Теракт чи халатність? - Політика - dt.ua

Теракт чи халатність?

14 січня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №1, 14 січня-21 січня

Сапер помиляється лише один раз. Нищівну слушність цієї армійської догми підтвердила безпрецеден...

Сапер помиляється лише один раз. Нищівну слушність цієї армійської догми підтвердила безпрецедентна трагедія під іракським містечком Ес-Сувейра в зоні відповідальності
72-го окремого механізованого батальйону
7-ї української миротворчої бригади. І навіть якщо офіційне розслідування причин вибуху боєприпасів підтвердить версію про заздалегідь спланований теракт, усе одно товаришам по службі вісьмох загиблих українських миротворців від відповідальності за настільки трагічну помилку нікуди не дітися. Можливо, відповідальності не стільки юридичної, скільки моральної. Зокрема й за те, що повірили іракським поліцейським і забрали боєприпаси зі схованки, вирішивши не підривати їх на місці, щоб не наражати на небезпеку сусідні будинки мирних жителів. Командування військового відомства заявляє, що операцію зі знищення боєприпасів було організовано та проведено згідно з усіма правилами безпеки та службовими інструкціями. Можливо, так і є. Але навіть якщо сапери і спрацювали точно, виходить, що дали маху розвідники — не вгадали, не перевірили, не добули вчасно оперативну інформацію про пастку, що готувалася. У цьому сенсі наміри шейхів кількох впливових племен Ес-Сувейри встановити пам’ятник загиблим миротворцям — розрада, звісно ж, слабка.

З урахуванням втрат казахського саперного загону дев’ять загиблих і десять поранених у недільній трагедії під Ес-Сувейрою — це за військовими мірками втрати, порівнянні з тривалим боєм високої інтенсивності. Але в тому й річ, що найтяжчих втрат (вісім загиблих і шість поранених) за всі півтора року української військової присутності в Іраку наша вже третя за рахунком 7-ма окрема механізована бригада зазнала саме під час проведення суто миротворчої операції — знешкодження знайдених боєприпасів. Чи це не красномовне свідчення того, що в Іраку сьогоднішньому незалежно від того, чим займається іноземний солдат — доставкою гуманітарної допомоги мирному населенню чи нічними «зачищеннями» у пошуках бойовиків, — він усе одно залишається заручником ВІЙНИ. Як, утім, і тисяча мирних іракців, які стали жертвами надмірного застосування сили військами коаліції.

Поки ж у офіційного слідства, проведеного військовим прокурором 7-ї ОМБР майором юстиції Ростиславом Долем, на першому місці стоїть версія спланованого терористичного акту проти військовослужбовців 72-го окремого механізованого батальйону. І тому є кілька підтверджень.

Згідно з даними джерела з Головного управління розвідки Міноборони, перед потужним вибухом, еквівалент якого становив 9 тонн (!) тротилу, було чути характерний для спрацьовування електродетонатора хлопок. До того ж на місці вибуху було знайдено плату від супутникового телефону Thuraya — за відсутності мобільної мережі в Іраку це ледве не єдиний засіб зв’язку, хоча й не дешевий, але все-таки доступний цивільним. Військові вважають, що в цьому випадку дзвінок на супутниковий телефон міг стати тим самим замикачем ланцюга в детонаторі фугасу, який і спровокував підрив усіх боєприпасів, уже викладених саперами на грунт. До того ж, як стверджує в.о. міністра оборони Кузьмук, самі боєприпаси — тридцять п’ять (!) 250-кілограмових бомб американського виробництва та близько двадцяти 120-міліметрових артилерійських снарядів — на той момент уже не становили серйозної небезпеки, оскільки були без детонаторів, які знаходилися у кількох окремих ящиках.

Опитування свідків із числа місцевих жителів також показало, що у двох кілометрах від місця підриву знаходилася автомашина, з якої вели спостереження за операцією. Відразу після вибуху машина швидко від’їхала, а на тому місці прибулі військові знешкодили... ще один закладений фугас. До того ж поліцейських Ес-Сувейри, котрі і знайшли, й охороняли до приїзду саперів ту саму фатальну схованку з боєприпасами, неодноразово звинувачували у співпраці з бойовиками. Вочевидь і тим, і іншим було також достеменно відомо про спеціально відведене для таких підривів місце в 10 кілометрах від Ес-Сувейри — там наші з казахами неодноразово підривали знайдені в окрузі смертоносні знахідки.

Можливо, фугас завчасно був закопаний у грунт на місці майбутнього підриву, але не виключено, що вже знаходився серед знайдених боєприпасів. Цікаво лише, як творцям схованки вдалося зібрати в одному місці аж тридцять п’ять 250-кілограмових авіабомб американського виробництва — не вкрали ж їх із якоїсь американської авіабази? Хоча, як стверджують миротворці, котрі повернулися з Іраку, бойовики призвичаїлися робити смертоносні фугаси саме з авіаційних бомб. Такий фугас закладають не просто біля дороги, а на відстані 20—30 метрів — роздивитися його важко, а сили підриву цілком вистачить, щоб знести з дороги бронетранспортер. Приводитися у дію такий фугас може з відстані кількох сотень метрів — елементарним пультом від центрального автомобільного замка, або, якщо відстань більша, дзвінком супутникового телефону.

Згідно з повідомленням впливової американської Washinghton Post, відповідальність за загибель восьми українських і одного казахського миротворця уже взяло на себе екстремістське угруповання «Ісламська армія Іраку». Генерал Кузьмук заявив, що українські військові також мають у своєму розпорядженні дані з кількох джерел, які підтверджують повідомлення бойовиків. Хоча ще у вівторок уранці Міноборони, напевно за традицією, що вже склалася, спростовувало версію про теракт. Але кілька годин по тому саме її як найімовірнішу озвучив на спеціально скликаній прес-конференції генерал-лейтенант Володимир Можаровський, на той момент в.о. головкому Сухопутних військ. Мовляв, уранці свідчень спланованого теракту ще не було, а от після обіду вони вже з’явилися. Цілком можливо. Адже дуже вже не хочеться навіть припускати, що військові вигадали версію про теракт, побоюючись гніву суспільної думки після чергової трагедії, що сталася знову внаслідок чийогось огріху. До речі, у професіоналізмі казахських саперів, які належать до оперативного підпорядкування 7-ї ОМБР, українські військові не сумніваються — ті вже неодноразово проводили такі підриви, хоча кількість і потужність знайдених цього разу боєприпасів була справді рекордною для зони відповідальності 72-го батальйону. І саме масштаби операції змусили командира батальйону підполковника Олега Матіжева виїхати на місце, щоб особисто її проконтролювати. За фатальним збігом обставин саме двоє старших офіцерів із 39 українських військовослужбовців, які забезпечували операцію, — комбат і командир інженерно-саперного взводу капітан Юрій Заграй опинилися ближче за всіх до епіцентру вибуху. Така кількість загиблих серед українських миротворців стала результатом великого радіуса розльоту осколків після досить потужного вибуху. Казахських військовослужбовців на місці операції було як мінімум утричі менше — до 72-го ОМБ прикомандировано саперне відділення, загинув капітан Кайрат Кудабаєв, четверо його товаришів по службі одержали поранення.

Цього тижня на Житомирщині попрощалися з трьома бійцями 95-ї аеромобільної бригади — капітанами Бражевським і Андрущенком, старшим прапорщиком Сєдим. У Хмельницькому поховали офіцерів Болградської аеромобільної бригади — комбата Матіжева та командира саперного взводу капітана Заграя. Їхнього товариша по службі прапорщика Кацарського поховано в самому Болграді Одеської області. В містечку Первомайському на Харківщині віддали землі тіло старшого сержанта Ситникова, котрий не дожив до закінчення контракту лише кілька днів. А село Броневичі Львівської області проводило в останню путь санінструктора Віру Петрик — першу жінку-військовослужбовця, що загинула за весь час українського миротворства.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво