Україна — Польща: кінець «курортного роману» - Політика - dt.ua

Україна — Польща: кінець «курортного роману»

4 лютого, 2011, 16:56 Роздрукувати Випуск №4, 4 лютого-11 лютого

«Курортний роман» між Польщею Коморовського та Україною Януковича, який розпочався у Ялті й продовжився у Давосі, нарешті трансформувався у більш звичний міждержавний формат відносин.

«Курортний роман» між Польщею Коморовського та Україною Януковича, який розпочався у Ялті й продовжився у Давосі, нарешті трансформувався у більш звичний міждержавний формат відносин. Віктор Федорович не став і далі випробовувати терпіння польських колег і таки відвідав сусідню країну з офіційним візитом. Інше питання: чи означає це, що польська смуга в зовнішній політиці України стане віднині такою ж неперервною, якою вона була впродовж останніх двох тижнів?

Ні для кого, очевидно, не буде секретом, що останній рік виявився не найбільш вдалим для україно-польського стратегічного партнерства. Прихід до влади в Україні Віктора Януковича, якого досі підозрюють у поділі зовнішнього світу на своїх та чужих — тобто країни, котрі менш помітно підтримували помаранчеву революцію, і ті, котрі, як Польща, робили це з запалом часів «Солідарності». Трагічна загибель у катастрофі президента Лєха Качинського, після якої один із високопоставлених українських дипломатів змушений був обеззброєно констатувати: «Люди, які загинули під Смоленськом, були моїми основними контактами у Варшаві». І кого в Києві цікавило, що багато хто з них за рахунок України просто компенсував свої напружені відносини з Росією? Так чи інакше, саме трагічними подіями в Польщі та спровокованими ними виборами пояснювали в Києві паузу, що виникла торік в україно-польській «двосторонці»…

Потім було демонстративне перезавантаження Варшави і Москви, від якого все ще більше пахне нафталіном, аніж оптимістичним «миром, дружбою та жвачкою» із серії Love is…

Паралельно — невиправдані очікування польської сторони, що Віктор Янукович стане таким собі українським Квасьнєвським. Тобто президентом, який, потрапивши в головне крісло країни, гордо скине з себе тогу колишнього комуніста (у даному разі — «проросійського кандидата») і впевненою ходою поведе Україну до ЄС і НАТО. Але водночас знову надасть полякам повне право відвоювати для себе статус «адвоката» України в очах цивілізованого західного світу. Здається, така вже польська карма: Україна найбільше починає схилятися на її «плече», коли зі «старою» Європою й Америкою у неї настають проблемні часи. Польщі знову є кого адвокатувати. Україні знову потрібен партнер, який у цю підтримку вкладає більш ніж однозначний смисл: ізоляція України Заходом дорівнює її поглинанню Кремлем.

Власне, дебютна зустріч Януковича і Коморовського на конференції Пінчука у Ялті відбулася саме на тлі таких перших серйозних сигналів про те, що український президент, на відміну від Путіна (а це вже щось означає), не буде бавитись у консолідацію влади роками. Коморовський перебував на території Лівадійського палацу, коли стала реальністю конституційна реформа в Україні — таке собі вимушене політичне благословення політики Януковича. Подейкують, що Коморовський, який прибув до Криму з абсолютно благими намірами підтримати євроінтеграційний курс України, почувався вкрай некомфортно. Напруження начебто вдалося зняти українському колезі лише після келиха коньяку біля каміна…

Саме починаючи з Ялти, в україно-польських відносинах з’явився новий елемент: якщо раніше вони трималися на дружбі двох президентів, то в Ялті стало зрозуміло, що тепер вони скріплені робочим союзом Віктора Пінчука та Александра Квасьнєвського. Саме останній переконав Коморовського приїхати до Ялти. Саме останній організовував висадку пінчуківського десанту з відповідними зустрічами по лінії Коморовський — Сікорський у листопаді минулого року. Саме останній зіграв не останню роль у тому, аби Коморовський знову засвітився в одній компанії з Януковичем у Давосі. Фактично, Александр Квасьнєвський бездоганно виконував свою роль не лише голови правління Ялтинської Європейської Стратегії (якої він не афішує за межами України) чи one person think-tank (тобто «аналітичного центру з однієї людини», що його він якраз промотує у себе на батьківщині та на Заході), а й, у певному сенсі, замінив роботу одночасно двох послів — Польщі в Україні та України в Польщі. Попри всю повагу до останніх, є підстави вважати, що допомога Квасьнєвського у налагодженні найвищого двостороннього контакту між Києвом та Варшавою ще неодноразово стане у пригоді. Підстави ці досить прості. Посол України в Польщі Маркіян Мальський — професор зі Львова, якого заведено вважати креатурою Костянтина Грищенка: чудово володіє мовою країни перебування, проте не може потішити поляків іншим, не менш важливим для нашого сусіда показником — доступом до президентської адміністрації в Києві. Посол, який не має прямого виходу на вулицю Банкову, турбує наших польських колег значно більше, ніж посол без серйозного політичного чи дипломатичного бекграунду, на що зазвичай у Варшаві теж звертають неабияку увагу. Натомість польський посол, який приїде до української столиці, має серйозний дипломатичний бекграунд (зокрема й попередню роботу в Києві), але, за деякою інформацією, не найкращий «дах» у власному міністерстві закордонних справ. Подейкують, що нинішній заступник міністра закордонних справ Генрик Литвин, який після трагічної загибелі Анджея Кремера у смоленській катастрофі курирував у польському МЗС «Східне партнерство», а тепер пакує валізи на Київ, запропонований тамтешнім шефом дипломатії на посаду посла Польщі в Україні не в останню чергу тому, що, на думку гіперактивного Радека Сікорського, був занадто дипломатичним та пасивним. На такій посаді у Варшаві, мовляв, потрібна більш активна і політична постать, а ось заступник міністра у чині посла в Україні, та ще й зі знанням російської мови і досвідом роботи в регіоні — те, що потрібно. Ми не сумніваємось у правильному виборі пана Сікорського. Тим більше що історія з призначенням глави дипломатичного представництва РП в Києві чи не вперше в історії наших відносин почала скидатися на якийсь політично-дипломатичний серіал. За два роки мені особисто доводилося чути в іпостасі кандидатур двох екс-прем’єр-міністрів (Влодзімежа Цімошевича і Лешека Міллера), одного екс-міністра закордонних справ (Анну Фотигу), одного екс-міністра оборони (Януша Онішкевича), професійного україномовного дипломата Войцеха Заянчковського (відправили перезавантажувати польсько-російські відносини послом у Москву), європарламентарія Павла Коваля (стверджує, що в Європарламенті корисніший для України, ніж коли б був польським послом у Києві) та ще кількох відомих і не дуже в дипломатично-експертній тусовці персоналій. Проблема начебто зводилася до того, що охочі справді представляти Польщу в Києві не пройшли «кастинг» у варшавських владних кабінетах, а важковаговики, котрі за своїм статусом могли б претендувати на роль польського Черномирдіна в Києві, — відмовилися від високої честі. І їх легко зрозуміти: брати на себе таку ношу напередодні головування Польщі в ЄС і Євро-2012 відважиться не кожен. Значно краще час від часу замовити слово про Україну в кулуарах Європарламенту або Єврокомісії.

Як, власне, роблять ті ж таки Єжи Бузек, Павел Коваль, Павел Залевський (заплющимо очі на резолюцію з Бандерою) чи Яцек Саріуш-Вольський. Власне, саме завдяки їхній діяльності на євросоюзівських просторах деякі поважні представники нинішньої влади в Києві нарешті усвідомили важливість для України не лише «Польщі польської», а й «Польщі європейської». Доки Радослав Сікорський переконував своїх колег по ЄС, що Росії не можна давати план дій із безвізового режиму раніше, ніж деяким представникам «Східного партнерства», зокрема Україні, — польські європарламентарії доводили своїм колегам у Європарламенті, що поховати українську демократію у відповідній його резолюції — означає урочисто передати козир на вагу золота тим країнам, котрі не зацікавлені у зближенні України і Євросоюзу. Навіть сьогодні поляки, які вболівали за демократичні перетворення в Україні чи не найбільше за всі країни ЄС, не особливо поспішають ганьбити її за антидемократичні тенденції привселюдно. Як і не особливо стають на захист тих, за чию перемогу ще вчора потай тримали кулаки. Йдеться, зокрема, і про Юлію Тимошенко. Єжи Бузек, стверджують наші джерела, зовсім не зрадів, коли пані Юлія оприлюднила його лист-запрошення до Брюсселя. А прем’єр Дональд Туск — доводилося чути автору цих рядків у Варшаві — начебто взагалі розчарувався в українських політиках після тривалого спілкування з колишнім прем’єр-міністром, яка начебто неодноразово нехтувала робочим графіком польського колеги, коли на горизонті з’являлися важливіші, на її погляд, справи чи співрозмовники.

Але ще більша проблема полягає в тому, що Дональд Туск взагалі не дуже уявляє, як знайти спільну мову з Миколою Азаровим: занадто серйозні розходження — від віку до ідеологічних установок. Та й пріоритети у польського прем’єра сьогодні трохи інші: на носі парламентські вибори, а рейтинг його «Громадянської партії» хоча серйозно й не падає, проте й зовсім не росте. У контексті України це означає, що основна ставка робиться на жвавий діалог українського та польського президентів.

Відверто кажучи, важко уявити, що аристократ, у прямому сенсі цього слова, Коморовський знайде спільну мову з дитям єнакіївської вулиці Януковичем. Багато польських політиків були носіями особливої «української місії». Коморовський до їх кола ніколи не належав. Він занадто дипломатичний і занадто недосконало володіє російською, щоб, наприклад, розказати українському колезі, чому його партія в Польщі, яка має таку ж монополію на владу, як Партія регіонів в Україні, не скочується до авторитаризму. Чи на пальцях пояснити Януковичу, в чому насправді полягають усі розклади щодо України на Заході і як з такої ситуації потрібно вирулювати.

А вирулювати, з польської точки зору, потрібно вже сьогодні. Менш ніж за півроку розпочнеться польське головування в Євросоюзі, під час якого — на що поляки дуже сподіваються — відбудеться одна важлива подія: буде урочисто підписано Угоду про асоціацію (з Угодою про зону вільної торгівлі) між ЄС та Україною. У підписанні такої угоди саме в період польського головування в Євросоюзі поляки вбачають певну й цілком резонну символіку: ніхто в ЄС не інвестував стільки сил та енергії в євроінтеграційні потуги України, отож ніхто не має більше прав на «диригування» цим важливим актом зближення Києва і Варшави.

Польському президентству в ЄС просто до зарізу потрібні success story. І бажано на східному напрямі зовнішньої політики, на якому Польща себе позиціює справжнім асом. Поки що баланс її поразок і перемог зводиться до рахунку 1:1. Перша одиниця — дипломатична перемога в Молдові, де вояж Сікорського та Більдта допоміг переламати ситуацію (хоч, можливо, й не був вирішальним акордом) і не допустив створення лівоцентристської коаліції, яку проштовхувала Росія. Результат — створення Альянсу за європейську інтеграцію Молдови-2 і Кишинів у ролі такого собі провайдера демократичних перетворень на пострадянському просторі. Друга одиниця — розгромна поразка в Білорусі, де вояж Сікорського й Вестервеллє з обіцяними трьома мільярдами євро за чесні вибори перетворився у масові арешти і наслане Лукашенком на Польщу та Німеччину «прокляття» за начебто намір влаштувати державний переворот у Білорусі.

Дуже хочеться сподіватися, що під час візиту українського президента до Варшави польські колеги ввели Януковича в курс справ з приводу того, наскільки важливий успішний раунд переговорів щодо зони вільної торгівлі наступного тижня (стаття готувалася до початку переговорів у польській столиці. — Ред.). Навіть більш ніж важливий — критичний: провал цього раунду може означати, що угода про асоціацію та ЗВТ взагалі не буде підписана з ЄС у нинішньому році. Для Польщі це стане ще однією дипломатичною поразкою на східному «фронті». Зате для Росії, яка спить і бачить такий зрив переговорів, — справжнім подарунком.

Власне, від польських політиків та дипломатів неодноразово доводилося чути: «Якщо Україна хоче, щоб Польща чимось допомогла їй із ЄС, українській владі треба максимально мобілізуватися до польського головування у 2011-му. Потім може бути пізно». З іншого боку, ми б не рекомендували вітчизняним полісімейкерам покладати й занадто великі сподівання на головування Польщі в ЄС. Хоча б із міркувань уникнення того розчарування, яке панувало в українських дипломатичних колах після президентства в Євросоюзі Швеції. Отож Варшаві варто відразу розставити всі крапки над «і»: що вона зможе зробити, а що їй апріорі не під силу. Аби не сталося так, що Польща виявиться винною у відсутності безвізового режиму під час Євро-2012. Якщо, звісно, воно відбудеться в Україні. Бо насправді що таке футбольний чемпіонат у 2012 році? Це на сьогодні єдиний реальний проект, котрий скріплює Польщу й Україну після того, як інтеграція до НАТО випала з порядку денного, а над Одеса — Броди далі «бродять» лише гасла. Євро-2012 — це тест на готовність української влади, яка принаймні декларативно хоче рухати Україну до членства в ЄС, працювати у парі з владою країни, котрі є членом Євросоюзу з майже семирічним стажем. Можете не сумніватися: у разі провалу з Євро-2012 наші «друзі» в ЄС та їхні вірні консультанти з-зовні неодмінно перекваліфікують його в неспроможність України виконувати взяті на себе зобов’язання навіть у такому «одноразовому» проекті, яким є Євро-2012. Що вже казати про виснажливий і тривалий процес, яким є процес вступу до Євросоюзу… Провал Євро-2012 — це, нарешті, остаточно вбитий імідж країни в державах ЄС, які після відомої бійки в парламенті й так перейменували рекламний український слоган до Євро-2012 «Увімкни Україну» на «Вимкни Україну» (до речі, вперше я це почула саме у Варшаві).

І нарешті останнє: якщо Янукович справді хоче підтримувати польську хвилю на рівні останніх двох тижнів, він має зробити все можливе для того, аби в жодному виступі та документі серед пріоритетних партнерів України в ЄС Польща не була більше проігнорована так, як у виступі президента Януковича з нагоди Дня дипломата у грудні минулого року: її серед таких партнерів не виявилося взагалі. Чи варто говорити, яку реакцію викликав цей дипломатичний «склероз» у Варшаві?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво