Сумнівне майбутнє генерала Мушаррафа

Уперше за багато років у Пакистані пройшли демократичні вибори, які принесли принаймні два неочікуваних результати. Перший — надзвичайно скромні результати партій, котрі орієнтуються на ісламістів. Другий — вражаюча перемога світської опозиції. Найбільше голосів набрала Пакистанська народна партія (ПНП), яку в минулому очолювала вбита екс-прем’єр Беназір Бхутто, а тепер очолює її чоловік Асіф Алі Зардарі. У парламенті вона отримала 84 мандати. Опозиційне крило Мусульманської ліги Пакистану (Н), яку очолює ще один колишній прем’єр — Наваз Шаріф, має 63 мандати, а Мусульманська ліга Пакистану (К), фракція, лояльна до президента Первеза Мушаррафа, здобула 36 депутатських місць. Для опозиції виграти вибори, особливо після трагічної смерті Беназір Бхутто, не становило особливої складності. Але тепер перед нею стоїть колосальне завдання: їй доведеться довести пакистанському народові, що його вибір справді був правильний.

Хоча Пакистан запізнився до реальної демократії, але вже те, що президент Первез Мушарраф таки наважився створити умови для вільного вибору своїх громадян, свідчить про появу шансу для змін і початку нової ери стабільності у цій країні. Водночас справедливі вибори ставлять новий уряд перед рядом жорстких викликів. Серед них — брак у переможців силових і адміністративних важелів для керування поточною ситуацією у країні. Можна тепер вкотре пожалкувати, що пакистанська політика втратила Беназір Бхутто, яка була б досконалим вибором у цих надзвичайно складних обставинах.

Опозиційні партії, апелюючи до суспільства, проголошували хороші гасла і спиралися на близькі до них прошарки соціуму, при цьому не маючи жодних далекосяжних планів, які могли б змінити на краще ситуацію у Па­кистані. Вони б мали зосередитися на проектах розвитку, створенні нових робочих місць, охороні здоров’я та ліквідації неписьменності серед населення. А також звернути увагу на необхідність змін у самій адміністративній системі, яка є несправедливою, порочною і передбачає нечесний розподіл суспільних благ. Тому боротьба з бідністю та релігійним екстремізмом мала б стати основним пріоритетом нового уряду.

Не можна заперечувати того факту, що перемога опозиційних сил — це перемога демократії. Але наступним кроком мало б бути всебічне сприяння її вкоріненню у Пакистані. З іншого боку, слід усвідомлювати, про яку можливість встановлення демократії йдеться. Адже Пакистан — бідна й неосвічена країна. А якщо до цього додати релігійний екстремізм та величезну соціальну нерівність, то прихід у країну реальної демократії набирає ще більш неконкретних рис. Без толерантності та розмаїття думок не може бути прогресу в цьому напрямі. Оскільки демократія не може існувати одночасно з диктатурою або фундаменталізмом. А коли ще взяти до уваги корупцію і сталі феодальні традиції, що чинять опір змінам, пропонованим кожним урядом, — то вимальовується досить гнітюча й невтішна картина.

Не слід плекати ілюзії, що стабільності в Пакистані можна досягнути легко і просто. Адже Наваз Шаріф ніколи не був тією політичною фігурою, котра змогла б викувати єдність політикуму. І не можна виключати, що лідер Мусульманської ліги Пакистану (Н), повернувшись у велику політику, мститиметься. Крім того, важко спрогнозувати, як довго триватиме «медовий місяць» Шаріфа з ПНП. Тому сильна політична фігура, схожа на Первеза Мушаррафа, сьогодні конче потрібна, аби вирівняти баланс сил.

Не виключений варіант, що, уклавши союз із рядом інших партій, опозиція зможе взяти під свій контроль дві треті депутатських голосів, внаслідок чого в неї з’явиться можливість оголосити імпічмент нинішньому президентові. Як вважають деякі пакистанські експерти, Мушарраф не має жодного вибору, окрім піти у відставку. Адже це були більш ніж просто вибори. Це був референдум щодо його підтримки пакистанським народом. З іншого боку, Первез Мушарраф чудово розуміє, що в разі його добровільної відставки відкривається можливість притягнення його до відповідальності. Цією нагодою неодмінно скористається політична опозиція, що не збирається вибачати йому організацію військового перевороту.

Отож основним чинником політичного протистояння у Пакистані цілком може стати «перетягування каната» між президентом і майбутнім прем’єр-міністром у спробі вияснити між собою, яка з цих посад відповідає лідерству в країні. Можливо, через суди різних інстанцій. Але при цьому не слід забувати, що президент Мушарраф торік істотно «зачистив» судову пакистанську систему, і тепер скрізь на ключових посадах перебувають «правильні» судді, здатні винести з цього питання, відповідно, «правильні» рішення.

Якщо ж це не допоможе, то в розпорядженні Мушаррафа завжди буде такий дійовий чинник «правосуддя», як армія. Бо хоч він нині офіційно й не обіймає найвищої армійської посади, але армія перебуває під контролем ставленика Первеза Мушаррафа і в момент «Ч» зможе бути задіяна під тим чи іншим благозвучним приводом для наведення конституційного порядку в країні.

Варто звернути увагу і на той факт, що після вбивства Беназір Бхутто опозиція не має сильного лідера. А її перемога — це більшою мірою фактор неприйняття пакистанцями Мушаррафа, ніж масова підтримка опозиційних лідерів. Адже Асіф Алі Зардарі, який очолив після смерті Бхутто ПНП, у народу не популярний. Багато хто ще пам’ятає дев`яності роки, коли близькість Зардарі до влади дозволила йому нажити чималий капітал. Та й за дев`ять років, які минули з часу відсторонення від влади іншого опозиціонера — Наваза Шаріфа, його авторитет у Пакистані також серйозно ослаб.

Для того щоб у країні відбулися позитивні зміни, має змінитися декілька поколінь. Громадянам країни слід позбутися лояльного сприйняття агресивності військових кіл і поблажливого ставлення до дій ісламських фундаменталістів та корупціонерів. Люди повинні перестати боятися говорити те, що вони думають, і активно протидіяти залякуванням та тискові на них. Лише в такому разі стабільність досягне пакистанських теренів. Це все потребуватиме досить тривалого часу, але цього варто прагнути. Щоб у результаті отримати стійку й стабільну ситуацію, при якій військовий переворот уже стане неможливим.

Водночас вибори, які відбулися, — не більш ніж амбулаторна допомога хворому на рак. Головні хірургічні дії слід проводити в пакистанських зброй­них силах, в органах безпеки, політичних партіях, і, що не менш важливо, в медресе, де проходять вишкіл майбутні фундаменталісти та терористи. У Пакистані тісно переплелися релігійність та історія, і цього факту не можна ігнорувати. Більшість його населення живе в сільській місцевості, воно неосвічене, але дуже релігійне. І войовничу релігійність простого народу можна зменшити лише шляхом покращання рівня життя сільського населення, адже ісламський екстремізм має велике соціальне підґрунтя.

Попри всі позитивні перспективи, що їх гіпотетично відкривають вільні вибори, на сьогодні ключовими проблемами й надалі залишаються: талібанізм, фундаменталізм і тероризм; втрата довіри до президента Первеза Мушаррафа; культура насильства і бомбісти; відсутність молодих лідерів; велика залежність від економічної та військової допомоги Заходу; неадекватність економічного розвитку регіонів країни; концентрація політичної й економічної влади в обмеженої кількості осіб. І якщо ці проблеми ігноруватимуться й не вирішуватимуться, то Пакистан і надалі залишатиметься нестійким та уразливим як до зовнішніх, так і до внутрішніх чинників.