ТРОЯНДИ І ЗЕРНА

Українська політика нагадує пазл. У розібраному вигляді — купка строкатих шматочків картону, а збереш воєдино — і дивуєшся, яка картинка вимальовується. У селах, надивившись новин по телевізору й начитавшись, почали реагувати на одержану інформацію — найнереальніші прогнози сприймаються як найімовірніші. Країна вповзає в період масового квазіпсихозу. Але винна в цьому точно не країна.

Посівна

«З есдеками воює вся країна». Стандартна відповідь будь-якого члена потужної команди з трояндами на футболці. Схоже на аутотренінг. Аргумент «країна лише захищається» там сприймають як зазіхання на квітник. Про те, що СДПУ(о) недавно опинилася під ударом у буквальному значенні цього слова, не знає хіба що лінивий. Це сталося внаслідок принципових розбіжностей і наступного фізичного контакту, далекого від дружнього рукостискання, між лідером уряду й лідером партії. Фізичної відповіді не було, але головний садівник таких речей не забуває.

Обставини в українській політиці на пазл не схожі. Їх можна порівняти з набором конструктора «Лего» для будівництва невеличкого будиночка з різнобарвних цеглинок. Вони укладаються старанно, за поняттями й не завжди з повагою до Кримінального кодексу. Опинитися в цих обставинах при правильному менеджменті, хороших фінансових й інтелектуальних ресурсах і, найголовніше, патологічному прагненні робити ворогів із тих, хто не хоче бути друзями, може кожен, кому поталанило зіштовхнутися з Орденом Червоної Троянди.

Нинішня криза є перевіркою Януковича на вміння чинити опір. Ще півроку тому, коли почалася вервечка зернових викриттів із наступним арештом екс-віце-прем’єра з питань АПК Леоніда Козаченка, звучало лиховісне слово «зернотрейдери». Аграрне лобі звинувачувало їх у всіх гріхах. Мовляв, діяли вони при потуранні, а то й за негласної підтримки деяких посадових осіб, яких уже, дивіться, поставлено під караючий меч правосуддя. Наголос робили на компаніях-торговцях, чиїми засновниками були іноземці. До них потрапило СП «Украгробізнес». Леонід Козаченко, будучи його директором, за твердженням співробітників Генпрокуратури, що якось забули про таємницю слідства, не заплатив у бюджет понад півмільйона гривень і повинен за це одержати від трьох до восьми. Так само природно, що навесні в центральних ЗМІ, висвітлюючи катастрофу на ринку зерна, ніхто не згадував іншого — дуже сильного зерно- і не тільки трейдера — промислово-фінансового концерна «Славутич», серед господарів якого — два близьких соратники — Віктор Медведчук і Григорій Суркіс. Бізнес, витоки якого простежуються на початку 90-х, що виріс із трастового комплексу «Омета», розрісся до неабияких масштабів, охопивши все прибуткове й перспективне, що тільки можна було охопити. Природно, що ринок сільгосппродукції не міг залишитися непоміченим. Спеціально створене дочірнє підприємство «Славутич-Агро» — підтвердження цього. Природно й те, що, маючи частку галузевих ринків і можливість впливати на економічні процеси, юрист і бізнесмен по приході у велику політику не могли й не можуть не використовувати такий інструмент. Принаймні нерозумно думати, що зводити рахунки можна тільки з допомогою підконтрольних мас-медіа. Хоча вони теж відіграли свою роль у нагнітанні пристрастей. Факт — продемонстрована телеканалами яскрава картинка черг за крупою в Дніпропетровську призвела до аналогічного явища в Донецьку, де напередодні було все спокійно. Інстинкт. Ланцюгова реакція. І тенденція — не складається в Медведчука з тезками-прем’єрами.

Урожай

Можливості в лідера СДПУ(о) майже завжди збігаються з його бажаннями. Тож твердження, що неподобство із зерном — це помста Медведчука Януковичу, яке автор цих рядків минулого тижня не раз чув від народних депутатів, може виявитися не таким уже й неправдоподібним. У схожу історію з продовольством три роки тому ледь не вляпався прем’єр Ющенко, який у списку недругів нинішнього голови адміністрації посідає тверде перше місце.

Віктор Андрійович тоді опинився в списку везунчиків-2000. Правда, не без допомоги своєї команди, яка миттєво відреагувала на зростання цін, трішки спорожнивши запаси Держрезерву для відкритих торгів на вільному ринку, випередивши Віктора Володимировича у прагненні не піддаватися обставинам. Євген Червоненко, глава Держрезерву в уряді Ющенка, розповів, що йому довелося витримати справжній бій зі структурами, які забезпечили розвиток вітчизняної соціал-демократії.

— Те, що відбувається на сільгоспринку, дає зрозуміти, що хтось затіяв цю гру. Мені випадало зіштовхуватися з подібними спробами в уряді Ющенка. Ми боролися одним способом — відкритими аукціонами, за що мене ненавиділи ті структури. Як я розумію, я не влаштовував опонентів тим, що намагався поламати спроби змови й розхитування ринку шляхом використання державного механізму — держрезерву, який виступає амортизатором економіки.

— Отже, теперішній уряд вашої панацеї не визнає?

— Кабмін пропонує надати право продавати зерно уповноваженим компаніям. А вони забиратимуть собі всю різницю. Тобто, як один із варіантів, запропонованих урядом, продавши борошно з держрезерву по 900 гривень за тонну, коли вона коштує 1500, уповноважені компанії будуть альтруїстами? Якщо ми хочемо сказати, що проблема є і створено її штучно, то слід сказати про це чесно. Ліки одні — якщо уряд, ясна річ, не хоче сам узяти участь у цій грі. Вони прості — треба робити емісію і не треба ніяких податкових пільг на ввезення зерна, які Кабмін хоче одержати від Верховної Ради. Держрезерв — це сама держава. Зробіть відкриті аукціони без будь-якого диктату Мінагрополітики, де тисяча чоловік займаються незрозуміло чим. І не буде ніяких криків «гине село». Бридко слухати! І податки підуть у бюджет. Не можна надавати пільги, оскільки в макроекономіці це вилізе десь в іншому місці. Азаров мене в цьому підтримав, депутати теж. Я даю гарантію: якщо держава оголосить відкритий тендер, зерно буде розкуплено, ще не потрапивши в митну зону України, і податки підуть у бюджет. А першим зерном я заповнив би підприємства держрезерву й робив би з нього борошно, приносячи, знов-таки, прибуток державі. А влітку — хоч яким буде врожай — скуповував би на відкритих аукціонах зерно безпосередньо в селян. За «живі» гроші, не даючи розгорнутися адмінресурсу. І не залучаючи в ролі оператора уряду напівприватну, всю в боргах і розкрадену малозрозумілу структуру «Хліб України». Погано, що в прозорих умовах не бачать собі місця аграрне лобі та найбільші придворні аграрні компанії. Мені здається, їхні кораблі з зерном уже стоять на рейді й чекають, коли парламент надасть податкові пільги.

— Яку мету могли ставити перед собою охочі розгойдати ринок?

— Є варіанти. Можливо, акумулювання грошей на вибори. А можливо, при нинішній корозії моралі, бажання заробити на дефіциті перед майбутніми політичними змінами. Я бачу спробу дискредитувати Януковича, який у сільськогосподарських питаннях і ринкових відносинах розбирається гірше, ніж у видобутку вугілля. Прем’єра просто підставляють його ж міністри.

— Під час вашого перебування на чолі держрезерву були спроби використовувати цю структуру в корисливих цілях?

— Коли я прийшов, то побачив, що головні гравці на аграрному ринку її використовували. Зокрема й губернатори, які просили зерно з криками про загрозу вибуху. Але при цьому відмовлялися від дешевого борошна, змеленого на підприємствах держрезерву. Тобто використовували як безплатну дійну корову. Невдовзі ці гравці прийшли до мене й говорили — реалізуємо зерно через наші структури або в тебе будуть великі проблеми. Проблеми вилилися в 12 перевірок, засідання РНБО, у спробу повісити на мене «діяльність» моїх попередників. Обвинувачували в бажанні комерціалізувати держрезерв. Я втомився писати доповідні про те, що зерно, яке значиться за держрезервом, реально не існує на підприємствах «Хліб України» й на колишніх державних елеваторах, які стали приватними. Парадоксально, але це викликало додаткові перевірки держрезерву. Ті нальоти міліції, які зараз проходять на хлібних підприємствах, — профанація. Оскільки ринок обумовлює реальну ціну. Борються з наслідками, а не з причиною. Прикро, що за те, за що мене третирували тоді і зняли в день народження Медведчука, сьогодні виступив Президент. Що правильно використовувати держрезерв як механізм, який не допускає спекуляцій і паніки.

