«Совет да любовь». До конституції

«Співвітчизники!

Сьогодні йдеться про долю всіх нас, долю кожного з сорока восьми мільйонів українців.

Мало хто заперечуватиме необхідність політичної реформи. Але влада пропонує змінювати Конституцію тільки для того, щоб продовжити свої повноваження.

Насправді Україні треба починати з виконання чинних законів. Необхідно прийняти закон про президента, про імпічмент, про Кабінет міністрів, про тимчасові слідчі комісії Верховної Ради, про вибори. Ці закони можна прийняти, не зачіпаючи Основного Закону.

Але тим, хто нині перебуває при владі, потрібне інше. Вони розуміють, що з парламентом не можна домовитися і знайти 300 голосів для внесення змін у Конституцію. А коли так — проштовхують механізм прямого, за юридичними наслідками, референдуму. Чудово розуміючи, що така демократична форма волевиявлення народу може бути фальсифікована.

Ми не можемо цього допустити. Нам необхідно спільно захищати чинну Конституцію».

Це не чернетка виступу лідера опозиційної фракції чи тіньового прем’єр-міністра. Ці слова вже були озвучені.

Віктором Ющенком.

3 травня 2003 року.

І п’яти років не минуло. А як усе змінилося! Хоча... чому «все»?

Адже тоді Ющенко закликав захищати Конституцію 1996 року. Сьогодні його соратники хочуть ту Конституцію повернути. Хіба що повноваження президента ще більше розширити. Адже в Леоніда Кучми не було права розпускати парламент на власний розсуд...

Як президентська канцелярія комуністів за пояс заткнула

Та що там Леонід Данилович! У дечому нинішні мешканці Банкової можуть дати фору і Воло­димиру Іллічу. Більшовики, звичайно, ішли до влади напролом і парламентаризм зневажали, але й вони брали участь у виборах Установчих зборів. Програли. І все-таки дозволили депутатам зібратися в Таврійському палаці. Розігнали збори тільки через добу. Заслуживши при цьому репутацію «душителів свободи».

Нетехнологічно — сказали б сучасні українські політики матросу Железнякову з його сакраментальним «Караул втомився!» Навіщо розганяти Установчі збори, якщо можна було.... призначити їх склад. Приміром, декретом Раднаркому. Фантастика, кажете? Однак призначив же Віктор Ющенко своїм указом Національну (!) конституційну раду. Завдання якої загалом збігаються із завданням Установчих зборів — підготувати новий проект Конституції, який потім буде винесено на референдум. Для особливо прискіпливих, звичайно, і до Ради занесуть. На той випадок, якщо депутати захочуть за нього проголосувати. А якщо не захочуть — на них і уваги не звернуть. Плебісцит обіцяють за будь-якої погоди.

Опозиціонери ще півроку тому могли вчинити з цього приводу бучу. Але цього разу пообурювалися більше для пристойності. І як миленькі подали свої кандидатури до складу ради. Ще й висловили незадоволення «надто малою квотою», яку їм відвів президент. На Банковій, зрозуміло, відреагували. Але досить жорстко. Мовляв, і так забагато. Аж 12 мандатів із 96. Он позапарламентські партії взагалі представлені самою Людмилою Супрун (очевидно, від «Свободи», «Братства», ПСПУ і СДПУ(о) одночасно). І в нашоукраїнців де-юре голосів менше. У Кабміну — взагалі два представники. Стільки ж — у РНБО. Зате аж п’ять — від секретаріату. Це, певно, аби ні в кого не було ілюзій, для кого і під кого пишеться нова Конституція.

За підрахунками Михайла Сироти, до складу конституційної ради ввійшли «дві третини людей, душею і тілом відданих президентові». Але й цього виявилося замало. Щоб уникнути несподіванок, доступ преси на перше засідання ради було обмежено — «наживо» журналісти почули тільки виступи Ющенка та Яценюка. Про решту виступів — виключно з переказів учасників зборів. Саме так пишуча братія довідалася, що всі рішення на раді приймалися взагалі-то без голосування. У кращому разі, учасники казали щось на кшталт «усе узгоджено, вважатимемо рішення прийнятим». Або, як пожартував один із «конституціоналістів», «ми порадились, і я вирішив». У результаті, явочним порядком було сформовано не тільки тематичні комітети, а й робочу групу, яка, власне, і готуватиме остаточний текст проекту. І знову Банкова застрахувалася від неприємних сюрпризів: із 15 осіб її складі, як мінімум, восьмеро — Вадим Авер’янов, Жанна Докторова, Юрій Ключковський, Микола Козюбра, Петро Мартиненко, Микола Оніщук, Марина Ставній­чук і Володимир Шаповал — абсолютно лояльні до президента і якихось вільностей при написанні тексту не допустять.

Якщо, зрозуміло, хтось узагалі збирається щось писати. Джерела на Банковій стверджують, що насправді функція цієї «чудової вісімки» — просто схвалити готовий текст, написаний на замовлення Ющенка ще восени й остаточно затверджений президентом уже 15 лютого. Про це диво «конституційної думки» «ДТ» вже писало. І, судячи з незадоволених коментарів президентських канцеляристів, серйозні правки до цього документа вносити не планували й не планують. Про те, що функції конституційної ради, швидше за все, зводитимуться до схвалення «болванки», вкинутої СП, заявив і відомий український юрист Вік­тор Мусіяка. Саме тому, за його сло­вами, він і відмовився брати участь у роботі такого «органу». Просто не хоче бути присутнім на «останньому акті узурпації влади».

І немає на те Ради

Сам Ющенко, зрозуміло, узурпатором себе не вважає. Виступаючи на першому засіданні конституційної ради, він урочисто пообіцяв «зміцнити основи парламентаризму». Розпочати Віктор Андрійович, правда, чомусь пропонує із «забезпечення повноцінного статусу глави держави». Для цього, за словами Ющенка, «потрібно визначити ключову роль президента у зовнішній і внутрішній політиці, а також у сферах національної безпеки та оборони», тобто практично скрізь. І відразу пояснює, що не для себе старається — нові повноваження потрібні виключно для того, аби не допускати конфліктів між гілками влади і запобігати зловживанням вищих посадових осіб (певно, всіх без винятку...).

Стислий список цих «конче потрібних» повноважень оприлюднив Ігор Юхновський, який брав участь у розробці проекту Конституції, але при цьому (і це теж показово) не ввійшов до конституційної ради. Якщо проект пройде, президент отримає право одноосібно призначати губернаторів, керівників військового відомства, МЗС і СБУ. Він же призначатиме і прем’єра (за поданням депутатів), а також інших членів уряду (за поданням прем’єра). Глава держави зможе просто скасовувати (без оскарження в КС) постанови Кабміну та розпускати парламент — причому не в суворо застережних випадках, а тоді, коли вважатиме за потрібне. Приймати і скасовувати закони можна буде взагалі без депутатів — для цього пропонується використовувати референдум і так зване «народне вето» (причому, на відміну від президентського, депутати не зможуть його «подолати» голосуванням 2/3 Ради). Ну й, зрозуміло, збувається давня мрія Леоніда Кучми про скасування депутатської недоторканності та зменшення кількості законодавців (до 350 осіб). Жорстко? За заслугами — переконаний Ющенко. На засіданні конституційної ради президент не скупився на барви, описуючи бездіяльність і недієздатність Верховної Ради. І навіть назвав її джерелом політичної нестабільності у країні. Усе б гаразд, якщо не згадувати, що попередній, набагато діяльніший парламент, був розпущений цим украй рішучим критиком.

Утім, до кризи в нинішній Верховній Раді Банкова теж доклала руку. А то й дві. Про це відверто кажуть не тільки опозиціонери. «Самооборонець» Олесь Доній у середу прямо заявив, що «лист
трьох» генсекові НАТО і блокування парламенту Партією регіонів — не що інше як спланована провокація. Проміжною метою якої є дискредитація не тільки нинішньої Ради, а й парламентаризму в цілому. А стратегічним завданням — максимальна концентрація повноважень у руках глави держави і другий президентський термін Ющенка. Хай і з запізненням, але Доній зізнався, що тій-таки меті була підпорядкована й передви­борна кампанія «НУ—НС» із її гаслами про скасування депутатської недоторканності. Демонстрація непрацездатності парламенту — просто наступний етап.

Облога парламентської президії, кульки в залі й регулярне блокування спікера в його кабінеті справді створюють ідеальне тло для будь-яких конституційних ініціатив президента. І річ навіть не в тому, що дії опозиції скидаються на відверту клоунаду, яка викликає роздратування вже у 77% виборців. По волі чи по неволі, але опозиція позбавляє себе головної публічної трибуни, з допомогою якої можна хоч якось протидіяти спробам переформатувати конституційне поле. Правда, не всі експерти згодні з тим, що регіоналів використовують наосліп. Той-таки Олесь Доній переконаний — ключові гравці ПР свідомо підігрують Банковій.

Тарас Березовець іде ще далі — він натякає на існування якогось «пакту бізнес-еліт», які спільними зусиллями лобіюють нову редакцію Конституції та її «проведення» через референдум. Правда, причини гіпотетичної зацікавленості «спонсорів» у перерозподілі повноважень на користь президента поки що залишаються загадкою. Чи нас ще чекають сюрпризи у тексті нової Конституції?

Бунт на кораблі?

І все ж головною родзинкою засідання конституційної ради став не виступ Ющенка. Про що говоритиме президент, преса взагалі-то здогадувалася. Здивували інші. Скажімо, Арсеній Яценюк. Якого досі сприймали виключно як ставленика президента. Історія з «Коброю» і середнім пальцем тільки зміцнила цей стереотип. Проте на засіданні конституційної ради спікер досить несподівано засумнівався в необхідності та правомірності затвердження Конституції на референдумі. Хитрий хід? Чи крісло голови ВР справді так сильно впливає на тих, хто сидить у ньому? Пригадується, щось схоже свого часу відбулося і з Іваном Плющем, і з Володимиром Литвином.

Але головною сенсацією став маневр бютівців, яких представляв Микола Томенко. Напередодні виборів Юлія Тимошенко неодноразово заявляла про необхідність прийняття нової Конституції. Причому саме на референдумі. Говорила навіть про кілька плебісцитів. А зростання рейтингу прем’єра напередодні президентських виборів змусило багатьох експертів припустити, що конституційна затія Банкової, зрештою, грає на руку саме Тимошенко. І вона принаймні їй не заважатиме.

Але Томенко заявив щось абсолютно протилежне. «Позиція нашої політичної сили полягає в тому, що ми сьогодні не бачимо потреби говорити про швидке, радикальне або навіть революційне прийняття нової редакції Основного Закону України. Чинна Конс­титуція не винна, що «верхи» її не хочуть виконувати, а «низи» не можуть скористатися її нормами. Наш шлях полягає в тому, щоб спо­кійно виконувати й виважено вдо­сконалювати чинну Конституцію. Ми виступаємо за внесення змін до Основного Закону, а не за прийняття нової редакції Конституції України», — заявив бютівець. Перепало від Томенка й Банковій: «Не можна цей консультативний орган, який складається переважно з представників секретаріату президента й апарату РНБО, перетворювати на псевдопарламент», — такого себе не дозволяли навіть записні опозиціонери.

Звичайно, Томенко й тоді, коли був «незалежним політологом», вирізнявся тим, що зазвичай висловлював думку, протилежну думці більшості колег по цеху. Однак у «відсебеньки» на засіданні Національної конституційної ради навіть у виконанні колишнього гуманітарного віце-прем’єра віриться важко. Тим паче що ніхто з однопартійців не кинувся спростовувати Томенка. І це при тому, що БЮТ зазвичай дуже болісно сприймає будь-які натяки на єдність позицій із регіоналами та комуністами. А тут Томенка відразу ж підтримали і ті, й інші. Дмитро Табачник навіть використав формулу «ми спільно з соратниками Юлії Тимошенко виступили категорично проти терміну «нова редакція Конституції».

Солідарність із колегами виявив і Блок Литвина. Михайло Сирота пояснив, що «неможливо прийняти нову Конституцію, не скасувавши її стару редакцію, а механізму скасування чинної Конституції просто немає». Проти референдуму прямої дії висловилися і деякі депутати від «НУ—НС».

Такий одностайний приплив любові парламентаріїв до чинної Конституції справив не найкраще враження на Банкову. Песимістично налаштовані і її союзники з НДО. Голова «Української Гельсінкської спілки з прав людини» Євген Заха­ров прямо сказав, що «жодного діалогу в НКР учора не вийшло». Пропозиція Захарова — «Консти­туцію повинні писати не політики, а представники неурядових організацій, інакше вона буде створена самою владою виключно для влади, тобто для її власних інтересів». Правда, у такому разі незрозуміло, коли «письменники» зможуть завершити свою роботу. У спершу відведені півроку можуть не вкластися. Добре б до нових виборів президента встигнути — зітхають політологи-песимісти, щоб хоч знати, лідера з якими повноваженнями обиратимуть українці.

Втім, якщо дебати на Банковій затягнуться, ніщо не зашкодить президентові так само махнути рукою на конституційну раду, як махнули на Верховну Раду. На цей випадок у Ющенка є запасний варіант. Про нього він цілком відверто сказав тієї ж таки середи — попередивши політиків і юристів, що можливий всеукраїнський конституційний референдум «за народною ініціативою». Народ, кажуть, ініціативу виявити вже готовий...