У війні з тероризмом Пакистан веде подвійну гру? - Політика - dt.ua

У війні з тероризмом Пакистан веде подвійну гру?

22 грудня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 22 грудня-29 грудня

Пакистан перестав серйозно ставитися до боротьби з екстремізмом і тероризмом. Унаслідок цього на афганському кордоні майже на 300% побільшало нападів «Талібану»...

Пакистан перестав серйозно ставитися до боротьби з екстремізмом і тероризмом. Унаслідок цього на афганському кордоні майже на 300% побільшало нападів «Талібану». «Аль-Каїда» перегруповується і, координуючи свої дії з «Талібаном», може дестабілізувати ситуацію не лише в регіоні, а й у світі. На думку американських експертів, послаблення зусиль Пакистану на терористичному фронті стає дедалі очевиднішою проблемою, яка провокує загрозу поширення тероризму. Режим генерала Мушаррафа, проголошений адміністрацією Джорджа Буша основним союзником у її війні з тероризмом, сьогодні не бажає відкритої конфронтації з «Талібаном». А антитерористичні послуги, що їх пакистанський режим надавав Вашингтонові, істотно зменшуються.

Схоже, з вересня 2001 року пакистанський президент генерал Первез Мушарраф вів подвійну гру. І робив це успішно. Проте його політика виявилася не зовсім ефективною. Політичне становище президента Мушаррафа — не досить міцне. До того ж «нависають» поточні вибори в Пакистані. Це при тому, що фактично з 1999 року Пакистаном керує армія, ставлеником якої і є генерал-президент. Уряд Мушаррафа недостатньо сильний, аби впоратися з ісламськими фундаменталістами чи хоча б нейтралізувати їх.

«Талібан», який, здавалося, вже був розгромлений, знову набирає сили, спираючись на підтримку з Пакистану. Саме на пакистанців лягає більша частина провини за ситуацію, що склалася. Після певних успіхів у приборканні діяльності «Талібану» президент Пакистану Первез Мушарраф дав задній хід. Він погодився вивести війська з прикордонної з Афганістаном області, передаючи її під контроль прихильникам талібів. Мушарраф також звільнив із в’язниць приблизно 2,5 тисячі ісламських терористів, пов’язаних із «Талібаном» та «Аль-Каїдою». Саме відтоді кількість нападів «Талібану» у східних областях Афганістану потроїлася. Схоже, президент Мушарраф заплющує очі на те, що відбувається перед його носом. Можна припустити, він зробив цинічний висновок, що його власним інтересам утримання влади значно краще прислужиться перемир’я або навіть можливий таємний союз із екстремістами.

Первез Мушарраф, який за будь-яку ціну прагне утримати владу в своїх руках, міг вирішити, що підігравання «доктрині Буша», яке завжди було дуже небезпечною грою у пакистанських реаліях, дає йому небагато політичних дивідендів, а через це його режим різко втрачає стійкість. Видається, він нарешті наважився на «професійну гру» пакистанських лідерів — гру на обидва боки. Небезпечне загравання з войовничими ісламістськими рухами на одному боці (використовуючи перманентний конфлікт Пакистану з Індією як спосіб відновити контроль над Афганістаном) — і американська військова потужність на другому. А що буде, якщо фундаменталісти стануть сильнішими, ніж вони є тепер? Чи не зруйнує це зрештою Пакистан?

Утім, тісні «антитерористичні відносини» Вашингтона й Ісламабада не були зовсім добровільними для Первеза Мушаррафа. Декілька місяців тому просочилася інформація щодо ключової розмови між колишнім керівником розвідки Пакистану генерал-лейтенантом Махмудом Ахмадом та колишнім заступником держсекретаря США Ричардом Армітаджем, яка відбулася в першу ж годину після терактів у Нью-Йорку 2001 року. Тоді Армітадж погрожував бомбити Пакистан до стану «кам’яного віку», якщо той не відмовиться приєднатися до війни США з тероризмом.

Пробуючи «фліртувати» з ісламістами, Ісламабад послаблює позиції США в Афганістані і відкриває тили американців. Якщо президент Пакистану, як він каже, допомагав Вашингтонові, аби не наражати на небезпеку національні інтереси країни, то які зміни сталися, що сьогодні він прагне дати «задній хід»? Чому у війні з тероризмом Первез Мушарраф веде подвійну гру? Швидше за все, справжня причина корениться в багатопланових кризах, які циркулюють навколо Мушаррафа, загрожуючи його життю й самому існуванню його режиму. Президент усвідомив, що американська підтримка нездатна напевно гарантувати йому ні того, ні іншого. Неоліберальна економічна політика, яку він проводив протягом семи років, призвела до соціальної нерівності, що несприятливо позначилося на робітниках. Крім того, протегування близьким особам під час виконання урядом програми приватизації відчужило від нього значну частину національної еліти.

Можливо, оприлюднивши погрози американців бомбити Пакистан, Мушарраф спробував переконати своїх політичних критиків у тому, що немає жодної альтернативи його політиці прислухання до потреб Вашингтона в регіоні, а американцям давав знати, що є межі його можливостям і готовності враховувати їхні вимоги. Проте пакистанська еліта ніколи не ухилялася від співпраці зі США, і жодні геополітичні маневри не призводили до гострих розбіжностей із американцями. Це особливо добре видно на прикладі пакистанських збройних сил, які мають десятилітні близькі контакти з Пентагоном.

Зрештою, так було за демократа Джиммі Картера і за наступних республіканських адміністрацій, які натиснули на Пакистан, аби він відігравав головну роль у перетворенні Афганістану на арену «холодної війни». Але після того, як радянські війська було виведено з Афганістану, США ефектно «вмили руки», що зробило пакистанську еліту вільною від своїх зобов’язань. Вона й спробувала використати Афганістан для своїх власних політичних амбіцій і «стратегічного поглиблення» конфронтації з Індією. Що ж стосується пакистанської причетності до афганської громадянської війни, то це не тільки надало істотний імпульс зростанню фундаменталістських релігійно-політичних організацій і посилення впливу збройних сил і його спецслужб, а й виявилося внеском у поглиблення соціальних проблем у Пакистані, від наркотиків до «культури калашникова».

Тиск опозиційних сил, налаштованих проти Мушаррафа, посилився після того, як командуючий збройними силами Пакистану чітко дав зрозуміти, що має намір залишитися на президентській посаді принаймні до 2012 року, а також що він готується маніпулювати конституцією й використати адміністративні можливості протекціонізму та репресій, аби з-за куліс керувати виборами-2007. Зростає незадоволення урядом і пересічних пакистанців та еліти.

Тим часом США очікують від президента Пакистану, що той покладе край хаосові на афганському кордоні. З 2002 року, коли американські сили увійшли до Афганістану, країні вдалося досягти значних успіхів — було побудовано дороги, жінки відвідують школи, урядові міністерства функціонують. Але всьому цьому загрожують терористи — смертники «Талібану» з Пакистану, які прагнуть нав’язати Афганістанові джихад. Тим часом це можливість для президента зробити свій остаточний вибір і послати пакистанські війська до Вазиристану. Адже під загрозою стабільність не лише Афганістану, а й його країни. Намагаючись якомога віддалити прийняття остаточного рішення, Первез Мушарраф позиціює себе нерішучим і слабким лідером, а не генералом, що приніс у свою країну економічний прогрес. На думку американських експертів, із боку НАТО і США має чинитися тиск, а президент Мушарраф повинен узяти на себе відповідальність, замість того щоб обвинувачувати інших. Як наголосив недавно у газеті The New York Times посол Сполучених Штатів в Афганістані Рональд Неуманн: «Я очікую, що наступний рік буде досить кривавим. Моє відчуття, що «Талібан» хоче повернутися і боротися. Я не думаю, що «Талібан» переможе, але кожен повинен розуміти, що ми продовжуємо битву».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво