Цікава математика - Політика - dt.ua

Цікава математика

25 лютого, 2011, 16:18 Роздрукувати Випуск №7, 26 лютого-4 березня

Поки Янукович з Азаровим підраховували зростання ВВП і кількість задекларованих реформ, Тимошенко — «мільярди для Фірташа, профінансовані МВФ», Яценюк — подаровані московській бібліотеці українські книжки, Тігіпко — громадян, готових дожити до пенсії, чотири соціологічні компанії оприлюднили їхні політичні рейтинги.

© president.gov.ua

У лютому медіа говорили мовою цифр. Поки Янукович з Азаровим підраховували зростання ВВП і кількість задекларованих реформ, Тимошенко — «мільярди для Фірташа, профінансовані МВФ», Яценюк — подаровані московській бібліотеці українські книжки, Тігіпко — громадян, готових дожити до пенсії, чотири соціологічні компанії («Українське демократичне коло», Центр Разумкова, Київський міжнародний інститут соціології (КМІС), Інститут Горшеніна) оприлюднили їхні (і не тільки) політичні рейтинги. Що напередодні річниці зміни владних еліт було дуже доречно.

Тенденції очевидні:

— по-перше, символ влади Віктор Янукович під прапором ПР почав свій швидкісний спуск, докотившись до 20% (середньоарифметичних) народної підтримки (навесні було вдвічі більше);

— по-друге, лідер БЮТ Юлія Тимошенко, хоча й визнана головною опозиціонеркою (41% у результаті телефонного опитування Інституту Горшеніна забезпечив їй таке почесне звання), усе-таки ввійшла в період стагнації з середнім (за зведеними даними всіх чотирьох компаній) особистим і партійним рейтингом у 13%;

— по-третє, так званий кандидат проти всіх, який за традицією уособлює якусь ще не оформлену третю силу, згідно з розрахунками КМІС, має рейтинг у 17 (!) відсотків.

При цьому не можна сказати, що йдеться про процеси, математичні формули яких нас здивували. Насправді сьогоднішня влада лише підтвердила існуючі для будь-якої влади аксіоми. Майже вичерпавши за рік ліміт суспільної довіри. А опозиція — в усіх своїх проявах — не знайшла потрібних аргументів для доведення теореми суспільного лідерства і можливої альтернативи.

Спробуємо по черзі.

Аксіома для влади

Якщо у вас погано додається, то це множитиметься

Що ж до успіхів команди Віктора Федоровича, то на найбільш оптимістичних цифрах (24,3% — у лютому) наполягає Інститут Горшеніна. На цьому тлі глибоким песимістом виглядає КМІС (16,8% — у лютому, при 36,4% — у березні 2010-го). (Зауважимо, що соціологи, завжди одночасно ловлячи тенденції (росте-падає), традиційно пояснюють різницю в цифрах особливостями використовуваних методик, а також різним часом проведення досліджень). При цьому особистий рейтинг Януковича, з огляду на відомі причини (ПР, як і всі інші українські партії, — партія лідерського типу), в лютому практично тотожний командному. А от у березні минулого року на 3% він усе ж таки був вищий за партійний. Що зайвий раз підтверджує традиційну віру українця в особливу роль особистості в історії. На її президентському старті.

З плином часу значно цікавіше спостерігати за роллю самого українця вже в історії цієї особистості. І тут президенту Януковичу довелося тримати відразу кілька ударів. Найболючіший — просідання рейтингу партії влади на Сході країни, проаналізоване КМІС. Безперечно, команда Януковича втрачала скрізь (Захід — 3,3%, Центр — 6,9%, Південь — 15%). Але на Сході найбільше — 23%.

 

Якщо копнути глибше і спробувати зрозуміти причини таких, що називається, ядерних втрат, звернувши увагу на майновий статус тих, хто відвернувся від президента, то можна зробити ще одне відкриття. Так, якщо серед тих, кому не вистачає грошей навіть на їжу, влада втратила 6,3%, а 11,2 % відірвалися від тих, хто все-таки їсть, проте ледь-ледь одягається, то владі у своєму кредиті довіри відмовили — увага (!) — 15,5% ситих, одягнених і готових собі дозволити купити щось додатково. Що, податковий майдан проти реформ професіоналів переважив дефіцит гречки? Право середнього класу не платити відкоти і вільно заробляти собі на життя таки виявилося важливішим за порожній холодильник злидаря?

А якщо ще глибше: та люди просто не відчули «поліпшення життя вже сьогодні». І річ не в непопулярних реформах, якими влада намагається прикрити свої втрати. Ніяка агресивна інформаційна політика «за реформи» не допоможе Януковичу переконати народ у правильності обраного ним курсу, якщо житель Єнакієвого чи Дрогобича:

а) як носив хабарі вчителю, лікарю, міліціонеру... так і носить;

б) як кланявся чиновнику, так і кланяється;

в) як утримував його на свої кревні, так і утримує. Когось у Кончі-Заспі, когось у Межигір’ї.

І тут уже хоч як стукав би по столу Віктор Федорович, проявляючи небачену політичну волю, а таки погано складається. Коли з числа складників декларованих ним реформ випали: незалежний суд, реакція на об’єктивне журналістське слово, чесні вибори, антикорупційний пакет законів... Скасування останнього, до речі, дуже цікаво виглядає на тлі нового перла влади, який стосується боротьби з корупцією. Так, відповідаючи опонентам, які закидають Януковичу вибірковий підхід у процесі боротьби («своїм — усе, ворогам — закон»), високопоставлені спікери Банкової цілком серйозно заявляють: «Коли прийдете ви, то садитимете наших». Таке собі дике змагання, хто більше вкраде і краще замете сліди... На шляху в Європу. Адже за Януковича ще рік тому проголосувало досить багато людей з вищою освітою.

Далі продовжувати? Чи й так зрозуміло: якщо у верхах погано додають, то це «погано» справді тільки множитиметься. А шанси президента впасти на спуску ще до фінішу — збільшуватимуться.

Слівце про сателітів. «Сильна Україна» Сергія Тігіпка якось сильно здала (КМІС: 3,3% у лютому проти 6,6% у березні минулого року). Очевидно, і цьому харизматичному політикові все ж таки не вдалося вирішити вічну дилему: розумний він чи красивий. У владі він чи в опозиції. Симоненко ж маневрує професійніше. Мабуть, публічні внутрішньопартійні чвари настільки відволікають народ від комерційної суті політики цієї партії, що в Петра Миколайовича і КПУ стабільно вірують 3% наших громадян. Показник такого політика, як Литвин, балансує на рівні математичної похибки.

Теорема для опозиції

У кожній сотні 99 нулів.
І лише одна одиниця

Претендентів на звання цієї одиниці в опозиційних лавах достатньо. Тимошенко б могла. Але країна її вже знає. У цьому проблема. КМІС зафіксував показову траєкторію руху БЮТ: березень 2010-го — 13,6%, жовтень 2010-го — 9,9% , лютий 2011-го — 10,4%. Звідси слабка, якщо не сказати, ніяка, реакція суспільства на політичні репресії проти соратників Тимошенко. Згідно з даними опитування Інституту Горшеніна, 20% громадян України взагалі не замислюються на цю тему, а 30% упевнені, що Янукович справді бореться з корупцією. Але якщо навіть 39% громадян вважають те, що відбувається в країні, політичними репресіями, то і їх якось не видно на майданах країни. Правда ж?

До речі, перемогу в номінації «найбільш помічений політик країни» варто віддати лідеру «Фронту змін» Арсенію Яценюку. У рік Кролика стрибок рейтингу Арсенія Петровича воістину вражає (лютий — 9,7% за даними Інституту Горшеніна). І це майже вдвічі перевищує його торішній березневий показник (4,3% — КМІС).

На тлі провальної гуманітарної політики влади помітно підросла «Свобода». Але тут пікантний нюанс помітив КМІС. Прогресує рейтинг політичної партії «Свобода» (1,6% — у березні 2010-го, 3,6% — у лютому). Чого, проте, не скажеш про особистий рейтинг її лідера Олега Тягнибока (березень 2010-го — 2,4%, жовтень 2010-го — 2,0%, лютий 2011-го — 2,4%). Люди обізнані давно розповідали, що Тягнибок, зв’язаний певними фінансовими зобов’язаннями, виявився менш радикальним, ніж його партія (лише Фаріон чого варта), і давно з цього приводу комплексує.

А от в Анатолія Гриценка усе навпаки — особистий рейтинг (1,6%) переважає партійний (1,2%). Наскільки стратегічно правильним виявиться об’єднання «Громадянської позиції» з Європейською партією Катеринчука (останній угледів днями реформаторські здібності в Колеснікова, Клюєва і Льовочкіна, відмовивши в них Азарову), час покаже.

До речі, цей самий час і математика виявилися абсолютно безжалісними до таких примітних політиків, як Ющенко («НУ»), Костенко (УНП), Луценко («НС») та ін., практично поховавши їхні рейтинги.

 

При цьому зазначимо, що 14,4% громадян висловили думку, що опозиції в країні взагалі немає. А понад 26% опитаних Інститутом Горшеніна було важко назвати якісь імена українських опозиціонерів. 17% відсотків згаданих вище українців, опитаних КМІС, проголосували б проти всіх. (Причому на Заході таких — 13%, а на Сході — 26 (!)%). Поставивши в незручне становище і владу, і опозицію. Отака цікава математика. З підтвердженою аксіомою, недоведеною теоремою та одним невідомим.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво