Триходівка для «чайника». «Міксер» — поза грою. «М’ясорубці» приготуватися

Поділитися
Юлія Тимошенко образилася. На соціологів. Співробітники Центру досліджень проблем громадянськог...

Юлія Тимошенко образилася. На соціологів. Співробітники Центру досліджень проблем громадянського суспільства (ЦДПГС) напередодні вирішили розважити співгромадян з їхньою ж допомогою і поцікавилися — на яких тварин, на їхню думку, схожі вітчизняні політичні лідери. Дісталося всім — і Ющенку, котрого порівняли з віслюком і жирафом, і Януковичу, який нагадав опитаним бика, ведмедя і пінгвіна в одній особі, і Морозові з Симоненком, котрі, як виявилося, нагадують українцям лиса і собаку. Але Юлії Володимирівні найбільш не пощастило — її порівнювали і зі змією, і з піраньєю, і навіть із мавпою.

Не дивно, що лідерка БЮТ побачила в опитуванні підступи недоброзичливців. Прізвищ, правда, не називала. А даремно — адже в опитуванні йшлося не тільки про тварин. Політиків порівнювали, скажімо, також із кухонним посудом. І в цьому «виді змагань» міксер, з яким порівняли Тимошенко, вочевидь виграв у непотрібного чайника (президент), сковороди без ручки (спікер) і вже тим більше м’ясорубки (прем’єр). Тож усі троє з таким самим успіхом могли запідозрити, що замовником опитування був хтось із бютівців. І теж образитися.

Старі пісні про головне

Образливість — характерна риса більшості українських політиків. А в багатьох із них, схоже, ще й зовсім відсутнє почуття гумору. Особливо коли жартують не вони, а над ними. Одне одному політики ще можуть дозволити анекдоти, у яких порівнюють опонентів із «зайчиками» і «білочками». І ще зарубіжним гостям можуть розповідати, що на найближчих виборах збираються здобути не менш як половину місць у парламенті на одну політичну силу — усмішок людей, котрі бодай трохи розбираються у вітчизняній політиці, залітні емісари можуть і не помітити. Але від виборців політики вимагають до себе дуже серйозного ставлення. Наче забуваючи слова горінського Мюнхгаузена про те, що «найбільші дурниці на світі робляться з серйозним виразом обличчя».

З якими обличчями підуть на осінні вибори лідери українських партій і блоків, можна здогадатися тепер. Достатньо глянути на рекламні ролики, які вже крутяться в ефірі. Ті самі гасла, те саме відео, навіть голоси за кадром не змінилися з часу кампанії 2006 року. А навіщо? — дивуються технологи. Добра добувши, кращого не шукай. Так народ каже. Тобто виборці.

У Партії регіонів, за словами Олени Бондаренко, навіть першу десятку списку планують залишити такою самою, якою вона була півтора року тому. Та що там перша десятка. Кажуть, у списку — на тому ж або навіть вищому місці — буде Олег Калашніков. Репутація в журналістському середовищі, схоже, регіоналів уже не дуже турбує. Принаймні, зміцнювати свій імідж збираються іншими методами. Але річ загалом навіть не в збереженні одіозних фігур. Залишаючи практично незмінним список, партія по суті сигналізує — ні про яку модернізацію ПР, про що так багато говорили півроку тому, вже не йдеться. Партію консервують у нинішньому вигляді на п’ятирічку (термін повноважень нової Ради).

Стратегія для майбутньої коаліції?

Не змінюється партія — залишаються старими і гасла. Опоненти біло-синіх вже звернули увагу, що рекламні ролики регіоналів вибудувані так, ніби партія досі ще перебуває в опозиції. Але в тому-то й річ, що гасла 2005—2006 років замінити поки що нічим. Спочатку передбачалося, що базою для нової партійної ідеології стане стратегія економічних реформ, підготовлена під егідою Ріната Ахметова. Але презентація документа кілька разів відкладалась. Зрештою представив стратегію не Янукович, як планувалося, а сам Рінат Леонідович. І презентував її не як урядовий чи партійний документ, а саме як проект ахметовського фонду «Ефективне управління». Ахметов, звичайно, заявив, що взявся за стратегію з ініціативи прем’єра, але відразу зазначив, що його фонд «далекий від політики і не фінансує програми політичних партій і окремих політиків». Більш того, Ахметов натякнув, що був би не проти, якби у фонд вкладали гроші й інші спонсори, не обов’язково із синьо-білого табору.

Можливо, це й збіг, але практично в той самий час в «Українсь­кій правді» колишній нашоукраїнець і глава «Ощадбанку» Олек­сандр Морозов поділився дуже схожою ідеєю — створенням центру під умовною назвою «Майбут­ня Україна» (Avenir Україна), який зміг би розробити «стратегію розвитку країни» замість «абстрактних гасел про справедливість». Знаючи, кому близькі заклики до справедливості і багату історію взаємин Морозова з Тимошенко, можна було б подумати, що це — особисте. Якби інший нашоукраїнець, Зиновій Шкутяк, в ефірі радіо «Ера» не заявив, що ідея ахметовської програми (цитую) «народилася ще рік тому, коли НУ і ПР домовлялися про створення спільної коаліції», і була предметом домовленостей Ющенка й Ахметова ще торік. Більш того, Шкутяк признався, що узгоджена програма реформ стала однією з умов, на яких регіонали погодилися на дострокові вибори.

Версію Шкутяка несподівано підтвердив і новоспечений заступник секретаря РНБО Олександр Садиков. Прощаючись із пресою як уже колишній миколаївський губернатор, він так розчулився, що признався: президент доручив йому уважно ознайомитися з «концепцією розвитку України до 2015 р., яку презентували Рінат Ахметов і фірма «Макензі» (дивовижна інформованість, чи не так?) і попрацювати над нею. Ніякого дисонансу між дорученням президента і словами Ющенка про те, що «меморандумів більше не буде», Садиков не відчув. На всі запитання у нього є універсальна відповідь: «Ми — солдати президента. І де скаже президент, там і будемо працювати».

Соратники — конкуренти

При цьому інші, не менш вірні «солдати президента» (із новоспеченого блоку «Наша Україна — Народна самооборона») продовжують запевняти виборців, а заодно і партнерів з помаранчевого табору, що ніяких коаліцій з регіоналами в майбутньому парламенті не буде і бути не може. Вся агітаційна кампанія будується на протиставленні «ми і вони». Ми — «носії ідеалів Майдану». Вони — «реваншисти, які купують зрадників». Загальна схема: зрадництво в Раді — звернення до народу — розбуджена країна — рішучий президент — дострокові вибори, буквально вирвані в «донецьких». Про яке співробітництво з «реваншистами» у такому разі може йтися?

Правда, про те, що «Наша Україна — Народна самооборона» робитимуть в майбутньому парламенті, узагалі говориться дуже мало. Виборцям повідомляють хіба що про скасування депутатської недоторканності і про «податковий кодекс Катеринчука» — причому останній сплив настільки несподівано, що білборди, які його рекламують, схожі на якусь самодіяльність. Зате про решту — мовчок. Що це, спроба приховати плани створення «широкої коаліції»? Не обов’язково. Не менш правдоподібна версія — у блоку просто немає узгодженої стратегії. Принаймні, поки що. Надто різних людей набрали до списку. І узгодити їхні позиції стосовно конкретних питань буде дуже складно. Якщо взагалі можливо. А узгоджувати треба. Почнеться кампанія, журналісти обов’язково запитуватимуть, наприклад, про ставлення блоку до вступу в НАТО або визнання воїнів УПА. Як відповість на перше запитання, скажімо, Анатолій Гриценко, а на друге В’ячеслав Кириленко — вгадати неважко. А як відповість на обидва Юрій Луценко? Закликає не копатися в другорядних питаннях? Але ж для партнерів по блоку ці питання аж ніяк не другорядні, а вкрай принципові!

Не дивно, що Віктор Балога відразу ж попередив соратників, що до особливих розпоряджень їм краще тримати язика за зубами. От узгодять позиції, визначать уповноважених — тоді будь ласка. А доти кожне зайве слово може коштувати кандидатові місця у списку. Не більше і не менше.

Ще півроку тому навіть колеги з помаранчевого табору обов’язково б досхочу познущалися з такої, з дозволу сказати, «інформаційної диктатури». Але сьогодні бютівцям не до того. У них проблеми з побудовою власної рекламної стратегії. Вже перші виборчі білборди Тимошенко здивували спеціалістів. Замість мобілізуючого «Справедливість є. За неї варто боротися», громадяни побачили несподіване повідомлення «Справедливість перемогла (вже??), дострокові вибори відбудуться». Сила першого слогана — у такій недолюблюваній Олександром Морозовим «абстрактності», адже більшість виборців сприймає справедливість як беззастережну цінність, хоча кожен вкладає в це слово свій зміст. Слабкість нинішнього гасла — у його зайвій конкретизації. Виборця мимоволі змушують задуматися, а чи збігається його власне уявлення про справедливість із поглядами бютівців?

Утім, насправді і цей крок — багато в чому вимушений. Тимошенко дуже важливо продемонструвати виборцеві уміння перемагати. Вибори — єдине, чого вона за останній час домоглася. Та й тут, як на зло, славу намагаються присвоїти собі нашоукраїнці — недаремно в їхніх роликах головним ініціатором дострокових виборів виступає президент. Воювати з НУНС безпосередньо Тимошенко не може — щоб не видаватися «порушницею конвенції». Єдиний вихід — нагадувати про власні заслуги. Просто голосніше і наполегливіше.

Прем’єріада авансом

А от про інше бютівське ноу-хау 2006 року практично нічого нечутно. Нагадаю, що півтора року тому Тимошенко за будь-якої нагоди заявляла, що парламентські вибори — насправді вибори прем’єра. Технологи БЮТ сподівалися в такий спосіб мобілізувати помаранчевий електорат на підтримку свого лідера. Але в результаті найбільше голосів зібрала Партія регіонів. І прем’єром — у цілковитій відповідності з гаслами Тимошенко — став Віктор Янукович. Певний час доброзичливці його навіть називали (за бютівськими лекалами) «народним прем’єром».

Зрозуміло, прибічники Тимо­шенко і сьогодні вважають єдиним можливим «народним пре­м’єром» Юлію Володимирівну. Лише тепер розстановка сил не на її користь. Навіть союзники за помаранчевим табором наступають на п’яти — у четвер нашоукраїнці відзвітували, що їхні рейтинги вже зрівнялись із бютівськими. А на біло-синьому фланзі в Януковича конкурентів узагалі немає.

Можливо, тому в хід іде інша технологія — не стільки розхвалювати свого кандидата в прем’єри, скільки внести сум’яття в ряди суперника, озвучуючи імена «альтернативних» претендентів із його табору. Чому б, приміром, не порозмірковувати про те, що прем’єром від синьо-білих може стати не Янукович, а Ахметов, Колесніков, Скудар або Бойко... У відповідь називають цілий букет помаранчевих кандидатів, які можуть конкурувати з Тимошенко — Яценюк, Луценко, Балога, Гриценко, Єхануров.

Кумедно, звичайно, коли Ахметова в прем’єри рухає Микола Томенко. Тепер уже колишній віце-спікер від БЮТ. Не можна, звичайно, виключити, що в глибині душі Рінат Леонідович був би не проти очолити уряд. Але, як людина розважлива, не може не розуміти, що волі емоціям давати не варто. Принаймні поки що. Віктор Янукович — це справді ударний електоральний ресурс ПР. Недарма в роликах постійно обігрується формула «партія і прем’єр Янукович». Можливо Ющенко — знову ж у глибині душі — симпатизує Ахметову набагато більше, ніж нинішньому прем’єрові. Але навіть він змушений був заявити в інтерв’ю «Інтеру», що подасть на затвердження кандидатуру Януковича, якщо коаліція буде сформована на базі Партії регіонів. А якщо регіонали все-таки об’єднаються з нашоукраїнцями, президентові зовсім не доведеться наполягати на якомусь іншому представнику «біло-синіх». Найімовірніше, він «продавлюватиме» свого власного протеже.

Кого саме — Ющенко говорити не хоче, намагаючись тримати інтригу, але недаремно кажуть — що в президента на думці, те в Луценка на язиці. Юрій Віталійович напередодні простодушно признавався на 5 каналі, що портфель керівника КМ — не для нього і краще його узагалі віддати Віктору Балозі. Загалом і ця заява нагадує технологію. Віктор Небоженко, приміром, упевнений, що Луценко таким способом просто «спалює» кандидатуру головного президентського канцеляриста. Правда, при цьому, свідомо чи ні, екс-соціаліст підіграє... тій таки ж Тимошенко. Достатньо бютівцям методично нагадувати виборцям, що, голосуючи за НУНС, вони підтримують кандидатуру Балоги на посаду прем’єра — і відтік частини нашоукраїнських виборців на бік «дами з косою» забезпечений. Подібну технологію уже випробували на Петрові Порошенку і Юрії Єханурову. Правда, у Балозі бютівці бачать сильнішого суперника — навіть скаржаться журналістам, що, мовляв, на Банковій уже поставили перед місцевими адміністраціями завдання не дозволити тимошенківцам зібрати більш як десять відсотків голосів.

Біло-сині фальстартом Балоги за допомогою Луценка, до речі, теж задоволені. Регіонали справді побоювалися побачити головного президентського канцеляриста в прем’єрському кріслі. Але тепер шансів на це небагато. У помаранчевому варіанті більшості — проти будуть бютівці, у «широкій коаліції» — заперечать самі регіонали. В обхід Балоги Ющенко всіма доступними засобами сигналізує — у президентському резерві вистачає «компромісних» фігур. Арсеній Яценюк, наприклад. Дуже він сподобався регіоналам своєю гнучкістю. Дехто дотепер із замилуванням згадує, як Арсеній Петрович у день затвердження міністром примудрився у своїй парламентській промові жодного разу не згадати НАТО.

Звичайно, як кандидат у депутати від «Нашої України», Яценюк ще може до 30 вересня зробити кілька різких заяв у дусі передвиборної програми блоку. Але «біло-сині», загалом, готові поставитися до них поблажливо. Зрештою, міністр закордонних справ досі так і не вступив у Нашу Україну, куди його сватають уже рік, а до виборчого списку потрапив за особистою квотою Ющенка. І за великим рахунком, на нього не поширюються палкі запевнення нашоукраїнців про неможливість «широкої коаліції». А якщо припече, він завжди може пригадати знайому мантру про «солдата президента», котрий, між іншим, ніде і ніколи від союзу з регіоналами не зарікався.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі