ТРЕТЯ ІРАКСЬКА ВІЙНА - Політика - dt.ua

ТРЕТЯ ІРАКСЬКА ВІЙНА

1 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №29, 1 серпня-8 серпня

Сполучені Штати поступово втягуються у нову війну в Перській затоці проти іракського народу. Сьогодні це найбільше часто вживана теза серед журналістів-міжнародників, кажуть про це і самі американці...

Сполучені Штати поступово втягуються у нову війну в Перській затоці проти іракського народу. Сьогодні це найбільше часто вживана теза серед журналістів-міжнародників, кажуть про це і самі американці. Недавно вашингтонський Центр стратегічних і міжнародних досліджень опублікував своє нове дослідження, присвячене ситуації в Іраку, у якому містилася жорстка критика дій адміністрації США в цій країні в повоєнний період. Особливо відзначаються погане планування операції американською адміністрацією, низький рівень пріоритетності, присвоєний задачі «умиротворення Іраку», а також серйозні недоліки
розробленої Пентагоном стратегії його національного облаштування.

Військові експерти Центру зазначають, що США не засвоїли жодних уроків із попередніх конфліктів і досі не усвідомили того факту, що навіть найгучніші військові перемоги не можуть завоювати мир в окупованій країні. «Якщо ця ситуація не зміниться найближчим часом, причому щонайрадикальнішим чином, США можуть закінчити тим, що вестимуть третю війну в Перській затоці проти іракського народу... І аж ніяк не безсумнівно, що США зможуть виграти такого роду асиметричну війну», — таким є безжалісний вердикт дослідження.

Сьогодні в Іраку від рук місцевих партизанів практично щодня гинуть американські військовослужбовці. Усього з травня іракські бойовики убили більше півсотні солдатів коаліції. У середньому в країні щодня відбувається від одного до двох десятків нападів на сили коаліції. Генерал Джон Абізайд, новий командувач СЕНТКОМу, став першим американським чиновником, який визнав: Саддам Хусейн веде «класичну партизанську війну», із кожним днем дедалі організованішу.

Коли так, то чого сподівається домогтися повалений диктатор? Як зможе він завдати поразки 170-тисячному контингенту окупаційних військ, маючи у своєму розпорядженні купку фанатиків із партії БААС і найманих убивць, яким нічого втрачати? Не слід, проте, забувати, що Саддам уже перехитрив одного президента Буша, тож сподівається перехитрити і пережити ще й другого. Чудово усвідомлюючи, що його армія розсиплеться під прямим військовим ударом Сполучених Штатів, він, мабуть, вирішив: найбільш підходящим засобом боротьби з окупантами буде «війна на виснаження». Американська газета «Нью-Йорк таймс» недавно опублікувала перелік припущень екс-президента Іраку, які можуть бути визначальними у виборі стратегії й тактики партизанської війни Саддама. Більшість із них видаються цілком правдоподібними.

Дійсно, значні втрати особового складу змусили попередників президента Буша передчасно закінчити деякі військові кампанії, що так і не привели до бажаного результату. Клінтон вивів американські війська із Сомалі, Ейзенхауер — із Лівану, а Джонсон і Ніксон — із В’єтнаму. В окупованому Іраку навіть усього одна смерть американського солдата в день — протягом місяців, поряд із демонстрацією по телебаченню членів сімей загиблих — на думку Саддама, не лише деморалізує окупантів, а й посилить політичний тиск усередині США і Великобританії, пов’язаний з вимогою виведення військ.

Саддам, очевидно, упевнений, що європейська і мусульманська громадськість не подарувала Вашингтону ігнорування своєї позиції в період підготовки та проведення активної фази війни, тому відмовиться співробітничати з переможцями. Екс-диктатор припускає, що це змусить Буша передати контроль над Іраком Організації Об’єднаних Націй, а блакитні шоломи розбіжаться за першого ж повстання шиїтів. Надихнула Саддама і серія скандалів на іракському грунті у Великобританії, тож тепер він сподівається на американських журналістів, які, на його думку, рано чи пізно розкрутять аналогічні скандали навколо адміністрації Джорджа Буша. Стверджуючи, що він свідомо брехав, аргументуючи необхідність превентивного удару, і не казав про ціну, яку нація має заплатити за окупацію, опоненти нинішнього президента США понизять його рейтинг і забезпечать перемогу на виборах політика, який виступає за вихід американців з Іраку.

Перелічені пункти є ключовими у стратегії повернення Саддама і найбільш болючими точками в іракській політиці Вашингтона. Американці, схоже, поступово усвідомлюють це, і адміністрація президента Буша рано чи пізно знайде шляхи виходу зі становища. Проте їй потрібен час, якого у Вашингтона якраз і немає. Тому головною задачею американського керівництва на сьогодні є придушення партизанського руху в Іраку, а ключовою умовою для її вирішення стає ліквідація Саддама Хусейна та його соратників. Останнім часом коаліція подвоїла завзяття у пошуку колишнього диктатора та його послідовників, домігшись при цьому чималих успіхів. Мова, звісно, йде про ліквідацію синів Саддама. Удай і Кусай відігравали основну роль у збереженні тоталітарного іракського режиму, що продовжував тримати людей у страху навіть тоді, коли сини були змушені переховуватися. Серед найвідданіших членів партії БААС існувала широко розповсюджена думка, що поки Саддам і його сини живі, є можливість повернути стару владу, зробивши життя коаліційних сил нестерпним і тим самим змусити їх піти. І навіть віддаленість такої перспективи не зменшувала серед населення страх перед відплатою.

Обидва сини колишнього іракського президента перебували на другій і третій позиціях у списку іракських лідерів, яких розшукували війська коаліції. Ці люди воістину входили до керівництва Іраку і, як і в багатьох арабських країнах, мали замінити на посту свого батька у разі його нездатності керувати державою.

Кусая вважали головним наступником Саддама Хусейна. Він контролював ключові структури сил безпеки Іраку й очолював «Аль Амн Аль-Хас», спеціально створений орган сил безпеки, що відповідав за приховання ЗМУ. Удай був відомий своїм вибуховим характером. Під його контролем перебували основні засоби масової інформації Іраку. Саме він стояв у центрі міжнародної контрабандної торгівлі, що допомагала режиму триматися при владі.

Спільною рисою цих двох геть різних людей була їхня надзвичайна жорстокість, яка наводила на більшість жителів Іраку просто тваринний жах. Ніхто не хотів би випадково стати їм на заваді, і те, що братів більше немає в живих, без сумніву, дозволить іракцям дихати вільніше.

Відтепер більш значимою подією може стати лише захоплення самого Саддама Хусейна, чия невловимість живить страх іракців та віру в його повернення. Проте вбивство двох усемогутніх синів видається настільки символічним, що опір відданих Саддаму людей, безсумнівно, значно послабне. Експерти припускають: тепер навіть незадоволені іракці будуть схильні до співробітництва з коаліцією. Та й дійсно, представники коаліції заявляють, що після загибелі Удая і Кусая дедалі більше іракців передають американцям інформацію про місцеперебування різних соратників колишнього іракського президента.

З другого боку, головною рушійною силою, що змушує іракців співробітничати з коаліційними силами, є усе ж таки жага наживи. Багато місцевих жителів сподіваються одержати 25 мільйонів доларів, які США обіцяли за інформацію про місце перебування самого екс-диктатора. Чутки про одержання якимось іракцем 30 мільйонів доларів за видачу синів Саддама рознеслися країною зі швидкістю блискавки. Тому немає нічого дивного в тому, що далеко не всі дані, які отримують американці, досить точні. Це, у свою чергу, призводить до невдалих рейдів військових і непотрібних жертв серед мирного населення.

Проте результати усе ж не забарилися. Цього тижня американським військовим у результаті операції в Тікріті вдалося захопити одного з особистих охоронців Хусейна. Представники коаліції в Багдаді не сумніваються, що зашморг навколо Саддама затягується. Американські військові ж упевнені: зараз екс-диктатору, який щодня змінює свої «конспіративні квартири», банально «бракує схованок».

Якщо ж зусилля американців із пошуку Саддама увінчаються успіхом, Вашингтон зможе полегшено зітхнути. Решту проблем буде неважко рано чи пізно вирішити. Звісно, окупація Іраку триватиме довше, аніж очікували після швидкого військового успіху. Ліквідація диктатури, яка пустила глибокі корені, подальша робота з наведення ладу, а також відновлення держави на новому політичному фундаменті дійсно не дрібниця, але спланувати все це заздалегідь можна було лише частково. Наприклад, на ту саму інтеграцію в економічний і соціальний організм Німеччини східних земель реально знадобилося більше часу, аніж прогнозували експерти. А на Балканах із наслідками війни розбираються досі. Тому для коаліції зараз найголовніше — щоб в Іраку був помітний хоч якийсь прогрес, а іракці відчули, що їм стало жити краще, ніж за Саддама.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво