Стратегічний підхід. США і Китай домовилися спільно зробити світ збалансованішим

Минулої неділі сотня ключових чиновників китайської Держради здійснила переліт у США. Такий масований десант офіційних осіб із Пекіна, мабуть, ще ніколи не висаджувався в Америці. У наступні два дні у Вашингтоні з великою помпою проходив стратегічний і економічний діалог двох країн. Запуск зміненого формату переговорів мав символізувати нові міждержавні відносини. У майбутньому ж форум передбачається перетворити на майданчик, де Пекін і Вашингтон обговорюватимуть і вирішуватимуть глобальні проблеми.

США і Китай спільно визначать розвиток планети у XXI столітті. Таким посланням розпочав зустріч президент США Барак Обама. Тим самим можна сказати, він поставив крапку у китайській політиці попередньої адміністрації. Команда Буша так остаточно й не визначилася, що важливіше і правильніше: стримувати зростання могутності Китаю чи, навпаки, — тісніше інтегрувати КНР у навколишній світ, міжнародну систему координат і правил, позбавляючи Пекін можливості діяти на власний розсуд. Жодна з цих концепцій не була реалізована повною мірою.

Нинішня адміністрація готова розпочати відносини в новій тональності і не боїться визнати за Китаєм заслужені ним місце та роль. Називаючи США і Китай партнерами, на яких лежить відповідальність за весь світ, Обама ні на хвилину не сумнівався, що його зрозуміють правильно: він розглядає нинішній Китай як рівний Сполученим Штатам.

Обеззброївши цим своїх китайських гостей, американський лідер побажав їм вести переговори в дусі співробітництва, а не конфронтації. Річ у тому, що китайська делегація напередодні зустрічі почувалася в кращій формі і вигіднішому становищі, ніж американці. Забезпечивши певну стабільність економіки своєї країни в цей складний період, Пекін був готовий із позиції сильного говорити з Вашингтоном, на який одночасно лягло безліч проблем, пов’язаних із глобальною кризою.

Китайські чиновники ще до початку діалогу не приховували, що їдуть у Вашингтон вимагати гарантій і домагатися від США важливих рішень та поступок. Формально діалог був розділений на політичну та економічну частини, саме останньому напряму Пекін мав намір приділити основну увагу. Так і сталося.

Китайці заявили, що вимагатимуть від США гарантій зменшення бюджетного дефіциту і зміцнення долара, на якому базується сьогодні і добробут їхньої країни. Нагромадивши в себе понад 2 трлн. дол., Китай розуміє, наскільки він став залежним від ситуації в економіці США і того курсу, який обере їхня адміністрація у валютному регулюванні. Тому це питання виявилося найгострішим, і міністру фінансів США Тімоті Гейтнеру довелося-таки дати гарантії, що до 2013 року Вашингтон постарається скоротити рекордний бюджетний дефіцит. Тільки за таких умов Китай готовий і надалі залишатися найбільшим інвестором для американської економіки і продовжувати купувати облігації держказначейства США, яких у Піднебесної вже й так зібралося на 800 млрд. дол.

Такий підхід дозволив зняти гостроту з іншої теми, яку, очевидно, як козир китайці тримали напоготові: питання про нову світову резервну валюту замість долара, а також роль Китаю у світових фінансових інститутах, зокрема МВФ. Американці змогли переконати китайських партнерів, «що всі ми в одному човні в бурхливому океані», і розгойдувати його зараз немає сенсу. Зі свого боку США у переговорах пожертвували темою штучного заниження курсу юаня, що дає китайським фірмам переваги в торгівлі. Сьогодні, правда, це питання виявилося менш актуальним, оскільки саме через зниження попиту на товари в усьому світі, і, зокрема, у США, китайський експорт упав, створивши значний тиск на внутрішню економічну ситуацію в Китаї. Американці наполегливо доводили китайцям, що ті більше не можуть (принаймні до кінця кризи) сподіватися на експорт як двигун зростання китайської економіки, як було раніше. Тим часом величезні резерви зростання приховані в самому китайському ринку, якому досі властиві низькі рівні споживання населення, низькі доходи, нерозвиненість багатьох сучасних секторів економіки. До того ж, на думку ряду експертів, ситуація з борговим тягарем Китаю і дефіцитом не набагато краща, ніж у США. У Китаї також мусили піти на величезні списання боргів, а різке зростання кредитування з боку держави в рамках антикризових стимуляційних заходів готове перетворитися на чергову мильну бульку, що може луснути й завдати лиха не тільки китайській економіці, а й світовій. Таким чином, і Китай був змушений узяти на себе певні гарантії зміни своєї, не в усьому ефективної економічної структури. І все ж китайці дали зрозуміти, що для них криза закінчиться вже наступного року, коли економіка, як очікується, повернеться до докризових показників. У цих умовах найімовірнішим сценарієм буде різка активізація Китаю як глобального економічного лідера, який спрямує всі зусилля на посилення своєї ролі й розширення своєї присутності на іноземних ринках, у тому числі й шляхом скупки значною мірою знецінених активів та компаній у всьому світі. На диво, про таку перспективу у США намагалися не говорити взагалі. У післякризовий час США і Китай лише домовилися спільно подумати над тим, як зробити глобальну економіку більш збалансованою і стійкою проти кризи.

Результати економічних консультацій, здавалося, затьмили собою політичну складову, яка привернула до себе набагато менше уваги. Річ у тому, що найгостріші і економічні, і політичні питання сторони обговорювали за зачиненими дверми, що різко контрастувало з духом відкритої дипломатії, яку пропагує Барак Обама.

Стратегічні домовленості в політиці сторони вирішили обмежити узгодженням позицій щодо ситуації на Корейському півострові та в питаннях зміни клімату. Остання тема була дуже важлива в контексті майбутньої сесії Генасамблеї ООН і грудневого саміту в Копенгагені з вироблення нової угоди про зниження викидів в атмосферу. Саме від узгодженої позиції Вашингтона і Пекіна, відповідальних за значну частку шкідливих викидів в атмосферу, залежить успіх або провал глобальних зусиль.

Практично поза увагою залишилося питання військово-технічного співробітництва, яке відновилося саме після приходу в Білий дім адміністрації Барака Обами. У рамках політичного діалогу Китай вимагав від США зняти обмеження на торгівлю високотехнологічними товарами. У тому числі й тими, що становлять підвищений інтерес для китайської оборонної промисловості. Наскільки відомо, Китай також намагався умовити США розірвати військові зв’язки з Тайванем, через який китайсько-американське військове співробітництво було перерване майже на рік. Вирішено провести взаємні візити військових делегацій вже найближчими місяцями.

США не приховують, що бачать у Китаї важливого союзника з усіх питань зовнішньої політики. Правда, фокус проблематики, в якій США готові поводитися з Китаєм на рівних, у політиці поки що обмежується регіональними проблемами Азії, тероризму і безпеки в регіоні, нерозповсюдження ядерної зброї і рядом інших. Китайська сторона дала зрозуміти, що інтереси їхньої країни як зростаючого світового лідера дедалі частіше зіштовхуватимуться й перетинатимуться з інтересами США. І все ж під час зустрічі не прозвучало нічого втішного для Пекіна в тому плані, що і в питаннях глобальної політики сторони готові діяти як глобальні партнери. Як сказала держсекретар США Гілларі Клінтон, цього й не слід було очікувати від дводенних консультацій, які, за її словами, «заклали основу». Продовження, очевидно, відбудеться під час призначеного на найближчий час візиту Барака Обами в Китай. До речі, китайські гості також утрималися від того, щоб вимагати від США визнання своїх інтересів і амбіцій на позицію глобального лідера.

Можливо, нова форма діалогу на цьому етапі допоможе сучасному світові уникнути перекосів та небезпек, у яких перебуває нинішнє покоління і в яких жило кілька поколінь до нього, коли країни, які претендують на глобальне лідерство, тільки в періоди гострих криз намагалися знайти порозуміння. Діалог Китаю і США, ставши традиційним і постійним, справді заклав би нові підвалини під визначення майбутнього планети зовсім по-новому.