Трансатлантичний перепочинок - Політика - dt.ua

Трансатлантичний перепочинок

11 лютого, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 11 лютого-18 лютого

Схоже, новий держсекретар США Кондоліза Райс має намір продовжити славну традицію Мадлен Олбрайт ...

Схоже, новий держсекретар США Кондоліза Райс має намір продовжити славну традицію Мадлен Олбрайт використовувати в діалозі зі своїми закордонними партнерами не лише жорсткі дипломатичні формулювання, а й тонку мову символів. Правда, якщо попередниця «сталевої магнолії» свій настрій на переговорах висловлювала брошкою на лацкані піджака, то теперішня перша леді американської дипломатії оперує ближчими їй образами зі світу музики.

Так, уже після перших зустрічей Кондолізи Райс у європейських столицях стало зрозуміло, що не лише німецький композитор Йоганнес Брамс подобається нереалізованій піаністці більше, ніж російський Рахманінов (про що вона зворушливо розповіла журналістам напередодні), а й політика, яку сьогодні проводить офіційний Берлін, значно ближча їй за курс, узятий Москвою. Ось і до вечері з міністром закордонних справ Росії Лавровим в Анкарі держсекретар США підготувала гіркувато-терпкий «аперитив» — у досить жорсткій формі засудила Кремль за надмірну концентрацію влади в руках російського президента після ухваленого в грудні закону про призначення губернаторів. Зауваження на адресу Москви різко дисонували з явними реверансами Райс у бік давніх союзників США в Європі.

Причому головний акцент явно робився на французьку частину турне — саме в Парижі Кондоліза Райс вирішила виголосити свою програмну промову на тему трансатлантичних відносин. Ключових месиджів два — Білий Дім має намір розвивати відносини з Євросоюзом як із партнером, а не як із суперником; Франція повинна закопати «іракське досьє» якнайглибше в землю («щоб узятися за іранське», — в’їдливо зазначив один французький оглядач). Справді, хто б міг подумати, що це та сама Кондоліза Райс, яка, вирушаючи у свій заокеанський вояж, у пух і прах розносила євросоюзівських бюрократів за відновлення дипломатичних відносин із Кубою та плани ЄС скасувати 15-річне ембарго на постачання зброї Китаю.

Мало хто очікував і такої дружньої зустрічі Райс із канцлером Шредером, який відразу ж попередив американську гостю, що німецькі військові, як і раніше, готові навчати своїх іракських колег, але тільки за межами Іраку. Цей варіант не зовсім влаштовує Вашингтон, але, схоже, і він готовий чимось жертвувати заради примирення з давніми союзниками. Тим більше якщо ці союзники недавно списали іракські борги, а американському держсекретареві влаштували просто шикарний прийом у Берліні (чого варті були самі президентські апартаменти в готелі «Інтерконтиненталь» за 2600 євро на день). Щоправда, не встигла посланниця Буша залишити німецьку столицю, як тамтешні журналісти зробили висновок: «США знову пропонують європейцям підпрацьовувати офіціантами на кухні міжнародної політики, шеф-кухарем на якій залишається Білий дім».

Демонструвати свою дипломатичну майстерність Кондоліза Райс могла щоразу, як тільки мова на переговорах заходила про ядерні розробки Тегерана. Вона не втомлювалася повторювати, що військова операція в Ірані на порядку денному не стоїть. З чого деякі експерти дійшли висновку, що США мають намір дочекатися, поки Париж, Берлін і Лондон вичерпають у Тегерані весь переговорний потенціал і самі перекинуть палаючу іранську головешку в американський город.

Як поділився в розмові з «ДТ» один високопоставлений європейський дипломат, у брюссельських кабінетах розраховують, що США не дозволять собі вплутатися в нову військову авантюру, хоча б тому, що таким чином можуть втратити останній форпост у старій Європі — Великобританію. У випадку з Іраном Вашингтону годилося б не стояти за спиною в європейців, чекаючи на завершення переговорів, а, на його думку, виступити єдиним фронтом із ЄС — «так, як це було на виборах в Іраку і в Україні». Інша річ, що сьогодні деякі брюссельські стратеги нарікають, що в них і американців різні рецепти трансформації недемократичних держав у демократичні. Так, український сценарій зміни режиму дехто у Старому Світі вже встиг охрестити європейським шляхом до демократії, а іракський — американським. Як відреагують на таку постановку питання в Білому домі (нагадають, що їхні фінансові ін’єкції у становлення громадянського суспільства в Україні зробили набагато більше для помаранчевої революції, ніж кілька візитів Хав’єра Солани, чи повторять іракський сценарій в Ірані і тим самим доведуть правоту заокеанських колег) поки що невідомо.

Україна в європейському турне Кондолізи Райс згадувалася не лише як приклад успішного «звільнення від тиранії» — поруч із Афганістаном та Іраком. Окремо українське питання обговорювалося на переговорах американського держсекретаря у Варшаві (що теж симптоматично). Швидше за все, зазначив у розмові з «ДТ» колишній посол України у США Юрій Щербак, в останні місяці Кондоліза Райс зрозуміла, що зворушлива поезія Тютчева та російський балет не мають нічого спільного з неоімперською політикою Кремля, і переглянула свою теорію, відповідно до якої, опертям американської зовнішньої політики мають бути сильні держави (як, наприклад, Росія). Інші (такі як Україна) — повинні перебувати в зоні їхнього впливу. Водночас її ухильна відповідь щодо можливого членства України в НАТО дозволяє припускати, що новий держсекретар іще не готова розглядати Київ у «зоні впливу» Брюсселя. На прес-конференції у бельгійській столиці пані Райс лаконічно зауважила, що країни альянсу підтримуватимуть процес демократизації в Україні, а США, у свою чергу, керуються тим, що в Києва з Брюсселем є конкретний план співробітництва, який і треба виконувати.

Втім, на обох берегах Атлантики, напевно, усвідомлюють: ні розчарування Білого дому генеральною лінією Путіна, ні прихід до влади в Україні нової команди не гарантують тіснішого діалогу з Києвом. Американці у приватних розмовах постійно акцентують увагу на тому, що до Віктора Ющенка вимоги будуть вищими, ніж до Кучми та Кравчука разом узятих. З іншого боку, знаючи схильність Вашингтона до персоніфікації (Путін — гарний хлопець, отже, й Росія — наш партнер, а ось Кучма не виправдовує довіри, отож і з Україною нічого приятелювати), вже сам факт виходу з головного кабінету країни Леоніда Даниловича може значно полегшити шлях до серця якщо не Джорджа Буша, то Кондолізи Райс напевно. У колишнього радника з нацбезпеки зуб на нашого «екс» іще з часів поставок українських Т-72 у Македонію: в липні 2001 року Кучма пообіцяв їй припинити військове співробітництво зі Скоп’єм, але слова так і не дотримав. Кажуть, пані Райс не тямилася від люті...

Поки що на Михайлівській і на Грушевського превалює думка, що з новим держсекретарем США буде значно важче знайти спільну мову, ніж із її попередником. «Важко уявити, щоб Кондоліза Райс могла так запросто поплескати тебе по плечу, як це робив Колін Пауелл. А якщо не знати нічого про його армійське минуле, то можна, радше, подумати, що генерал із чотирма зірками на погонах — це Райс, а не Пауелл», — довелося почути від одного українського дипломата, особисто знайомого з обома держсекретарями. Водночас не слід забувати, що Пауелл був єдиним політиком в оточенні Буша, який дозволяв собі публічно критикувати його. Зрозуміло, їхні стосунки від цього лише страждали. Новоспечена глава американської дипломатії, якщо вірити заокеанським медіа, проводить на техаському ранчо Буша і в його резиденції в Кемп-Девіді більше часу, ніж у себе вдома. До того ж, у своїй роботі вона зазвичай робить ставку на особисті контакти. Можливо, це сигнал для тих українських політиків, для яких стратегічне партнерство між Києвом і Вашингтоном не може обмежуватися українським контингентом в Іраку.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво