Трансафганська надія - Політика - dt.ua

Трансафганська надія

24 грудня, 2010, 19:16 Роздрукувати Випуск №48, 24 грудня-29 грудня

11 грудня в Ашгабаті відбулося підписання чергового рамкового документа щодо газопроводу з Туркме...

11 грудня в Ашгабаті відбулося підписання чергового рамкового документа щодо газопроводу з Туркменистану через Афганістан до Пакистану та Індії (ТАПІ), а також міжурядової угоди про можливість його реалізації до 2014 року. На відміну від попередньої аналогічної угоди, підписаної лідерами лише трьох країн рівно вісім років тому, сьогодні зазначений амбіційний проект підтримує Індія. Ця країна з населенням понад мільярд людей, що споживає до 50 млрд. кубометрів палива на рік, завжди вважалася головним потенційним споживачем центральноазійського блакитного палива, і без її участі весь проект не мав би сенсу. Зацікавленість Індії однозначно підвищила шанси на його реалізацію. Проте перед країнами, як і в попередні роки, стоять дві надзвичайно важливі проблеми — забезпечення безпеки будівництва і безперебійного функціонування трубопроводу в Афганістані, а також фінансування проекту в цілому. За роки, які минули, сторони не наблизилися до їх вирішення. Слід також зазначити, що в ряді аспектів нинішня ситуація в чомусь навіть гірша й складніша за ту, котра була раніше. З іншого боку, у разі успіху Трансафганський газопровід сам може стати геополітичним і економічним чинником для регіону. Доки цього не буде, він залишатиметься лише предметом великої геополітичної гри.

Ідею газопроводу, яку Туркменистан активно штовхав у роки правління Сапармурата Ніязова, сьогодні продовжує дотискувати його наступник Гурбангули Бердимухамедов. Туркменистан у четвірці зацікавлених країн має очевидну і найбільшу вигоду. В Ашгабаті розглядають проект як один із ключових у залученні інвестицій у свій видобувний сектор на тривалу перспективу. Поряд із уже наявними виходами в Іран, Росію (яка проте у 2009 р. порушила домовленості й істотно зменшила закупки туркменського газу, внаслідок чого відносини двох країн зіпсувалися) і з кінця минулого року — на ринок Китаю, трубопровід у Пакистан та Індію — унікальна можливість для подальшої диверсифікації поставок туркменського палива. На той час, доки Європа не вирішить, чи тягнутиме вона до берегів Каспію NABUCCO.

Туркменська влада, маючи четвертий за обсягами резерв газу у світі, оголосила у вересні про плани масштабного збільшення видобутку газу та його експорту. Так, за останніми даними, Гурбангули Бердимухамедов оцінює газові запаси своєї країни у 24,6 трлн. кубометрів. (Іноземні експерти говорять про 16—18 трлн.) За його словами, на 2030 рік Туркменистан планує одержувати з надр 230 млрд. кубометрів газу на рік, із яких 180 млрд. буде готовий продати. Для порівняння: нинішнього року сумарний експорт туркменського газу не перевищить 25 млрд. кубометрів. Тоді як уже тепер у країни є можливість його подвоїти, адже видобуток становить 75 млрд. кубометрів у рік, і це не межа.

Влада Туркменистану останні півтора року активізувала пошуки нових шляхів для виходу на світові ринки. Причому у всіх напрямах. Угоду про Трансафганський газопровід слід розглядати як частину цієї стратегії. За традицією, ідею якнайшвидшої реалізації ТАПІ підтримали у Вашингтоні. Завдяки цьому проекту США успішно поховали кілька років тому інший проект — газопровід Іран—Пакистан—Індія. США, зокрема, з 2006 року активно схиляли Делі до підтримки ТАПІ. Проте найбільша метаморфоза щодо проекту відбулася в позиції Росії. Раніше вона сприймала ТАПІ з повною байдужістю, сьогодні ж виступає мало не його прибічником і навіть заявляє про готовність брати участь. Після візиту президента РФ Дмитра Медведєва в Туркменистан наприкінці жовтня, з подачі віце-прем’єра Ігоря Сєчіна, в російські ЗМІ пішла інформація, що «Газпром» уже веде переговори про участь у проекті й навіть готовий вкласти в нього свої гроші. Туркменистан відразу спростував ці повідомлення, сказавши, що жодних переговорів із Росією не веде. «Питання участі компаній інших держав, які не є учасниками проекту, можуть вирішуватися країнами, безпосередньо залученими у проект — Туркменією, Афганістаном, Пакистаном та Індією за спільною домовленістю», — заявили в туркменському зовнішньополітичному відомстві. Однак уже в листопаді це питання Володимир Путін порушував на переговорах зі своїм колегою з Пакистану, а минулого тижня Дмитро Медведєв в інтерв’ю газеті Times of India заявив, що участь Росії в ТАПІ «проробляється». «Профільні російські компанії мають необхідний досвід, матеріально-технічну базу та висококваліфікований персонал для прокладки цієї магістралі», — сказав він. Також російський лідер назвав проект своєчасним та пріоритетним для економіки регіону і під час переговорів у Делі рекомендував Індії активізувати свою участь у відновленні Афганістану.

Експерти розглядають маневри Росії як спробу повернутися в Туркменистан, де «Газпром» сьогодні може дуже програти компаніям із Китаю та США. Американці знову зачастили в Ашгабат, хоча при Ніязові декому з них довелося згортати тут свої представництва. Сьогодні перспективи, описані Бердимухамедовим, їх вражають. З іншого боку, Росія останніми місяцями робить усе для того, аби туркменський газ не потрапив до Європи. І їй вигідно, щоб газ Туркменистану йшов на схід чи південь. Блокуючи NABUCCО, Росія в жовтні ще й заморозила будівництво Прикаспійського газопроводу, через який 20 млрд. кубометрів туркменського газу на рік могли б іти на Захід, через Казахстан, Росію та Україну. В Європі попит упав, і «Газпром», прагнучи утримувати свої позиції на цьому ринку, не дає конкурентам жодних шансів. У таких умовах туркмени влітку самі вирішили прокласти трубу завдовжки 1000 кілометрів через усю країну до східного узбережжя Каспію, припускаючи, що колись їм усе-таки вдасться пустити потік через море в Азербайджан, якщо до Баку європейці підведуть свою трубу з заходу. Поставки в Європу стали ще «більш актуальні в умовах, коли російська сторона знизила обсяги закупок туркменського природного газу», стверджує туркменське МЗС у згаданій вище жовтневій заяві, «Туркменистан і надалі нарощуватиме європейський вектор своєї енергетичної політики». Правда, 2 млрд. дол. для труби у бік Європи виділить або Китай, або нафтові компанії зі США. «Євросоюз за 14 місяців устигає тільки підготувати проект меморандуму, тоді як Китай за ті ж таки 14 місяців устиг побудувати трубопровід», — дорікнув туркменський чиновник західному дипломату, який поділився цією фразою з Reuters. Вона багато чого пояснює.

Туркменистан, маючи газ, не здатний самостійно реалізувати великі проекти з його транспортування, такі як трубопровід ТАПІ, зокрема. З початкових 3,3 млрд. доларів, про що говорили у 2002 році, сьогодні його вартість зросла до 7—10 млрд. дол. Хоча поручителем виступає Азіатський банк розвитку, особливого ажіотажу з боку інвесторів не спостерігається. Ризики досить високі. Експерти нині оцінюють шанси його реалізації з можливістю в 10%, правда, це більше, ніж вісім років тому, й навіть більше, мабуть, ніж реалізація в зазначені терміни альтернативних проектів поставки газу Каспію до Європи. На цьому й будує свою багатовекторну трубну дипломатію Туркменистан.

Під час саміту в Ашгабаті було оголошено, що трубопровід завдовжки 1735 км почнуть будувати через два роки від туркменського Довлетабатського родовища до населеного пункту Фазилка на пакистансько-індійському кордоні. Потужність трубопроводу планується обсягом 33 млрд. кубометрів газу на рік, із яких тільки Індія і Пакистан куплять по 42%, решту отримає Афганістан. На останній також припадає найскладніша й найдовша ділянка трубопроводу — понад 735 км. Розробники проекту заявили, що в Афганістані завдяки газопроводу буде створено 12 тис. нових робочих місць, щорічно країна розраховує одержувати сотні мільйонів доларів за транзит. Під час саміту в Ашгабаті президент Афганістану Хамід Карзай повідомив, що готовий виділити 7 тис. солдатів для охорони будівництва та об’єкта, громади і племена, які живуть у районі маршруту трубопроводу, отримають від Кабула гроші й будуть зобов’язані його захищати. Саму трубу передбачається закопати в землю, щоб зробити менш уразливою перед атаками терористів, адже, як відомо, газопровід пройде провінціями на півдні Афганістану Гельмент і Кандагар, де сильні позиції талібів, а в Пакистані — через Белуджистан. Однак, попри ці запевнення, нездатність афганського уряду забезпечити контроль над усією територією країни, а також імовірне скорочення контингенту НАТО саме на час початку будівництва газопроводу залишаються основними чинниками, які можуть зашкодити реалізації проекту.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво