Тому що...

Подія, що сталася в Бердянську наприкінці літа, для курортного міста та його жителів, безумовно, стала більш значимою, ніж уже постійно там прописані різні фестивалі: у місто нарешті прийшла довгождана дніпровська вода. До цього протягом сорока років городяни змушені були задовольнятися епідеміологічно небезпечною вологою.

Реальні спроби виправити становище влада робила ще з кінця 1980-х. Відповідно до урядового рішення, 1986 року було розпочато будівництво комплексу водопостачання Бердянська з Каховського магістрального каналу. Спорудженням водоводу діаметром 1200 мм і завдовжки 175 км зайнялися будівельні організації області. Витративши близько 200 млн. карбованців, вони довели ступінь готовності об’єкта до 80%. Однак потім фінансування робіт припинилося, й 1996 року обласні власті змушені були прийняти рішення про консервацію будівництва через відсутність коштів.

Відтоді на різних рівнях періодично вели розмови про потребу закінчити будівництво. Але оскільки строки пуску водоводу в котрий раз відкладали, у реальність його експлуатації жителі півдня області просто перестали вірити, користуючись водою, що не відповідала навіть параметрам технічної. І тільки цього року було порушено 18-річну паузу. З центру виділили 3,5 млн. грн., що дозволило відновити роботи на Бердянському водоводі.

Кажуть, що несподівана щедрість аж ніяк не випадкова, оскільки зумовлена майбутніми президентськими виборами. Судячи з усього, таке припущення не позбавлене резону, якщо врахувати, що з пуском водоводу задовольняються елементарні побутові потреби 300 тисяч жителів південних районів області, які становлять вагому частину запорізького електорату. Напевно, тому роботи довелося вести ударними темпами й усупереч явному браку коштів увести комплекс за так званою спрощеною схемою. Інакше кажучи, об’єкт став до ладу з недоробками, кошторисна вартість яких обчислюється 5,3 млн. грн. Кажуть, ці кошти теж буде виділено, але про те, коли це станеться, поки не йдеться.

Однак такі неприємні обставини зовсім не завадили урочистостям у зв’язку з пуском водоводу, що відбувся під гаслом: «Бердянці вдячні прем’єр-міністрові України Віктору Федоровичу Януковичу за дніпровську воду!» За вдалим для кандидата на пост президента збігом обставин, глава уряду взяв особисту участь у заході під час одноденної робочої поїздки в Запорізьку область 1 вересня.

Зрозуміло, пуск водоводу був не єдиною метою прем’єрського візиту в регіон. До цього він побував у Мелітопольському районі, де взяв участь в урочистому відкритті відремонтованої школи в сумно відомій Новобогданівці. Цей навчальний заклад був дуже пошкоджений у зв’язку з травневою пожежею на 275-й артилерійській базі ракет і боєприпасів Південного оперативного командування Сухопутних військ. Після зняття надзвичайного становища місцеві власті зайнялися ремонтом розрахованої на 510 учнів новобогданівської школи поряд з іншими об’єктами житла та соцкультпобуту, що постраждали від вибухів на артскладах. Із ходом відбудовних робіт ознайомився Президент, який побував у області з робочим візитом. Главі держави сподобалося далеко не все з побаченого. Зокрема, він розпорядився відремонтувати школу як слід, повідомивши про свій патронат і пообіцявши особисто перевірити якість робіт. Це надихнуло місцеві власті розпочати ремонт школи наново. У результаті її відновлено й обладнано за європейськими стандартами, що, безумовно, не може не тішити. Звісно, коли не враховувати одну обставину, що явно претендує на парадокс.

Ніхто, звісно, не заперечує відомого твердження про те, що навчання — світло. Але, як то кажуть, не настільки ж, щоб кошторисна вартість робіт із відновлення однієї єдиної сільської школи склала 13 млн. грн., а компенсаційні витрати з резервного фонду Кабміну на всі населені пункти, що потрапили в зону лиха, обчислювалися 14 млн. грн. Занадто вже несправедливою вийшла пропорція, котру не забули відзначити під час спілкування з прем’єром новобогданівці.

Власне, на цьому, в основному, вичерпується хроніка одноденного візиту прем’єра на Запоріжжя. Залишається хіба що запропонувати Центрвиборчкому розглянути одну з форм удосконалення передвиборної агітації. Може, є сенс розподілити між потенційними кандидатами на вищий державний пост урочисті заходи, що відбудуться до майбутніх виборів? Як, припустимо, це зробили з ефірним часом. Здається, користь від цього буде очевидною. По-перше, у держави з’явиться додатковий стимул для поліпшення життя виборців. По-друге, агітаційне навантаження на кандидатів стане більш рівномірним, що у свою чергу дозволить їм більше зосередитися на розробці планів будівництва світлого майбутнього для країни. Ну й, нарешті, сторонні спостерігачі не матимуть приводу стверджувати, що виборчій кампанії властиві далеко не рівні умови для наявних кандидатів у президенти.

Побувавши нещодавно в Запоріжжі, колишній естонський колега Віктора Януковича, а нині депутат парламенту Естонії та спостерігач в Європарламенті Март Лаар на запитання про те, чи є в нього підстави думати, що президентські вибори в Україні можуть бути недемократичними, заявив ось що:

— Може, в інших областях України ситуація інша, але в цьому регіоні я від демократії нічого не бачив. Я бачив лише одного кандидата на великих гаслах і ніякої іншої політичної реклами інших кандидатів. Такі вибори з демократією в західному сенсі не мають нічого спільного.

А може, іноземний гість просто не враховує особливості місцевої агітації? От, наприклад, на 500-метровій ділянці Набережної магістралі в Запоріжжі, що прилягає до території автозаводу, білбордів зі знайомим портретом встановлено аж п’ять. Але така пропагандистська купчастість не позбавлена цікавої особливості. Річ у тім, що ця ділянка траси густо всіяна вибоями, а через препаскудну систему зливу під час дощу вона перетворюється на величезну калюжу. А вже ж осінь із неминучими для цієї пори опадами. Так і дивись —фраза «Тому що...» набуде своєрідного змісту...