США: Війна лобістів проти корупціонерів

«Панове! Цю країну занапастить корупція», — казав герой Михайла Боярського з фільму «Людина з бульвару Капуцинів». І хоча справдженим це пророцтво називати поки рано, слабкості людські в США частенько стають причиною руйнації кар’єр найблискучіших політиків країни. Низка скандалів в адміністрації президента Буша, що вилилася в системну, як кажуть у Вашингтоні, кризу в правлячій республіканській партії, у перші дні нового року набула несподіваного продовження. Крапку в історії, про яку «ДТ» вже писало (№ 40 (568), 2005 р.), ставити рано. І приємно зазначити: наш прогноз про те, що «перебудова» на Капітолійському пагорбі, схоже, почалася, виправдався. Процес «переформатування» принципів діяльності правлячої республіканської партії пішов, не за горами зміни в її керівному складі. Останні місяці, й особливо дні, виявилися особливо драматичними.

Конгресмен Том ДеЛей — колишній лідер республіканської більшості в палаті представників, який ще у жовтні обіцяв швидко «відмити» своє чесне ім’я від звинувачень у відмиванні грошей, 7 січня остаточно облишив спроби повернутися на свою високу посаду в законодавчому органі Америки і пішов на ранчо в Техасі готуватися до затяжних юридичних баталій. Що ж змусило цього досвідченого політика фактично визнати правомочність принаймні частини висунутих проти нього звинувачень?

Боротьба з корупцією в Америці має свою специфіку, і, будемо справедливі, проблема ця для країни настільки ж давня, як і «Декларація про незалежність США». Перший великий корупційний скандал в історії Сполучених Штатів датований 1790 роком, коли губернатори штату Джорджія продали земельні угіддя, які за площею втричі перевищували загальну територію штату. Сьогодні, звісно, в таких масштабах не крадуть. Однак корупція давно і міцно вросла коренями в американське суспільство та його політичну надбудову. І зусилля останніх більш ніж двох століть у плані боротьби з цим злом дали дуже скромні наслідки.

Цей скандал вразив усю правлячу еліту країни. Його вже називають найбільшим на пам’яті нинішнього покоління американців. Мабуть, уперше громадяни США почали замислюватися над тим, у якій країні вони живуть.

«Людина не винна, поки її провина не буде доведена» — основний принцип американського правосуддя. Звідси випливає інший принцип: дії не є корупційними, доки не дістали документального підтвердження. Певне, тому Том ДеЛей і сподівався вийти сухим із води. Однак для нього і йому подібних ситуація почала розвиватися за найгіршим сценарієм.

Американське правосуддя сьогодні не має всіх документальних підтверджень його злочинної діяльності, хоча змогло «розкопати» мережу «подільників» ДеЛея, встановити його зв’язки і фактично зрозуміти технологію прийняття політичних і економічних рішень у країні, ряд із яких затверджувався на самісінькій вершині американського олімпу. ДеЛей був «хрещеним батьком» різних лобістьких угруповань у Вашингтоні. І саме звернувши свій погляд на знамениту Кей-стрит, туди, де окопалися агенти та групи політичного впливу, департамент юстиції США одержав у руки цінні свідчення про прихований бік функціонування американської влади. Наприкінці минулого року відразу кілька близьких ДеЛею «помічників» і лобістів постали перед судом за обвинуваченням у шахрайстві, хабарництві, підкупі чиновників. У листопаді з колоди людей, відданих ДеЛею, випали на світ Божий лише «шістки». За місяць американська феміда притягла до відповідальності «королів» і «тузів». З їхньою появою в залі суду почала валитися ціла лобістська імперія, із такою ретельністю створювана ДеЛеєм в останні роки.

На відміну від патрона, чимало з них навіть не намагалися захистити честь мундира. І скористалися ще однією унікальною процедурою американського правосуддя — погодилися здати всіх і вся, аби уникнути покарання.

Першим — ще в листопаді — визнав себе винним у спробі підкупу чиновника колишній помічник Тома ДеЛея і його прес-секретар Майкл Сканлон. Саме через нього вдалося вийти на такого собі Джека Абрамоффа. Він, за висловом американських газет, «лобіст до мозку кісток», був саме тією людиною, через яку керівник правлячої фракції діставав доступ до фактично неконтрольованих фінансових ресурсів. Самого Джека Абрамоффа звинувачують у здирстві, підкупі, його підозрюють у зв’язках із російською й ізраїльською мафією. Водночас йому було відкрито двері в усі високі кабінети американської столиці. Його улюблений вислів, яким він іноді шокував співрозмовника, — «А ви знаєте, як пахнуть гроші?!» Погорів він теж банально — на темній історії, пов’язаній із лобіюванням інтересів індіанських племен із південних штатів, які за його посередництва домагалися для себе вигідних ліцензій на розвиток грального бізнесу — відкриття казино. Причому через руки Абрамоффа пройшли принаймні 80—85 млн. дол., які індіанські вожді давали на те, щоб їхні проблеми розв’язували швидко. Абрамофф просто обманював «троглодитів» і «мавп», як він називав індіанців. І саме гроші цих нижчих, на його думку, істот, потім конвертували й відмивали для потреб уже зовсім інших «гравців» і ігор. Вагомі суми під виглядом пожертвувань перекачували в партійні фонди, причому не тільки республіканців, а й демократів. Використовували для виборчих кампаній і, зрештою, на оплату закордонних подорожей для держчиновників і конгресменів. В одній з таких поїздок у Шотландії разом з Абрамоффим побував і Том ДеЛей. Останнього дня 2005 року Абрамоффа поставили перед вибором: або опинитися за гратами на строк до 30 років, або покаятися і «співробітничати з правосуддям». 3 січня він вибрав останнє, визнавши себе винним за всіх пунктами і пообіцявши, що буде до скону соромитися за всі свої провини.

Ось тоді Вашингтон і почало штормити. Абрамофф побажав залишитися чесним «лобістом», готовим розповісти все про справжніх корупціонерів у Конгресі, адміністрації президента і міністерствах. Не чекаючи викриттів, чимало з них самостійно зізнавалися у своїх зв’язках із Джеком Абрамоффим. Саме тому Том ДеЛей заявив, що залишає керівну посаду в палаті представників уже назавжди. Цього тижня стало відомо: лідер республіканців у палаті представників намагався на прохання Абрамоффа натиснути на генпрокурора Ешкрофта. Інші почали зізнаватися, що мають намір витратити на благодійність тисячі й сотні тисяч доларів, раніше отриманих від Абрамоффа. Тепер ніхто з них не бажає брати позички у людини, котра знає, «як пахнуть гроші». Серед людей, які ще кілька місяців тому не соромилися брати «зелені» у Джека Абрамоффа, виявилися не тільки Том ДеЛей і його дружина. Тут і президент США Джордж Буш, який одержав із індіанських грошей шість тис. дол., а ще приблизно 100 тис. дол. були «зібрані» Абрамоффим на виборчу кампанію Буша—Чейні 2004 року. У списку одержувачів також імена лідера сенатської більшості Білла Фріста, дружини колишнього президента США Гілларі Клінтон і ще десятків політиків і парламентаріїв. Усі вони позбуваються грошей Абрамоффа, які мають поганий запах. Що найцікавіше, ніхто не квапиться називати цих людей корупціонерами і не вбачає в їхніх діях чогось протизаконного. Однак, мабуть, уперше за багато років політикам ніяково дивитися у вічі своїм співгромадянам. Адже, як упевнена більшість американців, «погані» гроші Абрамоффа, це тільки мала дещиця «добрих пожертвувань» інших лобістів, якими не соромляться користуватися можновладці в США.

Коментатори низки американських видань пішли так далеко, що вже готові називати речі своїми іменами, а американських «лобістів» перейменувати в «корупціонерів» і зарахувати до цієї категорії відчутну частину нинішнього депутатського корпусу. І чистку розпочати саме з них. Однак не варто квапитися...

Етичні норми поведінки, довго впроваджувані Томом ДеЛеєм на Капітолійському пагорбі, не можуть бути скасовані відразу. Конгресмени-республіканці пропонують не пороти гарячку й розглянути ряд законопроектів, які б усього лише підсилили державний і правовий контроль за діяльністю лобістських груп, а також заборонили законодавцям приймати від них коштовні подарунки. При цьому в Конгресі навряд чи відмовляться від спонсорованих приватними особами чи організаціями закордонних поїздок, адже таким чином «народні обранці» заощаджують гроші платників податків.

Як далеко готові йти республіканці у відмиванні іміджу своєї партії, стане відомо вже найближчим часом, коли вирішуватиметься питання про те, хто замінить Тома ДеЛея на високій посаді лідера більшості в палаті представників. Поки кандидатів двоє — Джон Боенер із Огайо і Рой Блант — із Міссурі. І, що найцікавіше, їх обох також викрито у зв’язках з Абрамоффим. Перший, втім, це спростовує, а другий уже позбувся «брудних» грошей. Тепер обидва закликають до реформ у партії й у системі внутріпартійних відносин. Часу щось змінити у них не так багато. Вже 2 лютого палата представників Конгресу США збереться на засідання для обрання нового керівника найбільшої фракції. Щоправда, як кажуть оглядачі, мета всіх нинішніх зусиль правлячої партії республіканців — спробувати утримати контроль над Конгресом після осінніх виборів. Хоча в таких нервових умовах зробити це буде непросто.