США: політекономічні пристрасті — всередині, економний прагматизм — назовні

Поділитися
На позиціях Сполучених Штатів у світі помітніше позначаються складні й досить болючі процеси, які відбуваються всередині країни.

Сполучені Штати Америки належать до відносно нечисленної групи країн світу, за розвитком подій у яких інша частина людства стежить з особливою зацікавленістю. Цей підвищений інтерес відбиває виключно високу «питому вагу» цієї держави у світовій економіці та політиці, яка, на моє переконання, збережеться і в довгостроковій перспективі. Водночас зрослу конкуренцію США становлять нові потужні центри впливу. На позиціях Сполучених Штатів у світі, їх можливостях впливати на формування порядку денного міжнародної спільноти дедалі помітніше позначаються складні й досить болючі процеси, які відбуваються всередині країни.

Насамперед це стосується економіки. Попри обережно-оптимістичні прогнози, 2011-й не став роком «прориву»: темпи розвитку американської економіки залишалися доволі кволими, рівень безробіття - незвично високим, ринок нерухомості перебував у стані стагнації. Абсолютна більшість аналітиків не бачать підстав прогнозувати радикальне поліпшення ситуації й наступного року. Звісно, очікуване продовження економічного зростання в поєднанні з покращенням основних показників діяльності американських компаній позитивно контрастуватиме з турбулентністю єврозони. Втім, темпи поступу економіки очевидно залишаться недостатніми для того, аби вивести її із зони ризику. Основну загрозу США становитиме нестабільність міжнародних фінансових ринків. Фінансова криза в зоні євро здатна спровокувати новий спад або принаймні різко уповільнити економічне відновлення, торкнувшись насамперед банківського сектору та обмеживши можливості для експорту американських товарів.

Повернення економіки на шлях стабільного розвитку ускладнюється й через прогресуюче протистояння політичних еліт США, що заважає здійсненню ефективної фіскальної політики. Наступного року температура політичного життя ще поповзе вгору: з проведенням перших праймеріз у січні країна входить у фазу повномасштабної виборчої кампанії, яка обіцяє бути надзвичайно жорсткою. Не тільки кандидат від республіканської партії поведе фронтальну атаку на Б. Обаму. Очікується, що чинний президент також вибудовуватиме свою виборчу стратегію переважно на критиці опонента та намаганнях довести несумісність ідеології республіканців із інтересами середнього класу.

Основним полем бою, безперечно, буде економіка, найголов­ніша проблема - працевлаштування. Для Б.Обами критично важливо утримати рівень безробіття на позначці нижче дев’яти відсотків: для цього потрібно, аби у США щомісячно створювалося щонайменше 150 тис. робочих місць. З огляду на наявність у американського бізнесу достатніх фінансових ресурсів для розширення виробництва, такий приріст не є неможливим, але проти цього спрацьовує невпевненість ділових кіл у тому, що найгірше в економіці залишилося позаду.

І все ж на даному етапі шанси Б.Обами на переобрання видаються цілком реальними, насамперед через уразливість його імовірних суперників. З іншого боку, республіканці мають шанси утримати восени більшість у палаті представників і вибороти контроль над сенатом. Якщо виходити з цього сценарію, ситуація політичного клінчу збережеться у Вашингтоні й після виборів.

У центрі міжпартійних конфліктів - боротьба за голоси виборців, але, по суті, нинішнє загострення партійного протистояння є одним із проявів кризи «суспільства загального добробуту», побудованого у США та інших «індустріальних демократіях». У центрі виборчих дискусій і політичної боротьби у 2012 - 2013 роках у США опиниться група справді важливих проблем: якими мають бути - місце держави в сучасному суспільстві; оптимальний розмір державного апарату та його роль у регулюванні економіки і суспільних процесів; правильний баланс між відповідальністю окремого громадянина та соціальним захистом. Відповіді на ці запитання багато в чому визначать подальший розвиток американського суспільства, його здатність ефективно протистояти викликам глобалізації, тектонічним демографічним зсувам всередині країни, структурним змінам у її економіці.

Не менш серйозні завдання доведеться вирішувати США на міжнародній арені, причому робити це вони будуть змушені в умовах істотного зменшення видатків на потреби військового та зовнішньополітичного відомств, включно з витратами на міжнародну допомогу. Режим економії разом із втомою американського суспільства від затяжних і надто витратних кампаній в Іраку й Афганістані помітно впливатиме на процес прийняття і зміст рішень з безпекових та міжнародних питань. Торік ми це побачили на прикладі Лівії, де США «делегували» провідну роль у проведенні військової операції Франції та Великій Британії.

Навіть без проблем з фінансуванням наступний рік буде для американської дипломатії доволі складним. Постійної уваги потребуватиме Афганістан, де відбуватиметься подальше скорочення американської військової присутності. Важливим у цьому сенсі виявиться досвід Іраку, де перші події після того, як американські військовики залишили його територію, не дають підстав для особливого оптимізму. Мирний розвиток Афганістану неможливий без стабільного та готового до співпраці зі США і НАТО Пакис­тану, але відносини Вашингтона з Ісламабадом останнім часом помітно погіршилися. У глухий кут зайшли спроби нейтралізувати вплив Ірану в регіоні й не дати йому реалізувати програму створення власної ядерної зброї: жоден із підходів адміністрації США не справив тривалого ефекту. Силова ж опція в американському виконанні скидається на вкрай маловірогідну і, швидше за все, стала б контрпродуктивною.

Зовнішньополітична команда Б.Обами виявилася недостатньо підготовленою до масштабності подій «арабської весни». Вона дала потужний поштовх демократичним процесам у країнах «ширшого Близького Сходу» та водночас дестабілізувала створену США систему зв’язків, що дозволяли зберігати певну стабільність у цьому вибухонебезпечному регіоні. Складається враження, що США все ще перебувають у стадії визначення оптимальної лінії поведінки в нових умовах, які, зокрема, характеризуються посиленням впливу ісламістсь­ких партій. Успіх чи його відсутність у досягненні цієї мети позначиться на перспективах контртерористичної діяльності та розблокування процесу близькосхідного врегулювання. Втім, останнім часом центр уваги Вашингтона зміщується у бік Азійсько-тихоокеансь­кого регіону: він приваблює США можливостями для торгово-економічного співробітництва як найбільш динамічний регіон світу (Сполучені Штати внесли пропозицію про створення регіональної зони вільної торгівлі); тут міститься Китай, зростання політичних та військових амбіцій якого викликає дедалі більше занепокоєння США; зміна караулу на півночі Кореї може стимулювати США до нових спроб вгамувати ядерні амбіції Пхеньяна.

Попри незаперечну важливість перелічених проблем, особливий інтерес для нас становитиме доля «перезавантаження» відносин США із Росією, однієї з найбільш розкручених зовнішньополітичних ініціатив Б.Оба­ми. Наприкінці нинішнього року негатив, який уже певний час накопичувався у двосторонніх відносинах (зокрема з проблематики ПРО в Європі та іранського досьє), вийшов назовні, спричинивши обмін різкими заявами. Перспективи швидкого подолання російсько-американського охолодження виглядають не дуже обнадійливо: як під кутом вирішення спірних питань по суті, так і з урахуванням проведення виборчих кампаній в обох країнах, - російська верхівка навряд чи відмовиться від перевірених методів розігріву електорату із застосуванням силової риторики, а Б.Обама навряд чи захоче давати своїм опонентам зайвий привід звинувачувати його у слабкості через «поступливість» авторитарному тандему.

У політиці США щодо України не варто очікувати істотних змін. На жаль, наша країна опинилася на периферії зов­нішньополітичних пріоритетів США. Наші американські партнери й надалі прагматично зосереджуватимуть увагу на конкретних питаннях двосторонніх відносин, які для них важливі і можуть бути репрезентовані американському виборцеві як вагомі здобутки нинішньої адміністрації (наприклад, комплекс домовленостей у сфері ядерної безпеки). Чим більше буде таких значимих проектів, тим змістовнішим вважатиметься співробіт­ницт­во з Україною у Вашингтоні. І навпаки. Істотну роль у цьому сенсі все ще здатне відіграти ділове співробітництво, зокрема в енергетичній сфері, але якісні зміни тут можливі лише за умови реального поліпшення інвестиційного клімату. В стратегічному плані США й надалі підтримуватимуть європейську інтеграцію України, не забуваючи, однак, що першість тут належить їхнім європейським союзникам. Нас­туп­ного року з обох боків Атлантики будуть дуже уважно стежити за підготовкою та проведенням виборів в Україні: якість виборчого процесу, його транспарентність і відповідність міжнародним стандартам стане своєрідним моментом істини, що визначить характер наших подальших відносин зі спільнотою демократичних націй.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі