Террі Девіс: «Не досить просто говорити про стандарти демократії. Треба втілювати їх у життя» - Політика - dt.ua

Террі Девіс: «Не досить просто говорити про стандарти демократії. Треба втілювати їх у життя»

10 листопада, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №43, 10 листопада-17 листопада

До одинадцятої річниці свого вступу до Ради Європи Україна підійшла на якісно новому рівні відносин між Києвом і Страсбургом...

До одинадцятої річниці свого вступу до Ради Європи Україна підійшла на якісно новому рівні відносин між Києвом і Страсбургом. І не тільки за рахунок підписання на цьому тижні Меморандуму про взаєморозуміння між урядом України і РЄ і відкриття у нашій країні офісу РЄ. За минулий рік з’явилися певні ознаки того, що Україна скоро почне виконувати деякі з зобов’язань, котрі брала на себе, вступаючи до РЄ, й обіцяла реалізувати протягом трьох років. Є підстави сподіватися, що наша держава візьме під контроль виконання рішень Європейського суду з прав людини. З-поміж кількох сотень неурядових організацій, які мають статус учасників постійно діючої конференції у рамках РЄ, засвітився (і дуже активно) перший український представник — «Міжнародна антитерористична єдність». У Страсбурзі вельми зацікавилися новими українськими пропозиціями, особливо так званою Київською ініціативою — регіональним проектом РЄ, який сприяє сталому розвитку, демократичній громадянськості та міжкультурному порозумінню. Та, мабуть, говорити про те, що процес долучення України до європейських цінностей верховенства права і захисту прав людини набув необоротного характеру, поки що передчасно.

Керівництво РЄ, а також Парламентської Асамблеї Ради Європи неодноразово намагалося стимулювати цей процес. Причому не тільки руками і вустами наших беззмінних «няньок» Ханне Северинсен і Ренати Вольвенд. Зокрема 2004 року виникла ідея призначити спеціального представника генерального секретаря РЄ в Україні. Передбачалося, що це допоможе точніше відстежувати динаміку політичних процесів у країні, надавати в разі потреби адекватну експертну і консультативну допомогу, зміцнювати і координувати співробітництво.

В Україні на цю ініціативу відреагували дуже неоднозначно. Деякі зацікавлені сторони стверджували, що така активізація діалогу між Києвом і Страсбургом справді сприятиме прискоренню демократизації нашої країни, тоді як їхні опоненти вважали неприйнятним збереження за спецпредставником функцій політичного характеру. І найбільше обурення певних представників викликало існування такого інституту в деяких інших не найбільш розвинених пострадянських республіках.

Форми співробітництва, яку «винайшли» у процесі активного діалогу постійного представництва України при РЄ і секретаріату РЄ, не існує більше в жодній іншій європейській країні. Та й висновок Меморандуму про порозуміння — подія неординарна. Особливо з огляду на те, що підписати його до Києва приїхав генеральний секретар РЄ Террі Девіс.

— Пане Девіс, ви вже неодноразово бували в нашій країні, але ваш нинішній візит має особливий статус. Чи означає це, що ми вступаємо в нову фазу відносин між Радою Європи й Україною?

— Справді, я досить часто буваю в Україні, і дехто навіть дорікає, що я виокремлюю вашу країну з-поміж інших членів нашої організації. Звісно, я завжди спростовую такі обвинувачення, підкреслюючи, що всі країни — члени РЄ рівні, хоча й дуже різні. Цього разу я вперше приїхав сюди на запрошення міністра закордонних справ, і мета мого візиту — підписати Меморандум про порозуміння. Після підписання цього документа я зможу призначити сюди свого постійного представника, котрий координуватиме реалізацію в Україні програм Ради Європи, підтримуватиме зусилля вашої країни щодо імплементації Плану дій зі співробітництва між Україною і РЄ. Ми вже реалізуємо тут низку програм, і нам багато вдалося здійснити. Та попереду ще чимало роботи.

— Що в Україні викликає у вас найбільше захоплення, а що — побоювання?

