Україна не готова до вступу в НАТО, або Що насправді сказав генсек у прощальній промові?

Поділитися
20 липня генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер виступив із промовою перед співробітниками відомого Лондонського інституту міжнародних відносин...

20 липня 2009 року генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер виступив із промовою перед співробітниками відомого Лондонського інституту міжнародних відносин (Чатам Хаус). Промова безумовно заслуговує на особливу увагу, адже 31 липня Схеффер завершив свою місію, і цей прощальний виступ став не лише своєрідним підбиттям підсумків п’яти з половиною років роботи на високій посаді, а й оцінкою досягнень і перспектив альянсу.

Тож нічого дивного, що основні тези виступу Схеффера в Лондоні привернули не меншу увагу преси, ніж його раптова госпіталізація наступного дня в Брюсселі.

Журналісти зуміли навіть пов’язати ці дві події — виступ і хворобу. Більшість ЗМІ зазначили прямий зв’язок між напруженою і самовідданою працею Схеффера та наслідками для здоров’я. На думку ж видання «Российская газета», «...генсек сильно перенервничал за несколько часов до своего посещения брюссельского парка, когда публично объявил о том, что Украина и Грузия не готовы к вступлению в НАТО».

Суть повідомлень незалежних українських ЗМІ «дивним» чином збігається з прокремлівськими російськими. Головних месиджів, що їх взяли з промови українські і російські ЗМІ, всього два. Перший — «Україна та Грузія не готові до вступу», другий — «НАТО необхідно підтримувати добрі відносини з Росією».

Але йдеться, зрештою, не про це.

Мова про виступ генсека НАТО «Майбутнє атлантичного альянсу». Програмна промова керівника найпотужнішого військово-політичного блоку заслуговує на серйознішу увагу та аналіз, ніж просто дві тези, вирвані з контексту.

Отже, про що говорив Яап де Хооп Схеффер у своїй прощальній промові?

Якщо порівняти нинішню ситуацію з тією, що була п’ять років тому, основним позитивом, на його думку, є широке усвідомлення ролі НАТО як найефективнішої міжнародної організації у сфері безпеки. Свідченням цього стали: припинення серйозних внутрішніх дискусій стосовно розпуску альянсу, відновлення Францією повноцінної участі у військових структурах НАТО, вступ Албанії та Хорватії, прагнення інших країн приєднатися до Вашингтонського договору, розширення співробітництва і партнерських відносин з країнами, що розташовані за межами євроатлантичного простору.

НАТО сьогодні визнається невіддільним елементом європейської та світової структури безпеки, організацією, яка намагається та спроможна протидіяти не лише традиційним, а й новим загрозам, таким як кібер­злочиність, підрив надійності транспортних коридорів, піратст­во, негативні наслідки глобальної зміни клімату тощо.

Розпочавши промову із визнання успіхів, левову частку часу Схеффер присвятив існуючим проблемам і баченню майбутнього альянсу.

Головною проблемою, що стоїть перед НАТО, залишається його трансформація: «...Ми намагаємося створити альянс XXI століття з мисленням двадцятого». Схеффер визнає, що, попри розуміння нових викликів безпеці, поки що так і не змогли запропонувати нову концепцію альянсу, яка забезпечила б можливість ефективної протидії таким викликам і загрозам.

Найсерйознішим випробовуванням «на зрілість» 60-річного військового блоку стала поточна операція в Афганістані.

Відсутність бажаного прогресу в Афганістані загострила питання суспільної підтримки дій альянсу в країнах-членах. Саме тому доповідач звертає увагу на важливість широкого публічного роз’яснення та публічної дискусії стосовно важливості здійснення таких віддалених операцій для посилення безпеки не лише в регіоні, а й у світі. «Ті, хто говорить про можливість захисту від тероризму в межах власних кордонів, — просто ховають голову в пісок», — вважає генсек. Афганістан є лише однією з багатьох проблем, коли неможливо собі дозволити просто стояти осторонь і необхідно чітко усвідомлювати, що нове безпекове середовище створює абсолютно нові виклики.

Більшість сучасних загроз, на відміну від спільного ворога часів холодної війни, становлять небезпеку неоднакового рівня для різних членів альянсу. Саме тому з новою силою постало питання євроатлантичної солідарності, а саме — готовності всіх членів «клубу» брати на себе відповідальність, нести тягар та йти на ризик заради колективної безпеки. Успіх майбутнього функціонування НАТО великою мірою залежатиме від готовності і спроможності кожної нації демонструвати необхідний рівень солідарності, попри внутрішні політико-економічні реалії.

Особливістю сучасного безпекового середовища є також зміна концептуальних підходів до використання сили як засобу стримування агресора, попередження, врегулювання конфліктів і забезпечення стабільності. В минулому головним сенсом існування збройних сил НАТО було запобігання обставинам, за яких може виникнути необхідність їх застосування. Засоби військового стримування залишатимуться ефективними в попередженні міжнародних конфліктів, але абсолютно неефективними у протидії терористам-смертникам, попередженні громадянських воєн чи розпаду держав. Отже, завдання ефективної протидії сучасним загрозам потребує від збройних сил країн альянсу постійної готовності до здійснення експедиційних операцій різноманітного характеру. Успішна реалізація таких операцій можлива лише за умови усвідомлення політиками та суспільствами кардинальних змін у безпековому середовищі та у підходах до забезпечення безпеки.

Застосування сили далеко не завжди знаходить підтримку у демократичному суспільстві, особливо стосовно операцій за межами країни та за відсутності швидкого видимого успіху. Але, на думку генсека НАТО, необхідно змінити поширене традиційне ставлення до застосування сили як до ознаки провалу в політиці, а не як до одного з інструментів політики в сучасних умовах.

Разом з тим, набутий досвід свідчить, що у більшості випадків використання лише військових інструментів не може забезпечити досягнення поставлених цілей і потребує інших інструментів — політичного, економічного, гуманітарного характеру, яких не має НАТО. Саме тому Схеффер звертає увагу на необхідність широкого співробітництва з іншими гравцями — міжнародними організаціями, державами-партнерами, НПО.

Висловлюючи впевненість у спроможності націй побудувати «нове НАТО для нового століття», пан Схеффер окреслив шість ключових напрямів досягнення такої мети:

1) розширення внутрішнього політичного діалогу як засобу досягнення та збереження консенсусу, необхідного для спільних дій;

2) об’єднання зусиль голов­них міжнародних і неурядових організацій, поєднання наявних інструментів НАТО і ЄС заради комплексного підходу до протидії сучасним викликам безпеці;

3) трансформація оборонних можливостей з метою створення сучасних мобільних збройних сил, здатних виконувати завдання територіальної оборони та за межами національних кордонів;

4) відновлення та розвиток співробітництва НАТО—Росія. Обидві сторони мають чимало взаємних претензій та розходяться в позиціях з багатьох питань, але вони потрібні одне одному, і ця потреба зростатиме у міру розвитку безпекового оточення;

5) подальший розвиток глобального партнерства з країнами, які не є членами НАТО, адже протидія глобальним викликам неможлива без глобальних партнерів;

6) розробка нової Стратегічної концепції НАТО. Постійне навантаження розв’язанням нагальних поточних проблем, розвиток організації без чіткого формулювання її місії несуть ризик втрати перспективи. Але навіть найкращий документ не вирішить проблем. Запорукою успіху є розуміння політичними елітами та суспільствами країн-членів тих змін, що відбуваються у сфері безпеки та засобах її забезпечення.

Свій виступ пан Схеффер завершив словами Черчілля: «Робота з союзниками може втомлювати та розчаровувати, проте кінцевий результат перевершує все те, чого можна досягти одному».

Якщо замінити абревіатуру «НАТО» на слово «Україна», то всі шість напрямів могли б стати розділом програми майбутнього президента — Верховного головнокомандувача. Хоча у програмах кандидатів президентської кампанії абревіатура «НАТО», очевидно, використовуватиметься як пугало або ж не згадуватиметься зовсім заради «спокою та визначеності в суспільстві».

На жаль. Тому що в сучасних умовах питання національної безпеки України не може вирішуватися без НАТО: або країна дотримується курсу на євроатлантичну інтеграцію і лідер країни повинен забезпечити його виконання, або ж відкрито заявити про наміри змінити такий курс і запропонувати чітку обгрунтовану альтернативу.

Незалежно від того, коли Україна зможе і чи зможе взагалі стати повноправним членом Організації Північноатлантич­ного договору, із зрозумілих причин вона приречена приділяти належну увагу всьому тому, що відбувається в НАТО та навколо нього.

Що стосується готовності України до вступу в НАТО, або, точніше, такої можливості найближчим часом, то слова Схеффера навряд чи можна назвати заявою. Це скоріше констатація факту, повторення того, що сьогодні майже не викликає заперечень. Причини такої неготовності також усім відомі. Дивує неадекватна реакція на «знову двійка», оскільки це є оцінкою не готовності до вступу, а рівня розвитку країни. Вже не дивує, але й не дає спокою якість здійснення державної політики інформування населення з питань євроатлантичної інтеграції, коли вітчизняні ЗМІ працюють ретрансляторами месиджів, підготовлених російськими колегами.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі