ТАНКИ ВХОДЯТЬ У МОДУ? - Політика - dt.ua

ТАНКИ ВХОДЯТЬ У МОДУ?

24 листопада, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №46, 24 листопада-1 грудня

Схоже, прийняття Програми розвитку озброєнь і військової техніки, що затяглося, почало грати на руку прибічникам «радянського» стилю управління оборонкою...

Схоже, прийняття Програми розвитку озброєнь і військової техніки, що затяглося, почало грати на руку прибічникам «радянського» стилю управління оборонкою. Саме так можна трактувати лобіювання в парламенті законопроекту про підтримку бронетехніки, який, у разі прийняття, зобов’язуватиме державу щорічно закуповувати танки для рідної армії. Правда, у невеликих кількостях...

Появу цього законопроекту можна було б вважати в масштабах України маленьким непорозумінням, коли б він не був свідченням глибоких перекосів в оборонному комплексі.

Сухопутна домінанта української армії

Відповідно до останньої заяви міністра оборони України Олександра Кузьмука, на наступний рік проектом Держбюджету передбачено 2,7 млрд. грн. на утримання Збройних Сил України і 450 млн. грн. на проведення першого етапу реформування, причому 70% від суми на реформування призначатиметься на закупівлю й модернізацію озброєнь. Ще 786 млн. грн. армії пропонується заробити за рахунок економічної та господарської діяльності. Правда, остання стає дедалі менш прибутковою. По- перше, попит на вторсировину сильно підупав на ринку, з чим і пов’язане зниження оборотів більш як на 100 млн. грн. порівняно з попереднім роком. А по-друге, НАК «Нафтогаз України», досі не розрахувавшись з армією за передані Росії ще на початку року стратегічні бомбардувальники, дав її керівництву хороший урок по темі важливості чинника особистих стосунків у торгівлі зброєю. Позитивним, правда, можна назвати рішення глави держави забезпечити використання 50% коштів на закупівлю озброєнь і науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт в інтересах Міноборони. Проте, навіть коли військовим удасться з допомогою держпосередника проштовхнути на ринок те, що залежалося в арсеналах, витратити ці гроші можна буде лише наступного року (передача Ту-160 і Ту- 95МС це цілком підтверджує), отже брати ці гроші до уваги насправді можна лише умовно.

Таким чином, сумарні витрати на закупівлі нових озброєнь, модернізацію техніки та проведення НДДКР становитимуть (при стовідсотковому фінансуванні, чого досі ще не траплялося) не більш як 60 млн. дол. Закупівля танків при цьому дорівнюватиме понад чверті річного бюджету, призначеного на закупівлі нової зброї для ЗСУ. Чи можна твердити, що від цього не постраждають інші напрямки і що рішення про закупівлі танків для ЗСУ не буде суто політичним?

В українському Генштабі танкам ще на довгі роки відводять значну роль. Саме так висловився цього тижня начальник ГШ генерал-полковник Володимир Шкідченко, підкресливши, що «від купівлі десятка танків для фінансування інших напрямків катастрофи не буде». Набагато обережнішим в оцінках був голова Держкомісії з питань оборонно-промислового комплексу Володимир Горбулін, зазначаючи, що це питання потребує детального вивчення, аби не виник певний перекіс.

Але чи не тому український генералітет усе ще орієнтується на танки, що на іншу зброю просто бракує фінансів? Запідозрити українських генералів у недалекоглядності дуже складно, а непрямих ознак змін військового менталітету вже предосить. На картах у Національній академії ЗСУ вже давно немає «війни до Ла Манша», а «воюють» на картах майбутні комдиви із супротивником цілком визначеної країни (незважаючи на те, що він називається евентуальним). На питання, чому саме в Західному ОК зосереджені найдобірніші і найоснащеніші війська, відповідають, що оскільки «гігантських сухопутних боїв не передбачається», неважливо, де саме ці війська розташовані. Якщо так, навіщо тоді танки? Пам’ятається, ще півроку тому штаб озброєння ЗБУ різко негативно ставився до постачань нових танків в армію, аргументуючи тим, що їх і так зібралося 4 тисячі.

«Країна, у котрої бюджетне фінансування закупівель озброєнь і військової техніки обмежене, повинна чітко визначитися з пріоритетами», — вважає президент Українського центру економічних і політичних досліджень ім.О.Разумкова Анатолій Гриценко. На думку експерта, прийняття таких законів вступає в протиріччя з Програмою реформування і розвитку ВАЗІ, а також, не виключено, не буде погоджуватися з Програмою розвитку озброєнь і військової техніки.

У цьому зв’язку не зайвим буде зауважити: танки ніколи не були пріоритетами у ЗСУ. Рівно рік тому О.Кузьмук сказав буквально таке: «Сьогодні потребують розвитку системи управління військами, у тому числі й пов’язані з космічними програмами, нові системи зв’язку, автоматизовані системи управління військами й озброєннями та модернізація і створення нових літальних апаратів для ВПС. Незважаючи на те, що я проти пріоритетного розвитку одного з видів Збройних сил, 2000 рік присвячуватиметься значною мірою підготовці нової техніки для ВПС». Тоді передбачалося, що протягом 2000 року будуть модернізовані перші три бойові літаки ВПС. Це зробити не вдалося, і вже нинішньої осені міністр підкреслював, що є великі надії модернізувати до середини наступного року (а коли точніше, до авіакосмічної виставки в Ле Бурже) один винищувач Міг-29 і один штурмовик Су-25. Як бачимо, навіть на тлі зменшення вельми скромних апетитів про танки ані пари з вуст. До цього можна додати, що вартість одного вітчизняного танка приблизно дорівнює проведенню неглибокої модернізації одного бойового винищувача, а відмовившись від двох з половиною танків, можна цілком модернізувати один МіГ-29.

І під час усіх трьох презентацій протягом поточного року Програми (будівництва, реформування) і розвитку ЗСУ до 2005 р. пріоритетними напрямками називалися модернізація літаків ВПС, систем розвідки та цілевказання, систем управління військами та зв’язку. Лише недавно, після згадки про закупівлі нових мінометів, фінансування проекту Ан-70, добудування крейсера «Україна» було названо й закупівлю десяти нових танків.

У підсумку співвідношення грошей, що реально витрачаються на нові озброєння, наступного року може різко розійтися з визначеними пріоритетами, а фінансування розробок і виробництва високоточних систем захисту й нападу, а також систем управління військами може й не розпочатися. Україна, виходячи з оцінки її озброєнь, і так уже відстає на ціле покоління війн від високорозвинених країн. Ще два-три закони про підтримку окремих галузей, що сьогодні самі «не тягнуть», може призвести до того, що ЗСУ через кілька років перестануть бути стримуючим чинником для надто великої кількості іноземних держав.

Великий експортний міф

Автору можуть заперечити, що підтримка галузі пов’язана більше не з нарощуванням бронетанкових мускулів, а зі збільшенням експортних можливостей українських танків. Справді, у лютому Т-84 прийняли на озброєння, і цілком справедливим було б придбати трохи машин для рідної армії. Тим більше що танк нині бере участь у кількох дуже перспективних тендерах.

Стосовно західних країн, то тиждень тому США прийняли рішення припинити випуск танків, а Франція вирішила скоротити свої танкові арсенали з 678 до 430 машин. (Це при тому, що Франція не має 4 тисяч танків, як Україна). Незважаючи на експортний потенціал. Просто західні військові дійшли висновку, що сухопутна складова успіху помітно падає й у майбутньому ця тенденція набуде ще більшого розмаху. Цілком справедливо, вважають американці, що й попит на зброю через десять років кардинально зміниться. США зовсім не збираються здавати бронетанковий напрямок, але продаючи застарілі танки своїм численним партнерам по всьому світу, Вашингтон уже не бажає насичувати ними свою власну армію. Крім того, у ряді країн розпочато і розробку танка нового покоління, який буде вже більше роботом, ніж машиною з екіпажем. Україна, як стверджують у Харківському конструкторському бюро ім.Морозова, також розпочала розробляти елементи танка-робота нового покоління. Проте також відомо, що технологічна інфраструктура танкового виробництва потребує значних фінансових уливань для того, щоб через 5—7—10 років Україна залишилася конкурентоздатною танкобудівною державою.

А щодо безпосередньо експортного потенціалу, то, швидше за все, партія танків, продана Пакистану, стане останньою велетенською поставкою танків у світі. Незважаючи на те, що росіяни довго виношували надію на продаж Індії трьох сотень танків, Делі, схоже, погодиться лише на купівлю ліцензії з мінімальною партією. Така сама ситуація з Туреччиною: коли прямі закупівлі турецького генштабу становитимуть сотню машин з тієї тисячі танків, виробництво якої фінансуватиметься Анкарою, це буде майже фантастика. А про перспективи Києва в турецькому танковому змаганні досить прозоро сказав Леонід Кучма під час візиту в Анкару цього тижня. Так, український Президент не сумнівається, що успіх вирішать політики, а не економісти та конструктори. Це зауваження глави держави красномовно свідчить про даремність закупівлі танків лише для однієї мети — забезпечення експорту. Причому, крім експорту танків, є ще й проблема експорту іншої техніки, не менш перспективної. Приміром, чому б не закупити з тією ж метою у ЗСУ кілька систем «Зоопарк-2», розроблених запорізькою «Іскрою». З огляду на те, що зараз на фініші передконтрактна робота з однією з азіатських країн, готовою закупити значну партію українських радіолокаційних станцій.

Україна може поставляти на ринок до восьмисот танків щорічно. Знайшлися б замовники. Експерти в ДК «Укрспецекспорт» вважають, що за умови раціональної роботи на ринку зброї експорт українських танків на сучасному етапі може досягти кількох десятків на рік. Але навіть з нинішнім завантаженням потужностей на 25 — 30%, що робити з іншими машинами? Тут думки розділяються. Одні кажуть, що Україна має за будь-яку ціну забезпечити життя галузі, інші запевняють, що не можна покласти розвиток кількох перспективних напрямків на плаху танкам. При цьому нагадують, що сума на підготовку й участь України в одному тільки турецькому танковому тендері набагато перевищує гроші, зароблені танкобудівним заводом за дев’ять місяців поточного року.

Можливо, відповідь на питання про підтримку бронетанкової галузі дасть прем’єр-міністр Віктор Ющенко, який очолив створений цього тижня урядовий комітет з питань реформування національної оборони, оборонно-промислового комплексу, державної безпеки і правоохоронної діяльності. Експерти схильні вбачати в цьому кроці багато позитивного. Хоча б тому, що вперше в новій українській історії уряд зважився так глибоко вникнути в проблеми ВПК. Майбутній рік справді стане роком великих перемін в українській оборонній сфері. Не виключено, до кінця року може бути ухвалено й Концепцію національної безпеки держави, проект якої до першого липня 2001 р. має подати Рада національної безпеки й оборони України. Майбутній рік точно дасть відповідь, чи залишиться Україна танкобудівною державою в наступному десятилітті.

Що ж, яким би не було майбутнє рішення, танковий експорт вже устиг виконати свою головну роль — саме він вивів Україну на ринок озброєнь. За словами гендиректора «Укрспецекспорту» Валерія Малєва, обсяги торгівлі зброєю в поточному році, по листопад включно, зберігаються, незважаючи на те, що вже немає щорічних прибутків від продажу танків.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво