Страсбург чекає

Поділитися
Нинішня сесія Парламентської асамблеї Ради Європи, яка завершила цього тижня свою роботу у Страсбурзі, проходила під знаком України...

Нинішня сесія Парламентської асамблеї Ради Європи, яка завершила цього тижня свою роботу у Страсбурзі, проходила під знаком України. І не тільки тому, що цілий ряд протокольних заходів - виставка картин Анатолія Мартинюка, фотоекспозиція, дегустація українських вин - були приурочені 10-річчю вступу нашої країни до РЄ. Протягом усього робочого тижня українська тема звучала й у сесійному залі - то в «сольному виконанні», то у прив’язці до молдавського питання. Причому якщо доповідь моніторингової комісії з України європарламентарії заслуховують уже вшосте, то виступ спікера українського парламенту Володимира Литвина став певним відхиленням від страсбурзьких традицій.

Про те, що можливість переходу у постмоніторинговий режим може з’явитися у нашої країни тільки після парламентських виборів, було оголошено ще навесні, і проведення парламентських слухань стосовно України саме тепер, за кілька місяців до вирішального моменту, здавалося не дуже логічним. Тож Террі Девісу, генеральному секретарю РЄ, і Рене ван дер Ліндену, президенту ПАРЄ, довелося неодноразово пояснювати принцип формування нинішнього порядку денного.

Підтримати в Україні прогресивні сили і процеси та не допустити відходу з уже завойованих демократією позицій - таку мету ставили перед собою депутати ПАРЄ в умовах різкого спаду постпомаранчевої ейфорії і наростаючого розчарування у спроможності українських політиків виконати взяті на себе обіцянки. У величному залі Палацу Європи, де ще не стихла луна попередньої доповіді, знову звучали наполегливі заклики привести українську законодавчу систему у відповідність до європейських стандартів, реформувати пенітенціарну і прокурорську системи, довести до кінця розслідування убивства Гонгадзе й інших резонансних справ. І знову українська сторона давала обіцянки «активізувати», «завершити», «врахувати» і «прийняти». І, як завжди, запевняла, що у виконанні своїх обіцянок вона виходить на завершальний етап. Причому, як зауважив Борис Олійник, глава української делегації, такі запевняння він дає вже десятий раз поспіль, і при цьому щоразу говорить чисту правду.

Зробити з цього висновок про неефективність і «беззубість» Ради Європи простіше простого. Саме це й роблять ті, хто чекає від Страсбурга батога чи пряника. А от ті, хто може сприймати європарламентаріїв як навчених досвідом наставників, покликаних вчасно вказати молодим демократіям на вже зроблені або ті що робляться помилки, дуже уважно простудіюють усі 100 сторінок доповіді, яка містить глибокий і всебічний аналіз українських досягнень і проблем.

Утім, під час обговорення доповіді намітилася ще одна тенденція - спроба оголосити її застарілою і неактуальною. І не тільки тому, що за період, який минув з моменту завершення доповіді - 16 вересня - до моменту її оголошення - 5 жовтня, були прийняті й ратифіковані два документи, котрі увійшли до досить солідного списку першочергових вимог - Європейська хартія регіональних мов і мов національних меншин і Конвенція з боротьби з кіберзлочинністю.

Російська делегація наполегливо проштовхувала ідею про те, що ніякої такої «особливої ситуації» в Україні немає, а найголовнішим завданням зміцнення української демократії є захист прав російськомовного населення. Причому цілий ряд чинників дає підстави припустити, що ця тема й надалі мусуватиметься дуже активно. З одного боку, російська делегація доклала максимум зусиль до того, щоб під час дуже непростих виборів комісара з прав людини «завалити» кандидатуру поляка Марека Новицького і «проштовхнути» шведа Томаса Хаммарберга. Останній вже оголосив, що одним із головних пріоритетів своєї діяльності він бачить саме захист інтересів нацменшин, тоді як Новицький цілком міг загострити саме ті питання, які є для російської сторони вкрай небажаними. Справжнім подарунком для Росії стала звістка про призначення Сергія Головатого міністром юстиції України, унаслідок чого він, як законослухняний громадянин, відмовиться від депутатського мандата і, отже, перестане очолювати в ПАРЄ Комітет з правових питань і прав людини. Хто обійме звільнену вакансію, поки що невідомо, проте навряд чи наступник пана Головатого так само наполегливо триматиме на контролі проблему Чечні. Та й президентство Росії в Раді міністрів РЄ теж створюватиме додаткові можливості росіянам розставити саме ті акценти, які вигідні їм.

Чи варто при цьому говорити про те, що в нашій країні немає відповідної сили, спроможної виробити власну політику України в Раді Європи і максимально використовувати в інтересах української демократії страсбурзькі важелі? Слабкою втіхою може стати обіцянка пана Литвина створити в Києві спеціальний консультаційний центр РЄ. Хочеться сподіватися, що і нова посада пана Головатого дозволить йому не тільки розробляти рекомендації, але й втілювати їх у життя. Можливо, відіграє свою позитивну роль і призначення нового генерального прокурора. «Слабкою ланкою» у цьому ланцюзі чергових барвистих надій є парламент, спікер котрого, навіть вручаючи Ханне Северінсен державну нагороду за її самовіддану працю в моніторинговому комітеті, не висловив особливого оптимізму з приводу долі розгляду деяких законопроектів у Конституційному суді. Хоча й пообіцяв докласти зусиль для проведення відкритих парламентських слухань за результатами розслідування справи Гонгадзе.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі