Тест на національну зрілість - Політика - dt.ua

Тест на національну зрілість

19 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 19 серпня-26 серпня

Незабаром буде створено Український інститут національної пам’яті. Відповідний указ «Про додатк...

Незабаром буде створено Український інститут національної пам’яті. Відповідний указ «Про додаткові заходи щодо увічнення пам’яті жертв політичних репресій та голодоморів в Україні» президент Віктор Ющенко підписав 11 липня цього року. Зокрема в указі Кабінетові міністрів України доручено до 15 серпня 2005 р. сформувати міжвідомчу робочу групу з утворення УІНП з урахуванням пропозицій НАНУ, товариства «Меморіал» ім. Стуса, Асоціації дослідників голодоморів в Україні та Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих. Новий інститут має бути утворений до 26 листопада 2005 р., оскільки саме тоді відзначатиметься День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій. Президентський указ зі зрозумілих причин не передбачає громадської дискусії, а це означає, що головні питання — про визначення самого поняття «національна пам’ять» і установи, яка нею опікуватиметься,— вирішуватиме група чиновників та представників кількох наукових і громадських організацій. Уже тепер можна спрогнозувати, що справа ця не піде гладко.

Усвідомлюють це і представники зацікавлених організацій – зокрема «Меморіал» ім. Стуса, Товариство політв’язнів і репресованих, товариство «Просвіта» ім. Шевченка тощо, – які 27 липня скликали у Києві прес-конференцію на тему «Національна пам’ять як засіб відтворення історичної правди». Втім, вони вже мають негативний досвід вирішення цих проблем із представниками попередньої влади. Наприклад, кількарічна безрезультатна тяганина зі створенням «Державного історико-меморіального комплексу жертв Голодомору, політичних репресій та насильницьких депортацій». Хоч рішення про фінансування конкурсних та проектувальних робіт, як і самого будівництва, приймалися у 2003—2004 роках, однак виконувати їх ніхто й не збирався. Є підозра, що така ж ситуація може скластися й тепер із указами нового президента. «Цю прес-конференцію ми проводимо з тривогою, що і ці значимі для нашої держави укази президента можуть бути проігноровані чиновниками і залишитись на папері», – зазначено у прес-релізі.

Які ж конкретні сигнали стривожили представників «патріотичної громадськості»? Організатори зустрічі з журналістами запевняють, що «у напрацьованих робочою групою указах чиновники підмінили формулювання деяких пунктів». Про які саме «пункти» йшлося, не уточнювалось, але з розмови можна було зрозуміти, що йдеться про приміщення. На думку політв’язнів, дослідників голодоморів та інших національно-патріотичних кіл, УІНП повинен міститися у приміщенні культурно-мистецького центру, знаного як Жовтневий палац, оскільки в підвалах цієї споруди у 30-х роках радянська репресивна машина піддавала тортурам і розстрілювала свідомих українців – інтелігентів, чиновників, політиків тощо.

Про це ж місце начебто говорив і президент Віктор Ющенко 15 травня 2005 року під час мітингу-реквієму на вшанування пам’яті жертв репресій у Биківнянському заповіднику. Відразу після цього Державний секретаріат президента України створив робочу групу, яка й напрацювала проекти указів, що їх Віктор Ющенко підписав 11 липня. Однак у цих указах немає згадки про розміщення УІНП у Жовтневому палаці, сказано лише — «у центральній частині м. Києва».

За цією «підміною» – як зауважив народний депутат, а заодно й голова київського «Меморіалу» Р. Круцик – стоять ті сили (ветерани НКВД, ГПУ та інших органів радянської репресивної машини і їхні нащадки), які хочуть приховати правду про те, що коїлося в підвалах Жовтневого палацу у 30-х роках ХХ століття. Крім того, депутат Круцик припускає, що для декого Жовтневий палац є інструментом для величезного «відмивання грошей» (як саме їх «відмивають», депутат не пояснив).

Виникають сумніви і щодо структури та основних напрямів роботи майбутнього інституту. Частина ініціаторів його утворення хоче, щоб він досліджував «методи геноциду і методи його приховування». Інші вважають, що такий інститут мав би бути місцем збереження пам’яті про всіх, «хто боровся за українську державу, починаючи з 1917 року». Треті бачать УІНП як «зібрання зі всього світу надбань української науки і культури», щоб було на чому плекати духовність української молоді, тішитися власною геніальністю і т.д. Після слушного запитання журналіста про «пам’ять» інших репресованих народів на території України – поляків, татар, євреїв, німців та ін. — відомий дисидент-антикомуніст Євген Сверстюк погодився, що така установа мала б займатися «збереженням національної пам’яті» про всі репресовані народи в Україні. Зовсім нічого не було сказано, чи в такому інституті мали б досліджуватися репресії радянської каральної машини проти своїх же – радянських – політичних діячів або військовослужбовців, котрі були «жертвами репресій», але не були «борцями за українську державу». І вже зовсім крамольне запитання – а чи вивчатиме такий інститут приклади репресій окремих підрозділів армії Петлюри чи загонів Бандери проти мирного польського, єврейського населення чи проти цивільних спеціалістів, які після Другої світової війни приїхали з Росії або Східної України на Галичину?

Не маючи чіткого уявлення про концепцію діяльності такого інституту, важко визначити і його структуру. Міжвідомча робоча група щойно вивчає досвід існування аналогічних інституцій у Польщі, Чехії, Угорщині та країнах Прибалтики. Однак назву вже запозичили в однієї з них, а саме — польського Інституту національної пам’яті (Instytut Pamieci Narodowej). Така безпосередність у запозиченні назви (могли б назвати хоч приблизно – наприклад, Центр збереження чи плекання національної пам’яті) дивує ще й тому, що структуру польського ІНП в Україні навряд чи вдасться відтворити.

Річ у тому, що польському ІНП передано на зберігання й опрацювання всі вцілілі архіви комуністичних спецслужб цієї країни. Чи УІНП має шанс отримати архіви бодай КДБ УРСР? Не кажучи вже про те, що основна частина «свідчень репресій» перебуває в Москві.

Володіння архівами спецслужб дає можливість польському ІНП мати у своїй структурі, зокрема, й відділення розслідувань «злочинів проти польського народу». Слідчі, які там працюють, розслідують злочини, що не підлягають скасуванню через термін давності, і передають їх у суди. Крім того, польський Інститут є чинним інструментом у реалізації закону про люстрацію державних чиновників та інших головних осіб публічного життя. Чи Україна готова до проведення люстрації «перших ешелонів влади»? Запитання риторичне.

Не маючи засобів і політичної волі на відтворення структури та методів діяльності польського ІНП, організатори українського ІНП не матимуть шансів зробити з нього авторитетну чи, тим більше, впливову установу ні у сфері державної політики, ні у сфері громадської думки. Можуть натомість зробити з нього не більше, ніж «національну стіну плачу», до якої приходитимуть поплакати професійні «голосільники» з різних патріотично-стурбованих організацій. Чи такої установи потребує сьогодні пострадянська і посткучминська Україна?

Євген Сверстюк – один із останніх інтелектуалів з біографією, освяченою боротьбою за свободу і справедливість, – сказав, що створення Українського інституту національної пам’яті є лише частиною проблеми «лікування хвороби – національної амнезії». Факт наявності в Україні «національної амнезії» ставить під сумнів довершеність поняття «національної пам’яті».

І лише подолання цієї хвороби, а не створення чергової установи за прикладом європейських сусідів, дасть можливість українцям скласти тест на національну зрілість. Чи допоможе нам у цьому УІНП, побачимо вже незабаром.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №18, 18 травня-24 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво