Угорщина: сповідь брехуна. Куди веде дорога, вимощена брехнею та добрими намірами

Споконвічна людська дилема: що краще — добра брехня чи лиха правда, минулого тижня найбільше занепокоїла угорців. З 20-хвилинного запису одкровень нинішнього прем’єра країни Ференца Дьюрчані, які, втім, не призначалися для вух сторонніх і були висловлені у вузькому колі соратників, люди дізналися багато нового про самого главу уряду, про ситуацію в країні, про реформи і самих себе. Причому емоційність, а також недруковані вирази, з допомогою яких усе це було викладено, не залишали сумнівів, що «людина з голосом прем’єра» на плівці цього разу не брехала, а казала достеменну правду. І від цього ставало ще прикріше за себе і за свою країну.

Через цю образу угорці спочатку спробували штурмувати офіс держтелерадіо (яке, до речі, й розжилося скандальною плівкою), а потім хотіли розгромити офіс соцпартії, з надр якої скандальний запис, судячи з усього, «витік».

Плівка — не що інше, як запис виступу прем’єра на партійній конференції парламентарів-соціалістів на курорті біля озера Балатон 26 травня цього року. Засідання відбувалося місяць по тому, як сам Ференц Дьюрчані, соціалісти і ліберали, які долучилися до них, відсвяткували перемогу на загальних виборах. Це перший лівий кабінет (куди входять соціалістична партія і «Вільні демократи»), що перемагає на виборах другий раз поспіль із 1989 року. Причому запорукою цієї перемоги були обіцянки виборцям знизити податки та інші соціальні блага. Однак уже в червні Дьюрчані запропонував угорцям тугіше затягти паски й готуватися до радикальних реформ. У серпні він оголосив про плани уряду збільшити існуючі податки і запровадити нові, а також скоротити дотації та пільги. На початку вересня угорський уряд направив у Брюссель документи, в яких визначає мету — знизити нинішній десятивідсотковий бюджетний дефіцит країни до рівня 3% до 2009 року, щоб відповідати критеріям приєднання Угорщини до зони євро.

Нарада на Балатоні якраз і була тим моментом, де правляча коаліція відійшла від передвиборних обіцянок і виробила стратегію на найближчі роки. Про те, яким чином це зроблено, — окрема розмова.

Опускаючи лайку і нецензурні вирази, промову Ференца Дьюрчані можна звести ось до чого. За кілька останніх років, а саме з 2002 року, уряд «не зробив нічого, чим він міг би пишатися», і сам прем’єр визнав, що такого «нахабства» не дозволяє собі ніхто в Європі. Країна на межі, і тільки диво утримувало економіку від колапсу. Він визнав, що всі ці роки «брехав народу вранці, вдень і ввечері», але тепер має намір покласти цьому край. І оголосив, що реформам альтернативи немає. Він казав про підвищення податків і навіть передбачав майбутні катаклізми, мітинги та протести під стінами парламенту. «Перші роки реформ будуть жахливі», — сказав Дьюрчані. Але закликав однопартійців до єднання, інакше реформи не мають сенсу. Він не боїться зниження рейтингу партії, бо минулі вибори довели, що людьми можна маніпулювати. В одному з фрагментів він відверто заявив про те, як «чудово» керувати «такою [пііі...] країною», як «фантастично» робити політику і бути «політиком, який нині — у XXI столітті — створює абсолютно нову реальність». Нинішня реальність його, щоправда, не дуже радує, і в іншому фрагменті він кепкує з нерозумності своєї мами, котра, на своє здивування, раптом без видимої причини почала отримувати в клініці додатковий догляд і користуватися особливою увагою персоналу. Вона навіть щиро повірила, що ситуація в медичній сфері поліпшилася. «Все це нісенітниця! Це тому, що для лікарів прізвище моєї мами звучить як дзвін», — похвалився Дьюрчані колегам, додавши, що це ще один доказ жалюгідності стану охорони здоров’я в Угорщині.

Повний текст свого виступу прем’єр сам опублікував в Інтернеті й таким чином визнав його автентичність. Щоправда, додав до нього такий коментар: «Головне питання угорської політики не «Хто й коли казав неправду?», а «Хто може все це зупинити?». А ще він сказав, що угорці всі хочуть жити в заможній країні, але це не станеться відразу. А свою емоційну промову він називає не чим іншим, як спробою переконати соратників у необхідності реформ. І народу брехав заради його ж блага. Загалом провини за собою прем’єр не відчуває й у відставку не збирається.

Українців аудіовикриттями не здивуєш, і навіть «міцні» вирази людини з голосом колишнього президента України не стали відкриттям для співгромадян, які потім кілька років поспіль не зі своєї волі були очевидцями драми під назвою «кучмогейт».

В угорців у такій іпостасі, так би мовити, без ретуші і купюр, популярний політик постає вперше. Ось чому реакція виявилася такою неоднозначною. Суспільство розділилося. Президент країни Ласло Шойом, який має номінальні повноваження, однак із думкою якого нація рахується, заявив, що Угорщині внаслідок викриття прем’єра загрожує моральна криза, і результатом її може стати втрата віри в демократію. «Ніякими добрими намірами таку брехню виправдати не можна», — вважає президент, радячи прем’єру покаятися. А лідер опозиційної партії «Фідеш» Віктор Орбан упевнений, що демократія восторжествує, якщо прем’єр піде у відставку. За його словами, «уряд, який переміг на виборах шляхом обману виборців, далі не може вважатися легітимним». Однак опозиція безсила ініціювати процес відставки прем’єра в парламенті, оскільки тут більшість у прибічників Дьюрчані. Залишаються акції протесту. Але швидше за все прем’єр залишить посаду, якщо акції стануть воістину всенародними.

Якщо цього не станеться, залишаються муніципальні вибори 1 жовтня. Після такого гучного скандалу соціалісти й ліберали обов’язково зазнають на них поразки. В цих умовах Дьюрчані сам капітулює, висловлює свою думку опозиція. За угорськими законами, є ще кілька варіантів, щоб «піти прем’єра», але всі вони тією чи іншою мірою малоймовірні, доки нинішня коаліція залишатиметься монолітною. А якщо однопартійці зрештою вирішать самостійно поміняти прем’єра на іншого політика (зберігши при цьому коаліцію), то тактовно це доцільніше було б робити не зараз, а 2007 року. Через кілька місяців угорці на собі відчують наслідки радикальних реформ, і тоді така жертва могла б виявитися кориснішою і своєчаснішою.

Однак, хоч як дивно, приблизно половина угорців повірила прем’єру (може, востаннє). Його прибічники називають усе, що відбувається, болючим, але необхідним катарсисом нації. І навпаки, навіть добре, що це «очищення» прем’єр розпочав особисто з себе. Це додає впевненості. Дехто взагалі вважає Дьюрчані певною мірою героєм, котрий визнав (нехай навіть у такій екстравагантній формі) свої колишні гріхи та помилки. Зате тепер він точно працюватиме на благо країни і народу. Можливо, ці люди такі ж наївні, як і мама прем’єра, однак слід зауважити, що на тлі вуличних заворушень, пікетів і мітингів економіка Угорщини демонструє неабияку міцність — форинт залишається стабільним, показники ділової активності не падають, інвестори не розбігаються з країни.

Впливова «Файненшл таймс» у перші спекотні дні кризи в Будапешті на своїх шпальтах зазначала: хоч як парадоксально, але саме Дьюрчані залишається людиною, на яку покладають надії, причому не лише угорці, а й європейці. І він брехав, але робив це настільки майстерно, що йому тепер повірили в Брюсселі, Європейському центральному банку. І в його викривальній промові бачать не брехуна, котрий став на шлях виправлення, а до неподобства чесну людину, котра всією душею віддана ідеалам боротьби з угорськими та загальноєвропейськими соціально-економічними проблемами. Такий Дьюрчані виглядає навіть привабливим. А для керівників Євросоюзу він корисний подвійно, якщо враховувати, що в Чехії та Польщі мов на дріжджах ростуть «євроскептицизм» і «євроапатія». Угорщина дотепер таких тенденцій не демонструвала. А отже, успіх угорських реформ, як наслідок виконання Будапештом усіх розпоряджень Брюсселя, міг би мати позитивний вплив не лише на сусідів із останньої хвилі розширення, а й на румунів і болгар, які ще визначаються. Останнім не зайве також напружитися, щоб наступного року розсіяти всі сумніви Брюсселя з приводу можливості свого вступу.

Не забігаючи занадто далеко в прогнозах, уже зараз можна сказати, що Дьюрчані певною мірою мав рацію, кажучи про свої здібності створювати «нову реальність». Вона сьогодні існує. Однак більш важливо, чи зможе він сам із, здавалося б, невиправного брехуна перетворитися на реформатора і створити для угорців благополучнішу реальність, аніж та, що є зараз. Якщо ж він просто покине посаду — так і залишиться брехуном.