Чи дотримуватиметься рекомендацій нинішній глава Держрезерву Микола Пєсоцький — ставленик СДПУ(о) — питання, швидше, риторичне. На Віктора Януковича, якого викликали перед ясні очі парламентаріїв, було боляче дивитися. Занадто багато йому доводилося вислуховувати. Пропрем’єрські «Регіони» скидалися на сторожових левів, що кусаються, ледве побачивши небезпеку, яка загрожує охоронюваному об’єкту. Інша річ, що знервованість головної донецької фракції була зайвою — про відставку Кабміну ніхто цього разу навіть не заїкався. СДПУ(о) теж. Ось тільки в кожного були на це свої причини.

Після певного кредиту довіри Віктор Федорович опинився перед хрестоматійним каменем із варіантами. Будь-який із них — перевірка на міцність і спроможність його команди протистояти обставинам.

Перший із них — зробити такий хід, щоб зберегти життя і собі, і коню. Тобто зробити все прозоро. Щоб не підкопалися.

Другий шлях — шанс засипатися через гравців-зернотрейдерів. За умови вибору цього варіанту, який представники опозиції вже охрестили «тіньовим» і при цьому найімовірнішим, маневрів для наступних обвинувачень Януковича не бракуватиме. Це й стане пасткою для прем’єра — протилежній команді істотно полегшиться завдання. Інша річ, що команда Віктора Федоровича різношерста й представників «тих самих» у нього багато. Нічого не вдієш, коаліція.

Третій варіант — втрата коня. Прем’єру потрібен винуватець, щоб переключити увагу. На роль громовідводу Віктора Федоровича цілком влаштовує віце-прем’єр із питань АПК Іван Кириленко. Він же колишній міністр агрополітики в уряді Кінаха, який багатьом бачиться причиною всіх продовольчих бід. Тим паче що кілька місяців тому Кириленко клятвено обіцяв понести відповідальність, якщо, не дай Боже, у засіках Батьківщини заведеться голодна миша. Теперішній міністр АПК Рижук — теж непоганий кандидат для офірування, якщо кризою зерна засипле Кириленка. Тут, правда, багато залежить від бажання самого прем’єра здати членів своєї команди. Повісити собак на Януковича (мовляв, він був нерозбірливий у виборі членів команди) буде важко, оскільки нинішній склад Кабміну — суцільна квота парламентської більшості. Але кровопускання цілком залежить від волі Президента. Четвертий шлях на роздоріжжі не вказаний, але він існує — розвернути коней і вибачитися перед Віктором Володимировичем, поклявшись у відданості ідеям української моделі об’єднаної соціал-демократії. Імовірність цього так само висока, як вступ Леоніда Кучми в Соціалістичну партію.

Поки що Янукович демонструє спокій фінського лося, захищеного природоохоронним законом. Правда, він не може не розуміти, що це тимчасово. Максимум — до закінчення річниці затвердження програми уряду. Мінімум — до зриву стабілізації ринку продовольства, чого теж виключати не можна. Або до чергової задумки Президента, у якого теж є свої обставини.

Що найближчим часом робитиме головний системний адміністратор країни? Боротися з кризою. На те він і талановитий кризовий менеджер. Правда, боротися по-своєму, роблячи підкопи під прем’єра, чий вплив викликає в нього патологічну заздрість. А можливо, й нічого не робитиме — тільки роздасть команди в потрібному напрямі й, користуючись доступом у перший кабінет, свердлитиме вуха Президента тисяча першою страшною оповідкою.

Одне можна сказати з упевненістю — Медведчук не звик вибачати образ. І не звик бути в тіні чужого впливу. Не прагнучи демонізувати особистість голови адміністрації, слід відзначити його везіння у виконанні бажань. Точнісінько як у гетевського персонажа при могутньому покровителі, якому необхідна душа талановитого юриста й чудового менеджера. І варто тільки побажати засіяти поля трояндами замість зерен...