Україна — Ватикан: відносини довіри - Політика - dt.ua

Україна — Ватикан: відносини довіри

29 травня, 2009, 15:48 Роздрукувати Випуск №19, 29 травня-5 червня

Можливо, пересічний громадянин дуже рідко чує про те, що відбувається у сфері відносин України з Ватиканом...

Можливо, пересічний громадянин дуже рідко чує про те, що відбувається у сфері відносин України з Ватиканом. Справді, ця сфера не породжує сенсацій, сторони не обмінюються гучними заявами, які ретранслювалися б у ЗМІ, немає також гострих спірних питань між нами, які б жваво обговорювалися у політологічних колах. Але, незважаючи на цей, так би мовити, спокій, відносини з Ватиканом — динамічні і мають велике значення для України.

Ватикан є особливою державою, адже це — центр Католицької церкви, яка здійснює свою діяльність у світовому мас­штабі. У світі налічується понад мільярд католиків. Але річ не лише у цьо­му. Святий Престол є визнаним носієм духовного лідерства. До слів Папи Римського дослухаються політичні лідери в усьому світі. Візит Папи до будь-якої з країн — завжди історична подія.

З Ватиканом прагнуть мати добрі відносини всі держави. Зо­крема, повага до Святого Прес­толу та Папи Римського є невід’єм­ною частиною європейської політичної культури. Пригадую заголовок статті в одній з європейських газет, у якій ішлося про зустріч Папи Римського Бенедикта XVI з президентом США Джорджем Бушем: «Зустріч між керівниками двох супердержав»... За великим рахунком, у цьому немає перебільшення. Обидві дер­жави є політичними гравцями світового масштабу, і водночас кож­на з них має свою специфічну нішу у структурі глобального впливу: Сполучені Штати — світовий лідер у плані фінансової та військової потуги, Ватикан — найвпливовіший носій духовної влади та морального авторитету.

Європейські уряди дуже уважно ставляться до співпраці зі Святим Престолом. Україна, яка послідовно інтегрується до загальноєвропейських структур, добре усвідомлює це і вибудовує відносини з ним у дусі прозорості та взаємної довіри.

Слід відзначити, що прагнення до від­критості у відносинах — обопільне. Ва­тикан устами перших осіб неодноразово озвучував тезу про важливе місце Ук­раїни в Європі та її роль як перехрестя західної і східної християнських культур. І це не лише теза — це й установка у практичній діяльності: на своєму рівні Апостольська столиця надає сприяння європейській інтеграції нашої держави.

Дипломатичним відносинам між Україною та Ватиканом уже понад 17 років. За цей час зроблено багато корис­ного. При цьому неможливо оминути того факту, що Ватикан є не лише зовнішнім партнером нашої держави, а й чинником її внутрішнього життя. В Україні живуть понад шість мільйонів католиків. Це — громадяни нашої держави, для яких позиція католицької церкви є одним із головних чинників формування особистих суспільно-політичних та духовних орієнтирів.

Підтримання відносин із Ва­тиканом має також певний стабілізуючий вплив на міжконфесійні стосунки в Україні. В умовах багатоконфесійності нашого суспільства голос Папи Римського, який закликає до толерантного міжконфесійного діалогу та більшої єдності між християнами, позитивно впливає на віруючих. Пози­ція Папи сприймається як авторитетна скрізь, зокрема і в Києві, і у Львові, і в Москві...

Дипломатичні відносини між, власне, Україною та Ватика­ном вперше було встановлено за часів Українсь­кої народної республіки (1918—1919 роки). Ке­рівником дипломатичної місії УНР при Святому Престолі був граф Михайло Тишкевич.

Проте найдавнішою сторінкою історії наших зв’язків є місіо­нерська діяльність у Криму наприкінці І століт­тя Святого Климен­та, який вважається четвертим в історії Римським Па­пою. Символічним фактом є те, що мощі Святого Климента, цього спільного для католиків і православних святого, зберігаються у Києво-Печерській лаврі.

Ми живемо в оточенні фактів та речей, над якими часто не замислюємося. А ось узяти дві цікаві деталі: в Києві зберігаються мощі одного з перших римських пап, а у Римі в Соборі Святого Петра — головному католицькому храмі світу — є український вівтар із мозаїчними зображеннями Герба України та святих рівноапостольних княгині Ольги і князя Воло­димира. Ніби такі собі два цікаві факти, але вони промовисто свідчать про спільність наших християнських коренів та духовних святинь. Це — не лише елементи історичної спадщини, а й матеріальні свідчення духовного зв’язку між Римом і Києвом, між католиками та православними.

Говорячи про сучасний стан Като­лицької церкви і Папської держави, слід зауважити, що сфера інтересів Ватикану не обмежується суто церковними питаннями. Він цікавиться всіма проблемами, які є актуальними для суспільства. Навіть якщо візьмемо ватиканські ЗМІ, то можемо побачити, наскільки широкими є інте­реси Святого Престолу. На­приклад, офіційна газета Апос­тольської столиці L’Osservatore Romano. Тут ви читатимете не лише про проблеми церковного життя, а й про передвиборні кампанії, збройні конфлікти, світові фінансові ринки та економічні реформи у різних регіонах світу, проблеми банків та зміни урядів тощо. Радіокомпанія Radio Vaticana здійснює мовлення на весь світ. Передачі Radio Vaticana виходять в ефір 40 мовами, в т.ч. українською. У рамках спеціальної угоди, укладеної між Націо­нальною радіокомпанією України (НРКУ) та Radio Vaticana, НРКУ транслює спеціальну україномовну програму Radio Vaticana на Першому та Третьому каналах Українського радіо.

Пригадую, мене вразив позиційний документ, оприлюднений Держав­ним Секретаріатом Святого Престолу напередодні міжнародної фінансової конференції у місті Доха (29 листопада —
2 грудня 2008 р.). У ньому сформульовано бачення проблемних питань нинішнього світового фінансового устрою та пропозиції щодо їх вирішення. Це — глибокий документ, який пропонує професійний погляд на світові фінанси, зокрема тверезий, прагматичний аналіз діяльності офшорних центрів, труднощів у цільовому освоєнні міжнародної фінансової допомоги урядами країн, що розвиваються, причин і наслідків поширення недобросовісної ділової практики тощо.

У цілому бачення Ватиканом причин економічної кризи полягає в тому, що вона стала наслідком перетворення на загальне правило егоїзму господарюючих суб’єктів, бездумної гонитви за прибутком й ігнорування ділової етики та соціального виміру економіки. Зокрема Святий Престол критично висловлюється про роль офшорних зон, які заохочують у світовому масштабі безвідповідальну фінансову практику. Викликає повагу те, як Католиць­ка церква веде відповідну роз’яс­нювальну роботу з віруючими. На зустрічі зі священицькою спільнотою Рима 26 лютого нинішнього року Папа Бенедикт XVI наголосив, що розумне і обґрунтоване пояснення віруючим причин економічної кризи — обов’язок церкви. Він закликав католицьких церковних діячів виконувати цей обов’язок «зі сміливістю і конкретикою, не вдаючись до моралізаторства, але роз’яс­нюючи [причини кризи] з використанням конкретних і зрозумілих усім аргументів».

Між іншим, часто доводиться зіштовхуватися з недооцінкою ролі Вати­кану у міжнародному житті, а інколи — просто з міфами. Буває, навіть від професіоналів-міжнародників чуєш речі, які свідчать про елементарну необізнаність.

Так, наприклад, чимало разів в Ук­раїні у різних джерелах я натрапляла на тезу про те, що Вати­кан не сприймає, коли інші держави призначають своїми послами при Святому Престолі жінок. Це зовсім не так. Сьогодні при Ва­тикані акредитовані 14 жінок-послів. Жінки-посли представляють, зокрема, такі країни як Боснію і Герцеговину, Грузію, Єгипет, Канаду, Нідерланди, Поль­щу. Примітно, що посольство США при Святому Престолі донедавна також очолювала жінка, Мері Енн Глендон, яка була вже другою жінкою-послом США в Апостольській столиці.

Істотною складовою діяльності папської дипломатії є участь Ватикану у роботі більшості провідних міжнародних організацій — на правах або дер­жави-члена, або спостерігача. Присутність у важливих міжнародних організаціях дає можли­вість Святому Престолу підтримувати високий рівень обізнаності з актуальними проблемами сучасного міжнародного життя. До речі, торік він приєднався до Інтерполу.

Україна має досвід взаємовигідної співпраці зі Святим Престолом у рамках міжнародних організацій: ідеться про підтримку Ватиканом наших ініціатив щодо міжнародного визнання геноцидом Голодомору 1932—1933 років.

Взагалі, Апостольська столиця послідовно підтримує зусилля України у справі донесення світові правди про Голодомор. На відміну від інших дер­жав, Вати­кан на своєму внутрішньому рівні вже давно визнав цю трагедію геноцидом українського народу. У зв’язку з чим не можу не згадати добрим словом гідний вияв підтримки в цьому питанні з боку нинішнього Понтифіка — Папи Бенедикта XVI. Для багатьох українських віруючих стало знаковим публічне звернення Його Святості у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору, яке він виголосив українською мовою 23 листопада 2008 року на площі Святого Петра у Римі. У своєму слові Понтифік висловив солідарність з українським народом у вшануванні пам’яті мільйонів жертв Голодомору і запевнив свою молитву за те, щоб у майбутньому ніколи не повторилися такі трагедії.

Вже двічі торкнувшись питання історії, не можу не відгукнутися схвально про гідну захоплення практику збереження історичної пам’яті, яка існує у Ватикані. Для нас, українців, чия історія неодноразово переписувалася на догоду чужим політичним інтересам, а архіви — регулярно знищувалися або вивозилися, це питання є особливо актуальним.

Ватикан, до речі, може допомогти у справі відродження нашої історичної пам’яті. Насамперед маю на увазі Секретний ватиканський архів, фонди якого тепер доступні для українських дослідників. Проблема лише в тому, аби ми, тобто Україна, налагодили з нашого боку відповідну пошукову роботу. Певних результатів вдалося досягнути на цьому напрямі і силами По­сольства України у Ватикані. Серед знахідок, які посольство може записати на свій рахунок, — унікальні історичні документи, окремі з яких стосуються ще Козацької доби української істо­рії. Водночас для якісної роботи у ватиканських архівах потрібна участь фахівців у галузі істо­ріо­графії та архівної справи. Посоль­ство давно вже «б’ється» над тим, щоб у Києві було створено спеціальну групу досвідчених архівістів, яка була б відряджена до Ватикану для дослідницької роботи у тутешніх архівних фондах. Сподіваюся, цей проект буде все ж таки започатковано.

Окремо хотілося б відзначити участь Святого Престолу у підготовці майбутньої духовної еліти України. У папських навчальних закладах навчається багато студентів-українців. Спіл­куючись із ними, можна переконатися, що за рівнем освіченості, за повнотою мислення вони жодним чином не поступаються студентам світських вузів. Це — молоді люди, які чудово володіють кількома іноземними мовами і добре орієнтуються у суспільно значимій проблематиці, не обмежуючись знаннями лише богослов’я. Насамперед це представники Української греко-католицької та Римо-католицької церков, але є також чимало православних студентів.

Істотна проблема для цих молодих людей — те, що в Україні поки що не розв’язано питання державного статусу богословської освіти. Але, беручи до уваги активну роботу, яка ведеться на цьому напрямі спільними зусиллями дер­жавних установ та релігійних організацій, можна вірити, що цю проблему буде вирішено. Тоді перед випускниками богословських навчальних закладів, зокрема студентами папських вузів, відкриються якісно нові можливості для самореалізації на Батьківщині.

Надзвичайно цікавий напрям співпраці між Україною і Ватика­ном становить галузь культури. Як приклад можу згадати міжнародну виставку «Трипілля — Ку­кутень: велика цивілізація дав­ньої Європи», яка демонструвалася в одному з ватиканських палаців із 16 вересня по 3 листопада 2008 р. Цей виставковий проект, присвячений Трипільській цивілізації, був ініційований По­сольством України у Ватикані у взаємодії з ватиканською стороною. Потім, на стадії організації, до ініціативи долучилися Молдова і Румунія. В результаті було від­крито грандіозну виставку артефактів цієї загадкової неолітич­ної культури, яка набула гучного розголосу в культурному просторі Європи. Завдяки підтримці Вати­кану інтерес до виставки мав справді міжнародний характер.

Ми працюємо зараз над реалізацією нових виставкових проектів. У планах — проведення двох нових виставок: творів українського іконопису з фондів Києво-Печерської лаври у Вати­кані та предметів мистецтва з колекцій Ватиканських музеїв у Києві.

Взагалі, потенціал взаємодії між Ук­раїною та Ватиканом на ниві духовності — невичерпний. Для України, з її дав­ньою християнською культурою, співпраця з Ватиканом є тим напрямом, який завжди залишатиметься актуальним.

Наразі чекаємо на візит до Вати­кану президента України В.Ющенка, який відбудеться першого червня. Президент матиме зустріч із Папою Бене­дик­-
том XVI, а також із другою після Папи особою у Католицькій церкві кардиналом Тарчізіо Бертоне, Держав­ним Секретарем Святого Престолу. Цей візит, безперечно, стане етапною подією в україно-ватиканських відносинах, ще одним кроком на шляху зміцнення духовного виміру європейської інтеграції нашої держави.

До речі

23 квітня посла України у Ватикані Тетяну Іжевську було нагороджено «Великим Хрестом Ордену Папи Пія IX» з присвоєнням титулу Дами Великого Хреста Ордену Пія IX. Цей орден, як інформує українська редакція радіо «Ватикан», є однією з найвищих Папських відзнак та засвідчує високу повагу Папи Римського до держави, яку представляє посол, а також особистий внесок та заслуги представника цієї держави.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво