Ставка Лукашенка

Загнаний у куток економічною ситуацією в Білорусі, ізоляцією Заходу і тиском Кремля Олександр Лукашенко шукає вихід із глухого кута. Як вийти з фінансово-економічної кризи, не допустивши кризи політичної, не випустивши з рук влади, не дозволивши Москві захопити контроль над економікою? Завдання не з простих. Ставка висока - існування режиму. Але тільки поля для маневру практично немає. Тисне й час: білоруська економіка, дотаційна у своїй основі, гостро потребує мільярдних кредитів. Тому «бацька» знову звертається до старої, перевіреної вже не раз тактики: торгівлі політв’язнями.

Білоруська влада вже звільнила кількох політв’язнів. З багатьох учасників акцій протесту знято звинувачення в організації масових заворушень 19 грудня 2010 року. Але чи вдасться Олександрові Лукашенку знов налагодити відносини із Заходом і таким чином отримати такі необхідні кредити МВФ і позики європейських банків? Ні на Заході, ні на Сході не плекають ілюзій щодо білоруського президента. Його бажання утримати владу всілякими способами є надто очевидним. Як і звичка Лукашенка не дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

Однак економічна ситуація в Білорусі вимагає ухвалення швидких рішень. Девальвація білоруського рубля знецінила місцеву валюту майже на 60%. А отже, й зарплату. І рішення білоруського президента збільшити соціальні виплати на 26,5%, проблеми не вирішує, а лише підсилює інфляційні процеси. У країні зростають ціни на промислові та продовольчі товари, квартплату. Дорожчає бензин. Через девальвацію білоруського рубля з магазинів масово зникають товари: виробникам вигідно продавати їх за кордоном. Навесні білоруси скуповували дефіцитний цукор. Восени в магазинах стало проблематично купити м’ясо і ковбасу.

Погіршення економічної ситуації веде до зростання протестних настроїв у білоруському суспільстві, до падіння рейтингу Лукашенка. За наслідками соцопитування, проведеного в червні Білоруським незалежним інститутом соціально-економічних та політичних досліджень, уперше за багато років число тих, хто не довіряє Лукашенку, значно перевищило кількість тих, хто йому довіряє: 53,8% проти 35,7%. Ще півроку тому ці показники були відповідно 34,1% і 55%. І якщо для режиму опозиція не є загрозою, то зростання невдоволення пересічного білоруса викликає у влади занепокоєння.

Поки що така ситуація не призвела до масштабних акцій протесту. Але підвищення в червні цін на бензин спровокувало масову акцію «Стоп - бензин», коли тисячі автомобілів блокували центр Мінська. У вересні вже страйкують робітники держпідприємств, вимагаючи підвищення заробітної плати пропорційно до рівня інфляції. Очевидно, що мовчазні акції протесту, які проходили на початку літа, коли на вулицях білоруських міст тисячі людей оплесками висловлювали своє невдоволення погіршенням рівня життя, знову поновляться восени.

Кризою не забарилася скористатися Росія, партнер Білорусі по Союзній державі, Митному союзу, ЄврАзЕС, «Ташкентському пакту». Кремль і російський бізнес давно зазіхали на «фамільне срібло» Білорусі - «Білтрансгаз», МАЗ, нафтопереробні заводи, «Гродноазот», «Білоруськалій» тощо. Росіяни готові давати кредити на пільгових умовах в обмін на приватизацію великих промислових об’єктів Білорусі російським капіталом. Саме під ці умови з антикризового фонду ЄврАзЕС Москва виділила кредит на 2,5 млрд. дол. «Сбербанк» Росії, у свою чергу, виділив кредит у 2 млрд. дол. під заставу 35% акцій «Білоруськалію». А тим часом раніше Лукашенко казав, що вартість цього підприємства, на яке припадає 16% світового ринку виробництва калію, не менш як 30 млрд. дол.

Зараз відбувається об’єднання в єдиний холдинг КамАЗу і МАЗу, створення спільної російсько-білоруської корпорації з виробництва кар’єрної техніки на базі Білоруського автомобільного заводу. Нарешті, вже узгоджено і умови купівлі «Газпромом» (який раніше вже купив 50% акцій «Білтрансгазу») решти акцій за 2,4 млрд. дол. В обмін на продаж цього білоруського підприємства російському газовому монополісту Мінськ має отримати знижку на російський газ.

Те, що відбувається, не може подобатися Лукашенкові, котрий раніше запевняв, що «ласі шматки білоруської економіки» не продаватимуться. Адже ці підприємства - основа його особистих статків, які оцінюються російсь­ким телеканалом НТВ у 12 млрд. дол., основа його особистої влади, яку поки що ніхто в країні не може оспорити. Але тісно пов’я­заний з Кремлем російський бізнес, володіючи білоруським «фамільним сріблом», отримає додаткові можливості диктувати умови офіційному Мінську. Тому Лукашенко всіляко намагається загальмувати процес продажу білоруських підприємств росіянам.

В умовах тиску Москви, яка прагне підім’яти під себе Мінськ, Лукашенко традиційно зближується із Заходом, щоб змусити Кремль дати задній хід. Але реакція білоруського президента на події 19 грудня - арешт і засудження на різні строки тюремного ув’язнення кандидатів у президенти, переслідування учасників акцій протесту - призвела до посилення економічних і політичних санкцій ЄС і США проти Білорусі. Це стосується як представників білоруської влади, так і великих підприємств, з якими пов’язані високопоставлені білоруські чиновники.

Головна вимога урядів країн євроатлантичного співтовариства до Лукашенка - звільнити політв’язнів. «Бацька» готовий зробити цю ставку. Тим більше що білоруський президент уже так чинив у 2008-2009 роках, коли, нормалізуючи відносини із Заходом, звільняв політв’язнів, заарештованих під час президентської кампанії 2006-го. Саме тоді було звільнено з ув’язнення колишнього кандидата у президенти Олександра Козуліна. Ця політика режиму посприяла тому, що Мінськ у 2009 році отримав кредит від МВФ.

Наприкінці серпня в Мінську без публічного афішування візиту побував міністр закордонних справ Болгарії Ніколай Младенов. За його словами, він розмовляв з Олександром Лукашенком, і білоруський президент пообіцяв на початок жовтня звільнити всіх засуджених у зв’язку з демонстраціями під час президентських виборів у грудні минулого року, а також виступити з ініціативою загальнонаціонального діалогу. Вже влітку білоруські правоохоронні органи зняли звинувачення стосовно деяких активістів опозиційного руху, в результаті чого ті змогли виїхати за кордон. Наприкінці вересня Лукашенко звільнив кількох в’язнів.

Однак у в’язницях залишаються ще десятки противників Лукашенка. Серед них і колишні кандидати в президенти Микола Статкевич, Дмитро Усс і Андрій Санніков. Водночас тривають арешти опонентів режиму. Наприклад, минулого місяця було взято під варту керівника білоруського правозахисного центру «Вясна» Олеся Бєляцького. Євросоюз і США вимагають звільнення всіх політв’язнів та їх повної реабілітації. І доти, доки «бацька» не виконає цієї умови, розраховувати на кредити МВФ і великих європейських банків Мінськ не може. У цьому, як показала остання зустріч міністрів закордонних справ ЄС, одностайні всі уряди країн - членів Європейського Союзу. А польський прем’єр Дональд Туск після зустрічі з лідерами білоруської опозиції заявив, що фінансової допомоги для Білорусі від Польщі не буде, поки в країні не відбудуться радикальні зміни, «які мають спиратися на серйозний політичний діалог із опозицією».

Заради порятунку свого режиму Олександр Лукашенко може піти на всі умови, що висуваються Європейським Союзом. Інакше йому не вистояти проти тиску Москви і не впоратися з фінансово-економічною кризою. Ці загрози добре розуміють у Брюсселі та інших європейських столицях. Як і те, що надання кредитів Мінську подовжує існування авторитарного режиму. Та все ж високою є імовірність того, що Захід у котрий уже раз ухвалить рішення надати кредит Мінську. Але що буде далі? Чи стане Лукашенко виконувати умови, висунуті Брюсселем, і вести діалог з опозицією, дотримуючись норм, усталених у демократичному суспільстві? Сумнівно: змістовних змін у внутрішній політиці білоруського президента не буде. Природи режиму не змінити, і після отримання грошей усе повернеться на круги своя. До наступної кризи, яка загрожуватиме існуванню режиму.