Танго утрьох… - Політика - dt.ua

Танго утрьох…

27 березня, 2009, 18:04 Роздрукувати Випуск №11, 27 березня-4 квітня

Усміхнені єврокомісари та фінансисти, люб’язний президент України Віктор Ющенко, котрий запропонував прем’єру Юлії Тимошенко свою ручку для підписання спільної декларації Україна—ЄС.....

Усміхнені єврокомісари та фінансисти, люб’язний президент України Віктор Ющенко, котрий запропонував прем’єру Юлії Тимошенко свою ручку для підписання спільної декларації Україна—ЄС... Словом, переконлива, на перший погляд, картинка для новин провідних телеканалів світу.

«Дзеркало тижня» вирішило з’ясувати, що криється за цією, здавалося б, ідеальною картинкою. Що може принести Україні та Євросоюзу підписання цього — без сумніву — знакового документа. І чому росіяни після конференції інвесторів газотранспортної системи (ГТС) України вергають громами і блискавками. «ДТ» також перейнялося запитанням: Євросоюз та Україна вирішили дружити... проти Росії? Чи це просто природний інстинкт самозбереження європейців після січневої газової війни? Наскільки є зрілим і чи остаточне рішення Євросоюзу підтримувати Україну в боротьбі з російським газовим монополістом за право бути повноцінним учасником газового ринку? І що від підписання декларації з ЄС реально може отримати Україна, крім обіцянок?

Україна

Отже, не завдяки, а всупереч усьому відбулася 23 березня в Брюсселі міжнародна конференція ЄС—Україна щодо модернізації газотранспортної системи України. При тому що цю конференцію неодноразово переносили. З різних причин. Документ, який було підписано за підсумками конференції ЄС—Україна і який називають декларацією, насправді є спільною заявою, підписаною прем’єром України Юлією Тимошенко, комісаром Єврокомісії (ЄК) з питань зовнішніх відносин і європейської політики добросусідства Бенітою Ферреро-Вальднер, комісаром ЄК із питань енергетики Андрісом Пібалгсом, президентом Європейського інвестиційного банку Філіпом Майстадтом, першим віце-президентом ЄБРР Варелем Фреєманом і представником Світового банку Мартіном Райзером (див. документ).

Цей документ містить сім пунктів зобов’язань України, за результатами виконання яких міжнародні інвестиційні інститути мають намір надати Україні необхідні для реконструкції ГТС кошти.

Сьогодні назвати точну суму складно, адже поки що на підставі поданого українською стороною майстер-плану розроблятимуть конкретні бізнес-проекти. Але інвестори вже пообіцяли, що ставка за майбутніми кредитами буде максимально щадною — Libor+1%. Учасники української делегації в розмові з кореспондентом «ДТ» повідомили, що насправді ДК «Укртрансгаз» може подати близько 70 проектів різного обсягу та тривалості виконання, а також, відповідно, різної вартості.

Що ж до зобов’язань уряду України, то серед них найпринциповішим моментом є пункт перший: «Забезпечити незалежність оператора газотранспортної системи України, що стосується його юридичної та організаційної форми…» За всієї лояльності формулювання європейці хочуть, щоб зі складу єдиної компанії НАК «Нафтогаз України» було виокремлено в самостійну компанію її дочірнє підприємство «Укртрансгаз», яке, по суті, і є оператором ГТС України.

Для чого це потрібно європейцям? По-перше, існує директива ЄС, відповідно до якої всі компанії Європи мають відокремити функції транзиту та зберігання газу від його видобутку та продажу. В Україні сьогодні всі ці функції виконує НАК «Нафтогаз» як єдина компанія. Хоча де-факто ДК «Укртрансгаз» і є оператором ГТС.

А з іншого боку, і в самій Європі небагато компаній повністю виконало цю директиву ЄС. Їх штрафують, вони обіцяють, що незабаром виконають вимогу ЄС, і… все повторюється знову. Але процес розпочався.

По-друге, інвестори хочуть, щоб кошти, зароблені оператором ГТС, тобто «Укртрансгазом», залишалися у цього підприємства. Щоб йому вистачило грошей і за кредитами розрахуватися, і власну діяльність продовжувати, себто — самостійно фінансувати майбутні ремонти та реконструкції.

Автономія «Укртрансгазу»: аргументи «проти»

От як на прохання «ДТ» результати конференції в Брюсселі, зокрема відокремлення «Укртранс­газу», прокоментував перший заступник голови правління НАК «Нафтогаз Ук­раїни» Ігор Діденко, котрий брав участь і в підготовці, і в роботі конференції:

«Міжнародна інвестиційна конференція в Брюсселі стала знаковою подією для країн Європи, України та Росії. Січнева газова криза на практиці підтвердила повну взаємозалежність дер­жав, які беруть участь у ланцюжку «власник ресурсу — транзитер — споживач» і вкотре довела важливість української газотранспортної системи як найбільш економічно вигідного і на сьогодні практично безальтернативного шляху поставок російського газу до країн Європи. Тієї нитки Аріадни, котру необхідно пестити і голубити, підтримувати в належному стані, поліпшувати, а за потреби і збільшити її пропуск­ну здатність. Одним словом, модернізувати.

На жаль, сьогодні криза, і тільки власним коштом, без залучення кредитів, модернізацію ГТС здійснити складніше. Було прийнято рішення залучити до цього проекту наших європейських партнерів, які зацікавлені в надійних і безперебійних поставках блакитного палива. Більше того, як то кажуть, одна голова — добре, а дві, тим більше три — краще, адже зробити треба багато чого. Тому НАК «Нафтогаз України» відчиняє двері перед усіма охочими взяти участь у цьому проекті, передусім перед ВАТ «Газпром» і навіть Японією.

Йдеться про підвищення надійності, ефективності та комерційної привабливості транспортних маршрутів, зменшення негативного впливу на довкілля, мінімізацію ризиків поставок газу європейським споживачам через територію України.

Як пріоритети було вибрано такі завдання:

— підтримання проектних технічних параметрів основних транзитних газопроводів і підземних сховищ газу;

— збільшення пропускної здатності ГТС на виході на 60 млрд. кубометрів у разі згоди ВАТ «Газпром»;

— запровадження сучасних методів контролю технічного стану об’єктів української ГТС, обліку кількості та якості газу в режимі реального часу та простору на території України;

— приведення нормативно-технічної бази української ГТС у відповідність до вимог ЄС.

Ми задоволені результатами проведеної презентації, оскільки всі її положення було позитивно сприйнято європейською спільнотою. Ми знайшли розуміння щодо подальшої гармонізації процедур управління українською ГТС із європейською енергетичною структурою. Реалізація положень декларації, підписаної за результатами конференції, дасть змогу НАК «Нафтогаз України» постійно тримати роботу української ГТС на міжнародному рівні контролю обсягів і якості газу. У свою чергу, це має позитивно позначитися на наших відносинах як зі споживачами природного газу, так і з його постачальниками.

Ми вважаємо, що на сьогодні повне виокремлення ДК «Укртрансгаз» зі структури НАК «Нафтогаз України» є економічно недоцільним. Як і більшість європейських нафтогазових холдингів, НАК «Нафтогаз України» є вертикально інтегрованою структурою, 100% акцій якої контролюється державою. За існуючих сьогодні в Україні економічних умов управління оператором транзиту і зберігання газу в складі НАК «Нафтогаз України» є найбільш ефективним і оптимальним варіантом».

Окрім того, мільярдні кредити було видано «Нафтогазу» на умовах збереження цілісності компанії. І якщо ДК «Укртрансгаз» стане самостійним оператором ГТС, кредитори «Нафтогазу» отримають серйозний привід для занепокоєння і навіть, можливо, стимул терміново вимагати повернення всіх боргів. Одномоментно НАК буде складно повернути всі кредити. І що тоді? Застосування уже відомих Україні міжнародних санкцій: арешт майна за кордоном тощо. Словом, ситуація неоднозначна.

Автономність «Укртрансгазу»: аргументи «за»

Ніхто в «Укртрансгазі» вам офіційно і публічно не заявить, що всі його працівники обома руками за самостійність підприємства. Хоча б тому, що знають, скільки «Укртрансгаз» заробляє і скільки міг би. Цю думку вважають корпоративною. Хоча її цілком поділяє радник міністра палива та енергетики України Іван Варга. Він також переконаний, що самостійний оператор ГТС Україні вигідний. Адже навіть за цих цін на транзит (ставка транзиту — 1,7 дол. за тисячу кубометрів на 100 км) і зберігання газу «Укртрансгаз» примудряється працювати з рентабельністю в 10—15%. Скільки це у фінансовому вираженні? За спрощеного підрахунку «Укртранcгаз» заробляє на транзиті за рік за нинішньої ставки не менш як 1,7 млрд. дол. Ще близько 5 млрд. грн. — за транспортування споживачам України близько 60 млрд. кубометрів газу по країні. Плюс не менш як півмільярда гривень — за зберігання газу навіть за діючими мінімальними ставками. Якби всі ці кошти залишалися на розвиток підприємства, йому і кредити особливі не знадобилося б.

До речі, каже І.Варга, сам «Газпром» йде шляхом поділу функцій. У багатьох регіонах, зокрема в Санкт-Петербурзі, функції постачальника газу (транспортні) і функції продавця давно чітко розділені. Більше того, на одному цьому ринку конкурує кілька однопрофільних підприємств, що забезпечує якість послуг і впливає на зменшення цін. У нас же держава просто користується коштами, заробленими «Укртрансгазом», не турбуючись про технічний стан ГТС і її об’єктів. З погляду І.Варги, не суть важливо, кому належить оператор ГТС, тим більше що труби в Україні — це власність держави.

Та як на мене, це питання — відокремлення оператора ГТС — залишається дискусійним.

Досить відверто висловився і Марк-Антуан Ейл-Маззега з Центру міжнародних студій Паризького інституту політичних досліджень (Sciences Po), менеджер проектів Фонду Роберта Шумана (Париж). На його думку, підтримання функціонування української ГТС є важливим як для самої України, так і для Росії та Європейського Союзу: навіть якщо буде побудовано «Північний потік» і «Південний потік», Україна продовжить транспортувати приблизно 6575 млрд. кубометрів газу на рік і залишиться найважливішим транзитером російського газу. Якщо буде реалізовано тільки «Північний потік», то Україна прокачуватиме як мінімум 80—90 млрд. кубометрів газу щороку. Та оскільки жоден із нових проектів поки не здійснено, Україна продовжить транспортувати поточний річний обсяг газу — 110—120 млрд. кубометрів — принаймні протягом наступних п’яти років. «Українська ГТС незамінна, про що знають і в Росії, і в Україні, і в країнах Євросоюзу», — зазначив він.

Однак це не означає, що Україні зроблять подарунок, вважає пан Ейл-Маззега. «У принципі, у НАК «Нафтогаз України» мали б знайтися власні кошти для модернізації, оскільки ця компанія бере плату за транзит, в яку мають бути включені амортизаційні ставки та інші кошти для такої модернізації. Попри це, доходи від транзитного бізнесу було використано для компенсації державних субсидій певним категоріям споживачів (населенню, бюджетним організаціям і підприємствам ЖКГ).

Зараз ключовими є такі запитання: хто дасть гроші? Що за це попросять ці установи? Що Україна може запропонувати чи дати натомість?» — каже експерт.

Очевидно, що частково ставкою є майбутня роль України як транзитної держави, а також надійність її зобов’язань реформувати енергетичний сектор. Кошти приватних банків можуть бути надані лише за наявності держгарантій у разі приватизації інфраструктури. Через фінансову кризу це навряд чи станеться. Міжнародні фінустанови, такі як Світовий банк, Європейський інвестиційний банк, ЄБРР або Єврокомісія, можуть надати кредити. Але натомість Україна повинна буде реформувати енергетичний сектор — фактично, прискорити реформи, котрі є необхідними для приєднання до Договору про енергетичне співтовариство, що й зафіксовано у спільній декларації.

Отже, ця інвестиційна подія є гарним стимулом для прискорення процесу, в якому зацікавлені всі.

«Що ж потрібно зробити з урахуванням вищесказаного? Звісно, пріоритетом є реформування НАК «Нафтогаз України»: підвищення парламентського контролю над компанією та її афілійованими структурами; розмежування діяльності щодо транзиту та діяльності з видобутку і розподілу газу; підвищення цін для держсектору економіки та регульованої ціни на газ, котрий купують у держпідприємств із видобутку газу. Необхідними умовами є також наявність незалежного регулятора, здатного відповідати за енергетичну безпеку, конкуренцію та постійний розвиток галузі; встановлення газових лічильників у всіх домогосподарствах; свобода доступу приватних корпорацій із великим досвідом роботи до видобутку та виробництва газу в Україні; будівництво газовимірювальних станцій на українському боці кордону з Росією та гармонізація стандартів із Росією і ЄС. Нарешті, необхідно створити механізми, що гарантуватимуть прозорість потоків у будь-який час, у будь-якому місці і для всіх зацікавлених сторін», — вважає пан Ейл-Маззега.

Фактично все це прописано в Брюссельській декларації. Що швидше Україна виконає умови членства в Договорі про енергетичне співтовариство та імплементує законодавство Євросоюзу в сфері конкуренції, то легше їй буде відкрити доступ до підземних сховищ газу для європейських розподільних компаній (наприклад, через свопові операції) і добре на цьому заробити.

Безперечно, існує велика ймовірність, що зміну місця продажу російського газу для ЄС буде заблоковано «Газпромом», який у цьому не зацікавлений.

Після січневої газової кризи Україні треба відновити довіру і довести своє бажання здійснити реформи.

Зараз в України з’явився шанс додати ще один запис до не дуже великого послужного списку у справі підвищення енергобезпеки держави. Відсторонення RosUkrEnergo і перехід до формульного ціноутворення в сфері імпорту газу були дуже важливими кроками. Однак окрім цих досягнень, за останні роки не було зроблено нічого вирішального.

Також залишається під великим питанням, чи зможе Україна, як записано в декларації, «забезпечити відповідно до міжнародних фінансових стандартів і практики прозорість і відкритість позичальника, призначеного для здійснення модернізації ГТС…»

Окрім того, українська сторона до кінця цього року має розробити програму реформування газового сектору і реалізувати її у 2010—2011 роках. Ні, звісно, намалювати будь-яку програму ми майстри. І навіть можна спробувати розповісти тим же європейцям про її реалізацію. Тільки формально зробити це за постійного європейського моніторингу буде складно. В іншому разі Брюссельська декларація так і залишиться декларацією.

Згадалося, року так 2003-го теж було проведено і теж міжнародну конференцію із залучення європейців до використання нафтопроводу Одеса—Броди. Також було багато декларацій і взаємних обіцянок. І де зараз цей нафтопровід, вірніше — де там помітна присутність європейських компаній? Одеса—Броди кілька років качає в реверсному напрямку російську нафту...

Я це не до того, що поділяю думку песимістів, ніби Брюссельська конференція не принесе Україні грошей на модернізацію ГТС, а от із росіянами посварить остаточно. Просто якщо Україна поки і не збирається стати в нагальному порядку членом ЄС (ніхто нас туди і не кличе), а хоча б має намір працювати на рівних і з ЄС як покупцем газу, і з РФ як експортером газу, а також отримувати прибуток і від свого геополітичного розташування в Європі, і від транзиту, то повинна поступово пристосовуватися до європейських правил. Тим більше що договір Енергохартії Україна, на відміну від Росії, і підписала, і ратифікувала давно. А там фактично викладені ті ж принципи роботи європейського енергоринку, що закріплені в Брюссельській декларації.

Європейський Союз

Підписавши в Брюсселі декларацію за результатами міжнародної конференції з питань модернізації ГТС України, Європейський Союз публічно продемонстрував намір бачити в перспективі нашу країну самостійним гравцем (транзитером) на європейському енергоринку. А це означає, що Росія і «Газпром» не зможуть посилювати свій диктат Євросоюзу та Україні в питаннях газової політики, зокрема щодо закупівельних цін і транзитних ставок. Тобто виходить, що, розпочавши більш тісне співробітництво з Україною, ЄС чітко дав зрозуміти, кого він підтримав під час січневого українсько-російського газового протистояння, і що не збирається допускати подібного надалі. Наскільки плідним буде співробітницт­во України і ЄС, залежить від обох сторін. А от наскільки однозначним буде рішення ЄС на підтримку України — це поки що питання.

У Брюссельській декларації немає розділу про зобов’язання Єврокомісії та інвесторів. Але в розділі «Наступні кроки» зазначено форми співробітництва всіх підписантів декларації. Насамперед ідеться про створення «у структурі НАК «Нафтогаз України» групи технічної координації».

Ця група має розробити на основі майстер-плану комплексний бізнес-план здійснення заходів модернізації; вести спостереження за роботами з модернізації ГТС; сприяти в розробці заходів щодо фінансування плану модернізації міжнародними та українськими кредиторами. І можливими донорами.

Єврокомісія готова розглянути можливість надання допомоги уряду України в реформуванні ринку газу. Усі проекти пройдуть експертну оцінку. І вже за її результатами, у разі потреби, ЄК надасть і фінансову підтримку. Основна ж надія на інвесторів.

Словом, процес цей дуже складний і не такий швидкий, як нам хотілося б.

Цікава деталь. У цьому ж розділі є підпункт, який теоретично дає можливість і «Газпрому» взяти участь у фінансуванні модернізації української ГТС — було б бажання. Звучить цей пункт так: «Інші партнери, які мають намір надати гранти і позики для модернізації ГТС України, запрошуються подати групі технічної координації докладну інформацію про власну готовність і можливий рівень фінансової участі».

Свій погляд на змінювану систему взаємовідносин Євросоюзу з Україною і Росією висловив «ДТ» керівник Програми з питань Росії і Євразії лондонського Королівського інституту міжнародних відносин Джеймс Шерр:

«ЄС зараз чітко усвідомив, що українська газотранспортна система відіграє стратегічну роль у гарантуванні його енергетичної безпеки. Навіть заплановане будівництво трубопроводу «Північний потік» не змінює докорінно цієї данності. І з цієї причини угода між Україною, ЄС, Світовим банком і групою інвесторів у Брюсселі 23 березня сама по собі надзвичайно важлива. На цей час ЄС відчуває значні труднощі у своєму самовизначенні в політичному і геополітичному сенсах. Чи стали ми свідками довгоочікуваного перетворення в його самосвідомості зараз? Залишаються вкрай актуальними ключові питання, шукати відповіді на які ЄС тільки-но розпочинає.

По-перше, яким чином ці монументальні амбіційні пропозиції втілюватимуться в життя? При якому політичному керівництві з української сторони? Яка політична структура в Україні для цього необхідна? Адже диспозиція і стан газотранспортної системи мають виключне політичне та економічне значення для Української держави загалом і особливо для тих, хто перебуває при владі. Пригадаємо, що лише чотири тижні тому співробітники СБУ здійснили наліт на офіс «Нафтогазу України».

По-друге, наскільки глибоко сам ЄС проаналізував наслідки втілення в життя цього плану, який, безсумнівно, вплине як на його власні відносини з Росією, так і на відносини України з Росією?

Цілком очевидним є прагнення подавати (і розглядати) ці пропозиції поза політичним контекстом. Але угода передбачає де-факто інтеграцію української транзитної системи в нормативний (опосередковано, нормативно-правовий) простір ЄС. Тому насправді необхідність оцінювати політичні наслідки таких рішень є неминучою. І, на мій погляд, значна частка членів ЄС не продемонструвала здатності до цього. Із зазначеного випливає наступне моє запитання, що стосується нинішньої відповіді Росії і майбутньої відповіді Росії.

А отже, по-третє, у відповідь на угоду ЄС—Україна прем’єр-міністр Росії Володимир Путін сказав: «Якщо ігнорують інтереси Росії, то ми повинні переглядати принципи відносин із нашими партнерами». Цікаво. Очевидно, що брюссельські рішення стали для Росії несподіваними. З одного боку, прагнення будувати нові трубопроводи передбачає певну координацію з постачальником газу. Та інші аспекти модернізації не залежать ні від його участі, ні від його дозволу. Таким протестом Росія вкотре показала, що її корінний інтерес полягає в тому, щоб без особистої участі Росії жодних змін щодо української газотранспортної системи не розпочинали. Іншими словами, Україна не повинна обстоювати суверенітет своєї газотранспортної системи. А ЄС своєю угодою підкреслює незалежність України, та ще й в умовах, коли Росія, за словами Путіна, «переглядає відносини» з Євросоюзом.

Залишається відкритим запитання, в який спосіб Росія спробує вплинути на ці події?

З її точки зору, ідеальним є варіант, за якого хтось безпосередньо з українського керівництва попросить ЄС внести Росію до цієї програми та у всі наступні домовленості. Хоча водночас Росія просуватиме свої інтереси і через власних партнерів у Європі. На цей час вони перебувають лише на початковому етапі вироблення своєї тактики. А ЄС розробляє тактику? До дипломатії готовий? До бою готовий? Час покаже. Невдовзі».

Росія

Питання розширення пропускної здатності української ГТС і можливості закупівлі газу європейськими споживачами газу на східному кордоні України були лише окремими з комплексу пропозицій української сторони, винесених на розгляд європейських експертів. І вже це серйозно стурбувало Росію.

Спочатку передбачався тристоронній формат під час обговорення зазначених питань. Проте до останнього ні НАК, ні організатори конференції не мали офіційного підтвердження участі в ній представників енергетичного сектору РФ. За даними «ДТ», рішення про участь у конференції російської делегації прийняли вранці 23 березня, коли всю підготовку до її проведення вже було завершено.

Демарш російської делегації, яка залишила конференц-зал у Брюсселі, був очікуваним і передбачуваним. По суті, це була спроба вкотре нав’язати європейському співтовариству думку про неспроможність України домовлятися, ще раз дискредитувавши її як надійного ділового партнера.

До слова, досить пікантно на цьому тлі виглядав офіційний ланч, який відбувся того ж дня і на якому був присутній пан Пібалгс і «демаршувальник» голова Міненерго РФ пан Шматко.

Перша реакція російського прем’єра В.Путіна швидше нагадувала істерику дитини, в якої відібрали улюблену машинку. Втім, було від чого. Зокрема, за умови реалізації положень прийнятої Брюссельської декларації Росія втрачає тотальний контроль над транзитом російського газу українською територією. РФ муситиме розглядати Україну як повноправного учасника транзиту. Тобто договори на транзит укладатимуться у тристоронньому форматі, а європейські споживачі отримуватимуть газу на східному кордоні України.

Крім того, у разі, якщо ЄС продовжить свій рух у напрямі участі в модернізації української ГТС, Росія не тільки втратить політичний вплив на Україну, а й зазнає чималих економічних збитків. На сьогодні будівництво обхідних газопроводів («Північного потоку» і «Південного потоку») потребує майже 45 млрд. дол. Водночас пропозиція української сторони така: вкласти в модернізацію існуючої ГТС України 5,5 млрд. дол. для збільшення пропускної спроможності на 60 млрд. дол. (з нинішніх 140 млрд. до 200 млрд. кубометрів на рік).

Така диспозиція — це вже не просто геополітичний нокдаун російського керівництва на пострадянському просторі, а повноцінний нокаут із практично повною втратою можливості впливати на Європу з допомогою газового крану.

Тому росіяни невипадково нагадали європейцям, що є великими споживачами їхніх товарів. Зокрема, «Газпром» — найбільший замовник обладнання в Європі. Наприклад, одна німецька фірма дуже пишається багатомільйонним замовленням росіян для будівництва підводної частини газопроводу «Північний потік».

Що ж до України, то йдеться вже про перегляд газових угод від 19 січня 2009 року.

Президент Української іноземної юридичної колегії Данило Курдельчук у зв’язку з підписанням декларації ЄС—Україна і заявами про перегляд чинних українсько-російських газових угод вважає: «Головне, звичайно, у суті та змісті документа, що може послужити відправною точкою для перегляду та концептуального переосмислення всіх українсько-російських угод у газовій сфері.

Розгублена, розколота різним ступенем замерзання січнева Європа 23 березня вустами голови Єврокомісії Мануеля Жозе Баррозу визначила конференцію в Брюсселі ключовим моментом у забезпеченні Європи надійними поставками газу. Українську ГТС Баррозу образно назвав життєвою артерією, яка забезпечує європейське тіло. Зазначаючи, що Росія є ключовим постачальником газу в Європу, голова Єврокомісії наголосив і на головній ролі України — ключового транзитера газу».

Серед питань, що викликали таку жорстку та негайну реакцію і президента РФ Дмитра Медведєва, який скасував у зв’язку з підписанням у Брюсселі декларації заплановані російсько-українські консультації за участі прем’єрів, і прем’єр-міністра РФ Володимира Путіна, який перебував у Сочі та заявив про можливі відповідні дії Росії стосовно європейських партнерів і можливий перегляд російсько-українських угод у газовій сфері.

«Демонстративний вихід російської делегації в момент підписання декларації з залу, де перебували представники 36 держав і світових фінансових установ, засвідчив несподіваний для росіян успіх Брюссельської конференції, оформленої підсумковою декларацією.

Росія була приспана конформістською позицією Європи та позитивними для неї заявами лідерів Німеччини, Італії, Франції під час січневого конфлікту з Україною. Справа дійшла навіть до формалізації позову до України в Стокгольмському арбітражі про відшкодування збитків, завданих непоставками газу в січні Болгарії та іншим країнам.

Прагматична Європа, звичайно, розібралася, де знаходяться газові засувки і хто їх урочисто закривав. Тому вже 23 березня з’явилася декларація, яка серед іншого передбачає в результаті модернізації української ГТС:

— збільшення її пропускної здатності на 25%, що ставить під сумнів інвестиційну та комерційну привабливість, та й узагалі актуальність обхідних проектів — «Північного потоку» і «Південного потоку»;

— задекларована можливість придбання газу на східному кордоні України по суті запроваджує європейську модель поведінки: покупець, а не продавець укладає транзитний контракт з оператором-транзитером.

По суті, це закриває доступ «Газпрому» на українську територію, де він нині здійснює контроль з передачі газу на західному кордоні.

Нові транзитні контракти західних споживачів газу з українським оператором означатимуть насамперед перехід на європейські тарифи з транзиту газу. Не менш важливим і значущим буде використання й українських підземних сховищ газу західними споживачами за новими тарифами, що прямо обумовлено в декларації», — вважає експерт.

З іншого боку, необхідність перегляду чинних газових угод зумовлена також базовим положенням декларації про зобов’язання України забезпечити незалежність оператора транзиту газу в Європу, визначивши його організаційну форму і відокремлений юридичний статус. На практиці це означає, що функцію оператора по транзиту передадуть від НАК іншій юридичній особі. Сама ж НАК «Нафтогаз України» буде лише покупцем газу в «Газпрому», і тепер, у разі прострочення за платежами, «Газпром» не зможе навіть порушувати питання про ГТС в обмін на погашення заборгованості. У цьому безумовна вигода для України у відокремленні «Укртрансгазу».

Загальний висновок про нову ситуацію, що складається після підписання 23 березня Брюссельської декларації, на думку Д.Курдельчука, такий: її імплементація приведе до повної зміни правової регламентації та переходу на етап практичного входження України в європейський енергетичний простір у газовій сфері.

В остаточному підсумку це змусить і «Газпром» виконувати розпорядження і положення європейського законодавства з газових питань. А саме цьому російська газова монополія всіляко опирається. Більш того, робить усе, щоб максимально скористатися становищем монопольного газопостачальника.

Тому перспективи співробітництва ЄС—Україна дуже турбують Кремль і, поза сумнівом, у Москві будуть думати і діяти, щоб положення українсько-європейської декларації залишилися хорошою заявою про наміри.

Крім того, не виключається можливість того, що «Газпром», образно кажучи, ввійде в українську трубу з європейського боку — через свої компанії в Європі. І в такий спосіб спробує продовжити реалізацію свого монопольного плану та диктату тому ж ЄС, та й Україні. Протистояти такому розвиткові подій на практиці дуже складно. Адже «Газпром» уже широко представлений в Європі.

…А в червні в Європі пройдуть вибори нового складу уряду, нові персоналії — це нові можливості. Для Європи, для України і для Росії. Хто і як скористається цими можливостями? Щоб не вийшло, як років п’ять-шість тому, коли Україна та Росія спочатку створили консорціум з управління та розвитку ГТС України, а потім запросили в компанію Німеччину. На що тодішній посол Німеччини в Україні пан Штюдеманн в інтерв’ю «ДТ» заявив, що «Німеччина не сяде за стіл, за яким уже пообідали». 23 березня Україна обідала з ЄС.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво