Тандем півночі та півдня

Президентські вибори, які мирно пройшли в Киргизії, підвели риску під періодом політичної непевності після повалення Аскара Акаєва. Влада знову стала легітимною. І 89% голосів, відданих за виконуючого обов’язки президента Курманбека Бакієва, демонструють це цілком переконливо: інші п’ять претендентів на посаду президента зібрали від 0,92 до 3,93% голосів. Проте немає підстав стверджувати, що після 10 липня цю центральноазіатську країну очікує період спокою та стабільності. Економічні проблеми, бідність населення, корупція, наркобізнес, ісламістські угруповання, протистояння кланів, інтереси сусідніх країн створюють у Киргизії неймовірну суміш, у якій нуртує невдоволення, загрожуючи будь-якої миті вилитися в нові антиурядові виступи.

До самої останньої хвилини існували побоювання, що через низьку активність громадян 10 липня не вдасться обрати нового президента. Річ у тому, що відповідно до киргизького законодавства, для того, аби вибори відбулися, необхідні голоси 50% виборців плюс один голос. Проте спекотне літо, велика кількість політичних подій викликали у людей апатію. Для забезпечення явки довелося змінювати законодавство: роботу виборчих дільниць продовжили на дві години. А напередодні виборів по телебаченню показували ролики з закликами до киргизів іти голосувати. Урешті-решт це принесло свої плоди. За даними ЦВК, минулої неділі до виборчих урн прийшло 53% чоловік, котрі мають право голосу.

Коментуючи вибори, глава місії спостерігачів СНД Володимир Рушайло відзначив: окремі порушення не справили істотного впливу на вільне волевиявлення громадян і на результати виборів. Оцінка спостерігачів від СНД співпала з думкою членів місії ОБСЄ. «Вибори президента Киргизії пройшли позитивно й відповідали демократичним стандартам і нормам», — заявив глава короткострокової місії спостерігачів цієї організації Кіммо Кілонен. «На нинішніх президентських виборах був відчутний істотний прогрес у плані виконання стандартів ОБСЄ й інших норм, необхідних для проведення демократичних виборів», — продовжив далі він. Примітно, що на цих виборах українські спостерігачі вирішили не брати участь у місії СНД, котра дискредитувала себе під час президентських виборів в Україні, віддавши перевагу групі ОБСЄ.

Серед порушень, виявлених спостерігачами з різних місій, — відсутність на низці дільниць списків виборців, а також недостатня підготовка самих дільниць. Утім, п’ять кандидатів, які програли, засвідчують серйозніші порушення. Так, Турсунбай Бакір уулу заявляє про використання адмінресурсу на користь одного кандидата, «вкидання» бюлетенів, здійснення тиску й переслідування спостерігачів від його штабу. Водночас він не збирається оскаржувати результати голосування, оскільки йому «дорога стабільність у республіці».

Ця тема взагалі домінувала в передвиборний період. Тоді експерти висловлювали побоювання, що виборча кампанія може розколоти країну, де ще з радянських часів існувала жорстка конкуренція між потужними кланами, котрі представляють північ і південь Киргизії. Прогнози виглядали цілком реалістично, із огляду на суперництво двох найімовірніших претендентів на посаду глави держави — жителя півдня Курманбека Бакієва, виконуючого обов’язки президента, і жителя півночі Фелікса Кулова, виконуючого обов’язки першого віце-прем’єр-міністра: обидва політики мають однаково високу популярність і досить амбіційні. І перемога одного з них могла призвести до масових виступів прибічників іншого, на зразок березневих, під час яких було скинуто Аскара Акаєв.

Але потенційного силового протистояння вдалося уникнути. У середині травня ці два політики-суперники, котрі представляють два різні регіони — північ і південь, із подачі росіян дійшли компромісу і підписали угоду. Відповідно до неї, Фелікс Кулов знімає свою кандидатуру з президентських виборів і підтримує свого суперника. Бакієв у разі перемоги на виборах стає президентом Киргизії, а Кулов — прем’єр-міністром. При цьому у глави уряду з’являються ширші повноваження, починаючи від участі у формуванні кабінету міністрів і закінчуючи призначенням глав місцевих адміністрацій.

Ця угода містить масу застережень, покликаних зберегти зв’язку Бакієва і Кулова до нових президентських виборів. І головне з них — у разі відставки прем’єр-міністра свою посаду мусить залишити і президент. Та все ж, наскільки цей тандем півночі й півдня буде життєздатним? Чи витримає він перевірку в невикорінній системі кланових відносин? Поки що Курманбек Бакієв залишається вірним своєму слову. Один із перших указів — про призначення Фелікса Кулова на посаду в.о. віце-прем’єр-міністра. Але аналітики в один голос стверджують, що вже сам факт подібних застережень, які містяться в угоді, свідчить про те, що Бакієв і Кулов не довіряють один одному. Тож конфлікти між ними, які підігріваються клановими протиріччями, неминучі.

І тут не слід випускати з уваги й те, що Бакієв, попри свою популярність, не є єдиним представником численних південних кланів, які мають своїх лідерів. Нинішній спікер парламенту Омурбек Текебаєв популярний у Джалал-Абадській області, звідки родом і сам Бакієв. У Баткенській області сильні позиції Баямана Еркінбаєва. А в Ошській авторитетними є лідери узбецької громади, котрі не підтримують нинішнього в.о. глави держави.

Від того, наскільки Курманбек Бакієв зможе спритно маневрувати в павутинні міжкланових відносин і створити нову політичну конструкцію, залежить його політичне майбутнє. Втім, буде чи ні в країні нова «тюльпанова революція» залежить також і від успіху економічних перетворень, і від досягнень у боротьбі з корупцією та наркомафією. І, звісно ж, від того, чи зуміє новий киргизький лідер залагодити справи із сусідніми країнами, чи зможе він проводити таку політику, яка не зачіпала б і інтереси сусідів. Насамперед, Росії та Китаю, у котрих достатньо засобів для активного впливу на події в Киргизії.

Поки що можна констатувати: в зовнішньополітичній орієнтації Бішкека не буде змін. Очікується, що Курманбек Бакієв, який виступає за подвійне громадянство з Росією, й надалі орієнтуватиметься на Москву. І обережно ставитиметься до України та Грузії. У всякому разі, ініціативу Києва та Тбілісі «Демократичний вибір» у Бішкеку залишили без уваги. «Найважливіше для нашої країни — це чудові взаємини з Росією і нашими сусідами — Казахстаном, Таджикистаном, Китаєм, Узбекистаном», — каже Бакієв. Досить красномовним фактом слугує вже те, що під час недавнього саміту Шанхайської організації співробітництва (ШОС), до якої, окрім Киргизії, входять Китай, Казахстан, Росія, Таджикистан і Узбекистан, прозвучала вимога до Сполучених Штатів і їхніх союзників по антитерористичній коаліції назвати дату виведення своїх військ із Середньої Азії.

Для Білого дому подібна заява стала несподіванкою, адже ще кілька місяців тому Бішкек давав зрозуміти, що він не проти подальшого перебування американців. Але чи стануть прохолодними відносини між Бішкеком і Вашингтоном залежить не тільки від того, чи залишиться американська база в Манасі. Визначальною також буде внутрішня політика Курманбека Бакієва, його готовність проводити демократичні й економічні перетворення при одночасному збереженні стабільності в країні. Саме з цією політикою і пов’язували у світі очікування від «тюльпанової революції». Після 10 липня можна лише констатувати, що єдиним наслідком березневих подій стала зміна правлячого клану.