— Я великий оптиміст у цьому відношенні, і мене тішить, що ваша країна стає дедалі кращою. Мій інтерес до України виник ще в студентські роки, коли я вивчав історію Європи 70-річної давнини — передусім я маю на увазі Голодомор, знання про який зародили в мені величезне співчуття до українського народу. А відвідини (разом із тоді ще моєю нареченою, а потім і дружиною) концерту українських виконавців перетворило це співчуття на симпатію. Потім я приїжджав до вашої країни як член британського парламенту, а 1995 року — як член ПАРЄ голосував за прийняття України до лав нашої організації. Мій перший візит сюди на нинішній посаді відбувся у грудні 2004 року напередодні завершення президентських виборів. Це були незабутні враження. І те, що у вашій країні відбулися вже другі вільні й чесні вибори, дуже важливо. Український народ і уряд самі взяли курс на зміцнення демократії, забезпечення верховенства права і захист прав людини — тобто на ті демократичні стандарти, які обстоює РЄ. Проте лише говорити про стандарти демократії недостатньо. Треба докладати зусиль для втілення їх у життя. І я радий, що мені випала можливість надати Україні доступну допомогу в цій трансформації. Причому не вказувати, що слід робити, а допомогти в її устремліннях.

Ви нині переживаєте складні політичні трансформації, проте не варто їх занадто драматизувати. Розбіжності всередині суспільства — ознака здорової демократії. Звичайно, за умови, що вони залишаються в рамках політичних дебатів і не переходять на особистості. А от особисті образи — це справді ворог демократії. Принаймні зрілої демократії. Мій батько, який дуже захоплювався як футболом, так і політикою, постійно мені повторював: «У житті треба завжди бити по м’ячу, а не по нозі противника».

— У вас дуже насичена програма візиту: зустрічі з президентом, прем’єр-міністром (ця зустріч не відбулася. — О.П.), спікером, не кажучи вже про підписання меморандуму. Чи можна говорити про достатній рівень порозуміння між вами і цими українськими політиками?

— Найбільший досвід спілкування в мене з Олександром Морозом — ми знайомі вже сім років. Це важливо для мене, особливо з огляду на те, що після вашої політичної реформи роль парламенту істотно зросла. Я дуже сподіваюся, що пан Мороз докладе всіх зусиль, аби якнайшвидше ухвалити закони, які згадуються у документах ПАСЄ. І, звісно, сподіваюся, що він не нехтуватиме досвідом страсбурзьких експертів при підготовці нових законопроектів, ми з радістю надамо будь-яку допомогу.

— У Страсбурзі постійно підкреслюють, що Рада Європи об’єднує не просто 46 європейських держав, але, у першу чергу, 800 мільйонів європейців. На вашу думку, 47 мільйонів українців змогли знайти серед них своє місце? І чи не дивує вас, що на шістнадцятому році нашої незалежності й на дванадцятому році членства в РЄ у нашій країні ведуться пристрасні дебати щодо того, йти чи не йти нам у Європу?

— Я знаю, що багато людей розмірковують над тим, приєднуватися Україні до Європи чи ні. Але ж Україна і так є частиною Європи! І не лише з географічного погляду, а й із політичного. Вступивши 1995 року до Ради Європи, ваша країна долучилася до європейських цінностей і стандартів. Дуже важливо розуміти, що Європа — це не лише 25 або, можливо, у близькому майбутньому 27 країн — членів Євросоюзу. Європа — це й Україна, і Росія, і Грузія. І нам треба розвивати демократію, забезпечувати в нашому спільному домі верховенство закону і дотримання прав людини. Ми вже багато зробили, але попереду — ще більше.

— Рада Європи доклала чимало зусиль до захисту свободи слова, зокрема і в Україні. На вашу думку, чи справляються журналісти зі своєю роллю сторожових псів демократії, наскільки успішно вони обстоюють демократичні цінності?

— Медіа в демократичному суспільстві відіграють винятково важливу роль. І мене дуже турбують випадки викрадень і вбивств журналістів. Зокрема недавнє вбивство російської журналістки Ганни Політковської. Якщо існує загроза життю журналістів, вони не зможуть відкрито і вільно висловлювати свої думки. А отже, суспільство буде позбавлене можливості одержувати об’єктивну і різнобічну інформацію і знайомитися з різноманітними поглядами. Причому така небезпека існує не лише у країнах Східної Європи, а й у багатьох західноєвропейських державах. І уряди зобов’язані докласти зусиль, аби повністю виключити можливість тиску на журналістів.

При цьому потрібно також сприяти підвищенню професіоналізму журналістів. РЄ реалізує низку програм для журналістів, і новий рівень нашого співробітництва з Україною дозволить ще більше їх розширити. Крім того, позитивну роль може зіграти і створення громадського телебачення. Якщо таке рішення все ж таки буде прийнято, ми гарантуємо вашій країні допомогу і підтримку.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво