Стратегія консолідації країни - Політика - dt.ua

Стратегія консолідації країни

10 листопада, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №43, 10 листопада-17 листопада

На початку жовтня у Верховній Раді відбулися депутатські слухання щодо проекту Стратегії національної безпеки України...

На початку жовтня у Верховній Раді відбулися депутатські слухання щодо проекту Стратегії національної безпеки України. Члени комітету підтримали запропонований створеною у лютому розпорядженням президента України робочою групою проект як такий, що відповідає інтересам України, і звернулися до президента з пропозицією в короткий строк затвердити Стратегію національної безпеки. Як ідеться в листі, «учасники слухань упевнені в тому, що зазначений документ разом із Воєнною доктриною має стати політико-правовою основою повсякденної діяльності органів державної влади щодо забезпечення національної безпеки, а також для розробки галузевих стратегій, програм, планів, в яких національні цілі мають бути деталізовані до конкретних завдань».

Майже відразу після закінчення парламентських виборів мені довелося відповідати на непрості журналістські запитання: що відбуватиметься в країні далі? що необхідно робити? Саме в той складний період, що не закінчився і досі, треба було зробити все для того, аби Україна через політичне протистояння не втратила 2006 рік. Засоби реалізації такої мети здавалися зрозумілими: у стислі строки створити відповідальну коаліцію в парламенті, на її основі сформувати системний, високопрофесійний уряд і, не зволікаючи, вирішувати ті питання, які впливають на конкурентоспроможність економіки. Найважливіше було не допустити перерозподілу власності, вирішити питання безпеки бізнесу, захисту прав власника, інвестора, встановити в економічній сфері рівноправну ринкову конкуренцію.

Відтоді моя особиста позиція не змінилася, засмучує лише втрата часу. Отже, повторюю: нам необхідно формувати таку політичну конфігурацію, яка б ґрунтувалася на принципах консолідації суспільства. А кадрова політика має базуватися на професійних і моральних якостях претендентів незалежно від їхнього політичного кольору.

Проте сталося не як гадалося. Поки політики чубляться, Україна і далі втрачає позиції на світових ринках та відсотки довіри іноземних інвесторів. Сальдо зовнішньої торгівлі товарами за останні вісім місяців є від’ємним і становить 3590 млн. дол. (у січні—серпні 2005 р. — 491,3 млн. дол.). За останній рік рівень конкурентоспроможності країни знизився. У рейтингах глобального індексу конкурентоспроможності (GCI) Світового економічного форуму Україна з 68-го опустилася на 78-ме місце. Понад це, ми «не здаємо» позицій у рейтингах країн світу з ознакою «найбільш» — найбільш нестабільних, бідних, корумпованих, тіньових. Традиційно «високе» місце України і серед найбільш корумпованих та бідних країн. Нашими «колегами» по високій корупції є Зімбабве, Судан, Болівія, Гондурас, Сербія з Чорногорією. Серед країн з найбільшою часткою населення, що перебуває нижче від рівня бідності, постійні «сусіди» України — Молдова і Таджикистан, Замбія і Чад, Гаїті і Ліберія. Погодьтеся, для країни з таким потужним інтелектуальним, природним, людським потенціалом, як Україна, це просто принизливо.

Можна навести ще чималу низку показників, але набагато важливіше визначити причини. Вони — у відсутності чіткої системи комплексного управління, стратегії розвитку держави. Звичайно, для вирішення складних проблем простих шляхів не буває. Отже, серед численних варіантів потрібно обирати найефективніший. Власне, він був визначений ще майже рік тому і сконцентрований у проекті Стратегії національної безпеки.

Природно, у проекті враховано досвід інших країн — США, Польщі, Литви, Німеччини. Над його «архітектурою» напружено трудилися провідні фахівці системи безпеки, права, зовнішніх відносин, економіки, енергетики, соціального будівництва, військової сфери тощо. Серед його авторів — Національна академія наук, Національний інститут стратегічних досліджень, Центр ім. Разумкова, науково-дослідні установи РНБО, Академія правових наук, представники громадських і неурядових організацій, загалом сотні і сотні спеціалістів. Чому з’явилася така величезна кількість помічників з числа висококласних фахівців, зокрема й добровільних? Саме тому, що сформульована в законодавстві вимога затвердити Стратегію національної безпеки відповідає корінним інтересами людей і, отже, фактично є замовленням усього українського суспільства. Ми напружено вишукуємо ідею, яка б могла стати національною, могла б об’єднати країну? Так ось вона й є!

І якби Стратегію було прийнято своєчасно, то, на моє переконання, держава вже б мала чіткий механізм переходу до парламентсько-президентської республіки та системного впровадження конституційної реформи. Тоді б належним чином і Універсал «спрацював», і в суспільстві склалася б зовсім інша політична конфігурація. По суті, Стратегія, що є «дорожньою картою» забезпечення нагальних інтересів країни, могла б стати програмою консолідації суспільства, маніфестом створення парламентської коаліції, оскільки в цьому документі закладений механізм удосконалення керування країною в період переходу до парламентсько-президентської форми правління. У Стратегії запропоновано комплекс дій з удосконалення системи підготовки вищих державних менеджерів, чіткий і конкретний розподіл повноважень між органами влади шляхом першочергового ухвалення законів про президента, Кабінет міністрів, органи місцевого самоврядування. Автори проекту виходили з простого: відсутність такого пакета законів і такої системи заходів створює пряму загрозу національній безпеці, суспільній стабільності, економічному розвиткові, ефективності роботи гілок влади в цілому. Як бачимо, міркували вони так не безпідставно.

На мій погляд, якби трактування Стратегією проблем забезпечення належної європейської та євроатлантичної інтеграції України, вступу нашої країни до СОТ було вчасно та адекватно сприйняте суспільством, це так само мало б шанс стати його консолідуючим чинником. Передбачений Стратегією сучасний, цивілізований комплекс заходів з інтеграційних процесів мав би запобігти політичним спекуляціям навколо найважливіших для безпеки, майбутнього держави питань. У Стратегії запропоновано позбутися старих стереотипів щодо вступу України до ЄС, співпраці з НАТО. Адже мова йде не про агресивний воєнний блок чи перетворення України на сировинний анклав Євросоюзу. Ідеться про втілення в країні європейських стандартів розвитку економіки, створення зони вільної торгівлі з ЄС, підвищення якості життя громадян та безпеки. Або щодо вступу до СОТ. Чи може Україна посісти гідне місце у світі, проігнорувавши вступ до СОТ, яка визначає правила торгівлі для 150 країн світу? Країна має використати свій шанс стати членом цієї світової організації ще цього року, як це й декларували неодноразово політики. Інша річ, що в будь-якому партнерстві ми пропонуємо керуватися необхідністю захищати та обстоювати національні стратегічні інтереси України, розвивати рівноправне взаємовигідне прозоре співробітництво.

На жаль, сталося так, що не рік, а 15 років Україна живе без Стратегії, причому, підкреслю, в унікальній геополітичній ситуації — адже нам випало споконвіку бути на перехресті світових політичних та економічних інтересів, тобто під «прицілом» з різних боків у прямому і переносному сенсі. Отже, довелося докласти чималих зусиль, аби у надзвичайно стислі строки створити варіант такого політико-правового документа, який би комплексно визначав загрози та ризики, пріоритети, стратегічні цілі національної безпеки та дієві механізми їх реалізації, тобто головний план вирішення найважливіших проблем національної безпеки, державного будівництва та соціального розвитку на перспективу до 2010 року.

Загальновідомо, що система безпеки, а відповідно й суспільні уявлення про неї за радянських часів оберталася навколо концепції зовнішньої загрози. Гасла про агресивність імперіалізму були вичерпним аргументом необхідності нарощувати силу оборонного комплексу та компенсатором негативних настроїв щодо питань товарних дефіцитів, низьких зарплат та залізної завіси замість відкритого світу. Але за 15 років про давно зламані стереотипи люди вже й забули. А які ж є новими? Зрозуміло, час сформулювати базові орієнтири шляхом затвердження Стратегії національної безпеки вже настав.

Хочу наголосити на тому, що у проекті Стратегії є вирішальним: саме особистість, а не суспільна система, і навіть не держава, визначена в ній головною і пріоритетною цінністю України. Ієрархія цінностей починається з людини і громадянина, навколо яких має бути створено середовище для фізичної, духовної та політичної безпеки, умови для реалізації прав і свобод. З особистостей складається суспільство, яке має бути громадянським, тобто таким, котре зможе обирати собі компетентну і чесну владу та контролювати її діяльність, підтримувати партнерські стосунки з державними і неурядовими інституціями. У свою чергу розвинутому суспільству потрібна демократична правова держава з ринковою економікою соціального спрямування, держава, яка користується авторитетом у світі завдяки також і своїй послідовній миролюбній політиці.

На постулаті щодо послідовної миролюбної політики хотілося б зупинитися трохи детальніше. Уперше за десятки років ми дійшли дуже важливого висновку, що в середньостроковій перспективі Україна не вбачає зовнішньої воєнної загрози. Жодну державу Україна не вважає своїм противником. Її політика в цій сфері є відкритою, прозорою, прогнозованою, не конфронтаційною і не спрямованою проти територіальної цілісності та суверенітету інших країн.

Водночас Україна має бути готова протидіяти військовим загрозам, а отже, забезпечити непорушність кордонів, можливість функціонування органів державного управління у кризових ситуаціях, умови виживання населення в ситуаціях соціально-економічної кризи чи конфлікту.

Тому робоча група до пріоритетів політики держбезпеки далекоглядно включила, зокрема, комплекс заходів щодо утримання Збройних сил та інших військових формувань у стані високої боєздатності, бойової і мобілізаційної готовності, наближення їх за складом, системою управління, навчання і підготовки, рівнем оснащення до стандартів збройних сил країн — членів НАТО. Це при тому, що у процесі формування європейського простору, розширення НАТО та Європейського Союзу середовище довкола України стає більш передбачуваним та безпечнішим, а відтак, здавалося б, можна було б послабити оборонне завдання. Однак реалією стали інші виклики та загрози, які мають транснаціональний характер, передусім — це активізація діяльності екстремістських і сепаратистських організацій, ескалація міжнародного тероризму з використанням сучасних технологій, наростання тенденцій неконтрольованого розповсюдження зброї масового ураження, незаконного обігу зброї тощо. Отже, як мовиться, порох і надалі доведеться тримати сухим.

Такі самі підходи закладено в Стратегію безпеки не лише у воєнній сфері. Особливу увагу приділено посиленню безпеки ведення та захисту бізнесу, бо за цим — довіра іноземних інвесторів, інвестиційна привабливість країни, стабільне економічне поле та наповнення бюджетів. Тим більше що сьогодні активізуються спроби привласнити чуже, незаконно перерозподілити фінансові потоки та сфери впливу, частішають брутальні рейдерські напади на бізнес. Слід зазначити, що питання безпеки бізнесу в Україні нині відпрацьовується разом із потужними громадськими об’єднаннями промисловців і підприємців. У діалозі з реальною економікою ми будуємо багатосходинкову систему захисту підприємця, який створює робочі місця, забезпечує розвиток економіки, своєчасно та справно сплачує податки. У рамках цього механізму вже запрацювала робоча узгоджувальна група УСПП та Державної податкової адміністрації України. На її засіданнях ми плануємо розглядати найбільш спірні питання у стосунках між податківцями та платниками податків у досудовому порядку.

Провідною складовою національної безпеки є економічна. Нехтування нею може призвести до катастрофічних наслідків, аж до втрати суверенітету. Як відомо, у розвинених країнах до 90% приросту валового продукту забезпечується за рахунок впровадження нових технологій. Водночас структурні зміни, які відбувалися в нас в останнє десятиліття, призвели до серйозного технологічного відставання. Нам не вдалося зробити ривок у залученні інвестицій в українську економіку, знизити енерговитрати на одиницю продукції, які перевершують середньоєвропейські у 3—5 разів, і ми фактично залишаємося енергозалежними від іноземних постачальників. Саме тому пріоритетним завданням державної політики у науково-технологічній сфері указом президента країни визначено розвиток національної інноваційної системи. Зверніть увагу, йдеться про створення цілісної інфраструктури, яка має забезпечити інтеграцію освіти, науково-технологічної сфери та виробництва задля повного задоволення попиту української економіки на високотехнологічну продукцію. А квінтесенцією цієї програми є запуск пілотних проектів «Українська силіконова долина» та «Місто високих технологій». Їх апробація дасть нам відповідь на найважливіший виклик сучасності: чи здатні ми в найближчій перспективі розбудувати країну інновацій і високих технологій? У мене, наприклад, немає жодних сумнівів — здатні. Тому вважаю, що в економічній сфері насамперед доцільно скористатися стратегією прориву — прискореного подолання соціально-економічного розриву в розвитку між Україною та іншим цивілізованим світом.

Але це завдання треба виконувати з огляду на значну енергоємність вітчизняного виробництва, що гальмує динаміку розвитку економіки. Для порівняння: енергоємність вітчизняного ВВП щонайменше удвічі-втричі перевищує європейські показники. І це при тому, що 70% енергоносіїв Україна купує, будучи при цьому абсолютно залежною від нестійкої цінової кон’юнктури на світовому ринку. Що це означає? Те, що, наприклад, незначне підвищення ціни на нафту на світовому ринку миттєво «б’є» по кишені кожного українця через підвищення ціни на бензин, і, як наслідок, на транспортні, комунальні послуги, спричиняє подорожчання продуктової корзини. Тому, упевнений, без комплексу заходів зі зміцнення енергобезпеки, втілення в життя продуманих програм енергозбереження не обійтися. З огляду на це ми пропонуємо обов’язково передбачити необхідність диверсифікації джерел постачання енергоносіїв, розширення видобування власних ресурсів на території України, зокрема нафти і газу на шельфі Чорного моря, демонополізацію та всебічне сприяння розвитку конкуренції на внутрішньому ринку енергоресурсів, утвердження ринкових засад його функціонування; формування стратегічного державного резерву енергетичних ресурсів. Я акцентував увагу тільки на основних напрямах, які визначені Енергетичною стратегією України до 2030 року, а відповідно закладені й у проект Стратегії національної безпеки.

Першочерговими завданнями у продовольчій сфері визначено збільшення внутрішнього виробництва харчових продуктів; рішуче подолання проявів монополізму на аграрному ринку; формування державних резервів продовольства на підприємствах державного матеріального резерву, Аграрного фонду, ДАК «Хліб України», а також регіональних резервів. Проблеми, які накопичилися в аграрному секторі, потребують нових підходів та переосмислення шляхів їх вирішення, «нової хвилі» аграрної реформи. Аграрний сектор, переробна, харчова промисловість — це ті сфери, які мають стати «локомотивом» економіки.

Не тільки в «аграрному», а й решті положень проекту Стратегії не лише визначено виклики сьогодення, а й передбачено комплекс превентивних заходів щодо ймовірних загроз у майбутньому. Власне, тепер маємо в історично короткий строк створити потужну і гнучку систему адекватного реагування на будь-яку небезпечну для держави ситуацію.

Що ж до фундаментальних соціальних загроз, то в цьому переліку я б виділив демографічну. Як відомо, з 1991 року в Україні показники смертності перевищують рівень народжуваності, що викликало довготривалий процес природного зменшення чисельності населення. На жаль, ця тенденція зберігається й донині. За експертними оцінками, протягом найближчого десятиліття співвідношення між кількістю осіб працездатного віку і кількістю осіб віком понад 60 років зміниться з 3:1 до 2:1. За прогнозами демографів, у 2050 році кількість населення України може становити лише 34,8 мільйона осіб. Тому самою соціальною рекламою із закликом «Кохайтеся!» демографічної ситуації не виправити. Потрібна ціла система послідовних і ефективних соціальних заходів, в основі яких — першочергова увага до питань безпеки особистості, починаючи від проблем охорони здоров’я, можливостей людини отримати освіту та адекватно працевлаштуватися, мати кар’єрне зростання, дістати суспільне визнання, реально забезпечити такі самі гарантії для нащадків і завершуючи безпекою на вулицях наших селищ і міст, безпекою ведення підприємницької діяльності.

Без сумніву, важливість прийняття Стратегії підкреслює той факт, що вона є документом прямої дії. Уперше в Україні зроблено спробу узагальнити галузеві програми і стратегії, визначити цілі й завдання в усіх сферах життєдіяльності держави.

Аналізуючи середовище формування національних стратегічних цілей, ми дійшли головного висновку, що сучасні загрози потребують істотного підвищення ефективності державного управління. При цьому в проекті доведено, що виклики життєво важливим національним інтересам змінюються дуже динамічно не лише під впливом зовнішніх, а й внутрішніх чинників.

Так, суспільно-політична поляризація суспільства, прояви екстремізму, використання деякими політичними силами демагогії, потенціалу церков (релігійних організацій) для впливу на електоральні симпатії населення спричиняють радикальні настрої, породжують загрози внутрішньополітичній стабільності та розкол української нації. Поглиблення диспропорції в соціально-економічному розвитку регіонів України та нерозв’язаність проблем у сфері міжнаціональних, міжетнічних і міжконфесійних відносин призводить до виникнення суперечностей між ними. Це підсилюється політичними спекуляціями навколо неоднозначного ставлення різних прошарків суспільства до зовнішньополітичної орієнтації України, подій минулого. Консолідації суспільства заважають також неузгодженість дій між органами державної влади, зниження її професіоналізму, поширення корупції, хабарництва, зрощення бізнесу і політики на всіх рівнях державного управління.

Отже, Стратегія національної безпеки — це своєрідна настанова для діяльності всієї вертикалі державної влади. Тому, власне, йдеться не про розробку ще одного «гучного» документа. Таких, вибачте, псевдоконцепцій, стратегій та доктрин накопичено кілька тонн, що роками припадають пилом на полицях. Мова йде про пошук шляхів системних, консолідованих дій, спрямованих, без перебільшення, на виживання нації.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво