Точка неповернення «батиря всієї України»

Дехто вважає, що бити треба чужих — на те вони й чужі. Інші сформулювали безсмертний афоризм «бий своїх, щоб чужі боялися». В Донецькій області правляча партія демонструє третій варіант: бий усіх.

Виборча кампанія на батьківщині нинішньої владної команди проходить із таким жорстким пресингом на опонентів, що експерти і просто політично активні громадяни досі сперечаються і не можуть дійти спільної думки. Одні стверджують, що таке було тільки в другому турі президентських виборів 2004-го.
Інші кажуть, що й тоді такого не було.

Весь останній тиждень у Донбасі спостерігалася зворушлива єдність — регіонали згуртували проти себе всіх. Пліч-о-пліч стояли в пікетах комуністи і карикатурні сепаратисти з «Русского блока». Засипали суди позовами «фронтовики» Яценюка, єдиноцентристи Балоги, «силачі» Сергія Тігіпка та «Батьківщина» Юлії Тимошенко. Всі вони, кожен на свій лад, гудили домінуючу в регіоні силу за те, що їх — і лояльних, і опозиційних — відтісняють від участі у виборах.

Остання за часом хвиля обурення була спровокована засіданнями тервиборчкомів, де формувалися дільничні виборчі комісії. Скажімо, в Донецьку від таїнства підрахунку голосів без пояснення причин усунули комуністів, «Сильну Україну», «Фронт змін», «Єдиний центр», «Батьківщину», ПСПУ Наталі Вітренко і «Русский блок». Офіційна причина відмови — «відсутність досвіду роботи». Такий закид особливо тяжко пережили комуністи, які обізвали місцеву політику регіоналів «кам’яним віком» і пригрозили поскаржитися в буржуйські правозахисні структури — ПАРЄ і ОБСЄ. Більше того, нардеп Микола Кравченко, перший секретар Донецького обкому Компартії, поки що начебто мимохідь, але натякнув: якщо свавілля триватиме і далі, комі готові «переглянути коаліційну угоду з Партією регіонів». Але це, звичайно, навряд чи. «Хоче-то він хоче, та хто ж йому дасть?».

Інші партії також заявили, що людей вони направили досвідчених, зі стажем, і побігли в адміністративний суд. Суд послідовно відхилив сім позовів, залишивши рішення міської ТВК в силі.

Голова донецького виборчкому Олег Астапов, який представляє регіоналів, переконував, що рішення не має ніякого тіньового підгрунтя, і кивав на недосконалість виборчого законодавства. Останнє виправдання виглядає, однак, дивно: хіба не ПР, як це в нас зазвичай робиться, в останній момент переписала правила гри? «Зареєстровано 39 політичних сил, які мали право як суб’єкти виборчого процесу робити подання
на включення до складу дільничних комісій своїх кандидатів. Вісьмом суб’єктам було відмовлено з різних підстав... Підстава законом у нас прописана одна — досвід роботи в попередніх виборах і референдумах», — повідомив Астапов.

Коли йому заперечили, навівши як приклад тих-таки комуністів, він послався на похилий вік делегованих у ДВК представників: «1929 року народження — це мислимо? 1949 рік, 1939 рік, 1936 рік народження...».

Не менш винахідливою була його відповідь на претензії, оприлюднені раніше Комітетом виборців України. Спостерігачі КВУ в одному зі своїх звітів повідомили, що Партія регіонів делегувала в дільничні комісії
«дуже досвідчених» представників — 18—19-річних молодих людей. «При всіх рівних критеріях ми ще дивилися на освіту. Якщо людина 1991 року народження, громадянин України, брала участь у виборах у 2010 році і має хоч якусь правову освіту, то, природно, перевагу ми віддавали їй. Тому що по нашій комісії вже було близько семи судів, а юристів у нас лише троє», — виправдувався Олег Астапов.

Навіть за великого бажання знайти хоч одне нормальне пояснення — не змогли. Тому що подібні «відмазки» розбиваються об банальну статистику. Партії правлячої більшості (ПР, КПУ, Народна партія) в Донецькій області отримали 73% своїх голів територіальних виборчих комісій, 69% заступників і 67% секретарів ТВК. Коли ж дійшло до формування «дільниць», то ПР і поготів відмовилася від послуг союзників, воліючи на базовому рівні відпрацювати особисто.

…Жоден приборкувач ще не зміг приручити жодну рептилію — крокодила, скажімо, чи змію. Причина дуже проста — у цих холоднокровних тварин коротка пам’ять, і тому вони не здатні відчувати подяку. Вони не пам’ятають, хто їх годує і хто доглядає. Ця зоологічна ілюстрація, здається, досить точно описує, чому жорстоко були ошукані всі союзники «правлячої партії», які розраховували на те, що у відповідь на всі послуги ПР — як люб’язність — не чинитиме їм перешкод на шляху до влади.

Щасливчиками, яким милостиво дозволили взяти участь у роботі ДВК разом з Партією регіонів, виявилися політичні сили, яким (теоретично) це найменш потрібно. Тенденція, яку можна зрозуміти інтуїтивно, знайшла своє підтвердження в черговому висновку КВУ: чим менше кандидатів висунула партія, тим більше представництво вона має в комісіях. У підсумку тільки після формування комісій автор цих рядків довідався про існування Партії мусульман України і про те, що ще жива ЛПУ імені Щербаня... З менш відомих і активних сил в ДВК потрапила «Наша Україна», яка через паралізованість партійного керівництва не становила жодної небезпеки, і все-таки «Сильна Україна», у списках якої знайшлося чимало досвідчених юристів, котрі виграли процеси проти тервиборчкомів.

Для повноти картини слід нагадати, що «дільничному скандалу» передували обурення і суди з приводу відмови в реєстрації кандидатів, особливо в мажоритарних округах. Коли таке робили з «Батьківщиною», це було певною мірою зрозуміло. Копнути «кляту Юльку» для правовірного регіонала — це святе. Але коли на те саме почали скаржитися ті ж комуністи й тігіпківці...

Відчуття дежавю підкріплюється ще й тим, що політичні експерти раптом знову почали просити журналістів не згадувати їхніх імен при публікації чогось, що відрізняється від «лінії партії». Тому доведеться користуватися безіменним — «експерти».

Отже, «експерти» не сумніваються в двох речах. По-перше, в останні дні перед виборами прогнозують хвилю зняття кандидатів, особливо в мажоритарних округах. Почасти ПРівцям доведеться виправляти власні помилки — жорстка внутрішньопартійна боротьба призвела до того, що багато місцевих політиків, іноді досить впливових на місцевому рівні, пішли в інші сили і балотуються від них. Особливо пощастило щодо цього «Сильній Україні», вступ у яку не вимагав від екс-регіоналів тривалих переговорів зі своєю совістю. Крім того, обіцяні, але так і не опубліковані рейтинги, вкажуть на больові точки, які вимагають оперативної зачистки.

Більше того, ці вибори у фахівців чітко асоціюються з азіатською практикою. «Скажімо, в Казахстані ніколи не допускали до участі у виборах кандидатів від опозиції, які могли набрати бодай 10%, — пояснювала авторові цих рядків одна обізнана людина. — Тому що тоді Назарбаєв міг подумати, що він не батир усього народу. Певне, регіонали так рвуть жили, щоб і Януковичу довести, що він — батир усієї України».

По-друге... Якщо «по-друге» сказати, що експерти упевнені в неминучості фальсифікацій, чи багато хто здивується?

«Я розумію ЯК, я не розумію НАВІЩО», — писав у своєму щоденнику герой Орвелла. Допоки йому в одній похмурій установі дохідливо не пояснили: влада хороша й сама по собі, як самоціль. Навіщо біло-сині кинулися «кріпити вертикаль» методами, які явно виходять за рамки чесної конкурентної боротьби? Вони сильні. Опозиція роздрібнена, слабка й дискредитована п’ятьма роками перебування при владі. Регіонали діють майже так само, як діяли більшовики в 1917-му: «за розгін Установчих зборів, за розстріл робітничих демонстрацій будь-яка нова влада судила б Леніна, Троцького, Дибенка, Раскольникова та всіх інших «героїв Жовтня». Тому з цього моменту Ленін і Троцький просто не могли нікому віддати владу. Тому з цього самого моменту не можна було допустити ніяких виборів, крім тих, на яких гарантовано 99,99 відсотка. Тому не можна було терпіти існування вільної преси. Тому слід було чавити всі партії, включаючи свою власну. Тому слід було душити профспілки...» (Віктор Суворов). Нова влада поводиться так, ніби й вона вже пройшла або ось-ось пройде свою точку неповернення...