СТАБІЛЬНІСТЬ — НЕ ЦІННІСТЬ? ОСІННІ СЦЕНАРІЇ «ЗМІНИ ВЛАДИ» В КРИМУ

Не встигли новообрана Верховна Рада Криму і новопризначений нею уряд відзначити 100 днів своєї роботи, як далися взнаки чергові зусилля зі «зміни влади». Кримське агентство новин повідомило про те, що готується фактичний розвал фракції «Стабільність», яка становить більшість парламенту автономії (61 голос). Водночас в інтерв’ю газеті «Сегодня» прозвучала заява Леоніда Грача про те, що «фракція комуністів не має наміру грати в ігри з усунення кримського уряду, яке запланували відомі сили на осінь... Ми не будемо підігравати жодній з двох частин розколотої нині більшості у Верховній Раді...» Отже, у наявності вже непоодинокі твердження, з одного боку, про «розкол більшості», а з другого — про нове «усунення кримського уряду». То які ж сценарії розробляються в Криму на осінь?

Розстановка сил і «розвідка боєм»

Немає сумніву, що вузловими моментами майбутніх сценаріїв мають стати дві події: чергова сесія Верховної Ради Криму, яка має відкритися 18 вересня, і довибори депутатів до парламенту автономії, призначені на 22 вересня. Той факт, що лідер кримських комуністів публічно відмовився від участі в «іграх», свідчить як мінімум про дві речі. По-перше, ініціатива іде не від нього, отже, йдеться не про політичний реванш. По-друге, мова загалом не про політичний характер розроблюваних сценаріїв, оскільки принаймні 100 минулих днів нової влади показали, що альтернативи спокою і злагодженості в роботі, яка прийшла на зміну колишньому перманентному конфлікту влади, немає, оскільки нові показники роботи набагато кращі за попередні. І це визнається не лише в самому Сімферополі, а й, головне, органами влади в містах і районах, які перестали перебувати в стані між сімферопольськими молотом і ковадлом і нарешті одержали довгоочікувану можливість нормально працювати. Отже, в цьому разі йдеться про реалізацію планів переділу влади з боку інших, незадоволених нинішнім станом справ, груп.

Хто претендує на переділ влади в Криму, видно з подій останніх тижнів, що розгортаються навколо парламенту автономії, а також із того, хто висунув свої кандидатури в депутати за трьома округами на майбутні довибори. За заявою заступника голови Верховної Ради Криму Ільми Умерова, яку він зробив на засіданні прес-клубу ринкових реформ, «низка депутатів Верховної Ради Криму виявила бажання вийти з проурядової фракції «Стабільність» і створити інші фракції, котрі в чомусь будуть їй протидіяти». Він зазначив, що ще немає інформації про заяви, які надійшли, щодо побажань створити нові депутатські об’єднання, і не уточнив, хто саме має намір залишити «Стабільність». Віце-спікер заявив, що в разі вересневого загострення ситуації в парламенті й уряді автономії, про що «ширяться розмови і ширяться досить інтенсивно», він «братиме участь у цих процесах, але тільки як стабілізатор». Підтвердив цю позицію кримських татар і народний депутат, голова меджлісу Мустафа Джемілєв. «Ми ці перевороти не підтримуватимемо, хоча в нас із головою Радміну Криму Сергієм Куніциним якось не складаються конструктивні відносини», — повідомив він Кримському агентству новин. За словами голови меджлісу, кримські татари незадоволені роботою прем’єра, «але не настільки, щоб прагнути усунути його з посади, тільки тому, що іншої альтернативи немає».

При цьому Мустафа Джемілєв наголосив, що до вересня ще є час. «Має відбутися серйозна розмова з Куніциним, тому що, справді, стільки проблем, а він практично нічого для нас не робить». З головою Верховної Ради Криму Борисом Дейчем, зазначив Мустафа Джемілєв, «проблем немає», «Дейч виявився діловим, конструктивним», — наголосив він.

Таким чином, за методом виключення до списку учасників майбутнього «процесу» можна не вносити ні комуністів (10—15 осіб), ні депутатів кримських татар (7 осіб), ні 30—35 депутатів — членів «Команди Куніцина», ні 9 голів адміністрацій регіонів, ні 14 представників правоохоронних органів, кровно, як і регіони, зацікавлених у стабільності, ні 11 депутатів — членів Аграрної партії України, яку очолює давній соратник Куніцина, нинішній його заступник, екс-представник Президента Анатолій Корнійчук. Отже, аналіз ситуації підтверджує думку місцевих спостерігачів про те, що до списку більшості не потрапляють представники комітету «Прозора влада», якими керує Андрій Сенченко (2 депутати), і 5—6 депутатів, що входять до групи, котра обиралася під гаслами Російського блоку і від партії «Союз», ідейним і неформальним лідером якої є народний депутат України Лев Миримський. Звісно, маючи такі малі сили, дуже важко проводити свою лінію, але якщо «вода й камінь точить», то не виключено, що кількість однодумців нескладно збільшити за рахунок фракції «Стабільність», оскільки більше немає звідки. Звідси і розмови.

Проте і це завдання не з простих. На всіх попередніх сесіях більшість рішень ухвалювалися 70—80, а іноді й 90 голосами, що свідчить про стабільну більшість на боці Бориса Дейча і Сергія Куніцина. З другого боку, ніхто, крім них, не зміг створити своєї фракції, тобто якщо до «Стабільності» формально входить 61 депутат, то 36, які залишилися, — аж ніяк не моноліт. А якщо врахувати, що неформально до більшості належать понад 70 депутатів, то понад 20, які залишилися, становлять навіть не дві, а три або чотири групи, тому що з 10 депутатів уже можна було б створити фракцію. І якщо зробити це досі не вдавалося, виходить, йдеться тільки про створення ситуативного об’єднання для вирішення разового завдання. І це очевидно з дій депутатів поза парламентом і навіть далеко за його межами.

«Розвідкою боєм» стала недавня публікація в газеті «Крымская правда», яка оприлюднила «викриття фінансових махінацій уряду» (щоправда, ще попереднього). Автор статті посилався на слова начальника Управління цінних паперів і фондового ринку в Криму Анатолія Тихончука, який, до речі, нещодавно звільнений. Але тут навіть не це головне. Важливе інше — у цій публікації наявний інтерес головного редактора «Крымской правды» Михайла Бахарєва, який має намір стати кримським депутатом від округу №25, хоча це не вкладається в жодний з відомих сценаріїв. А обвинувачення на адресу уряду — що може бути кращим матеріалом для його передвиборної кампанії? Проте його атака захлинулася після того, як міністр фінансів автономії Олександр Гресс довів на цифрах некомпетентність автора й газети.

Очевидно, що на нових виборах обережнішої (тобто правової!) позиції дотримуватимуться і суди Криму, які відіграли в попередній кампанії мало не головну роль. Той факт, що недавно один із суддів місцевого Залізничного суду Сімферополя був затриманий під час спроби одержати хабара у 5 тисяч доларів за потрібне рішення, безсумнівно, призведе до того, що голова апеляційного суду Криму Михайло Тютюнник зверне увагу суддівського корпусу на необхідність бути зваженими при ухваленні рішень. За таких умов учасники процесу від опозиції можуть розраховувати тільки на законні, передбачені регламентом, методи зміни людей у керівних кріслах. Але чи багато вони зможуть домогтися у такий спосіб?

Що в арсеналі?

Як відомо, на початку серпня в Ялті відбулися переговори адміністрацій президентів України і Росії (Медведчук — Волошин). Під час цих переговорів підписано угоди між ГРТ і ТРК «Чорноморська» про трансляцію в Криму програми «Время». Андрій Сенченко, виступаючи аж ніяк не в ролі ведучого однієї з програм кримської ТРК (його офіційний статус), вів переговори із заступником голови ГРТ і консультантом АП РФ Маратом Гельманом. «Ми вдячні українській владі за те, що вона поставилася прихильно до нашого співробітництва, і вважаємо сьогоднішнє підписання угоди важливим кроком у справі зближення Росії й України», — заявив у Ялті Марат Гельман. З другого боку, шановний Андрій Віленович, як він це часто робить упродовж останнього часу, подав колегам із Москви справу в такий спосіб, що саме він здебільшого визначає плин життя в Кримському парламенті, але його вплив непогано було б зміцнити. Словом, Сенченко, як стверджують поінформовані кола, мабуть, просив допомоги росіян, аби збільшити свої можливості й одержати посаду керівника уряду. Не секрет, що російській адміністрації такий варіант подій не міг не сподобатися і, цілком можливо, що підтримку йому пообіцяли. Натомість він міг обіцяти підтримку всім російським проектам, хоча це навряд чи має сенс — Крим і так зацікавлений в участі російського бізнесу.

Природно, що Андрій Віленович не може розраховувати на успіх, маючи всього два голоси, з другого боку, він не може не припускати, що цей секрет Полішинеля незабаром стане відомим оточенню поки що необізнаних Волошина й Гельмана. Тому логічно припустити, що він терміново звернувся за підтримкою до Льва Миримського, щоб хоч якось змінити ситуацію. Як розповідають окремі кримські депутати, було терміново розроблено сценарій залучення на свій бік багатьох представників більшості. Лев Миримський провів низку зустрічей з депутатами, і до їхнього кола, цілком імовірно, належав і Леонід Грач, який першим і оприлюднив цей план. Сподівання було на те, що Грач плекає надію на певний реванш. Проте сам Леонід Іванович не міг не пам’ятати, чиїми зусиллями він був усунутий з посади спікера і що обидва ці політики відіграли в тому далеко не останню роль, а тому, він, мабуть, просто не захотів, аби його використали ще раз, адже не секрет, що за будь-якого розкладу йому буде важко повернутися в Крим. Тому він навіть не висуває свою кандидатуру в «рідному» 25-му окрузі на довиборах...

Наскільки цей сценарій може бути реалізовано? Не виключено, що ініціатори процесу зміни влади зможуть змінити політичну орієнтацію кількох депутатів, але спостерігачі вважають, що їм навряд чи вдасться здобути більшість. І ось чому.

У кожного свій план...

По-перше, щоб здобути потрібну більшість, Андрієві Сенченку необхідно привернути на свій бік тих депутатів, позиція яких сьогодні визначається адміністрацією Президента України, — голів адміністрацій, працівників правоохоронних органів тощо. Але їхні дії ніколи не можуть бути спрямовані проти людини, близької до адміністрації Президента, — Сергія Куницина. З другого боку, Андрій Сенченко, прорахувавши перший етап свого плану, навряд чи прораховує другий. Адже він сам може бути лише частиною чужого, яскравішого проекту...

Отже, чому б шановному Льву Миримському, який добре знає Андрія Сенченка як екс-прем’єра, не спробувати реалізувати свій власний сценарій. Лев Юлійович, як досвідчена у кримській політиці людина, не може не розуміти, що Андрій Сенченко не є легко прохідною кандидатурою в крісло прем’єра, і він, звичайно, прораховує, що необхідну для цього згоду Президента навряд чи буде отримано — занадто складна історія, занадто мало лояльності до Президента. На думку кримських спостерігачів, швидше за все його план може полягати в тому, щоб, діючи на першому етапі разом з Андрієм Сенченком і домігшись відсторонення Сергія Куницина, спробувати забезпечити крісло прем’єра не Сенченку, який уже відіграв свою роль у кримській політиці, а іншій людині, ближчому до себе бізнесмену, і ближчому до АП, ніж навіть сам Миримський, — Василю Хмельницькому. Крім того, Льву Миримському потрібна постать, яка зможе забезпечити імідж його проекту у вищих владних структурах...

Колишній народний депутат України Василь Хмельницький, на минулих виборах член виборчого списку Партії зелених, як і всі соціологи країни, був упевнений у політичному успіху неполітичної партії. Тому замість того, щоб забезпечити собі перемогу в мажоритарному окрузі, всіляко сприяв створенню і розвитку виборчого руху «Жінки за майбутнє України». Під час виборів політологи й журналісти багато писали про зацікавленість Людмили Кучми в успіху цього проекту. Але «зелені» не подолали виборчого бар’єра. Погано підготовленим виявився і рух «Жінки за майбутнє України». Василь Хмельницький, який залишився без національного депутатського мандата, мабуть, розраховував на призначення в структурі виконавчої влади. Призначення не було. І от Хмельницький наважився спробувати щастя в Криму, висунувши свою кандидатуру в 30-му окрузі. Сам же Лев Юлійович висунувся кандидатом у сусідньому 25-му — традиційно спікерському! — окрузі. Тому багато спостерігачів у Криму розцінюють тандем Лев Миримський (спікер) і Василь Хмельницький (прем’єр) як такий, що цілком укладається у можливий сценарій. Одна лише деталь потребує уваги. У разі відставки кримських спікера і прем’єра першим депутати обирають нового спікера, і його кандидатуру не потрібно узгоджувати з Президентом.

Наскільки такий блискучий сценарій може бути здійснений — важко сказати, хоча кримські спостерігачі вище оцінюють його яскравість, ніж реалістичність. Поки зрозуміло, що масштаби цього завдання цілком можуть перевищувати можливості учасників та ініціаторів процесу. У будь-якому разі його реалізація стала б значним ослабленням позицій команди Президента в Криму, що навряд чи сподобається Леоніду Кучмі, який завжди намагається тримати руку на пульсі кримського життя і не випускати ініціативи.