Сувій дракона

«А що, до нас хтось приїхав? По місту ДАІ на всіх перехрестях», — запитує таксист.

Дивуюся і телефоную колезі з провідного агентства — він повинен знати. Але безуспішно.

Ввечері читаю повідомлення прес-служби голови ВР України про візит до Криму. Був-таки! Ось він — шлейф думок В.Литвина в стрічках новин про те, як треба облаштувати АР. Про це політик заявив в ефірі телекомпанії...

За кілька днів — той самий сценарій, але у виконанні кандидата В.Януковича.

Як же вони втомилися від цієї короткої дистанції передвиборної агітації! Так заліталися, що до фінішу і виборців навіч бачити не хочуть, і відкрито про приїзд не сповіщають. Які запитання на морозі? У них є заготовлені відповіді, які вони з комфортної місцевої телестудії в проплаченому ефірі нам згодують. А журналісти з особистого пулу, транспортованого деякими кандидатами за собою в додатковому літаку, передадуть і покажуть. Цей же пул висадять у найбільших телестудіях країни, і він ставитиме запитання під уже триста разів озвучені відповіді. З перервою на блоки красивої і дорогої політреклами.

З адмінресурсом, навколо якого виникало стільки галасу в минулі кампанії, теж визначилися. Всі, в кого він є, використовують його по максимуму. Але життя змінюється! Якщо під час попередніх президентських виборів усе працювало на одного кандидата «від влади», то тепер це благо поділили навіть не на трьох — президента, прем’єра і спікера. Тому що лідер опозиції має регіональні вотчини розміром із півкраїни. У цьому зв’язку повеселив колишній глава Комітету виборців України І.Попов, котрий нині трудиться в секретаріаті президента. В інтерв’ю «УП» недавній викривач ґвалтівників адмінресурсу розмірковує з приводу «робочих поїздок» кандидатів, які перебувають при владі: «Абсолютно однакові претензії можна в цьому плані висунути всім кандидатам у президенти. Я навіть думаю, це добре, що між ними є негласна домовленість не завалювати суди подібними дурницями. Бо тоді почався б вибірковий підхід до якогось із кандидатів».

Дійсно, добре. Тому що наочно й точно не викликає сумнівів, а ще — позбавляє ілюзій, якщо в когось вони ще залишилися.

У багатьох співвітчизників вони розвіялися геть-чисто, але — разом із громадянським обов’язком і страхом перед кримінальною відповідальністю. Зайдіть у Google, наберіть у пошуковику «куплю» або «продам голос на виборах-2010» і дізнаєтеся, скільки коштує конституційне право обирати і бути обраним. Люди просять за свій голос від 100 гривень до 100 доларів. Покупці пропонують від 100 до 250 грн. У кілька етапів і з допомогою безконтактного способу оплати з використанням досягнень технічного прогресу. Тобто, за руку не впіймаєш. Схеми відпрацьовані: електронною поштою або SMS-повідомленням передаєте паспортні дані, номер ідентифікаційного коду і мобільного телефону, підтверджуєте що проголосуєте «за». Отримуєте 50 гривень експрес-переказом. У день виборів на мобільний приходить SMS з ім’ям кандидата, якого слід підтримати. Відсилаєте з телефона фото заповненого бюлетеня й отримуєте залишок суми. На другий тур — поки що ті ж самі розцінки. «Якщо кандидат перемагає, як бонус — іще 100 гривень», — зазивають «покупці». Наплив «високих» почуттів викликає оголошення, яке обіцяє подвійний бонус «у день, коли наш президент складе присягу на вірність народу України».

Тепер наберіть у пошуковику словосполучення «робота на виборах-2010». Багате меню: від агітатора — до члена виборчкому. У графі «вакансія» читаємо: «учасник виборчої кампанії», з 10 січня і до закінчення президентських виборів. Що потрібно робити? «Участь у підготовчих процесах, мітингах, наметових містечках (з умовами), інших організаційних та позапланових роботах, спостереження на виборчих дільницях». Оплата — щодня, від 80 до 200 гривень.

Для тих, хто не хоче стояти на вулиці й махати прапором (з огляду на виховання й освіту), теж є пропозиції: «Робота в ДВК — 300 дол.»; «Терміново потрібні люди для роботи у виборчій комісії. Вимоги: вік — 25—55 років, київська прописка. Щоб потрапити до списків, заповнюємо анкету й висилаємо на адресу... Подробиці за номером... ТЕРМІНОВО!!!». В анкеті — всі персональні дані включаючи досвід роботи у виборчкомах.

Трапляються пропозиції і цікавіші. «Потрібні організатори для роботи під час масових заходів на підтримку передвиборних програм кандидатів у президенти України. Телефонувати лише тим, хто має свою базу людей від 500 і більше осіб. Телефон — 093 758 00 29». Можете зателефонувати. «Центру журналістських розслідувань» радили поквапитися — охочі потрібні терміново, але слід надати копії паспортів учасників. Нібито для того, щоб оформити на них намети. Оплата — тисяча гривень на тиждень кожному і 20 тис. грн. на тиждень — постачальникові людей кількістю від 500 осіб і більше. Але якщо до понеділка (йшлося про минулий) не встигнете, то «я вас перекину на інше замовлення», заспокоїв вербувальник журналіста.

Втім, багато що зі сказаного вже загальновідомо. Тут — як на ринку: півкраїни купує, півкраїни продає. І ви, ваші родичі або знайомі стоять у наметах або махають прапорами від 70 до 150 гривень на день. Одних безсоромно кидає політик «нового покоління», пояснюючи тотальне згортання наметів турботою про ваше здоров’я (мороз, епідемія). Інші, розуміючи, що чекати оплати — собі на збиток, масово йдуть із дільничних комісій. Треті, кому конче потрібні гроші, погоджуються з умовою: за цього кандидата можуть агітувати (читай — заробляти) тільки члени партії. Беріть паспорт, ідіть за адресою, вступайте до лав. Вас поставлять у резерв.

Гадаю, не варто пояснювати, що покриття витрат на описані вище видатки йде не з офіційних виборчих фондів. Це — чорний нал, походження якого сумнівне, як і обіцянки більшості кандидатів боротися з корупцією. Вони несуть її з собою!

Чому все згадане можливе? Чому навіть покарання у вигляді позбавлення волі не викликає страху? Напевно, тому, що після масштабних фальсифікацій результатів виборів у 2004 році ніхто з їхніх організаторів не був покараний. Політики, як пам’ятаєте, домовилися «об’єднувати країну» і один одному все пробачили.

Чи потрібно дивуватися тому, що люди масово перестали серйозно сприймати вибори? Для них, як і для політиків, це — азартна гра, що приносить чималий дохід.

Чи дійшли ми вже до точки неповернення, коли слід говорити про те, що у свідомості виборця до кінця нівельований і скомпрометований головний інструмент демократії — вибори влади? Здається, що ні. Але чітко позначився пунктир, який у наступну кампанію стане жирною спадною кривою, яка до цієї точки веде. Отже, є конкретні позначки, асиметрично до яких потрібно побудувати інші, щоб крива пішла вгору — світлим шляхом розвитку демократії та створення сильного громадянського суспільства.

Пункт перший, і сьогодні ледь не головний, — гроші. Саме завдяки їм, а точніше, відсутності механізму та традиції контролю з боку держави і суспільства за їх використанням під час політичних кампаній, ми бачимо дива впливу технологій. Вони всі — на поверхні, описувати не варто. Згадайте, що найбільше нервує кандидатів? Коли їм ставлять запитання: а) про достовірність їхніх декларацій про доходи; б) про виборчі фонди та спонсорів кампаній.

Пошукайте інформацію з приводу минулих виборів — чи часто з’являлися публікації, та й просто запитання журналістів на ці теми? Одиниці. У фіналі президентських перегонів-2010 бачимо чотирьох кандидатів, які оприлюднили обсяги своїх виборчих фондів, а двоє з них — і джерела їх формування.

Першопрохідник Анатолій Гриценко навіть запитань не дочекався. З перших днів кампанії він у режимі он-лайн веде фінансовий звіт надходжень і витрат фонду на персональному сайті. Фонд Гриценка заснований виключно на добровільних пожертвуваннях. Сьогодні бюджет кампанії А.Гриценка становить 9,1 млн. грн. Самоцінність звіту Гриценка ще й у тому, що за статтями конкретних витрат (оплата ефіру, виготовлення агітпродукції, розміщення білбордів) вказано суми, причому по містах і регіонах. Ця інформація дає змогу судити про реальні витрати на виборчу кампанію по пунктах, що послужить свого роду мірилом достовірності показників, зазначених у звітах іншими кандидатами.

Віктор Ющенко оприлюднив дані свого виборчого фонду наступного дня після інтерв’ю кореспонденту «ДТ». На 23 грудня 2009 р. на поточний рахунок кандидата в президенти В.Ющенка надійшло 32 678 700 грн. Під час інтерв’ю він повідомив, що кошти його фонду «задекларовано»: «Де я його (виборчий фонд. — Авт.) узяв? Зі своєї зарплати». Зарплата президента В.Ющенка, згідно з його декларацією за 2008 р., становила 492 020 грн.

У середу відразу два кандидати в президенти повідомили про бюджети виборчих кампаній. І обидва — відповідаючи на запитання журналістів під час прес-конференцій.

Арсеній Яценюк назвав суму в 80 млн. грн. Сергій Тігіпко витратив на виборчу кампанію 90 млн. грн. «Цілком можливо, що ця цифра ще зросте», — сказав С.Тігіпко, даючи зрозуміти, мабуть, що йому доведеться витратитися в разі виходу в другий тур. Саме йому — адже Тігіпко заявляв, що вестиме кампанію на власні кошти.

Достовірність слів і даних у звітах, принаймні у плані основних витрат на агітацію, перевірити легко. Є дані моніторингу проекту «У-медіа» і компанії «Український медіа монітор».

Загалом, є хороший заділ. Особливо, якщо врахувати, що від початку наших підрахунків ціни влади у ВР України вже зареєстровано два законопроекти — Віктора Шемчука і семи депутатів від НСНУ і БЮТ зі створення порядку фінансової звітності партій і кандидатів, а також запровадження адміністративної та кримінальної відповідальності за його порушення.

Не мною сказано: погані хвороби лікувати треба, довівши до загострення. У випадку з політикою ним є повна абсурдність того, що відбувається.

Усім песимістам і особливо реалістам раджу подивитися мультфільм про панду По. Товстий, ледачий і незграбний, але дуже добрий герой продавав домашню локшину, а уві сні мріяв про кунг-фу і Сувій Дракона. У ньому було записано щось, що дає необмежену силу для захисту Долини миру від зла. Панда з трудом піднімався по сходах, але легко видряпувався до шафи під стелею, і зависав у поперечному шпагаті, щоб з’їсти сховане Мавпою печиво. (Нікого не нагадує?) А потім виявилося, що в сувої нічого не записано. Просто потрібно було вірити! Ну й, згідно із завданням, перемогти злого Тай Лунга — попрацювати над собою.

Бажано подивитися цей мультик у суботу ввечері. А вранці, узявши за руку сина-доньку чи онука-онучку, піти на виборчу дільницю. Дорогою адаптовано до віку дитини розповісти, хто такий президент України, яким він повинен бути і чому ви голосуєте за цю тітоньку чи цього дядечка (стислий виклад біографії та корисних справ). Дуже важливо знайти в собі сили сформулювати: що зміниться у вашому та дитини житті, якщо ваш кандидат переможе. У тому числі й завдяки вашому голосу.

Правда ж, дітям брехати гріх? Особливо власним.

І якщо раптом ваша рука зависне у сумніві над бюлетенем, не лякайтеся, а згадайте слова майстра Угвея: «Випадкове — не випадкове».