СТАБІЛЬНІСТЬ: НА РІК ЧИ НАЗАВЖДИ? ЩО ЗАРАХУВАТИ ДО ДОСЯГНЕНЬ КРИМСЬКОЇ ВЛАДИ, А ЩО — ДО НЕДОРОБОК...

Поділитися
Безперечно, до головних досягнень кримської влади за останніх два роки можна зарахувати і злагоджену роботу...

Безперечно, до головних досягнень кримської влади за останніх два роки можна зарахувати і злагоджену роботу. Пустопорожні суперечки між урядом та Верховною Радою автономії вже у минулому, практично всі головні заходи Борис Дейч і Сергій Куніцин проводять спільно, рішення приймаються обопільно, амбіції відсунуто на другий план, превалюють інтереси автономії та кримчан. Недарма депутати Верховної Ради одностайно наполягли на тому, щоб надати Борису Дейчу найвищу відзнаку автономії — звання почесного кримчанина. Соціально-психологічна обстановка і в залі парламенту, і в автономії загалом кардинально відрізняється від колишньої. У свою чергу, Борис Давидович у керівництві справами Криму, особливо галузевими, віддає пріоритет Сергію Куніцину. Здавалося б, чого ще прагнути автономії, яку недавно лихоманило від багаторічного протистояння між міністрами й депутатами? Проте стабільність, нарешті досягнута Кримом, ще не стала повсюдним явищем, і для добробуту півострова, виявляється, тільки нагорі її замало, потрібна стабільність у всіх сферах. Ось тут і варто проаналізувати, що дала Криму одностайність влади нагорі й чого регіонові бракує сьогодні для планомірного і сталого розвитку, спланованого недавно вченими Криму та його урядом.

По-перше, стабільність влади в автономії повернула регіонові довіру як Києва, так і міжнародних організацій. Постійний представник ООН в Україні Дуглас Гарднер недавно, зустрічаючись із Сергієм Куніциним, «високо оцінив успіхи, досягнуті структурами ООН у співробітництві з урядом автономії». За його словами, успішне здійснення цілої низки проектів у Криму — найкраща реклама для інвесторів, охочих вкладати кошти в підприємства півострова. «Немає кращого стимулу до успіху, ніж успіх уже досягнутий», — відзначив високий гість. Дуглас Гарднер обговорив із Куніциним перспективи співробітництва в реалізації стратегічного плану розвитку регіону до 2011 року. Ця програма є частиною стратегічного плану розвитку України, створеного на основі документа, ухваленого 2000 року в Нью-Йорку главами 187 країн. На зустрічі досягнуто попередньої домовленості про можливий візит у Крим керівника Бюро з питань Східної Європи ООН Міжея Кальмана.

Є й помітні економічні результати: за статистикою, у січні—червні нинішнього року підприємства й організації Криму спрацювали з перевищенням обсягів прибутків над збитками на 16,7 млн. гривень. Загальна сума прибутку рентабельних підприємств становить 320,4 млн. гривень, а збитки швидко зменшуються. Оскільки ж торік останні перевищували прибуток — це серйозний крок уперед. Характерно, що серед економічно успішних регіонів політично найстабільніші — Феодосія, Красноперекопськ, Судак і кілька інших. Проте в республіці досі багато збиткових підприємств у рибній галузі, сільському господарстві, охороні здоров’я, соціальній та комунальній сферах, промисловості й будівництві. Це свідчить передусім про глибину тієї прірви, у яку скотився Крим унаслідок чвар, і водночас відкриває широкі перспективи для успішної роботи за умови стабільності влади. Для цього є всі передумови: уже за вісім місяців 2003-го зростання промислового виробництва сягнуло 11,8 відсотка, хоча торік за такий самий період спостерігався спад на 6,8 відсотка. Зростання виробництва досягнуто в таких складних галузях, як хімічна промисловість і суднобудування. Нинішнього року виробництво продукції на півострові перевищує два мільярди гривень. Заробітну плату, відпускні й допомогу працівникам бюджетної сфери нинішнього року виплачують своєчасно і в повному обсязі. Заборгованість за платежами в бюджет скоротилася, рівень оплати за енергоносії з початку року значно зріс.

Реальна практика показала, що стабільність влади — лише перша, але ще недостатня умова успішної роботи, лише перший етап, за яким — ще складніша робота. Так повелося, що предметом першорядної турботи влади є сфера економіки та ще кілька, як правило, «гарячих» точок — освіта, медицина, зарплата, енергетика, а до решти руки не доходять. Таким завжди був стиль життя влади в тоталітарній державі. Але життя суспільства в умовах демократії, реалії ХХI століття вимагають зміни темпів і механізмів. Головна проблема в тому, що наші органи влади, зокрема й кримські, щойно почали опановувати методи керівництва гуманітарною сферою, матерією більш тонкою і, головне, незвичною для наших управлінців. Так, коли цього тижня в Крим приїхала уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова, стало відомо, що останніми роками майже вдвічі побільшало листів від кримчан до українського омбудсмена у зв’язку з порушеннями прав людини. Лише один цей факт уже свідчить про відставання рівня розвитку влади від рівня мислення громадян, хоча повинно бути навпаки. Як повідомила Ніна Карпачова під час зустрічі з членами президії Верховної Ради АРК, основна маса скарг стосується роботи правоохоронних органів Криму, судів. Коло тем, що порушуються у зверненнях громадян, надзвичайно широке: робота органів місцевого самоврядування, приватизація, виділення земельних паїв, ціни, тарифи, проблеми зайнятості, депортованих громадян, міграції. Усе це стане предметом двотижневого вивчення в Криму для трьох комплексних бригад, що працювали спільно з омбудсменом. Таким чином, по суті, ми маємо перелік проблем, через нерозв’язаність яких така бажана для Криму стабільність може легко порушитися. Саме вони вимагають невідкладних дій і Бориса Дейча, і Сергія Куніцина.

Крим живе не у вакуумі, а в конкретних політичних та економічних умовах України, які обмежують певними рамками можливості автономії. Приміром, під час зустрічі з Ніною Карпачовою члени президії Верховної Ради докладно зупинилися на питаннях, пов’язаних із порушенням прав людини. На їхню думку, це викликано передусім тим, що дуже багато питань не врегульовано законодавчо. Перший заступник голови Верховної Ради АРК Василь Кисельов відзначив, що минає занадто багато часу між усвідомленням потреби в законі й ухваленням того чи іншого закону, а ще більше — появою підзаконних актів, що регламентують його застосування. Приміром, розмови про ухвалення закону про реабілітацію депортованих громадян ведуться вже майже десять років, а закони про туризм і курорти ухвалено з великими прогалинами й недоліками. Вже скільки говориться, що проблему забезпечення депортованих громадян землею як під житло, так і під виробничу діяльність і в особисту власність неможливо розв’язати на загальних засадах, у рамках чинного законодавства, оскільки це нетипова, виняткова ситуація, ніяким законом не передбачена і в жодному іншому регіоні не актуальна. Саме тому її слід розв’язувати на основі виняткового закону. З відсутністю таких законів пов’язано багато порушень у земельних, житлових, освітніх, гуманітарних, культурних, історичній сферах.

Останні події, що справді порушили встановлену було стабільність в автономії, — самозахоплення земель на ПБК кримськими татарами. Коментуючи ситуацію, представник Президента України в Криму Олександр Діденко заявив, що «дії керівників радикально налаштованих громадських структур, використовуючи проблеми в забезпеченні кримськотатарського населення землями під забудову й ведення господарської діяльності на ПБК, практично перейшли межі законності, стають дедалі агресивнішими й перетворилися на виклик владі». Абсолютно правильно: це виклик владі, але спричинили його не проблеми самі по собі, а те, що ця влада не розв’язує проблем десятків тисяч людей. У десяти пунктах ПБК відбулися акції протесту у вигляді самозахоплення землі. Чому це стало можливим? Не таємниця, що план розселення депортованих передбачає виділення земель для них переважно в степах Криму, тоді як до війни в Ялті 65 відсотків населення були кримськими татарами, в Алушті — 80 відсотків. Кримські татари з південного берега — це ціла відособлена етнічна група. Але сьогодні в Ялті й Алушті живе менше одного відсотка(!) репатріантів. Саме землі південного узбережжя стали найбільш недоступними для них. І якби влада — і ялтинська, і кримська, і київська! — вирішувала ці питання планомірно, відповідно до історичних реалій та потреб, а не як їй схочеться, то проблеми не виникали б. Отож і не діють тепер заклики влади «до конструктивізму, діалогу, співробітництва, розповіді про бажання вирішувати питання в інтересах усього кримськотатарського народу, а не окремих угруповань». І причина цих конфліктів не в Дейчі або Куніцині (якраз вони зарекомендували себе конструктивними політиками в національному питанні), а в тому, що проблема землі для депортованих — це тяжка спадщина злочинів колишньої влади, успадкована Україною, і до розв’язання цієї проблеми потрібен особливий підхід. Просто некоректними видаються заяви окремих чиновників «про неприпустимість виділення землі за національною ознакою». Проблему, створену за національною ознакою, за нею і потрібно розв’язувати, і варіантів тут бути не може. Приміром, за даними Ради представників кримськотатарського народу при Президенті України, 2001 року забезпеченість земельними паями в перерахунку на одного дорослого кримського татарина становила 0,92 га, а нетатарина — 2,3 га, сьогодні різниця менша — вона становить відповідно 1,14 і 2,37 га. Ці цифри свідчать про те, що на практиці відбувається розподіл землі саме за національною ознакою, яка визначає економічну й політичну нерівність кримських татар, створює переваги для інших національностей. Але чому ж — за цілих два роки! — ні в Києві, ні в Криму проблему не розв’язано не те що практично, а навіть теоретично. Тоді «не знали», як їй дати раду, і тепер «не знають»? А все тому, що влада переймалася своїми проблемами, а до проблем народу руки не доходили. Сьогодні саме це дестабілізує обстановку...

З землею у Криму, між іншим, справи не такі прості, як здається на перший погляд. І влада повинна розуміти, що більшість революцій та воєн відбувалися саме через проблеми з землею. По-перше, попит на кримську землю катастрофічно зростає, по-друге, вона неймовірно швидко дорожчає. Приміром, за даними голови Рескомзему Криму Євгена Жагорнікова, з 1999 року в Криму офіційно продано 296 ділянок землі несільськогосподарського призначення загальною площею 87,7 гектара на суму 11, 33 млн. гривень, із них за вісім місяців 2003 року — уже 45 ділянок площею близько 24 гектарів на суму 5,28 млн. гривень. План продажів у січні—серпні 2003 року перевиконано на 128 відсотків. Темп хоч і зростає, однак не задовольняє потреби. Людей ціни не зупиняють. Якщо раніше один квадратний метр землі в районі Алушти під АЗС коштував 12 гривень, то тепер — 106, каже Євген Жагорніков. Причому розпоряджаються землею часто безконтрольно саме місцеві ради, які одержують 90 відсотків коштів від її продажу. З початку року в Алушті й Саках продано по 10 ділянок, у Феодосії — 6, по 3 — у Євпаторії та Ялті, по 2 — у Керчі, Судаку й Кіровському районі. Проте в Бахчисарайському, Красноперекопському, Ленінському, Первомайському, Роздольненському, Чорноморському районах, а також в Армянську, Джанкої, Красноперекопську та Сімферополі за вісім місяців не було продано жодної ділянки. У це важко повірити. Це свідчить про існування чорного ринку землі, справжня ціна її та справжні транзакції поки що приховані від стороннього — тобто правоохоронного! — ока. На думку Жагорнікова, міська й районна влада свідомо ігнорує пропозиції Радміну Криму щодо продажу землі на аукціонах, хоча Рада міністрів АРК рекомендувала їм це зробити ще в грудні 2002 року. Тим часом на місцях, за словами голови Рескомзему, «виділяється безліч ділянок». «Чорний ринок землі, — каже він, — це наслідок із самого початку непрозорої політики місцевих органів влади з надання та продажу земельних ділянок». Факт залишається фактом: до 25 серпня 2003 року в Криму фізичні особи продали на вторинному ринку землі 1561 земельну ділянку, з них 834 було незабудовано, повідомив Євген Жагорніков журналістам. «За колишніми стандартами, — каже він, — одержання ділянки та її подальший продаж без освоєння — це спекуляція землею, але нині такі угоди вважаються законними». Він навів приклад того, як у Ялті було встановлено рекорд, коли ділянка перебувала у власності громадянина лише один день: «він одержав держакт на землю, а наступного дня продав її». За даними держчиновника, найбільше угод на вторинному ринку землі фізичні особи уклали в Сімферопольському районі, де було продано 400 ділянок, 210 були взагалі вільні від забудови. Далі за рівнем активності йде Сакський район, де продано 307 ділянок. У Ялті громадяни продали 145 ділянок, причому всі вони були незабудованими. Глава Рескомзему відзначив, що практично немає зареєстрованого ринку землі в Кіровському, Ленінському, Роздольненському та Нижньогірському районах. Це не означає, що там зовсім не укладаються земельні угоди, просто всі вони — підпільні. Факт очевидний — земля в Криму давно стала товаром, але цілий народ — кримських татар — відсторонено від нього. Звідки ж візьметься тривала стабільність?

Нинішня ситуація з землею дозволяє дійти висновку, що, по-перше, як і прогнозує Євген Жагорніков, якщо 2005 року буде дозволено продаж земель сільськогосподарського призначення, то 60—70 відсотків земель у Криму буде реалізовано нижче реальної вартості. 55 відсотків із тих, хто одержав земельні паї, — пенсіонери. «Хоч по юристу пристав до кожної бабусі, але якщо прийде покупець і покаже гроші, то ніякі вмовляння не втримають її від продажу землі фактично за безцінь». Отже, щойно дозволять продаж сільгоспземлі, її ціна знизиться, а потім — але вже під час третього й четвертого продажу! — швидко піде вгору. Саме з цієї причини й ці землі навряд чи потраплять до рук депортованих, а це загострить проблему, якщо, звісно, не буде знайдено шляхи її розв’язання...

У зв’язку з цими фактами прокурор Криму Олександр Доброріз на засіданні в Ялті виступив з ініціативою провести повну інвентаризацію землі не тільки у Великій Ялті, а й на всій території автономії. Незайвим, звісно, буде й контроль Генеральної прокуратури над розподілом землі у Криму, про що оголосив недавно Святослав Піскун. Але ось у чому тут річ. Хоча всі звинувачують у самозахопленнях землі кримських татар, проте, виявляється, це тільки про людське око. Так, правоохоронні органи змогли порушити лише п’ять кримінальних справ за фактами самозахоплення кримськими татарами земельних ділянок на ПБК. Від Гурзуфа до Сімеїза зафіксовано всього 10 (!) випадків самозахоплення. Але водночас прокуратура Криму вже передала в суди понад 200 (!) позовних заяв про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок — переважно не кримськими татарами. За фактами самовільного захоплення земельних ділянок прокуратура Криму порушила 28 кримінальних справ, із них 11 — нинішнього року. Зокрема прокурор Судака за фактами самовільного захоплення земельної ділянки в районі гори Фірейної та на території Малоріченської сільради порушив дві кримінальні справи. У місцевий суд Судака передано понад 20 позовів про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок. Прокуратура Ялти нинішнього року порушила кримінальні справи за фактами самовільних захоплень на землях Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника, радгоспу-заводу «Гурзуф», у селищі Нікіта, у санаторії «Південнобережний», земель, де розміщено вілли «Ксенія» та «Мрія» в Сімеїзі. Прокуратура відзначає, що органи місцевого самоврядування й контрольні органи «не діють і своєчасно не вживають заходів для запобігання таким фактам та припинення їх». Більше того — сільради й селради цим сприяють захопленням землі не кримськими татарами. Приміром, на території Великої Ялти фізичні та юридичні особи з порушеннями вимог законодавства використовують 107 земельних ділянок, із них 97 — самозахоплення. Навколо Сімферополя нині будується принаймні дві бензозаправки, під які землю не виділяли, тож її зайняли самовільно. То при чому тут кримські татари? Виявляється, не кримські татари захоплюють землю ще більше, ще частіше, але... тишком-нишком. Ці особи не вивішують національний синьо-біло-червоний прапор і не висувають політичних вимог, як кримські татари, але землю привласнюють самовільно.

Як правило, напруженість з’являється через непродумані рішення місцевих органів влади. Скандал із будівництвом фірмою «Професіонал» житлового будинку в парковій зоні міста породжений Сімферопольською міськрадою, рішення про забудови парків і навіть заповідників приймають селради, а то й сільради Криму. Недавно Мар’ївська сільська рада в Ленінському районі почала претендувати на половину території Опуського природного заповідника, пропонуючи натомість прилеглі орні перелогові землі, що не мають ніякої природоохоронної цінності. Як повідомив журналістам старший науковий співробітник флори, рослинності й заповідної справи Нікітського ботанічного саду Сергій Садогурський, це «порушення цілої низки законів України, постанов Кабміну, указів Президента... внаслідок санкціонованих місцевою владою порушень заповідного режиму, по суті, втрачено ділянку цілинного степу, яка дивом збереглася». А на території ж заповідника охороняється цілий ряд наземних і морських екосистем, зокрема степовий ландшафт, характерний для рівнинного Криму, де живе дев’ять видів тварин, занесених до Червоної книги України. Крім того, територія заповідника має велике історико-культурне значення...

Характерною особливістю сьогодення є те, що земля й довкілля стали питаннями політичними. Сьогодні вже мало піклуватися про внутрішню стабільність влади, вона може порушитися ззовні, якщо довго не вирішуватимуться настільки актуальні проблеми великих груп населення. Стабільність влади — завжди відносна, стабільність суспільства може наближатися до абсолютної, якщо влада адекватна часові й нагальним проблемам людей. Проблеми, частину з яких ми сьогодні назвали, не розв’язувалися й нагромаджувалися у Криму десятиліттями, і ні Дейч, ні Куніцин, природно, не можуть дати їм раду за рік. Але, об’єднавши зусилля всіх органів влади, зокрема й місцевих, вони мають шанс відчутно розрядити обстановку і цим прискорити розвиток регіону. Останні десять років влада сіяла тільки розбрат, питання про згуртованість та узгоджені дії вирішується практично вперше, і, сподіваємося, результат буде успішним.

P. S. Учора в Сімферополі відбулася міжвідомча нарада за підсумками перевірки Криму, проведеної групою працівників Генеральної прокуратури України під керівництвом заступника генерального прокурора Тетяни Корнякової за дорученням Президента України. У нараді взяли участь керівники Верховної Ради, Ради міністрів, республіканської прокуратури, ГУ МВС України в Криму, Апеляційного суду автономії, інших державних органів Криму, мери міст і начальники адміністрацій районів. З доповіддю за підсумками перевірки виступила Тетяна Корнякова, яка повідомила, що в п’ятницю вранці в Криму затримано за зловживання владою та допущені порушення в розподілі землі й розпорядженні майном міського голову Алушти Олексія Нечаєва, головного архітектора Ялти Юрія Іванченка, міського голову Алупки Валерія Андика, селищних голів Партеніта — Костянтина Попандопула, Симеїза — Миколу Макаренка. За численними фактами їхніх зловживань, у тому числі й тих, що згадуються в цій статті, Генеральною прокуратурою порушено кримінальні справи. Усього за підсумками двотижневої перевірки, як повідомила Тетяна Корнякова, порушено 33 кримінальні справи за фактами незаконної торгівлі землею та іншими зловживаннями й порушеннями, опротестовано 117 незаконних рішень органів влади на місцях, складено 64 адміністративних протоколи за фактами порушень, направлено 12 позовів у суди зі скасування незаконних рішень, прийнято багато інших заходів реагування.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі