ТРІУМФ ПОЛКОВНИКА КАДДАФІ - Політика - dt.ua

ТРІУМФ ПОЛКОВНИКА КАДДАФІ

12 липня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №26, 12 липня-19 липня

Полковник Муамар Каддафі тріумфує. Найлютіший ворог Вашингтона, який уже понад три десятиліття не...

Полковник Муамар Каддафі тріумфує. Найлютіший ворог Вашингтона, який уже понад три десятиліття незмінно очолює Лівійську джамахерію, не тільки зумів утримати владу в надзвичайно скрутний для його країни період міжнародних санкцій, а й після їх призупинення (фактичного скасування) став активно виводити Лівію не лише з економічної, а й із політичної міжнародної ізоляції.

Взагалі-то Каддафі завжди чітко вловлював кон’юнктуру сучасних міжнародних відносин. По закінченні глобальної холодної війни між США та СРСР почали змінюватися й пріоритети його зовнішньої політики. Якщо в середині 80-х Каддафі заявляв, що США — ворог усіх арабів, головне джерело навислої над ними небезпеки, то через півтора десятиліття він уже стверджував, що Лівія не має політичних розходжень із Заходом, проблема полягає в релігійній і расистській ненависті, яку відчувають до нас західні хрестоносці. При цьому лівійське керівництво почало дедалі частіше говорити про «африканську єдність» (інколи навіть на шкоду ідеям панарабізму).

Муамар Каддафі не був би чудовим стратегом, якби не скористався нинішньою антитерористичною кампанією для коригування свого іміджу в очах європейців. Ще рік тому, згадавши, очевидно, старі зв’язки в ісламістському «інтернаціоналі», він вийшов на прямий контакт із керівництвом тоді ще могутнього «Талібану», а потім його син Саїф узяв на себе місію посередництва у справі звільнення восьми працівників християнської гуманітарної місії, заарештованих талібами за обвинуваченням у поширенні в Афганістані християнства. Широкий резонанс у світі викликали також посередницькі зусилля лівійського лідера в процесі припинення локальних конфліктів, що охопили практично весь африканський регіон «Великих озер», а також його пропозиції стосовно близькосхідного врегулювання.

Проте найбільшим успіхом у своїй міжнародній діяльності Каддафі може вважати власну ініціативу щодо створення нового політичного об’єднання на Африканському континенті. 1999 року в своєму рідному місті Сирті він виступив із пропозицією створити Сполучені Штати Африки. Тоді багато хто визнав це титанічним завданням і нездійсненною забаганкою лівійського лідера, відомого своїми суперечливими ідеями. Проте через два роки на зустрічі лідерів африканських держав ця пропозиція перетворилася на чіткий план. Ще рік пішов на формальну ратифікацію цієї пропозиції двома третинами країн-членів.

І ось минулого понеділка у південноафриканському місті Дурбані відкрився саміт Організації африканської єдності, що став останнім в історії ОАЄ. На ньому було офіційно оголошено про припинення існування цієї організації та створення замість неї Африканського Союзу за образом і подобою Європейського Союзу. Після цього оголошення Муамар Каддафі переможно звів руки до неба й показав пальцями латинську V — знак тріумфу.

Невеличкий екскурс у минуле. Близько півстоліття тому один із видатних африканських лідерів президент Гани Кваме Нкруме подарував континентові, що звільнявся від колоніалізму, ідею створення політично й економічно єдиної квітучої Африки. 1963 року, зі створенням Організації африканської єдності, ця ідея почала втілюватися. Проте ОАЄ, за визнанням низки державних діячів, виявилася неспроможною вирішити покладені на неї завдання, зокрема домогтися внеможливлення локальних конфліктів, забезпечити співробітництво з метою розвитку, розширення економічних зв’язків.

Відтак Організація стала знана у світі переважно завдяки пишним самітам, що проходили в палацах, споруджених африканськими диктаторами на американські й радянські гроші, а також боротьбою з апартеїдом у Південній Африці. Тим часом цей ексклюзивний клуб президентів і монархів ігнорував численні громадянські війни на континенті, геноцид населення, наполягаючи на святості принципу невтручання у внутрішні справи незалежних держав. Такому стану справ сприяло те, що країни, які недавно здобули незалежність, не хотіли поступатися навіть дещицею свого суверенітету, африканські ж диктатори не хотіли, щоб хтось втручався у їхні справи. Ухваленню рішень також перешкоджав принцип консенсусу, домогтися якого 53 країнам, що входили в ОАЄ, було часто вкрай складно.

Останні роки засвідчили помітне падіння впливу панафриканської організації. Характерна деталь — лише 16 країн-членів регулярно сплачували свої внески, що призвело до нагромадження в ОАЄ боргу на 42 млн. доларів.

Передбачається, що її наступник — Африканський Союз — не матиме цих вад. АС діятиме вже в нових умовах і прагнутиме передусім створення умов для соціально-економічного розвитку Африки, поклавши край конфліктам та зміцнивши мир і безпеку. У нову організацію входитимуть ті самі 53 держави.

На своєму останньому засіданні Асамблея ОАЄ розглянула рекомендації, підготовлені міністрами закордонних справ, щодо структури АС і практичних аспектів реалізації плану соціально-економічного відродження «Нове партнерство для розвитку Африки» (НЕПАД), який стане головною програмою Союзу.

Вищим органом АС є Асамблея глав держав і урядів, що зустрічається раз на рік. Першим її головою буде президент ПАР Табо Мбекі. Міністри закордонних справ увійдуть до складу виконавчої ради, підзвітної Асамблеї. Іншими органами АС є постійний комітет представників, що складається з послів країн–членів Союзу, і комісія, що виконуватиме роль секретаріату.

Найближчими роками будуть засновані також Всеафриканський парламент, Африканський суд, Економічна, соціальна й культурна ради. Фінансовими органами АС стануть Африканський центральний банк, Африканський валютний фонд і Африканський інвестиційний банк. Не виключено, що члени Союзу перейдуть на єдину африканську валюту.

Важливу роль покликана відігравати Рада миру і безпеки, що складається з обраних представників 15 країн. У рамках ради, яку порівнюють із Радою Безпеки ООН, передбачено механізм раннього запобігання загрозам безпеці континенту. Цей орган, у свою чергу, повинен дати зелене світло створенню власних африканських миротворчих сил.

Головний ідеолог Афросоюзу полковник Каддафі у своєму виступі заявив, що континент, який володіє колосальними запасами природних ресурсів, повинен жорсткіше вести справи з розвиненими країнами світу й мати змогу користуватися власними багатствами. Він упевнений, що члени АС мусять відпрацювати узгоджену загальноафриканську позицію щодо мит, експорту й імпорту в переговорах із Європейським Союзом, країнами, які входять у Північноамериканську угоду про вільну торгівлю, і світовими ринками. До того ж, лівійський лідер висловив упевненість, що будь-які спроби підірвати інтеграцію країн Африки приречені на провал.

Перший голова АС президент ПАР Табо Мбекі вважає, що організація дасть Африці шанс посісти адекватне місце у світовій політиці, поклавши край маргіналізації континенту. За словами Мбекі, новий Союз мусить працювати на благо народу, а не бути «клубом диктаторів», яким, на думку президента ПАР, була ОАЄ.

Що ж, утворення Африканського Союзу може означати початок нового етапу історії цього континенту. Як уже зазначалося, ОАЄ зіграла свою роль у боротьбі з колоніалізмом та апартеїдом, але вона мало зробила для підтримки демократії, прав людини, для збереження миру в регіоні. А Африканський Союз сконцентрується саме на цих напрямах. Тоді як ОАЄ наполягала на суверенітеті держав, які входять до неї, очікується, що Африканський Союз матиме право втручатися у владнання конфліктів, особливо в разі геноциду.

На папері все виглядає гарно. Але, знаючи історію Африки, можна припустити, що будь-які зміни на цьому континенті наштовхуватимуться на безліч перешкод. Більшість оглядачів вважає, що в основі грандіозного проекту лежать амбіції його авторів, а не тверезий розрахунок і практичні потреби африканських країн. Перешкоди на шляху Афросоюзу такі ж величезні, як і плани його ініціаторів. Якщо Євросоюз розвивався і розширювався поступово, то Афросоюз, за задумом творців, повинен відразу об’єднати 53 держави зі слабкою економікою, різними культурами та протилежними інтересами. Експерти вважають, що африканські політики виглядали б краще, поставивши перед собою реальніші завдання. Зокрема розмови про створення спільного парламенту навряд чи мають сенс, поки чимало сусідів відкрито ворогують і навіть воюють одне з одним.

Побутує також думка, що проголошення нової організації, по суті, є спробою вдягнути в нові шати стару структуру. Основна проблема полягає в тому, що ці косметичні реформи не торкаються першооснови африканських проблем: авторитарної політичної традиції. Старіючі лідери таких країн, як Кенія і Зімбабве, навряд чи захочуть змін. Крім того, далеко не всі прибічники Африканського Союзу стоять на однакових позиціях. Південноафриканський президент Табо Мбекі прагне розвитку демократії та економічних реформ в Африці, тоді як Каддафі підкреслює необхідність захисту від того, що він називає ворожим Заходом.

До того ж загальноафриканські реформи не беруть до уваги, що в економічному плані країни континенту є конкурентами. Вони виготовляють одну й ту саму продукцію, намагаючись пробитися на європейські й північноамериканські ринки, тоді як економічний потенціал усього континенту менший, ніж деяких американських штатів.

До речі, Африканський Союз уже зіштовхнувся з окремими ускладненнями. Полковник Каддафі хоче, аби штаб-квартиру АС було розміщено в Лівії, проте більшість членів Союзу виступають за збереження штаб-квартири в Аддіс-Абебі, де містилася ОАЄ. Багато питань викликав і прийом у Союз Зімбабве, країни, яка недавно втратила місце в Британській Співдружності.

Поки що майбутнє нового африканського міждержавного об’єднання видається туманним. Проте сьогодні це аж ніяк не заважає полковнику Каддафі купатися в променях слави.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво