ТІНЬ ДУБЛЕРА - Політика - dt.ua

ТІНЬ ДУБЛЕРА

10 листопада, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №44, 10 листопада-17 листопада

Про оточення нового російського президента — команду Путіна — навіть майже через рік після приходу до влади наступника Бориса Єльцина говорити не доводиться...

Про оточення нового російського президента — команду Путіна — навіть майже через рік після приходу до влади наступника Бориса Єльцина говорити не доводиться. Мабуть, інше оточення — команда Єльцина — і зважувалося на передачу Путіну президентських повноважень з урахуванням того, що новачок, який робить перші невмілі кроки в політиці, не має потрібного кадрового резерву для заміщення найважливіших посад у державі. А тому на цих посадах неминуче виявляться люди, генетично пов’язані з попереднім режимом, а про Путіна — тут я цитую одного з впливових урядових чиновників — які відгукуються благодушно: «із нього міг би вийти непоганий віце-прем’єр»... Виявилося, втім, що і кадрів, які перебувають у розпорядженні Путіна, теж немає ніякої змоги провести на важливі посади. Новий президент був вимушений змиритися з тим, що йому не дали призначити близьких людей на посади генерального прокурора, прем’єр-міністра, лідера «Единства», глави адміністрації, — список можна продовжувати, і він дедалі більше нагадуватиме перелік абонентів кремлівської вертушки...

Однак усе ж принаймні одна віддана людина в розпорядженні Володимира Путіна є. Це секретар Ради безпеки країни Сергій Іванов. Звичайно, не лише Іванов. Зате саме з колеги по ФСБ і земляка по Петербургу Володимир Путін починав свою кадрову експансію в Кремль. Він запропонував кандидатуру Іванова на посаду секретаря Ради безпеки ще тоді, коли сам був призначений прем’єр- міністром Російської Федерації. І до його пропозиції прислухалися, хоча в попередників Путіна на посаді секретаря Ради безпеки не було особливих можливостей вплинути на кадровий вибір президента. Таким чином, до Путіна не просто було виявлено особливу довіру. Від самого початку його роботи як єльцинського дублера була окреслена зона діяльності, в якій Путін міг відчувати себе господарем. Присутність близької до нього людини на посаді секретаря Ради безпеки демонструвала, що «сім’я» не прагне втручатися в справи органу, що практично нічим себе не проявив у єльцинський період. Щоправда, були політики, які намагалися зробити посаду секретаря Ради безпеки таким собі аналогом посади держсекретаря, а то й віце-президента. Генерал Олександр Лебєдь за це поплатився кремлівською кар’єрою. Генералу Сергієві Іванову, якого співробітники позаочі вже зараз називають «віце-президентом», посада лише допомагає приховувати справжні масштаби впливу на Путіна. Сам президент, утім, ніколи й не приховував свого доброго ставлення до Іванова, підкреслюючи спорідненість душ, близькість поглядів і взагалі те, що він може покластися на секретаря Ради безпеки. Дивуватися такому ставленню не доводиться. У Путіна в Кремлі надто мало своїх людей, та й на «своїх» він може покладатися не повністю — все це цивільні, люди, які провели все своє свідоме життя в реальному світі, далекому від життєвого досвіду полковника Путіна. Інша річ — генерал Іванов, вихований усе тією ж конторою, що й Путін, який перетворює у своєму світогляді гебістську параноїдальність на чекістську романтику, який цурається світу, вигадує хитромудрі комбінації для вирішення простих питань, намагається пояснити просту некомпетентність довіреного чиновницького апарату і слабкість отриманої чекістами в управління країни особливо складними політологічними категоріями...

Чому я вирішив написати про Іванова саме тепер? Через те, що, судячи з публікацій останніх днів, самому секретарю Ради безпеки набридло залишатися в тіні. У російських ЗМІ з’явилася ціла серія публікацій, пов’язаних із його ім’ям: якщо врахувати, що в деяких таких публікаціях з’являються фотографії із сімейного архіву Іванова, то важко пояснити такий сплеск інтересу преси до постаті секретаря Ради безпеки виключно ініціативою журналістів. (Це спеціально для радника з безпеки посольства Російської Федерації в Україні, щоб він не вирішив, що я виявляю самостійність, яка так не заохочується останнім часом у самих російських ЗМІ, й намагаюся навіщось привернути увагу до постаті найближчого соратника президента Росії. Ні-ні. Все нормально. Йдемо у фарватері.) Втім, така доля всіх фаворитів, навіть вихованих Луб’янкою і Ясенєво: рано чи пізно в них з’являється бажання, щоб суспільство оцінило їхні можливості, зрозуміло, кому саме воно зобов’язане своїм процвітанням, що особливо добре видно з адміністративних будівель. Деяким фаворитам гласність заважає, зменшуючи їхній закулісний вплив, деяким, навпаки, допомагає стати публічними політиками. У випадку з Івановим практично очевидний другий варіант: Рада безпеки стає йому затісною. І, гадаю, це аж ніяк не остання посада генерала.

Отже, Сергій Іванов. Теж філолог. Теж — не в розумінні, як Путін, адже Путін юрист. Теж — як його український колега Євген Марчук: отже на консультаціях у радах безпеки генерали мають добрий шанс поговорити не лише про насущні завдання своїх відомств, а й про лінгвістику. Якщо захочуть, звісно: працювати за фахом їм не довелося. Зате дісталося покликання. Завдяки покликанню Іванов і познайомився з Путіним, який також прийшов до КДБ відразу по закінченні все того ж Ленінградського університету. Іванов називає їхнє тодішнє знайомство «нормальними взаєминами двох молодих хлопців». Після цього Іванов поїхав із Пітера, щоб довгі роки пропрацювати в зовнішній розвідці, у тому числі й на виїзді. На відміну від легендарного виїзду Путіна до НДР, про відрядження Іванова мало що відомо. Зате тепер генерал любить говорити про те, наскільки мила йому північна природа, Карелія — «где-то далеко, в маленьком саду дозрели вишни» і т.п.

Коли Путін став роззиратися в пошуках своїх людей, спроможних скласти кістяк його команди, не дивно, що його вибір упав на Іванова, який вже встиг очолити департамент аналізу, прогнозу й стратегічного планування ФСБ. Доки не відкрилися старі архіви і в нас не з’явилася можливість довідатися, якими категоріями звичайно оперують люди, що працюють у таких департаментах, вони могли здаватися нам загрозливим зосередженням інтелектуальної величі влади. Однак полковнику Путіну, який виріс у світі аналітичних записок, генерал Іванов не міг не здаватися ідеальним співробітником, блискучим розробником нового курсу, людиною розуміючою та передбачливою…

Іванов таким і виявився. Вся річ у тому, що він не просто розуміє Путіна й може передбачити думки і наміри президента. Головне — він генетично схожий на нього. Ці люди взаємозамінні. Якби президентом був Іванов, а секретарем Ради безпеки Путін, ніхто не помітив би підміни, насамперед вони самі. Іванов дає такі ж самі інтерв’ю, як і Путін, любить те ж саме, чинить так само... У Росії президента Іванова секретар Путін мав би блискуче майбутнє. Таке ж майбутнє чекає секретаря Іванова в Росії президента Путіна.

Якщо, зрозуміло, їм дозволять здійснити всі свої плани і наміри. Поки що Сергій Іванов — не просто тінь самодержця. Він насамперед тінь дублера, тінь тіні, відкинутої втомленим «царем Борисом». Звичайно, ситуація може змінитися й змінюватиметься. Однак для цього потрібно, щоб Путін та Іванов отримали можливість приймати самостійні кадрові рішення, почали розпоряджатися в Кремлі як у себе вдома, а не як на дачі, на зиму залишеній господарями. Але й після цього вони, зрозуміло, зіштовхнуться вже з інтересами всієї політичної та підприємницької еліти, яка поки що — незважаючи на окремі незручності — почувається дуже комфортно в рамках псевдонового політичного режиму. І лише потім розпочнеться не гра в політику, а справжня політика.

Поки що ж Іванов робить практично те саме, що він робив усе життя. Його апарат вигадує багатосторінкові безглузді концепції, що лякають західних спостерігачів, але навряд чи серйозно відбиваються на російській політиці. Сам Іванов здійснює огорнені аурою таємничості поїздки до проблемних держав на кшталт Ірану і, мабуть, його там дуже дружньо зустрічають, але російські зовнішньополітичні інтереси зараз об’єктивно суперечать розвитку відносин із державами-ізгоями. Іванов — один із прибічників жорсткої чеченської лінії Путіна, але від цього теж нічого не змінюється: війна в бунтівній республіці триває, демонструючи всьому світові безпорадність російської воєнної машини та інерційність нового політичного керівництва країни, неспроможного мислити стратегічно й випереджати події, замість ілюструвати їх доповідними записками. Втім, радянська зовнішня розвідка завжди вирізнялася тим, що посилала нагору не реальну інформацію, а саме ту, яку хотіло бачити начальство. Парадокс у тому, що тепер вихованці Ясенєва загодовують цим малиновим сиропом самих себе.

Крім десерту, Іванову залишаються силові структури — генерала називають прибічником їх реформування. Однак, як в армії ставляться до реформаторів, які жодного дня не служили, — дарма що генерали, — відомо добре. Військові зараз занадто стурбовані внутрішніми конфліктами, які можна вирішити, лише змінивши керівництво міністерства оборони та генштабу. Проте чи буде нове військове керівництво, уже монолітне, слухняним важелем у руках полковника та його генерала? І, головне, чи дадуть Путіну з Івановим провести такі кардинальні кадрові переміщення?

Іванову відповіді на всі ці запитання, напевно, видаються нескладними. За його власним зізнанням, дружить він виключно з колишніми співробітниками з ФСБ. Начальник у нього теж, як відомо, — колишній співробітник ФСБ... На відміну від Горбачова та Єльцина, які намагалися хоча б розбавити своє коло спілкування, Путіну й Іванову таке навіть на думку не спадає. Зрештою, вони просто так виховані: довіряти потрібно лише перевіреним людям — «як на фронті».

Фронтова психологія людей Путіна й пояснює, чому сам президент і представники його найближчого оточення найчастіше чинять так нелогічно, виявляються непоганими, хоча й грубими тактиками та поганими стратегами, зовсім не враховують масштабів поставлених перед ними завдань. Вони радяться ніби самі з собою, оцінюють реальність у межах свого кола, у ньому ж і ухвалюють рішення, стаючи дедалі більше схожими на розвідку, яка опинилася без політичного керівництва.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво