходячи на головну сцену Конгрес-холу для участі в центральній сесії форуму, два інші майбутні нобелівські лауреати спонтанно потиснули один одному руки — під бурхливі оплески аудиторії. Сам Клаус Шваб згадував про цей епізод як про один із найбільш пам’ятних і емоційних моментів в історії цих зборів. Вважається, що саме в Давосі-94 палестинський лідер Ясір Арафат і міністр закордонних справ Ізраїлю Шимон Перес досягли історичної угоди про мирні переговори на Близькому Сході. Нинішній форум Шимон Перес відвідав уже як президент Ізраїлю.

Я пригадую, як 2005-го той-таки Конгрес-хол вибухнув оваціями. Люди натхненно й щиро аплодували стоячи — на головну сцену Давоського форуму сходив Віктор Ющенко. Для зібрання він тоді уособлював перемогу помаранчевої революції. А для нього це був перший візит за межі країни і перший виступ на посаді українського президента. Тоді ж було зроблено ту пам’ятну фотографію — два президенти, Квасьнєвський і Ющенко, обнялися в Давосі, — опубліковану всіма газетами світу, яка символічно прикрасила обкладинку щорічного звіту СЕФ за 2005 рік.

Взагалі-то, в Давосі, з легкої руки його засновника Клауса Шваба, вже давно панує традиція: щороку на відкриття форуму запрошувати новообраного національного лідера. Свого часу Давос відвідували Путін, Саакашвілі, Меркель, Карзай, Мушарраф та багато інших. Але саме поява там нового українського президента стала тоді сенсацією, а для України — тріумфом. На жаль, коротким.

Того ж 2005-го, у червні, демонструючи свою добру волю і підтримку новому керівництву країни, СЕФ провів у Києві позачерговий інвестиційний форум, названий міні-Давосом. У його роботі брали участь президенти шести дружніх нам країн, 150 іноземних інвесторів, а модератором головної сесії виступив сам Клаус Шваб. Однак після міні-Давосу сталося наше звичайне «те, що маємо»: через три неповних місяці українські лідери розсварилися, президент відправив прем’єра у відставку, країну надовго заштормило. Тому Світовий економічний форум 2006-го і 2007 років пройшов без офіційної участі України. Та й справді, ну що означає якийсь там усесвітній форум, його глобальна тематика, якщо на кону перманентна роздача парламентських та міністерських крісел в окремо взятій країні?

2008-го Віктор Андрійович відгукнувся на запрошення професора Шваба і відвідав Давос. Але, оскільки заявку на участь було відправлено у Швейцарію практично за днів два до початку форуму, виступ українського президента не вдалося включити в засідання жодної більш-менш важливої сесії. Чесно кажучи, коли б не ексклюзивне інтерв’ю Віктора Ющенка, яке він дав уже в Давосі телеканалу CNN і яке кожних три години протягом доби повторювалося в популярних «Щоденниках Давоса», ніхто б і не дізнався, що український президент відвідав форум.

А Давоський же форум — це єдине місце на планеті, де раз на рік із усього світу на неформальний саміт збираються провідні політики, фінансисти, бізнесмени, учені. І немає благодатнішого місця, де можна було б ефективно робити промоушн своїй країні перед найбільш представницькою аудиторією світу. Цією можливістю поспішають скористатися розвинені країни світу і найуспішніші компанії. А де ж моя країна, яка так гостро потребує інвестицій, цивілізованого розвитку бізнесу, підтримки зовнішнього світу? У Давосі-2010 вона знову не бере участі, знову зайнята більш важливим — черговими виборами...

Нинішнього року на форум прибули офіційні делегації 25 держав, включно з президентами, прем’єрами, міністрами, главами нацбанків, губернаторами і навіть мерами найуспішніших міст.

Була в Давосі, до речі, делегація Азербайджану на чолі з президентом Ільхамом Алієвим. Беручи участь у засіданні «енергетичної» сесії, він докладно зупинився на важливості ролі, яку Азербайджан відіграє у глобальній енергетичній безпеці. Він встиг окреслити всі проблемні питання, що стосуються транзиту азербайджанського газу в країни ЄС, пояснив, у чому суть розбіжностей у переговорах із Туреччиною. А для преси ще перелічив усі вади в реалізації проекту газопроводу «Набукко». Інтереси України — ні на енергетичній, суперважливій для нас сесії, ні на інших засіданнях та круглих столах у рамках Давосу ніхто не відстоював...

Безперечне спасибі бізнесмену-олігарху-меценату Віктору Пінчуку за організацію українських обідів-ланчів. Але до самого форуму і його порядку денного, на жаль, вони стосунку не мають. Їх об’єднує місце, час і деякі спільні учасники. І якщо на такому ланчі виголосить промову колишній кандидат у президенти України — то це не означає, що він бере участь у роботі форуму. Йому навіть у Конгрес-хол не вдасться зайти: туди, де вирує головне «життя», потрапляють лише постійні члени форуму, спеціальні гості самого Шваба і строго за списком акредитовані журналісти провідних світових ЗМІ.

Скільки, цікаво, лідерів українського бізнесу захотіли стати постійними членами СЕФ — щоб долучитися до проблем глобального світу, пропіарити країну, пролобіювати свій бізнес, зрештою? Мені відомі лише три прізвища: Пінчук, Ахметов, Тарута.

А тепер — для довідки: річний внесок для одного постійного члена СЕФ нині становить близько 41 тисячу доларів США. Проте купити такий квиток може тільки той, у кого є компанія з річним оборотом 5 млрд. доларів. На Форумі-2010 постійних членів було рівно половина з 2,5 тисячі учасників. У форуму також є 100 стратегічних партнерів: це компанії, котрі платять по 480 тисяч доларів на рік і можуть послати в Давос чотирьох осіб. Від Росії, наприклад, у таких партнерах — п’ять великих компаній. А взагалі, нинішнього року в Давос прибула делегація РФ у кількості 58 чоловік під керівництвом віце-прем’єра Кудріна, яка складалася впереміш із міністрів і капіталістів. Ось у них, напевно, є і бажання, і теми для спілкування з глобальним світом...

Україна ж і цього разу проявила себе оригінально: на глобальному економічному форумі її представники примудрилися цілком і повністю зосередитися на українській політиці. Не зайвим буде згадати, що на українському ланчі Пінчука, де, власне, відбувався весь цей розмах із прямими телемостами, були присутні не просто чотири провідних політики країни: два, віртуально, — Тимошенко і Янукович — на екранах, два — наживо, Тігіпко і Яценюк — за обідніми столами. За сумісництвом, усі вони провідні економісти, здатні, відповідно до їхніх заяв, врятувати країну від кризи. І дивно, що ніхто з них, навіть по дотичній, не торкнувся основних економічних проблем, які визначали порядок денний Світового економічного форуму.

Сумно думати, що кілька вищезгаданих фактів, з’єднавшись докупи, можуть надовго закріпити за Україною місце на маргінесі світового розвитку, а простіше кажучи — на задвірках. А ще сумніше усвідомлювати, що питання це не хвилює ні-ко-го ні в ешелонах, ні в коридорах влади.

Передбачалося, що головні претенденти на президентський пост — Тимошенко і Янукович — виступлять перед світовими інвесторами в Давосі. Так принаймні повідомлялося в анонсах. А яке значення для іноземних інвесторів мають виступи українських політиків, хай навіть першої величини? Відколи це інвестиційна привабливість країни оцінюється за передвиборними заявами кандидатів у президенти?

Тим паче що вже ні для кого не секрет: переважна більшість іноземних інвесторів, як і багатостраждальні українські виборці, давно пройшли свій психологічний цикл — від зачарування до розчарування. Їхні надії, вигодувані обіцянками «різнобарвних» політичних лідерів, давно розвіялися. А кінцевий результат постав у жахливому світлі: реформи не проводяться, економічна ситуація погіршується, життєдіяльність країни підтримує апарат штучного дихання від МВФ. Тому інвесторам, за великим рахунком, нині глибоко байдуже, хто стане президентом України. Вони вже не потребують демократичних перетворень і структурних реформ. Сьогодні їм потрібні передусім правила гри — зрозумілі, постійні, однакові для всіх.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво