Цифровий конкурс. Реальність та маніпуляції - Політика - dt.ua

Цифровий конкурс. Реальність та маніпуляції

9 вересня, 2011, 14:28 Роздрукувати Випуск №32, 9 вересня-16 вересня

Останнім часом поодинокі крики навколо «цифри» набувають характеру відвертих маніпуляцій.

© rtpc.tv

А чому, власне?

Конкурс на цифрове ефірне наземне мовлення, підсумки якого Національна рада з питань телебачення і радіомовлення підбила 15—18 серпня 2011 року, викликав неабиякий резонанс, що цілком зрозуміло. Після чотирирічного етапу тупцювання на місці та перетягування канату процес, нарешті, зрушився. (Етап цифрового переходу завершили майже всі країни Європейського Союзу — до вимк­нення аналогового мовлення в Європі залишилося 3,5 року.) Процес технологічної еволюції складний і багато в чому неодно­значний. І це природно, оскільки сформований за 20 років незалежності вітчизняний телерадіопростір дуже відрізняється від європейського.

Реакція на дії Національної ради з боку індустрії нині достатньо зважена. Країна виходить на новий інформаційно-технологічний рівень, що потребує серйозних стратегій та вагомих фінансових інвестицій.

Критичні зауваження на адресу національного регулятора неминучі, й Національна рада адекватно їх сприймає. Однак на загальному зважено-обережному тлі вирізняються своєю крикливістю всього кілька персон. І якщо сприймати на віру та всерйоз їхні заяви, то складеться враження, що країна занурюється в безодню апокаліпсису (певно, цифрового).

Національна рада тривалий час залишала ці заяви без реагування, вважаючи, що практичні дії з реалізації цифрової програми найкраще продемонструють і державний підхід, і логіку, і сенс того, що відбувається. Так би мовити, sapienti sat.

Та оскільки останнім часом поодинокі крики навколо «цифри» набувають характеру відвертих маніпуляцій, під вплив яких потрапляють не тільки окремі політики, а навіть громадські організації та міжнародні структури, вважаємо за необхідне пояснити власні дії, а також дії тих, хто, маніпулюючи фактами, намагається створити викривлену картину реальності.

Отже, почнемо з початку...

Особливості інформаційного поля України перед цифровим конкурсом

Унікальністю України вже нікого не здивуєш. От і в телевізійному сенсі ми «попереду планети всієї». Лише загальнонаціональних ефірних телеканалів у державі за роки незалежності створено 15. Такою кількістю не може похвалитися жодна європейська країна. І все це фінансується рекламним ринком, обсяг якого істотно відрізняється від європейського. Звідси низька якість програм, засилля низькопробного контенту тощо.

З місцевим та регіональним мовником ситуація ще складніша. В регіональному ефірі присутні 250 ТРО. Більшість з них ледь жевріє, виробляючи дві-три години власного продукту на добу. Решта — ретрансляція тих самих загальнонаціональних або супутникових каналів.

Саме тому НР так прискіпливо ставиться до фінансової спроможності новостворених мовників, хоч як би їм це не подобалося. Це стосується всіх видів мовлення: і кабельного, і ефірного, і супутникового. Якщо вже є бажання талановитих журналістів сказати своє слово в інформаційному мовленні на власному супутниковому каналі — поясніть, як саме ви збираєтеся це робити. А не так як у випадку з компанією «Інфо 24», коли у виступах на засіданні НР, інтерв’ю в ЗМІ та власних коментарях заявники стверджують, що: а) отримавши ліцензію, ми візьмемо кредит; б) кредит нам дадуть під наші добрі імена; в) кредит нам уже дали. І це при статутному фонді підприємства 1000 грн. (а саме — чотири фізичні особи внесли по 250 грн.). Нагадує відому притчу про розбитий горщик, коли сусідка запевняла, що, по-перше, вона його не брала, по-друге, повернула, по-третє, що брала вже розбитий.

У межах національної цифрової програми на конкурс було вис­тавлено 32 програми для 24-годинного мовлення в чотирьох муль­типлексах, що покривають територію всієї країни. Із цих 32 прог­рам чотири були передбачені для регіо­нального та місцевого мовлення. Вимога цілодобового мовлення за відсутності ретрансляції для переважної більшості місцевих мовників обумовлювала зміну умов їхньої роботи та створювала умови для переформатування ринку місцевого мовлення.

Особливості проведення цифрового конкурсу. Критерії відбору

Конкурс на цифрове мовлення було оголошено 20 квітня 2011 року. Підготовка до нього розпочалася в грудні 2010-го. Затверджений «План розвитку телелерадіоінформаційного простору України» містить етапи впровадження цифри. У березні члени НР реалізували безпрецедентну акцію — об’їхали всі регіони країни з метою донести до місцевого мовника всі нюанси переходу на цифру. Ми чесно попереджали про можливі проблеми переходу, намагались окреслити шляхи їх розв’язання. Один з можливих варіантів, на нашу думку, полягав в об’єднанні місцевих мовників у потужні консорціуми, які виявилися б фінансово, творчо та організаційно спроможними, а отже — здатними забезпечити цілодобове мовлення.

На момент завершення конкурсу НР мала 59 заяв на 28 місць у національних мультиплексах та 1040 заяв на 668 частот у мультиплексі регіональному.

Право на отримання цифрових ліцензій діючими загальнонаціональними телекомпаніями країни сумнівів не викликало. Вони довели це право багаторічною роботою в ефірі. На місця ж, що лишилися, претендували як діючі регіональні та супутникові мовники, так і нові компанії.

Говорити про критерії відбору переможців досить складно. І не тому, що ці критерії були відсутні або незрозуміло сформульовані. Навпаки. В конкурсних вимогах вони були визначені максимально чітко. Річ у тому, що, підсумовуючи результати конкурсу, Націо­нальна рада опинилася в ситуації, коли у величезній кількості випадків компанії давали набагато більше приводів для ухвалення негативного рішення, ніж переконували Нацраду в обґрунтованості своїх амбіцій на місце в мультиплексі.

Відсутність серед національних мовників дитячого каналу та каналу «Культура» — яскравий того приклад. Украй низька якість продукту заявлених супутникових телеканалів та фінансові проблеми компаній не дали змоги членам НР ухвалити позитивне рішення. Те саме можна сказати про діючі компанії, які хронічно порушували умови ліцензії.

А як ставитися до заявки тієї ж таки групи журналістів, які претендували на власний інформаційний супутниковий канал? У цифрі вони вирішили отримати ліцензію не лише на інформаційне, а й на культурологічне мовлення. А у процесі презентації з’ясувалося, що ця сама група фахівців збирається створювати ще один ТБ-канал. Уже в Польщі. І знову із сумнівним економічним обґрунтуванням.

Ускладнили ухвалення рішення й ті компанії, що з’ясовують свої стосунки з Національною радою в судових інстанціях. Нацрада не бачить проблем у вирішенні конфліктних ситуацій судовим шляхом (хоча замість судових засідань надала б перевагу круглому столу з публічним та всебічним обговоренням проблем). Але, якщо судові позови існують, то логічно було би дочекатися рішення судів і не переносити конфлікт на новий технологічний рівень.

Ще одна проблема — спроба місцевих телекомпаній мінімізувати видатки, подаючи заявку лише на обласний центр і залишаючи поза увагою менш «смачну» периферію.

Говорячи про місцевих мовників, слід зазначити, що лише в одній області — Івано-Франківсь­кій — дослухалися до поради НР щодо створення консорціуму. Як результат — сім компаній, об’єднавшись, подали заявки на цілодобове мовлення в масштабах області. В решті областей переважали заявки на 24-годинне мовлення від компаній, що реально продукували дві-три години контенту.

У ситуації, що склалася, Національ­на рада вирішила надати шанс новим компаніям, які подали переконливі програмні концепції й довели фінансову спроможність.

З іншого боку, близько чверті місць у регіональному мультиплексі залишено на повторний конкурс. Це дозволить Національній раді дати можливість місцевим мовникам реалізувати свій потенціал, якщо вони з відповідальністю підійдуть до роботи в нових технологічних умовах.

Проблеми та перспективи

Ми плануємо впродовж місяця підготуватися до оголошення проведення повторного конкурсу на 162 частоти.

Проблема місцевого мовника не є виключно українською. Зустрічі членів НР із закордонними колегами фіксували стурбованість аналогічними проблемами в європейських країнах. Перехід на новий технологічний рівень неминуче веде до переформатування ринку. І потерпають насамперед найслабші. Слід також визнати, що Нацрада під час цього конкурсу переоцінила здатність місцевого ринку до саморегулювання. Саме тому ми вирішили піти на новий конкурс. Також розглядатиметься питання створення в майбутньому локальних регіональних мультиплексів. Таким чином, зроблено лише перший, але практичний крок у переході до нових технологій.

Втім, ефірне цифрове мовлення — лише елемент загального інформаційного поля країни, що стрімко розвивається. Не можна забувати про розвиток супутникового, кабельного телебачення, IPTV та інших технологій, які лише починають свій шлях до глядача. Протягом нетривалого часу ми станемо свідками радикальних технологічних змін, що приведуть до практичного переформатування телевізійного простору.

Міфи, що народжені маніпуляторами

Міф перший. Конкурс був непрозорим.

Національна рада неодноразово зазначала, що весь процес реалізації національної цифрової програми був максимально публічним. Усі документи, прийняті НР щодо «цифри», одразу публікувалися на офіційному сайті. Регіональний тур членів Нацради відбувався за участі ЗМІ і включав інтерв’ю, брифінги та прес-конференції. Пам’ятка щодо реалізації «цифри» широко розповсюджувалася і була також оприлюднена на сайті НР. Конкурсні умови були офіційно опубліковані у пресі й розміщені на сайті Нацради. При підбитті підсумків кожній компанії була надана можливість презентувати свою концепцію, а саме підбиття підсумків та всі засідання, що стосувалися цифрового конкурсу, відбувалися відкрито і в присутності ЗМІ. За підсумками конкурсу провели прес-конференцію. Чи може бути конкурсна процедура більш прозорою? Можливо, панове маніпулятори конкретизують, що саме вони мали на увазі?

Міф другий. Наступного ранку після отримання цифрових ліцензій телеекрани в українських домівках згаснуть.

Очевидно, йдеться про те, що в момент отримання ліцензій кудись зникне кабельне, супутникове та багатоканальне телебачення, яким на сьогодні охоплена переважна більшість населення країни і яке, звісно, нікуди не подінеться. Насправді найбільший інтерес цифрове ефірне телебачення становить для віддалених регіонів, що не охоплені кабелем, приймають зараз три-чотири ефірних канали, а тамтешнє населення не має змоги придбати супутникові антени. Але навіть для них ситуація не є катастрофічною. «Планом розвитку телерадіоінформаційного простору» передбачено паралельне мовлення аналогових і цифрових передавачів доти, доки не буде остаточної впевненості в тому, що переважна більшість глядачів забезпечена пристроями для прийому цифрового сигналу.

Міф третій. Нацрада знищує місцевого мовника.

Спочатку — цифри. Із 1040 заявок на місця в регіональному мультиплексі 600 належали діючим місцевим ефірним мовникам. Із них визнані переможцями 313. А на наступний конкурс буде виставлено ще понад 150 частот.

Втім, справді, за підсумками конкурсу, чимало місцевих мовників залишилися поза межами регіонального мультиплексу. Серед них є компанії з багаторічним досвідом. Але будьмо відвертими і об’єктивними. Багато «старожилів» українського інформаційного простору виживали завдяки наданню свого ефіру іншим компаніям в оренду, називаючи це ретрансляцією, спільним виробництвом, або користуючись іншими хитрощами. Так, одна з великих місцевих запорізьких компаній, котра не потрапила в «цифру» і галасливо цим обурювалася, на наступному після конкурсу засіданні НР отримала попередження за те, що результати перевірки зафіксували в її ефірі присутність чотирьох(!) логотипів інших телекомпаній.

Як уже зазначалося, до поради НР про об’єднання місцевих мовників дослухалися лише в Івано-Франківській області. Це з’ясува­лося під час підбиття підсумків конкурсу. І, свідомо залишаючи понад 150 вільних частот у регіональному мультиплексі, ми даємо можливість місцевим мовникам переглянути свої підходи й використати наступний шанс.

Міф четвертий. Після включення «цифри» загине не лише місцеве, а й кабельне ТБ.

Аргументи маніпуляторів діаметрально протилежні. Так, подейкують, що місцеві мовники, які не перемогли в конкурсі, будуть видалені з універсальної програмної послуги (УПП). Інші, навпаки, стверджують, що кабельників примусять включити до УПП усіх 32 переможців цифрового конкурсу (на доповнення до місцевих і супутникових каналів, що вже входять в УПП).

Справді, на законодавчому рівні перехід України на цифрове ефірне мовлення і подальша робота в умовах «цифри» окреслені дуже нечітко. Необхідно терміново внести зміни у відповідні закони. Але зміни ці мають бути дуже зваженими й такими, що враховуватимуть перспективи розвитку ринку в цілому, а не окрему цифрову складову. То, можливо, краще зосередитися на цьому?

І насамкінець

Національна рада, маючи об’єктивну картину інформаційного простору країни, враховуючи можливі напрями та перспективи розвитку медійного поля, роблячи все можливе для впровадження цифрової програми, безумовно, ініціюватиме внесення необхідних змін до законодавства. Втім, для того, щоб ці зміни були конструктивними, нам необхідні розуміння з боку учасників ринку та підтримка з боку законодавців. І тоді буде виконана спільна місія: український глядач залишиться задоволений не лише кількістю, а й якістю. А головне — ніколи не потрапить у полон міфів та маніпуляцій.

Коментарі

Данило ГЕТМАНЦЕВ,
кандидат юридичних наук:

— Сам той факт, що Нацрада, незважаючи на всі обставини проведення конкурсу, все ж таки не побоялася в повному складі дати публічну оцінку своїм діям у процесі розподілу цифрових ліцензій, має викликати повагу.

Однак наведені членами Нацради аргументи легко руйнуються відверто несправедливими, упередженими й необ’єктивними результатами конкурсу. Воістину, тільки «максимально чітко визначені критерії відбору» дали можливість відмовити у видачі ліцензій телеканалам «Сіті», «2+2», «ТВі», «24», «Ера», які багато років працюють на ринку і яких люблять українські телеглядачі, і видати ліцензії каналам «Хокей», «Погода-ТБ», «Ескулап», «Вінтаж ТВ», котрі взагалі досі не працювали.

Посмішку викликає й аргумент про фінансову неспроможність телеканалу як про підставу для відмови у видачі ліцензії. Вибачите за сарказм, але Нацрада взагалі жодним чином не перевіряла фінансового стану телеканалів-переможців, а в умовах конкурсу не було пунктів про надання доказів джерел фінансування. І вже швидше сумно, ніж весело від того, що осіб, котрі подали заявки, апріорі визнано фінансово неспроможними без аналізу хоч якихось документів, без надання їм можливості довести свою платоспроможність і, найголовніше, знову ж таки — на підставі, не вказаній у законодавстві.

Швидше, про відсутність достатньої аргументації, ніж про недостатню культуру свідчить спроба Нац­ради представити своїх візаві як «маніпуляторів», які породжують «міфи». До таких, слід гадати, чиновники зараховують журналістські й трудові колективи 68 регіональних і місцевих телекомпаній, які після остаточного переходу України на цифру муситимуть шукати іншу роботу.

Звісно, Нацрада виконала складну функцію. Адже було проведено конкурс, і чиїсь заявки у будь-якому разі мали бути відхилені. Однак відсутність хоч якоїсь прозорої й хоч трохи об’єктивної мотивації прийнятих Нацрадою рішень і дала можливість для прийняття рішень, які викликали такий безумовний резонанс в українському суспільстві.

Катерина М’ЯСНИКОВА,
виконавчий директор Незалежної Асоціації
телерадіоМовників:

— Потрібно розуміти, що прозорий конкурс — це не тоді, коли члени Національної ради часто виступають публічно чи зустрічаються з мовниками або коли на засідання допущені представники компаній, преси чи громадськості. Прозорість полягає у зрозумілості критеріїв, за якими визначено переможців. Саме відсутність будь-якої логіки у рішеннях ради і викликає багато підозр. Члени ради кажуть, що частина мовників не захотіла здійснювати мовлення на всю область, тому не отримала ліцензії. Тим часом надають ліцензію лише на обласний центр місцевій компанії з Херсона, але відмовляють компанії TV-4 з Тернополя, яка мала бажання мовити на всю область. Серед аргументів згадується неспроможність регіональних мовників забезпечити 24 години мовлення — проте у конкурсі відмовляють компаніям (МТРК «Чернівці», ТРК «Люкс» тощо), які впродовж багатьох років самостійно мовлять цілодобово. Національна рада каже, що компанії, котрі діють впродовж 10–15 років, не довели своєї фінансової спроможності, — і надають ліцензії новоствореним компаніям, не пояснивши, чим останні переконали їх у своїх можливостях. Якщо члени ради настільки впевнені в цих компаніях, варто було б опублікувати їхні бізнес-плани або інвестиційні зобов’язання, що подавалися на конкурс.

Але найбільше обурення викликають вислови на кшталт «мовників забагато» або «можуть постраждати найслабші». Держава Україна видавала їм ліцензії і брала з них за це ліцензійні збори. Національна рада постійно контролює їхню діяльність, а оскільки ліцензії не анульовано, отже значних порушень у діяльності виявлено не було. У цих компаніях працюють люди, вони сплачують податки. На яких підставах члени ради вважають себе повноважними вирішувати, кому — жити, а кому — ні, не зрозуміло.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво